вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
29.05.2025м. ДніпроСправа № 904/813/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу:
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроліто", Київська область, Києво-Святошинський район, смт Чабани
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОВ", Дніпропетровська область, м. Синельникове
про стягнення заборгованості за договором поставки № 15 від 12.04.2024 у загальному розміру 416 188,01 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроліто" через систему "Електронний суд" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОВ" заборгованість за договором поставки № 15 від 12.04.2024 у загальному розміру 416 188,01 грн., з яких: основна заборгованість у розмірі 254 737,08 грн., пеня у розмірі 30 261,50 грн., 48% річних у розмірі 54 768,31 грн., штраф 30% від суми прострочених платежів в розмірі 76 421,12 грн.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
В зазначені строки, які встановленні ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2025, сторони не подали витребувані судом документи.
Про розгляд справи відповідач повідомлявся рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою юридичною адресою, що підтверджується наявним у справі рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося до господарського суду з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2025 продовжено строк розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в межах розумного строку.
Відповідно до ч.5 ст.252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 03.03.2025 направлялась судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Але, судова кореспонденція (ухвали суду від 03.03.2025 була повернута поштою на адресу суду із позначкою (довідкою) АТ "Укрпошта" - "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Згідно ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Так, відповідно до пункту 5 ч. 6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду.
З огляду на вищевикладене, ухвала суду про відкриття провадження у справі вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки Укрпошти, зокрема, про відсутність особи за адресою його місцезнаходження, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Крім того, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заг18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч.ч.1,2 ст.3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №922/894/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій та надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення викладені у заявах по суті справи відповідно до ч.8 ст. 252 ГПК України.
Докази наявні у матеріалах справи є достатніми для винесення судового рішення без виклику сторін.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд справи був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд,
Позиція позивача
Позов обґрунтовано тим, що на виконанні умов договору поставки № 15 від 12.04.2024, позивач здійснив поставку товару, згідно видаткових накладних № 19 від 17.04.2024 та № 20 від 19.04.2024, на загальну суму 254 737,08 грн. Відповідачем не сплачено за даний товар, а тому прострочена заборгованість за Договором поставки № 15 від 12.04.2024 відповідача перед позивачем складає 254 737,08 грн.
Також позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 60 000,00 грн.
Позиція відповідача
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ
12 квітня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “АГРОЛІТО» (далі - Постачальник, Позивач) та Товариства з обмеженою відповідальністю “АГРОВ» (далі - Покупець, Відповідач) було укладено Договір поставки № 15 (далі - Договір), метою поставки оригінальної продукції, виробництва провідних компаній світу. Відповідно до договору поставки, загальна сума договору визначається сукупністю Додатків та/або накладних, що зазначені в п. 2.1., та які є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до Додатку № 1 від 12.04.2024 року до Договір поставки № 15 від 12.04.2024 року, Позивач та Відповідач домовились про поставку наступної продукції:
• Грінфорт ІЛ 200 (4*5 л.) (Імідаклоприд) у кількості 100 літрів;
• Грінфорт ТМ 750 (трибенурон-метил, 750 г/кг.) у кількості 10 кілограмів;
• Грінфорт АС (4*5 л.) у кількості 100 літрів;
• Грінфорт Лайт, РК (імазомокс 33 г/л + імазапір 15 г/л.) у кількості 120 літрів;
• Грінфорт Проніт, КЕ у кількості 300 літрів.
Загальна вартість вищезгаданої продукції складає 254 737 гривень 08 копійок.
Відповідно до Видаткової накладної № 19 від 17 квітня 2024 року, Позивач поставив Відповідача наступну продукцію:
• Грінфорт Проніт, КЕ у кількості 300 літрів.
Відповідно до Видаткової накладної № 20 від 19 квітня 2024 року, Позивач поставив Відповідача наступну продукцію:
• Грінфорт ІЛ 200 (4*5 л.) (Імідаклоприд) у кількості 100 літрів;
• Грінфорт ТМ 750 (трибенурон-метил, 750 г/кг.) у кількості 10 кілограмів;
• Грінфорт АС (4*5 л.) у кількості 100 літрів;
• Грінфорт Лайт, РК (імазомокс 33 г/л + імазапір 15 г/л.) у кількості 120 літрів.
Загальна вартість поставленої продукції складає 254 737 гривень 08 копійок.
Відповідно до Додатку № 1 від 12.04.2025 року до Договору поставки № 15 від 12.04.2024 року, Відповідач зобов'язаний оплатити Позивачу 20 % вартості продукції до 15 квітня 2024 року та 80 % вартості продукції до 15 жовтня 2024 року.
Остаточний розрахунок має бути здійснено не пізніше 15 жовтня 2024 року
Відповідач заборгованість не погасив, що і стало причиною виникнення спору.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Суд встановив факт поставки позивачем товару за Договором вартістю 254 737,08 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковими накладними № 19 від 17.04.2024 та № 20 від 19.04.2024.
Вищевказані видаткові накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у ній відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зважаючи на встановлений судом момент поставки товару, строк оплати є таким, що настав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на викладене, оскільки відсутність оплати поставленого за Договором товару підтверджується матеріалами справи, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 254 737,08 грн визнається судом обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 7.9. Договору поставки № 15 від 12.04.2024 року, в разі порушення Покупцем будь-якого платежу за додатками до Договору, постачальник має право на дострокове звернення стягнення на всю суму неоплаченого Товару за цим Договором за всіма додатками. Початок нарахування штрафних санкцій та відсотків річних у такому випадку розпочинається з дня першого випадку порушення умов платежу забудь-яким додатком до Договору поставки № 15 від 12.04.2024 року.
Щодо суми пені та 30% штрафу
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
За змістом ст.ст. 549, 551 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або iнше майно, якi боржник повинен передати кредиторовi у разi порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме i нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмiр встановлюється договором або актом цивiльного законодавства.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштiв сплачують на користь одержувачiв цих коштiв за прострочку платежу пеню в розмiрi, що встановлюється за згодою сторiн.
Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом, або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 7.1.1. Договору поставки № 15 від 12.04.2024 року, Покупець, за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожен день прострочення.
Згідно п. 7.8. Договору поставки № 15 від 12.04.2024 року, в разі прострочення Покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 5 днів, Покупець сплачує додатково штраф у розмірі 30 % від суми несвоєчасно сплаченого Товару.
Згідно з наданим позивачем розрахунком, останнім до стягнення заявлені пеня за загальний період прострочення з 15.04.2024 по 19.02.2025 в сумі 30 261,50 грн. та 30% штрафу у розмірі 76 421,12 грн.
В силу п.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У відповідності до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Перевіривши розрахунки пені судом встановлено, що даний розрахунок розрахований позивачем відповідно до вимог діючого законодавства та договору.
Виходячи з розрахунків наведених вище у позовній заяві, вбачається, що Відповідачем були прострочені всі платежі відповідно до Договору поставки № 15 від 12.04.2024 року, а отже Позивач має право стягнути з Відповідача штраф у розмірі 30 % від суми простроченого платежу.
Отже, станом на 19 лютого 2025 року, загальна сума штрафу в розмірі 30 % від суми прострочених платежів, нарахованих відповідно до п. 7.8. Договору поставки № 15 від 12.04.2024 року становить 76 421,12 грн.
За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 30 261,50 7% та 30% штрафу у розмірі 76 421,12 грн.
Щодо суми 48% річних
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 7.7. Договору поставки № 15 від 12.04.2024 року, в разі невиконання Покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого Товару та невиконання зобов'язань передбачених розділом 3 (Договору поставки № 15 від 12.04.2024 року), Покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь Постачальника, крім суми заборгованості, 48 (сорок вісім) відсотків річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним Додатком до Договору.
Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 48% річних у загальному розмірі 54 768,31 грн. за загальний період прострочення з 15.04.2024 по 19.02.2025.
Перевіривши здійснене позивачем нарахування, суд встановив, що розрахунки 48% річних є вірними.
На підставі викладеного, позовні вимоги в частині стягнення 48% річних підлягають задоволенню.
Положеннями статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі ст. 86 Господарського процесуального України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищенаведеного позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо судового збору
Згідно з частинами 1-3 статті 4 Закону України “Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить: з 1 січня 2025 року - 3028,00 грн.
З огляду на ціну позову, що визначена позивачем (416 188,01 грн), розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання до суду цього позову, складає 4 994,26 грн, з урахуванням понижуючого коефіцієнта 0,8 (оскільки позов подано через підсистему ЄСІТС “Електронний суд»).
На підставі платіжної інструкції №1198 від 19.02.2025 за подання позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 6 992,82 грн, тобто, у більшому розмірі, ніж встановлено законом (передплата складає 1 998,56 грн).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України “Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Згідно із статтею 129 Господарського процесуально кодексу України, у разі задоволення позову, судовий збір підлягає покладенню на відповідача.
Враховуючи вищевикладені обставини, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у розмірі 4 994,26 грн покладається на відповідача, інша частина судового збору в розмірі 1 998,56 грн може бути повернута позивачу з державного бюджету за наявності відповідного клопотання в порядку пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір".
Суд також інформує позивача, що 07.01.2025 року набув чинності наказ Міністерства фінансів України від 26.11.2024 № 606 "Про внесення змін до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.12.2024 за № 1888/43233. Даним наказом внесено зміни до механізму повернення судового збору у випадках, визначених статтею 7 Закону України "Про судовий збір".
Щодо витрат на правничу допомогу.
У складі судових витрат позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 60 000,00грн.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
В обґрунтування суми понесення витрат на правову допомогу у розмірі 60 000,00грн., позивачем подано договір про надання юридичних послуг № 03/02/25-1 від 03.02.2025, укладений між ФОП Чорним О.В. та позивачем, додаткова угода №1 від 03.02.2025, свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю серія КС № 10177/10 від 30.08.2021, ордер серія АІ № 1834326 від 26.02.2025.
Згідно п. 4 договору про надання юридичних послуг № 03/02/25-1 від 03.02.2025 зазначено, що за послуги за п.1.1. цього Договору Замовник сплачує Виконавцю винагороду в розмірі визначеному у додатках до даного Договору.
Відповідачем не надано до суду заперечень стосовно розміру заявленої до стягнення суми витрат на оплату правничої допомоги, проте господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи вказане питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення заявлених витрат, у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим.
Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Стягнення заявленої суми має співвідноситися із виконаною роботою щодо представництва інтересів у суді.
Проаналізувавши надані позивачем докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду даної справи, господарський суд зазначає, що предмет спору у даній справі та зміст позовних вимог не охоплюють значну кількість обставин та фактів, які підлягають ретельному дослідженню, не потребують детального вивчення судової практики, адже категорія даного спору не відноситься до складної.
Господарський суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
За викладених обставин, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, не значну складність справи, господарський суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають розподілу витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 123, 124, 126, 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОВ" (52501, Дніпропетровська область, м. Синельникове, вул. Миру, буд. 6, кв. 113, код ЄДРПОУ 43048475) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроліто" (08162, Київська область, Києво-Святошинський р-н, смт. Чабани, вул. Покровська, буд. 40А, кв. 48, код ЄДРПОУ 43800050) суму основного боргу у розмірі 254 737,08 грн., пеня у розмірі 30 261,50 грн., 48% річних у розмірі 54 768,31 грн., штраф 30% від суми прострочених платежів в розмірі 76 421,12 грн., а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 994,26 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано - 29.05.2025.
Суддя В.Г. Бєлік