61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
іменем України
23.05.2025 Справа №905/266/25
Господарський суд Донецької області у складі судді Шилової О.М.
розглянув у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу
за позовом ОСОБА_1 , м.Слов'янськ Донецької області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Профдезинфекция», м.Слов'янськ Донецької області
про: стягнення 27654,14грн - 3% річних та 150005,24грн інфляційних.
ОСОБА_1 , сел.Лиманівка Лозівського району Харківської області, звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Профдезинфекция», м.Слов'янськ Донецької області, про стягнення 27654,14грн - 3% річних та 150005,24грн інфляційних (позов поданий через систему «Електронний суд»).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем рішення Господарського суду Донецької області від 14.03.2024 у справі №905/407/21 про стягнення на користь позивача 218837,16грн вартості частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Профдезинфекция», 1204,76 - 3% річних за період 25.12.2020- 01.03.2021, 3300,63грн судового збору та 168,20грн поштових витрат (рішення набрало законної сили 16.04.2024) і відкриття 17.07.2024 виконавчого провадження №75561528 про примусове стягнення з відповідача загальної суми боргу 223510,75грн, у зв'язку з чим наявні підстави для нарахування 3% річних та інфляційних за період 02.03.2021-13.03.2025 на всі суми, стягнуті рішенням суду. Позивач також заявляє до стягнення інфляційні, нараховані за період 25.12.2020- 01.03.2021 на вартість його частки у статутному капіталі відповідача (які не були заявлені при поданні позову у справі №905/407/21), одночасно нарахувавши на такі інфляційні 3% річних та інфляційні за період 02.03.2021- 13.03.2025. Просить на підставі ч.ч.10, 11 ст.265 ЦПК України зазначити в рішенні про нарахування 3% річних та інфляційних на суму боргу до моменту виконання рішення.
27.03.2025 з клопотанням б/н від 27.03.2025 (вх.№01-41/2916/25, з додатками; а.с.41-55) позивач надав суду копії: власних паспорта і картки платника податків, Статуту відповідача в редакції від 14.08.2008.
З метою належного повідомлення відповідача про відкриття провадження в цій справі і вимоги суду суд вчинив такі дії:
- пересвідчився у відсутності у відповідача електронного кабінету в системі «Електронний суд» (а.с.30);
- зафіксував у телефонограмі б/н від 20.03.2025 (а.с.34), що за зазначеним в позовній заяві номером телефону відповідача зв'язок відсутній, а за номером телефону відповідача, який міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, встановити зв'язок не вдалось;
- надіслав відповідачу ухвалу про відкриття провадження у справі на зазначену в позові адресу електронної пошти, що підтверджується сформованою програмою «Діловодство спеціалізованого суду» довідкою про доставку 25.03.2025 електронного листа (а.с.39);
- надіслав ухвалу про відкриття провадження у справі на адресу державної реєстрації відповідача (конверт повернувся з відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою» - а.с.57-59) та всім засновникам товариства-відповідача на адреси місцезнаходження, вказані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ( ОСОБА_2 отримала ухвалу 17.04.2025, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення - а.с.61; інші конверти повернулися з відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою» - а.с.62-82);
- 17.04.2025 розмістив для відповідача оголошення в мережі Інтернет в розділі «Громадянам» (підрозділ «Повідомлення для учасників судового процесу») на сторінці Господарського суду Донецької області на офіційному вебпорталі «Судова влада України» (а.с.60).
Після відкриття провадження у справі відповідач не надав суду заяв по суті справи або з процесуальних питань, не скористався передбаченим ст.165 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України правом надати відзив на позов та довести обставини, які мають значення для вирішення спору по суті, з огляду на що відповідно до приписів ч.ч.4, 9 ст.165, абз.1 ч.2 ст.178 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до п.п.1, 3 ч.1 ст.129 Конституції України, ст.ст.2, 7, 13, 14, 74 ГПК України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Дослідивши наявні у матеріалах справи документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням докази, які мають значення для вирішення спору, суд
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Господарський суд Донецької області в рішенні від 14.03.2024 у справі №905/407/21 за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Профдезинфекция» (далі - відповідач або Товариство) про стягнення 223528,23грн вартості частки у статутному капіталі Товариства та 1230,94грн - 3% річних за несвоєчасну виплату вартості частки у статутному капіталі (а.с.9-18) встановив такі обставини:
- позивач був учасником Товариства з розміром частки у статутному капіталі 18,8676%, яку позивач сплатив у повному обсязі;
- на момент виходу позивача зі складу учасників Товариства Статут Товариства передбачав, що: учасник має право вийти з Товариства, повідомивши Товариство про свій вихід не пізніше, ніж за один місяць до виходу (п.11.1.); учасник, який виходить із Товариства, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі Товариства; порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника, а також порядок і строки її виплати встановлюються цим Статутом і законом (п.11.2.); виплата проводиться після затвердження звіту за рік, в якому учасник вийшов з Товариства, і у строк до 12 місяців з дня виходу; учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного Товариством в даному році до моменту його виходу (п.11.3.);
- 23.12.2019 позивач склав заяву, адресовану державному реєстратору та Товариству, про вихід зі складу учасників Товариства, яку того ж дня подав державному реєстратору для проведення відповідної реєстраційної дії;
- згідно з рішенням загальних зборів учасників Товариства (протокол №1 від 15.01.2020) вирішено внести зміни до Статуту Товариства, зокрема, що пов'язані з виходом позивача і ще одного учасника зі складу засновників;
- ринкова вартість частки позивача, яка підлягає сплаті, складає 218837,16грн.
В рішенні від 14.03.2024 у справі №905/407/21 суд дійшов таких висновків:
- позивач у зв'язку із виходом зі складу Товариства мав право на виплату вартості його частки у статутному капіталі Товариства;
- Товариство зобов'язане здійснити виплату вартості частини майна учасника, який вийшов з товариства, після затвердження звіту за відповідний рік у дванадцятимісячний строк з дня виходу;
- Товариство не довело виконання ним обов'язку з виплати позивачу вартості частини майна, пропорційної його частці в статутному капіталі Товариства, установленої на момент виходу позивача зі складу засновників, тож наявні підстави для стягнення з Товариства на користь позивача 218837,16грн;
- 3% річних за період 25.12.2020- 01.03.2021 від суми заборгованості у розмірі 218837,16грн становлять 1204,76грн;
- судовий збір в сумі 3371,39грн підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам; крім того, наявні підстави для відшкодування поизвачу 168,20грн витрат на відправлення відповідачу позовної заяви з додатками.
Суд частково задовольнив позов у справі №905/407/21, стягнувши з Товариства на користь ОСОБА_1 218837,16грн - вартість частки у статутному капіталі Товариства, 1204,76грн - 3% річних, а також 3300,63грн судового збору та 168,20грн поштових витрат. Рішення від 14.03.2024 у справі №905/407/21 набрало законної сили 16.04.2024, того ж дня на його виконання суд видав відповідний наказ (далі - Наказ, а.с.19).
17.07.2024 Слов'янський відділ державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції виніс постанови: про відкриття виконавчого провадження №75561528 за Наказом, про арешт коштів боржника та про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій (а.с.20-22).
Позивач стверджує, що на дату подання позовної заяви у справі №905/266/25 Наказ про примусове стягнення з відповідача загальної суми боргу 223510,75грн залишається не виконаним. Під час розгляду цієї справи відповідач цього твердження не спростував.
Згідно з даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень на дати 20.03.2025 і 21.05.2025 стан виконавчого провадження №75561528: відкрито (витяг долучений до матеріалів справи, а.с.33).
Під час розгляду цього спору суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто Холдинг проти України», згідно з якою одним із основних елементів права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, що набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів.
Суд також враховує, що у постанові від 05.07.2019 у справі №905/600/18 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена ст.625 ЦК України. Так, за приписами ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч.1); боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що ст.625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (постанови від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц (п.17), від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (п.п.24, 25), від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц (розділ «Позиція Великої палати Верховного Суду)).
В розділі «Позиція Великої Палати Верховного Суду» постанови від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц Велика Палата Верховного Суду також виснувала: положення ст.625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) боржником підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов'язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов'язання слід застосовувати приписи ч.2 ст.625 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена у п.126 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі №420/2411/19).
Позовна заява містить три розрахунки позовних вимог на підставі ст.625 ЦК України:
1) розрахунок 3% річних та інфляційних, нарахованих за період 02.03.2021- 13.03.2025 на всі суми, стягнуті рішенням від 14.03.2024 у справі №905/407/21 (додаток №4 до позову);
2) розрахунок інфляційних, нарахованих за період 25.12.2020- 01.03.2021 на вартість частки позивача у статутному капіталі Товариства, які (інфляційні) не були заявлені при поданні позову у справі №905/407/21 (додаток №5 до позову);
3) розрахунок 3% річних та інфляційних, нарахованих за період 02.03.2021- 13.03.2025 на суму інфляційних, розрахованих в додатку №5 до позову за період 25.12.2020- 01.03.2021 на вартість частки позивача у статутному капіталі Товариства (додаток №6 до позову).
За приписами ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Щодо першого розрахунку позовних вимог.
Посилаючись на невиконання відповідачем рішення від 14.03.2024 у справі №905/407/21, позивач просить суд стягнути з відповідача 141733,79грн інфляційних та 27041,74грн - 3% річних, нарахованих за період 02.03.2021- 13.03.2025 на загальну суму 223510,75грн, стягнуту вказаним рішенням, до якої входять: 218837,16грн - вартість частки у статутному капіталі Товариства, 1204,76грн - 3% річних, 3300,63грн - судовий збір, 168,20грн - поштові витрати (додаток №4 до позову - а.с.5).
Суд перевірив розрахунки 3% річних та інфляційних (а.с.5) і встановив, що позивач неправомірно здійснив такі нарахування на 3% річних, судовий збір та поштові витрати, присуджені до стягнення рішенням від 14.03.2024 у справі №905/407/21, з огляду на таке.
Судовий збір і поштові витрати відносяться до складу судових витрат та їх сплата не є зобов'язанням у розумінні ст.ст.509, 625 ЦК України, а 3% річних не входять до основного боргу, на який відповідно до ст.625 ЦК України можуть нараховуватись 3% річних та інфляційні (такий висновок суду узгоджується з позицією Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.08.2018 у справі №758/7649/16-ц, та позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постановах від 03.07.2019 у справі №910/1972/18 (п.25) та від 15.11.2019 у справі №905/1753/18 (п.62)).
На підставі викладеного в цій частині вимог позов задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних, нарахованих на основний борг (вартість частки у статутному капіталі, стягнуту рішенням від 14.03.2024 у справі №905/407/21) за період 02.03.2021- 13.03.2025, суд зазначає таке.
На арк.4-5 позовної заяви позивач зазначив: «Оскільки відповідач добросовісно не виконав свої зобов'язання та рішення суду, таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. У зв'язку з чим позивачем за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості штрафних санкцій «Ліга. Закон» було розраховано, виходячи із загальної суми заборгованості 223510,75грн за період з 02.03.2021 по 13.03.2025 інфляційні втрати 141733,79грн та 3% річних у розмірі 27041,74грн, що підлягають сплаті відповідачем за невиконання судового рішення (додаток 4)».
Тобто відповідно до ст.14 ГПК України позивач розпорядився своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зазначивши в позові, що саме за невиконання судового рішення відповідач має сплатити річні та інфляційні, розраховані в додатку №4 до позову.
Виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років; строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття (ч.ч.1, 2 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження»).
За загальним правилом, наведеним в ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки позивач нараховує річні та інфляційні на вартість частки у статутному капіталі саме за невиконання рішення суду від 14.03.2024 у справі №905/407/21, то здійснення таких нарахувань з 02.03.2021 є неправомірним з огляду на таке.
Рішення суду у справі №905/407/21 ухвалене 14.03.2024, а законної сили набрало 16.04.2024; вказане рішення не є таким, що підлягає негайному виконанню. Тож з урахуванням приписів ч.2 ст.530 ЦК України і ч.ч.1, 2 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» Товариство прострочило виконання рішення суду у справі №905/407/21 з 24.04.2024 (на восьмий день від дня набрання рішенням законної сили).
На підставі викладеного стягненню на користь позивача підлягають нараховані на стягнуту рішенням від 14.03.2024 у справі №905/407/21 вартість частки у статутному капіталі в розмірі 218837,16грн:
- 3% річних в сумі 5815,28грн за період 24.04.2024- 13.03.2025,
- інфляційні в сумі 27673,06грн за період травень 2024 року - лютий 2025 року.
Суд зауважує, що у цій справі позивач не скористався правом заявити вимогу про стягнення з Товариства річних та інфляційних за період 02.03.2021- 23.04.2024, нарахованих за невиконання саме грошового зобов'язання виплатити частку, а не судового рішення про стягнення вартості частки, але з поданням позову у справі №905/266/25 позивач такого права не втратив.
Щодо другого розрахунку позовних вимог.
Посилаючись на те, що при поданні позову у 2021 році розмір вартості його частки у статутному капіталі був спірним і неможливо було підрахувати інфляційні втрати до встановлення судом у рішенні від 14.03.2024 у справі №905/407/21 конкретної вартості частки в сумі 218837,16грн, позивач нарахував на вартість частки 5061,70грн інфляційних за період 25.12.2020- 01.03.2021, які просить суд стягнути з відповідача (арк.5 позовної заяви). Водночас у відповідному розрахунку інфляційних (додаток №5 до позову - а.с.6) позивач застосував індекси інфляції за грудень 2020 року та січень 2021 року. Тобто фактично позивач заявив до стягнення інфляційні в сумі 5061,70грн за період 25.12.2020- 31.01.2021, в межах якого суд розглядатиме вказану вимогу.
Суд зазначає, що рішення про стягнення вартості частки у статутному капіталі Товариства (справа №905/407/21) не створило нового грошового зобов'язання у розумінні ст.11 ЦК України, а захистило існуюче порушене право власника частки на отримання від Товариства грошових коштів (на виконання Товариством свого грошового зобов'язання).
Такий підхід суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду з приводу того, що грошове зобов'язання виникає із самого факту невиконання особою свого обов'язку добровільно / допущення правопорушення, а не з рішення суду.
Так, в п.п.66, 69 постанови від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала: «передбачений ч.2 ст.625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача. Зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає у особи безпосередньо з норми ст.1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.»
У розділі «Позиція Великої Палати Верховного Суду» постанови від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц Велика Палата виснувала: «За змістом ст.ст.524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. З огляду на вказане можна зробити висновок, що з набранням чинності рішення суду про відшкодування шкоди у боржника виникає зобов'язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак саме зобов'язання виникло між сторонами із заподіяння шкоди. Зобов'язання не є таким, що виникло з рішення суду. Це зобов'язання з відшкодування шкоди, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір завданої шкоди та констатовано про наявність зобов'язання між сторонами. Оскільки відшкодування шкоди можливе і в грошовій формі, то в цьому випадку між сторонами виникло грошове зобов'язання, адже одна сторона зобов'язана сплатити певну визначену грошову суму стягувачу.»
Отже, у позивача наявне право нарахувати інфляційні на суму невиплаченої частки з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту усунення такого порушення - тобто і за період до ухвалення рішення суду у справі №905/407/21.
Водночас, перевіривши розрахунок інфляційних за період 25.12.2020- 31.01.2021 (а.с.6), суд встановив, що порядок їх нарахування не відповідає правилу, наведеному в п.23 постанови від 14.01.2020 у справі №924/532/19 Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу; при цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця; аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Отже, позивач неправомірно нарахував на суму невиплаченої частки інфляційні за період грудень 2020 року, оскільки борг виник після 15 грудня; в межах визначеного позивачем періоду 25.12.2020- 31.01.2021 розрахунок інфляційних може бути здійснений лише за січень 2021 року.
З огляду на викладене стягненню на користь позивача підлягають 2844,88грн інфляційних, нарахованих за період січень 2021 року на вартість частки позивача у статутному капіталі Товариства в розмірі 218837,16грн.
Щодо третього розрахунку позовних вимог.
Позивач просить суд стягнути з відповідача нарахування на «борг 5061,70грн: інфляційні - 3209,75грн та 3% річних у розмірі 612,40грн за період з 02.03.2021 по 13.03.2025, що підлягають сплаті відповідачем за прострочення виконання своїх зобов'язань» (арк.5 позовної заяви). Тобто позивач нараховує річні та інфляційні за період 02.03.2021- 13.03.2025 на суму 5061,70грн інфляційних, які нарахував у додатку №5 до позову за попередній період (25.12.2020- 31.01.2021) на вартість своєї частки у статутному капіталі Товариства в розмірі 218837,16грн (додаток №6 до позову - а.с.7).
Велика Палата Верховного Суду в п.23 постанови від 26.06.2020 у справі №905/21/19 виснувала: у кредитора згідно з ч.2 ст.625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу; водночас якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
В п.29 постанови від 14.01.2020 у справі №924/532/19 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відхилив твердження скаржника, зазначивши, що за змістом положень ст.ст.3, 509, 625 ЦК України передбачається правомірне нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період.
Наведена судова практика підтверджує неможливість нарахування 3% річних та інфляційних окремо на інфляційні, нараховані на суму боргу за попередній період (без урахування в розрахунку самої суми основного боргу), оскільки в розумінні ст.625 ЦК України самі по собі інфляційні нарахування не є основним боргом, на який можуть нараховуватись 3% річних та інфляційні.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 612,40грн - 3% річних та 3209,75грн інфляційних не підлягають задоволенню.
Щодо клопотання, заявленого на підставі ч.10 ст.238 ГПК України.
В п.3 прохальної частини позовної заяви позивач просив «відповідно до ч.ч.10, 11 ст.265 ЦПК України зазначити в рішенні про нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу до моменту виконання рішення».
Суд зауважує:
- у позові відсутнє пояснення, що саме позивач розуміє під «сумою боргу»: вартість частки у статутному капіталі чи суми, які будуть стягнуті рішенням суду в цій справі;
- згідно зі ст.1 ГПК України саме Господарський, а не Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
За приписами ч.10 ст.238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Норма ч.10 ст.238 ГПК України:
- допускає продовження нарахування на суму боргу саме відсотків або пені, а не інфляційних втрат - отже, клопотання позивача зазначити в рішенні про нарахування інфляційних втрат на суму боргу до моменту виконання рішення є безпідставним;
- оперує поняттям «борг, на який нараховуються відсотки або пеня» - отже, дія цієї норми розповсюджується на так званий «основний борг», яким у правовідносинах сторін спору у справі №905/266/25 є вартість частки позивача у статутному капіталі відповідача, вже присуджена до стягнення рішенням суду від 14.03.2024 у справі №905/407/21;
- надає суду право зазначити саме в тому рішенні, яким стягується «борг, на який нараховуються відсотки або пеня», про продовження нарахування таких відсотків або пені до моменту виконання цього рішення - отже, припис ч.10 ст.238 ГПК України не розповсюджується на суми, заявлені до стягнення у справі №905/266/25, а клопотання зазначити в рішенні про нарахування 3% річних на суму боргу до моменту виконання рішення могло бути заявлено лише разом із вимогою про стягнення вартості частки у статутному капіталі, тобто у справі №905/407/21.
На підставі викладеного суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача зазначити в рішенні про нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу до моменту виконання рішення.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до приписів п.2 ч.1 ст.129 ГПК України на відповідача покладається судовий збір в сумі 495,41грн.
Крім того, позивач просив покласти на відповідача поштові витрати в розмірі 44,00грн, які поніс за надсилання листом з описом вкладення копії позовної заяви з додатками відповідачу, що підтверджується описом вкладення від 13.03.2025 на ім'я Товариства та фіскальними чеками Акціонерного товариства «Укрпошта» (а.с.24, 25).
Відповідно до приписів п.3 ч.4 ст.129 ГПК України на відповідача покладаються поштові витрати в сумі 9,00грн.
Керуючись ст.ст.2, 7, 13, 14, 33, 74-78, 80, 86, 129, 165 (ч.ч.4, 9), 178 (ч.2), 210, 233, 236-238, 240 (ч.ч.4, 5), 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 , м.Слов'янськ Донецької області, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Профдезинфекция», м.Слов'янськ Донецької області, про стягнення 27654,14грн - 3% річних та 150005,24грн інфляційних - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Профдезинфекция» (84122, Донецька область, м.Слов'янськ(з), вул.Добровольського, 32; ідентифікаційний код 25330313) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 5815,28грн - 3% річних, 30517,94грн інфляційних, 495,41грн судового збору, 9,00грн поштових витрат.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 зазначити в рішенні про нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу до моменту виконання рішення - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складений та підписаний 28.05.2025.
Суддя О.М. Шилова
надр. 3прим.: 1 - у справу,
2 - відповідачу