Рішення від 20.05.2025 по справі 910/5698/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.05.2025Справа № 910/5698/23

За позовом першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави

до 1) Київської міської ради,

2) Обслуговуючого кооперативу «Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва «МІКЛ»

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та зобов'язання повернути земельну ділянку

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Севериненко К.Р.

Представники учасників справи:

від прокуратури: Бондарчук І.П.;

від відповідача-1: Поліщук М.В.;

від відповідача-2: Мартиненко А.В.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник керівника Київської міської прокуратури (позивач) в інтересах держави звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Київської міської ради (відповідач-1) та 2) Обслуговуючого кооперативу «Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва «МІКЛ» (відповідач-2), в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення відповідача-1 від 16.12.2021 № 4139/4180 «Про передачу Обслуговуючому кооперативу «Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва «МІКЛ» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування автостоянки (№ 12) на вул. Оноре де Бальзака, 49-а у Деснянському районі міста Києва»;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 1,5515 га на вул. Оноре де Бальзака, 49-а у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0027), укладений між відповідачами, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Майоровою А.В. та зареєстровано в реєстрі 30.12.2022 за № 1318;

- зобов'язати відповідача-2 повернути територіальній громаді міста Києва в особі відповідача-1 земельну ділянку площею 1,5515 га на вул. Оноре де Бальзака, 49-а у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0027) у стані, придатному для її подальшого використання.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.13, 19, 131-1, 140, 142, 143 Конституції України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ст.16, 21, 203, 207, 215, 216, 316, 317, 318, 328, 375, 376 Цивільного кодексу України, ст.9, 80, 90, 95, 102-1, 116, 122, 124, 135, 134, 152 Земельного кодексу України, мотивовані тим, що оскаржуване рішення прийнято, а договір укладено з порушенням норм чинного законодавства та всупереч інтересам держави і територіальної громади, оскільки земельну ділянку передано без проведення земельних торгів та площею, що майже в 56 разів перевищує площу майна, яке на ній розташовано. Окрім того, прокурор вказує, що майно, яке знаходиться на вказаній земельній ділянці є самочинно збудованим.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2023 у справі №910/5698/23, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 позов прокурора в інтересах держави до Міськради та ОК «МІКЛ» про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, зобов'язання повернути земельну ділянку - залишено без розгляду.

Постановою Верховного Суду від 03.09.2024 касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.06.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2023 у справі № 910/5698/23 скасовано, справу № 910/5698/23 направлено до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 призначено підготовче засідання на 28.10.2024.

10.10.2024 від прокурора надійшла заява про зміну предмета позову, в якій прокурором доповнено позов наступними новими позовними вимогами про:

- зобов'язання відповідача-2 знести самочинно збудований об'єкт нерухомого майна - гараж №1, загальною площею 41,1 кв.м, який розташований на земельній ділянці площею 1,5515 га по вулиці Оноре де Бальзака, 49-а, у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0027);

- зобов'язання відповідача-2 знести самочинно збудований об'єкт нерухомого майна - гараж №2, поверх І, загальною площею 41,9 кв.м, який розташований на земельній ділянці площею 1,5515 га по вулиці Оноре де Бальзака, 49-а, у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0027);

- зобов'язання відповідача-2 знести самочинно збудований об'єкт нерухомого майна - гараж №3, загальною площею 75,5 кв.м, який розташований на земельній ділянці площею 1,5515 га по вулиці Оноре де Бальзака, 49-а, у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0027);

- зобов'язання відповідача-2 знести самочинно збудований об'єкт нерухомого майна - гараж №4, поверх І, з підвалом та надбудовою загальною площею 73,9 кв.м, який розташований на земельній ділянці площею 1,5515 га по вул. Оноре де Бальзака, 49-а, у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0027);

- зобов'язання відповідача-2 знести самочинно збудований об'єкт нерухомого майна - гараж №5, поверх І, з надбудовою загальною площею 29,8 кв.м, який розташований на земельній ділянці площею 1,5515 га по вулиці Оноре де Бальзака, 49-а, у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0027).

У підготовчому засіданні 28.10.2024 розгляд справи відкладено на 11.11.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 самовідвід судді Алєєвої І.В. від розгляду справи №910/5698/23 задоволено, а матеріали справи №910/5698/23 передано уповноваженій особі для вирішення питання про повторний автоматичний розподіл справи.

13.11.2024 за результатом автоматизованого розподілу справа №910/5698/23 передана судді Карабань Я.А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 прийнято справу №910/5698/23 до провадження, її розгляд постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18.12.2024.

10.12.2024 від прокурора надійшло клопотання про долучення копій постанов Верховного Суду до матеріалів справи.

18.12.2024 від представника відповідача-2 надійшли заперечення на клопотання прокурора.

У підготовче засідання 18.12.2024 з'явились прокурор та представники відповідачів 1-2. Суд протокольною ухвалою, з урахуванням думки представників відповідачів 1-2, прийняв заяву позивача про зміну предмета позову від 10.10.2024 та подальший розгляд справи постановив здійснювати з її урахуванням. Також суд протокольною ухвалою встановив відповідачам строк протягом 5 днів, з дня поставлення даної ухвали, на подання пояснень на позов, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, а позивачу строк на подання заперечень на такі пояснення протягом 5 днів, з дня їх отримання. Крім цього, суд протокольною ухвалою в порядку ст.74 ГПК України витребував у Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» та Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) належним чином завірені копії документів. Також суд протокольною ухвалою продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 відкладено підготовче засідання на 28.01.2025.

02.01.2025 від Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшла інформація про відсутність витребуваних судом документів.

07.01.2025 від Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшла інформація про відсутність витребуваних судом документів.

Також 07.01.2025 від Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» надійшла інформація про відсутність витребуваних судом документів.

У підготовче засідання 28.01.2025 з'явились прокурор та представники відповідачів 1-2. Суд протокольною ухвалою, відмовив у задоволенні клопотання прокурора від 10.12.2024 про долучення до матеріалів справи постанов Верховного Суду. Також суд протокольною ухвалою, з урахуванням думки прокурора та представника відповідача-1, долучив письмові пояснення відповідача-2 від 22.10.2024, що надійшли до суду 23.10.2024, до матеріалів справи. Крім цього, суд протокольною ухвалою, в порядку ст.74 ГПК України повторно витребував у Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) належним чином завірені копії документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 відкладено підготовче засідання на 25.02.2025.

03.02.2025 та 11.02.2025 від Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відсутність витребуваних судом документів.

У підготовче засідання 25.02.2025 з'явились прокурор та представники відповідачів 1-2. Суд протокольною ухвалою в порядку ст.74 ГПК України витребував в Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) належним чином завірені копії документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2025 відкладено підготовче засідання на 25.03.2025.

У підготовче засідання 25.03.2025 з'явились прокурор та представники відповідачів 1-2. Суд протокольною ухвалою в порядку ст.74 ГПК України повторно витребував в Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) належним чином завірені копії документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 відкладено підготовче засідання на 22.04.2025.

27.03.2025 від Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) на виконання ухвали суду надійшли копії витребуваних судом документів.

У підготовче засідання 22.04.2025 з'явилися представники сторін. Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, протокольною ухвалою судом закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 20.05.2025.

У судовому засіданні 20.05.2025 прокурор надала пояснення по суті позовних вимог та позов просила задовольнити, представники відповідача-1 та відповідача-2 заперечували проти задоволення позову в повному обсязі.

У судовому засіданні 20.05.2025 відповідно до ст.240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

14.07.2015 Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві видано свідоцтво СТА №444187 про право власності Іщенко Л.В. на об'єкт нерухомого майна: гараж №1, площею 49,1 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Київ, «МІКЛ автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва», обслуговуючий кооператив, гараж 1, адреса ГК: вулиця Бальзака Оноре де 49-а.

Також 14.07.2015 Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві видано свідоцтво СТА №444186 про право власності Іщенко Л.В. на об'єкт нерухомого майна: гараж №3, площею 75,5 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Київ, «МІКЛ автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва», обслуговуючий кооператив, гараж 3, адреса ГК: вулиця Бальзака Оноре де 49-а.

20.07.2015 Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві видано свідоцтво СТА №444860 про право власності Іщенко Л.В. на об'єкт нерухомого майна: гараж №2, поверх І, площею 41,9 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Київ, «МІКЛ автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва», обслуговуючий кооператив, гараж 2, адреса ГК: вулиця Бальзака Оноре де 49-а.

Крім цього, 20.07.2015 Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві видано свідоцтво СТА №444862 про право власності Іщенко Л.В. на об'єкт нерухомого майна: гараж №4, поверх І з підвалом та надбудовою, площею 73,9 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Київ, «МІКЛ автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва», обслуговуючий кооператив, гараж 4, адреса ГК: вулиця Бальзака Оноре де 49-а.

Також 20.07.2015 Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві видано свідоцтво СТА №444861 про право власності Іщенко Л.В. на об'єкт нерухомого майна: гараж №5, поверх І з надбудовою, площею 29,8 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Київ, «МІКЛ автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва», обслуговуючий кооператив, гараж 5, адреса ГК: вулиця Бальзака Оноре де 49-а.

У подальшому згідно актів приймання передачі від 25.10.2021, які посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шишкіною А.О., Іщенко Л.В., в якості пайового та вступного внесків в Обслуговуючий кооператив передала, а Обслуговуючий кооператив «Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва «МІКЛ» (відповіда-2) прийняв наступне нерухоме майно: гаражі №№1, 2, 3, 4, 5, що розташовані за адресою: м.Київ, «МІКЛ автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва», адреса ГК: вулиця Бальзака Оноре де 49-а.

Право власності на вказане нерухоме майно було зареєстровано відповідачем-2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 25.10.2021, за номерами про право власності: 44728031, 44728473, 44728968, 44730665, 44731303.

16.12.2021 Київська міська рада (відповідач-1) прийняла рішення №4139/4180 «Про передачу Обслуговуючому кооперативу «Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва «МІКЛ» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування автостоянки (№ 12) на вул. Оноре де Бальзака, 49-а у Деснянському районі міста Києва ». Згідно із вказаним рішенням передано відповідачу-2 в оренду на 15 років земельну ділянку площею 1,5515 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0027) для експлуатації та обслуговування автостоянки (№12) на вул. Оноре де Бальзака, 49-а у Деснянському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 25.10.2021, номери про право власності: 44728031, 44728473, 44728968, 44730665, 44731303), категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

На виконання зазначеного вище рішення, 30.12.2021 між відповідачем-1 (орендодавець) та відповідачем-2 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,5515 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0027) на вул. Оноре де Бальзака, 49-а у Деснянському районі міста Києва, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Майоровою А.В. та зареєстровано в реєстрі за №1318.

Відповідно до пункту 1.1. договору, орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 16.12.2021 за №4139/4180 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об'єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором, для експлуатації та обслуговування автостоянки (№12).

Пунктом 2.1. договору передбачено, що об'єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 16.12.2021 №4139/4180 та цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- кадастровий номер 8000000000:62:701:0027;

- місце розташування - вул. Оноре де Бальзака, 49-а у Деснянському районі м. Києва;

- категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення;

- цільове призначення - 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для експлуатації та обслуговування автостоянки);

- розмір (площа) 1,5515 га.

Договір укладено на 15 років (пункт 3.1. договору).

Предметом позову в цій справі є вимоги прокурора в інтересах держави до Київської міської ради і Обслуговуючого кооперативу «Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва «МІКЛ» про:

- визнання незаконним та скасування рішення відповідача-1 від 16.12.2021 № 4139/4180 «Про передачу Обслуговуючому кооперативу «Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва «МІКЛ» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування автостоянки (№ 12) на вул. Оноре де Бальзака, 49-а у Деснянському районі міста Києва»;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 1,5515 га на вул. Оноре де Бальзака, 49-а у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:701:0027), укладений між відповідачами, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Майоровою А.В. та зареєстровано в реєстрі 30.12.2022 за № 1318;

- зобов'язання відповідача-2 повернути територіальній громаді міста Києва в особі відповідача-1 земельну ділянку площею 1,5515 га на вул. Оноре де Бальзака, 49-а у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:701:0027) у стані, придатному для її подальшого використання;

Щодо наявності підстав для звернення прокурора із цим позовом до суду, то суд зазначає, що дане питання досліджувалось Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду та в постанові від 03.09.2024 судом зазначено, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави в цій справі, а тому підстав для повторного дослідження вказаного питання суд не вбачає.

Щодо позовної вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 16.12.2021 №4139/4180.

Положеннями статті 9 Земельного кодексу України передбачено, щодо повноважень Київської міської ради в галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб та надання земельних ділянок у користування.

Згідно з положеннями статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із зазначеною нормою Конституції кореспондуються положення частини 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", якими встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акту незаконним і скасування рішення є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акту незаконним і його скасування є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відповідно до статті 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі статтею 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено серед способів захисту прав на земельні ділянки визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до пункту 1 статті 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (частина 2 статті 123 Земельного кодексу України).

За приписами частини 1 статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини 2 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб

При цьому, відповідно до абзацу 13 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на день прийняття спірного рішення) не підлягають продажу, передачі у користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі будівництва, обслуговування та ремонту об'єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об'єктів зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу).

Тобто, в наведеній нормі прямо зазначено необхідність проведення земельних торгів у випадку відведення земельних ділянок для обслуговування об'єктів дорожнього сервісу.

З огляду на викладене вище, ч.2 ст. 134 Земельного кодексу України, з урахуванням ст. 124, 135 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренди) для експлуатації та обслуговування об'єктів дорожнього сервісу підлягають продажу виключно на земельних торгах (постанови Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г, від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19, від 09.09.2021 та від 12.11.2024 у справі № 910/9049/20, від 22.11.2023 у справі №638/1297/21).

Статтею 1 Закону України "Про автомобільні дороги" визначено, що об'єкти дорожнього сервісу - спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів, майданчики для стоянки транспортних засобів, майданчики відпочинку, видові майданчики, автозаправні станції, пункти технічного обслуговування, мотелі, готелі, кемпінги, торговельні пункти (у тому числі малі архітектурні форми), автозаправні комплекси, складські комплекси, пункти медичної та технічно-евакуаційної допомоги, пункти миття транспортних засобів, пункти приймання їжі та питної води, автопавільйони, а також інші об'єкти, на яких здійснюється обслуговування учасників дорожнього руху та які розміщуються на землях дорожнього господарства або потребують їх використання для заїзду та виїзду на автомобільну дорогу.

Отже, земельним законодавством передбачено виключення із порядку передачі земельної ділянки державної чи комунальної власності в оренду без конкурентних засад, а саме у випадку, якщо земельна ділянка використовується під об'єкти дорожнього сервісу, тобто під майданчик для стоянки транспортних засобів.

Відповідно до пункту 6 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №115, автостоянка повинна мати тверде покриття (асфальтове, бетонне, гравійне, щебеневе), огорожу, освітлення, телефонний зв'язок, приміщення для обслуговуючого персоналу, в'їзні-виїзні ворота із шлагбаумом та запасні ворота на випадок термінової евакуації транспортних засобів. У разі потреби й технічної можливості на автостоянках обладнуються класи з безпеки дорожнього руху, пункти технічного огляду та самообслуговування транспорту, встановлюється пожежна та охоронна сигналізація, гучномовець.

Відповідно до пункту 2 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №115, автостоянки поділяються, зокрема, за термінами зберігання на: довготермінові - для постійного зберігання транспортних засобів громадян, які проживають у даному населеному пункті; сезонні - для тимчасового зберігання транспортних засобів громадян у зонах відпочинку; денні - розташовані при вокзалах, портах, спортивних спорудах, торговельних, видовищних, інших підприємствах та організаціях, у місцях масового відпочинку; нічні - для тимчасового зберігання транспортних засобів на тупикових та малозавантажених вулицях; за способом зберігання на: відкриті; з навісами, та(або) гаражами, закріпленими за автостоянками; змішані - де поряд з місцями для відкритого зберігання, а також навісами та(або) гаражами, закріпленими за автостоянками, є гаражі чи навіси, що належать власникам транспортних засобів на правах приватної власності.

Враховуючи те, що спірну земельну ділянку згідно оскаржуваного рішення Київської міської ради передано відповідачу-2 для експлуатації та обслуговування автостоянки, тобто об'єкту дорожнього сервісу, право оренди на спірну земельну ділянку (з цільовим призначенням для експлуатації та обслуговування автостоянки) відповідно до ч.2 ст.134 ЗК України відповідач-2 міг набути виключно на конкурентних засадах.

Факт приналежності земельної ділянки площею 1,5515 га по вулиці Оноре де Бальзака, 49-а, у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0027), до об'єктів дорожнього сервісу, які визначені ст.1 ЗУ "Про автомобільні дороги", та використовується для експлуатації та обслуговування автостоянки (№12), що підтверджується відомостями з пояснювальної записки від 02.11.2021 №ПЗ-31005 до проєкту оспорюваного рішення, яка знаходиться в матеріалах справи та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-80001003412019 від 07.10.2019.

Окрім того, рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" (таблиця №1 до додатка 5 рішення від 23.06.2011 №242/5629) земельна ділянка по вул. Бальзака Оноре де, 49-а була включена до переліку паркувальних майданчиків.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що земельну ділянку площею 1,5515 га по вулиці Оноре де Бальзака, 49-а, у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0027) було надано відповідачу-2 для експлуатації та обслуговування об'єкту дорожнього сервісу (автомобільної стоянки) без проведення земельного аукціону, в той час як ч.2 ст.134 Земельного кодексу України прямо передбачено, що право оренди для експлуатації та обслуговування автостоянки набувається суб'єктами господарювання виключно на конкурентних засадах, що підтверджує доводи прокурора стосовно протиправності прийнятого відповідачем-1 рішення про передачу спірної земельної ділянки в оренду відповідачу-2 поза межами конкурсних процедур.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01.07.2020 у справі №910/9028/19, зазначивши, що в силу приписів ч.2 ст.124, абз.13 ч.2 ст.134 та ч.ч.1, 2 ст.135 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) для експлуатації та обслуговування саме об'єктів дорожнього сервісу підлягають продажу виключно на земельних торгах.

У контексті доводів відповідачів про те, що на спірній земельній ділянці знаходилися належні відповідачу-2 на праві власності об'єкти нерухомого майна, а відтак, з огляду на ч.2 ст.134 Земельного кодексу України, надання земельної ділянки у користування відповідачу-2 не вимагало проведення земельних торгів, суд зазначає таке.

Згідно із оспорюваного рішення Київської міської ради 16.12.2021 №4139/4180 земельну ділянку площею 1,5515 га по вулиці Оноре де Бальзака, 49-а, у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0027) було надано в оренду у зв'язку з набуттям відповідачем-2 права власності на нерухоме майно розміщене на цій земельній ділянці.

Судом встановлено, що відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на час прийняття оспорюваного рішення Київської міської ради на спірній земельній ділянці розташовано об'єкти нерухомості: гараж №1, загальною площею 41,1 кв.м, гараж №2, поверх І, загальною площею 41,9 кв.м, гараж №3, загальною площею 75,5 кв.м, гараж №4, поверх І, з підвалом та надбудовою загальною площею 73,9 кв.м, гараж №5, поверх І, з надбудовою загальною площею 29,8 кв.м, що перебували у власності відповідача-2.

Отже, суд вважає обґрунтованими доводи прокурора, що відповідач-2 в силу вимог ч.2 ст.134 Земельного кодексу України має право набути поза конкурентних засад право власності або користування на земельну ділянку, розташовану під об'єктами нерухомого майна, у той час як оспорюваним рішенням надано в оренду поза конкурсом земельну ділянку площею 1,5515 га, у зв'язку з набуттям відповідачем-2 права власності на нерухоме майно загальною площею 270,2 кв.м, яке займає менше 2% від частини спірної земельної ділянки.

При цьому суд враховує, що в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №922/1323/20 зроблено висновок, що "сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об'єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову".

Однак, у даній справі право користування на земельну ділянку вільну від забудови, що не знаходиться під об'єктом нерухомості відповідач-2 міг набути лише на конкурентних засадах у порядку, передбаченому ст.134, 135 Земельного кодексу України, про що стверджує прокурор і такі доводи прокурора, з огляду на встановлені вище обставини, суд вважає обґрунтованими.

Водночас, надання Київською міською радою спірної земельної ділянки відбулося у зв'язку з реєстрацією права власності відповідачем-2 на самочинно збудоване майно.

Так, встановлено, що первинні державні реєстрації права власності на гаражі №1, загальною площею 41,1 кв.м, №2, поверх І, загальною площею 41,9 кв.м, №3, загальною площею 75,5 кв.м, №4, поверх І, з підвалом та надбудовою загальною площею 73,9 кв.м, №5, поверх І, з надбудовою загальною площею 29,8 кв.м, що перебували у власності відповідача-2 були здійснені 14.07.2015 та 20.07.2015 за Іщенко Л.В. на підставі свідоцтв виданих Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві серії СТА №№444187, 444186, 444860, 444862, 444861. У подальшому згідно актів приймання передачі від 25.10.2021, Іщенко Л.В., в якості пайового та вступного внесків в Обслуговуючий кооператив, передала, а відповідач-2 прийняв вказане нерухоме майно.

Однак, матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка площею 1,5515 га по вулиці Оноре де Бальзака, 49-а, у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0027) Іщенко Л.В. або іншим особам для будівництва не надавалась, у зв'язку з чим, за висновком суду, об'єкти нерухомого майна - гаражі №1, загальною площею 41,1 кв.м, №2, поверх І, загальною площею 41,9 кв.м, №3, загальною площею 75,5 кв.м, №4, поверх І, з підвалом та надбудовою загальною площею 73,9 кв.м, №5, поверх І, з надбудовою загальною площею 29,8 кв.м, у силу ст. 376 Цивільного кодексу України, є об'єктами самочинного будівництва.

При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, першочерговим є встановлення підстави, на якій особа набула це право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 07.10.2020 у справі № 920/728/18).

Отже, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, в силу приписів ч.2 ст.376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного (аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13).

Суд зазначає, що при вирішенні питання про відведення земельної ділянки територіальної громади міста поза процедурою аукціону у зв'язку з переходом права власності на майно Київська міська рада повинна була діяти виключно на підставі закону та як орган, що діє від імені власника землі та в його інтересах, має перевіряти законність набуття права власності на майно, що знаходиться на земельній ділянці комунальної власності, яка ніколи не надавалась під будівництво.

Натомість, будучи достеменно обізнаною про відсутність законних прав на нерухоме майно у відповідача-2, з огляду на його самочинність, Київська міська рада, в порушення вимог ст.328, 377 Цивільного кодексу України надала комунальну земельну ділянку без проведення земельних торгів для експлуатації та обслуговування автостоянки.

Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до статті 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (частина перша статті 181 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 188 Цивільного кодексу України встановлено, якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).

Оскільки до надання в оренду відповідачу-2 право користування спірною земельною ділянкою площею 1,5515 га раніше не було оформлено ні за відповідачем-2, ні попереднім власником, тому в подальшому не могло виникнути переходу такого права (визначеного приписами ст.120 Земельного кодексу України і ст.377 Цивільного кодексу України) до відповідача-2. Доказів протилежного матеріали справи не містять та суду не надано.

Аналогічна правова позиція щодо набуття права користування земельною ділянкою виключно на конкурентних засадах, викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 №910/5201/19 та Верховного Суду від 04.10.2022 у справі №910/5210/20, від 07.12.2021 у справі № 910/23595/17, від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19.

За наведених обставин в сукупності суд вважає, що Київська міська рада діяла не в межах повноважень визначених законом, у зв'язку з чим рішення Київської міської ради від 16.12.2021 №4139/4180 «Про передачу Обслуговуючому кооперативу «Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва «МІКЛ» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування автостоянки (№ 12) на вулиці Оноре де Бальзака, 49-а у Деснянському районі міста Києва» підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

При цьому суд зазначає, що рішення органу місцевого самоврядування про передачу в оренду земельної ділянки відповідачу-2 не вичерпало свою дію, оскільки виходячи з дійсних обставин цієї справи, вимога про визнання незаконним та скасування рішення ради про надання в оренду земельної ділянки строком на 15 років (тобто до 2036 року) та надання права користування, яке наразі триває, є ефективним та належним способом захисту, що відповідає визначеним ст.152 Земельного кодексу України способу захисту порушених прав власника земельної ділянки. Вимога про незаконним та скасування рішення ради про надання в оренду земельної ділянки є належним способом захисту, що підтверджується позицією Верховного Суду в справах з аналогічних правовідносин, постанови від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19, від 12.11.2024 у справі № 910/9049/20.

Щодо заявлених прокурором вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання відповідача-2 повернути зазначену земельну ділянку.

Одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, у тому числі захисту прав на земельні ділянки, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України є визнання правочину недійсним, а загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 цього Кодексу.

За змістом частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

При цьому суд зазначає, що позовна вимога про визнання правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування/повернення майна з володіння відповідача (висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22, від 07.05.2024 у справі №910/11383/23).

З огляду на встановлену вище судом обставину того, що оспорюване рішення Київської міської ради від 16.12.2021 №4139/4180 є незаконним та підлягає скасуванню, суд вважає, що договір від 30.12.2021 оренди земельної ділянки площею 1,5515 га по вулиці Оноре де Бальзака, 49-а, у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0027), укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 на підставі незаконного рішення, має бути визнаний недійсним, а земельна ділянка має бути повернута територіальній громаді міста Києва.

Задоволення позовної вимоги прокурора в інтересах держави про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки враховуючи одночасне пред'явлення позовної вимоги про зобов'язання відповідача-2 повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 1,5515 га по вулиці Оноре де Бальзака, 49-а, у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0027) у стані, придатному для її подальшого використання, а Київську міську раду - прийняти спірну земельну ділянку, в цьому випадку є ефективним способом захисту права держави.

Щодо заявлених прокурором вимог про знесення самочинно збудованих об'єктів нерухомого майна.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина 1 статті 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є приписи частини 2 статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина 2 статті 373 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно з частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 Цивільного кодексу України. Приписи зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв'язку із здійсненням самочинного будівництва.

У постанові від 14.05.2024 у справі №921/252/23 Верховний Суд зазначив, що стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", а тому правовий режим самочинного будівництва пов'язаний із відносинами власності на землю. Самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Належним відповідачем за позовом про знесення об'єкта самочинного будівництва є не забудовник, а саме останній набувач такого об'єкта, який зареєстрував за собою право власності на самочинне будівництво (постанови Верховного Суду від 30.09.2022 у справі №201/2471/20, від 15.03.2023 у справі № 205/213/22, від 05.04.2023 у справі № 199/6251/18, від 31.05.2023 у справі № 201/4483/20, від 19.03.2024 у справі №915/1439/21).

Згідно із ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (постанови від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 18.09.2024 у справі №914/1785/22).

Також, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво відповідно до наведених положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті. Подібний висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 15.11.2023 у справі №916/1174/22, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (пункт 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 (провадження № 12-143гс18)).

Тому не допускається набуття права власності на об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці (п.93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18).

У постанові Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 653/104/19 зазначено, що вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці можуть бути заявлені власником за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

У разі використання земельної ділянки без відповідного рішення органу місцевого самоврядування про надання її в користування або у власність, повернення такої земельної ділянки відповідно до приписів статті 212 Земельного кодексу України власнику з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд відповідає законодавству, що регулює спірні правовідносини. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/2938/21.

Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22, постанові Верховного Суду від 19.03.2024 у справі №915/1439/21).

У постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 320/5880/18 вказано, що обов'язковому (безальтернативному) знесенню об'єкт будівництва підлягає лише у випадках, якщо такий об'єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи.

Отже, у випадку, якщо міська рада не виділяла земельну ділянку для будівництва спірної будівлі і якщо таке будівництво зроблено за рахунок зайняття земельної ділянки, яка належить територіальній громаді міста, територіальна громада міста має право на позов, бо захищає її право власності на земельну ділянку (стаття 12, пункт "б" статті 80, частина перша та пункт "а" частини другої статті 83 Земельного кодексу України).

Самочинний характер будівництва є істотним порушенням будівельних норм і правил та суттєвим порушенням прав власника земельної ділянки. Наведені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду викладеними у постановах від 14.02.2024 у справі № 523/8263/20, від 30.04.2024 у справі №904/2129/23.

Як встановлено судом вище, гаражі №1, загальною площею 41,1 кв.м, №2, поверх І, загальною площею 41,9 кв.м, №3, загальною площею 75,5 кв.м, №4, поверх І, з підвалом та надбудовою загальною площею 73,9 кв.м, №5, поверх І, з надбудовою загальною площею 29,8 кв.м, є самочинним будівництвом, оскільки рішення про надання земельної ділянки для їх будівництва Київською міською радою не приймалося, будь-яких дозвільних документів на їх будівництво компетентні органи не видавали. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Отже, вказані вище об'єкти нерухомості є самочинним будівництвом згідно з нормами ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України. Наведене відповідно є обов'язкою (безальтернативною) підставою для знесення об'єкт будівництва.

У подальшому, будучи обізнаною про відсутність законних прав на нерухоме майно у відповідача-2, з огляду на його самочинність, Київська міська рада в порушення вимог ст.328, 377 Цивільного кодексу України надала земельну ділянку без проведення земельних торгів для експлуатації та обслуговування автостоянки на підставі рішення від 16.12.2021 №4139/4180, яке за викладеними вище висновками суду є незаконним та підлягає скасуванню, а укладений на підставі такого рішення договір визнано судом недійсним. Відтак, подальше надання відповідачу-2 в оренду земельної ділянки на підставі оспорюваного в цій справі рішення ради не створює правових підстав для користування відповідачем-2 такою земельною ділянкою.

Також як зазначено вище, факт державної реєстрації права власності не змінює правовий режим об'єктів нерухомості, як збудованих самочинно, в разі, якщо будівництво таких об'єктів проведено на земельній ділянці, яку не було відведено для цієї мети.

За встановленими в цій справі обставинами, спірне нерухоме майно на вказаній земельній ділянці є самочинним будівництвом, а його державна реєстрація проведена без законних підстав.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України.

У цих спірних правовідносинах знесення самочинно побудованих спірних об'єктів нерухомості відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності. Такі висновки суду відповідають правовим висновкам, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, постанові Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №914/1986/19.

Водночас необхідно зазначити, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 наведено висновок про те, що судовим рішенням про знесення спірного об'єкта нерухомості суд вирішує подальшу юридичну долю самочинно побудованого майна (спірного об'єкта нерухомості). Якщо право власності на об'єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об'єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації. Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об'єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).

Згідно із відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо спірного майна була проведена наступна реєстрація:

1) 14.07.2015 на гараж №1, площею 49, 1 кв.м, зареєстровано право власності за Іщенко Л.В., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №22856736 від 14.07.2015, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 680090880000;

2) 20.07.2015 на гараж №2, поверх І, площею 41, 9 кв.м, зареєстровано право власності за Іщенко Л.В., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №22998855 від 20.07.2015, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 684164280000;

3) 14.07.2015 на гараж №3, площею 75,5 кв.м, зареєстровано право власності за Іщенко Л.В., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №228556271 від 14.07.2015, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 680077580000;

4) 20.07.2015 на гараж №4, поверх І з підвалом та надбудовою, площею 73, 9 кв.м, зареєстровано право власності за Іщенко Л.В., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №23000653 від 20.07.2015, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 684214580000;

5) 20.07.2015 на гараж №5, поверх І з надбудовою, площею 29, 8 кв.м, зареєстровано право власності за Іщенко Л.В., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №22999635 від 20.07.2015, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 684186880000.

25.10.2021 право власності на вказане нерухоме майно (гаражі) було зареєстровано відповідачем-2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номери про право власності: 44728031, 44728473, 44728968, 44730665, 44731303.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент первинної реєстрації) державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Особливості процедури державної реєстрації прав власності на нерухоме майно станом на час первинної реєстрації спірних об'єктів нерухомості були визначені Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17.10.2013.

Відповідно до п.49 Порядку №868 для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудований об'єкт нерухомого майна заявник подає, зокрема, документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку.

Судом досліджені документи, які надавались при первинній реєстрації права власності на гаражі Іщенко Л.В. (реєстраційні справи №№680090880000, 684164280000, 680077580000, 684214580000, 684186880000), а саме: заяви на реєстрацію прав та їх обтяжень, квитанції про сплату державного мита за державну реєстрацію, копію паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, протоколи установчих зборів відповідача-2, інформаційні довідки Київського міського БТІ, довідки відповідача-2 про сплату Івченко Л.В. внесків члена гаражного кооперативу, технічні паспорти на кожен гараж. Жодного документу, який підтверджував би право користування земельною ділянкою на якій знаходяться гаражі реєстратору надано не було.

За встановлених судом вище обставин випливає, що первинна реєстрація права власності на гаражі №1, загальною площею 41,1 кв.м, №2, поверх І, загальною площею 41,9 кв.м, №3, загальною площею 75,5 кв.м, №4, поверх І, з підвалом та надбудовою загальною площею 73,9 кв.м, №5, поверх І, з надбудовою загальною площею 29,8 кв.м, здійснена без документу, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку, як це передбачено п.49 Порядку №868. За таких обставин, первинна реєстрація права власності на спірні об'єкти не відповідала вимогам ч.1 ст.15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, чинній на момент первинної реєстрації, та п.49 Порядку №868.

Щодо подальших державних реєстрацій, то як встановлено судом вище, до надання в оренду відповідачу-2 право користування спірною земельною ділянкою площею 1,5515 га раніше не було оформлено ні за відповідачем-2, ні попереднім власником, а відтак не могло виникнути переходу такого права до відповідача-2.

Оскільки гаражі №1, загальною площею 41,1 кв.м, №2, поверх І, загальною площею 41,9 кв.м, №3, загальною площею 75,5 кв.м, №4, поверх І, з підвалом та надбудовою загальною площею 73,9 кв.м, №5, поверх І, з надбудовою загальною площею 29,8 кв.м є об'єктами самочинного будівництва, право власності на які не виникає, реєстрація права власності за відповідачем-2 фактично на самочинно збудовані об'єкти нерухомості на земельній ділянці, що не відводилась для цієї мети, є незаконною.

При цьому реєстрація права власності відповідача-2 на спірні об'єкти нерухомості без наявності речових прав на земельну ділянку безпідставно звужує права територіальної громади міста Києва як власника земельної ділянки в подальшому розпорядженні землею. Наведене цілком відповідає сформульованим у п.87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22, п.84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 висновкам про те, що знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим.

Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично обмеженням прав власника землі.

Виходячи з встановлених обставин, суд вважає, що державна реєстрація права власності на спірні об'єкти майна є незаконною.

Отже, враховуючи викладені вище висновки щодо належного та ефективного способу захисту у спірних правовідносинах, земельна ділянка площею 1,5515 га по вулиці Оноре де Бальзака, 49-а, у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0027) підлягає звільненню від самовільно збудованого нерухомого майна за рахунок останнього набувача такого об'єкта відповідача-2, оскільки останнє є фактичним власником відповідних самочинних об'єктів нерухомості.

Підсумовуючи вище викладене, вимогу прокурора про зобов'язання відповідача-2 знести самочинно збудовані гаражі №1, загальною площею 41,1 кв.м, №2, поверх І, загальною площею 41,9 кв.м, №3, загальною площею 75,5 кв.м, №4, поверх І, з підвалом та надбудовою загальною площею 73,9 кв.м, №5, поверх І, з надбудовою загальною площею 29,8 кв.м, які розташовані на земельній ділянці площею 1,5515 га по вулиці Оноре де Бальзака, 49-а, у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0027) належить задовольнити.

Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно із частиною першою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила:

1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання в право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Надаючи оцінку правомірності втручання держави в право на мирне володіння майном, суд враховує доведення належними та допустимими доказами незаконності і безпідставності перебування самочинних об'єктів нерухомості відповідача-2 на земельній ділянці, що належить територіальній громаді міста Києва.

Відповідно до чітких та зрозумілих вимог чинного законодавства обов'язковою умовою використання земельної ділянки під забудову є наявність в особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів свідчить про самовільне її зайняття. Відповідні приписи стосовно охорони земель і регламентування підстав для повернення самовільно зайнятої земельної ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними.

Надаючи оцінку правомірності втручання держави в право на мирне володіння майном, суд враховує, що поведінка відповідача-2 щодо отримання у власність спірного майна не була добросовісною і у нього не було законних підстав вважати, що первинна реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України порядку підміняє цей порядок та здатна легітимізувати об'єкти, самочинно збудовані на земельній ділянці, що належить територіальній громаді міста Києва.

З огляду на викладене вище, суд вважає обґрунтованою позовну вимогу прокурора в частині зобов'язання відповідача-2 знести самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи доведення прокурором позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані прокурором, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідачів.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, ідентифікаційний код 22883141) від 16.12.2021 №4139/4180 «Про передачу Обслуговуючому кооперативу «Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва «МІКЛ» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування автостоянки (№ 12) на вулиці Оноре де Бальзака, 49-а у Деснянському районі міста Києва».

3. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 1,5515 га на вулиці Оноре де Бальзака, 49-а у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0027), укладений між Київською міською радою (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, ідентифікаційний код 22883141) та Обслуговуючим кооперативом «Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва «МІКЛ» (02222, місто Київ, вулиця Оноре де Бальзака, будинок 49-А, ідентифікаційний код 39471935), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Майоровою А. В. та зареєстровано в реєстрі 30.12.2022 за № 1318.

4. Зобов'язати Обслуговуючий кооператив «Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва «МІКЛ» (02222, місто Київ, вулиця Оноре де Бальзака, будинок 49-А, ідентифікаційний код 39471935) повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, ідентифікаційний код 22883141) земельну ділянку площею 1,5515 га на вулиці Оноре де Бальзака, 49-а у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0027) у стані, придатному для її подальшого використання.

5. Зобов'язати Обслуговуючий кооператив «Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва «МІКЛ» (02222, місто Київ, вулиця Оноре де Бальзака, будинок 49-А, ідентифікаційний код 39471935) знести самочинно збудований об'єкт нерухомого майна - гараж №1, загальною площею 41,1 кв.м, який розташований на земельній ділянці площею 1,5516 га по вулиці Оноре де Бальзака, 49-а, у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0027).

6. Зобов'язати Обслуговуючий кооператив «Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва «МІКЛ» (02222, місто Київ, вулиця Оноре де Бальзака, будинок 49-А, ідентифікаційний код 39471935) знести самочинно збудований об'єкт нерухомого майна - гараж №2, поверх І, загальною площею 41,9 кв.м, який розташований на земельній ділянці площею 1,5516 га по вулиці Оноре де Бальзака, 49-а, у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0027).

7. Зобов'язати Обслуговуючий кооператив «Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва «МІКЛ» (02222, місто Київ, вулиця Оноре де Бальзака, будинок 49-А, ідентифікаційний код 39471935) знести самочинно збудований об'єкт нерухомого майна - гараж №3, загальною площею 75,5 кв.м, який розташований на земельній ділянці площею 1,5516 га по вулиці Оноре де Бальзака, 49-а, у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0027).

8. Зобов'язати Обслуговуючий кооператив «Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва «МІКЛ» (02222, місто Київ, вулиця Оноре де Бальзака, будинок 49-А, ідентифікаційний код 39471935) знести самочинно збудований об'єкт нерухомого майна - гараж №4, поверх І, з підвалом та надбудовою загальною площею 73,9 кв.м, який розташований на земельній ділянці площею 1,5516 га по вул. Оноре де Бальзака, 49-а, у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0027).

9. Зобов'язати Обслуговуючий кооператив «Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва «МІКЛ» (02222, місто Київ, вулиця Оноре де Бальзака, будинок 49-А, ідентифікаційний код 39471935) знести самочинно збудований об'єкт нерухомого майна - гараж №5, поверх І, з надбудовою загальною площею 29,8 кв.м, який розташований на земельній ділянці площею 1,5516 га по вулиці Оноре де Бальзака, 49-а, у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0027).

10. Стягнути з Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, ідентифікаційний код 22883141) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9, ідентифікаційний код 02910019) 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. судового збору.

11. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва «МІКЛ» (02222, місто Київ, вулиця Оноре де Бальзака, будинок 49-А, ідентифікаційний код 39471935) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9, ідентифікаційний код 02910019) 20 508 (двадцять тисячі п'ятсот вісім) грн 00 коп. судового збору.

12. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 29.05.2025.

Суддя Я.А.Карабань

Попередній документ

127734018

Наступний документ

127734020

Інформація про рішення:

№ рішення:	127734019
№ справи:	910/5698/23
Дата рішення:	20.05.2025
Дата публікації:	02.06.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд міста Києва
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них; щодо припинення права користування земельною ділянкою, з них; щодо визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою, з них; що виникають з договорів оренди

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (10.11.2025)
Дата надходження:	29.09.2025
Предмет позову:	про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та зобов`язання повернути земельну ділянку

Розклад засідань:

Минулі засідання (14)

22.05.2023 09:45	Господарський суд міста Києва
05.09.2023 12:15	Північний апеляційний господарський суд
20.09.2023 13:00	Північний апеляційний господарський суд
08.11.2023 12:30	Північний апеляційний господарський суд
03.09.2024 10:45	Касаційний господарський суд
28.10.2024 10:00	Господарський суд міста Києва
18.12.2024 12:20	Господарський суд міста Києва
25.02.2025 11:30	Господарський суд міста Києва
25.03.2025 12:00	Господарський суд міста Києва
22.04.2025 11:40	Господарський суд міста Києва
20.05.2025 14:50	Господарський суд міста Києва
17.07.2025 10:20	Північний апеляційний господарський суд
14.08.2025 12:20	Північний апеляційний господарський суд
25.11.2025 11:30	Касаційний господарський суд