вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
19.05.2025м. ДніпроСправа № 904/1938/22 (904/2893/24)
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Первушина Ю.Ю.
за участю секретаря судового засідання Дяченко А.С.
за участю представників учасників справи:
від позивача: Забродський В'ячеслав Вікторович, ордер АА №1456099 від 17.06.2024.
від відповідача-1: Целік Віктор Віталійович, посвідчення адвоката №1464 від 30.07.2018.
від відповідача-2: Ювко Віталій Олександрович, посвідчення адвоката №3004 від 03.06.2021.
від третьої особи: Сидоренко Ігор Олександрович, ордер АІ №1594868 від 21.04.2024.
Розглянувши за правилами загального позовного провадження господарську справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг" (49094, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги 32, код ЄДРПОУ 38529727)
відповідача-2: Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, код ЄДРПОУ 14360570)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 )
про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення
в межах справи №904/1938/22
за заявою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (49100, місто Дніпро, Узвіз Кодацький, будинок 2, код ЄДРПОУ 33248430)
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг" (49094, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, 32, код ЄДРПОУ 38529727)
про визнання банкрутом
ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг"; Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"; за участю третьої особи: ОСОБА_2 , в якому згідно прохальної частини позову позивач просить суд:
- визнати недійсним Договір купівлі - продажу нежилого приміщення від 25.06.2016, укладений між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О., зареєстрований у реєстрі за №1370.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.07.2024, справу №904/1938/22(904/2893/23) передано на розгляд судді Первушина Ю.Ю.
Позовна заява подана в межах справи №904/1938/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг" (49094, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, 32, код ЄДРПОУ 38529727).
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №904/1938/22(904/2893/24). Клопотання позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження задоволено. Ухвалено розглядати справу №904/1938/22(904/2893/24) за правилами Господарського процесуального кодексу України в порядку загального позовного провадження в межах справи про банкрутство №904/1938/22. Призначено підготовче засідання, яке відбудеться 06.08.2024 о 12:40 год.
22.07.2024 через систему "Електронний суд" представник відповідача-1 надіслав відзив на позовну заяву (вх. суду №34666/24).
24.07.2024 через систему "Електронний суд" представник відповідача-2 надіслав відзив на позовну заяву (вх. суду №35304/24).
26.07.2024 через систему "Електронний суд" представник позивача надіслав відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду №35795/24).
06.08.2024 через систему "Електронний суд" представник відповідача-1 надіслав клопотання про витребування доказів (вх. суду №37195/24).
Третя особа у підготовче судове засідання не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила.
У підготовчому засіданні суду заслухано пояснення представників позивача та відповідача-1 та відповідача-2.
У зв'язку з необхідністю у наданні додаткового часу учасникам справи для ознайомлення з поданих позивачем клопотанням про витребування доказів, ухвалою суду від 06.08.2024 відкладено підготовче засідання суду на 09.09.2024.
09.09.2024 по всій території України була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram каналу, що інформує про повітряну тривогу), у зв'язку із загрозою масованого ракетного обстрілу.
Враховуючи обставину дії в Україні воєнного стану, неможливість проведення судового засідання під час повітряної тривоги, з метою уникнення ризиків життю і здоров'ю учасників справи, розгляд справи №904/1938/22 (904/2893/24) знято з розгляду.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2024 відкладено підготовче судове засідання суду на 14.10.2024 о 15:00 год., для подальшого розгляду справи.
Третя особа у підготовче судове засідання не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила.
У підготовчому засіданні суду заслухано пояснення представників позивача та відповідача-1 та відповідача-2 стосовно клопотання позивача про витребування доказів.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.024 поновлено Позивачу строк для подачі клопотання про витребування доказів. Клопотання Позивача про витребування доказів (вх. суду №37195/24) - задоволено частково. Відкладено підготовче засідання на 25.11.2024 о 14:00 год.
08.11.2024 через підсистему "Електронний суд" представник відповідача-1 подав заяву про залучення доказів (вх. суду №51796/24) та заяву про огляд електронних доказів (вх. суду №51803/24).
14.11.2024 через підсистему "Електронний суд" представник відповідача-2 на виконання вимог ухвали суду від 14.11.2024 надіслав докази (вх. суду №52949/24).
22.11.2024 через підсистему "Електронний суд" представник позивача подав письмові пояснення у справі (вх. суду №54278/24).
22.11.2024 через підсистему "Електронний суд" представник третьої особи пояснення щодо позову або відзиву (вх. суду №54291/24).
22.11.2024 через підсистему "Електронний суд" представник позивача подав клопотання про витребування доказів (вх. суду №54332/24).
У підготовчому судовому засідання 25.11.24 оголошено перерву до 13.01.25 о 12:00 год.
07.01.2025 через підсистему "Електронний суд" представник відповідача-2 надіслав для долучення до матеріалів справи платіжні доручення, якими підтверджується, що за оспорюваним договором було проведено розрахунок, а грошові кошти, отримані Банком, були направлені для погашення заборгованості за кредитним договором (вх. суду №558/25).
У підготовчому судовому засідання 13.01.25 оголошено перерву до 21.01.25 о 16:50 год.
15.01.2025 через підсистему "Електронний суд" представник відповідача-2 надіслав для долучення до матеріалів справи розрахунки заборгованості в належній якості (вх. суду №1880/25).
17.01.2025 через підсистему "Електронний суд" представник відповідача-2 надіслав для долучення до матеріалів справи витребувані судом документи (вх. суду №2266/25).
20.01.2025 через підсистему "Електронний суд" представник позивача подав клопотання про призначення судову експертизу (вх. суду №2406/25).
У судовому засіданні 21.01.2025 суд заслухав думку учасників справи стосовно поданого позивачем клопотання про призначення судової експертизи.
Розглянувши клопотання Позивача про призначення судової лінгвістичної експертизи, в судовому засіданні судом було відмовлено у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи. Ухвала суду проголошена в судовому засіданні від 21.01.2025. Правові підстави відмови у задоволенні клопотання судом було викладено в мотивувальній частині ухвали суду від 21.01.2025.
Судом були визначені всі необхідні обставини у справі та зібрані відповідні докази, що є підставою для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 18.02.2025 о 12:00 год.
17.02.2025 через підсистему "Електронний суд" представник позивача подав клопотання за змістом якого просив суд поновити ОСОБА_1 процесуальний строк для подання доказів та долучити до матеріалів справи №904/1938/22 (904/2893/24) копію висновку експерта ДП «Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України» №056/27 від 17.02.2025 та врахувати його під час розгляду та ухвалення рішення у справі №904/1938/22 (904/2893/24). До клопотання від 17.02.2025 позивач долучив копію висновку експерта №056/27 від 17.02.2025 (том-2, арк.с.207-222).
Висновок експерта № №056/27 від 17.02.2025 створено Українським бюро лінгвістичних експертиз (01001, місто Київ, вулиця Грушевська, 4, кабінет 307, ідентифікаційний код 33494653) в порядку передбаченому Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність", Закону України "Про наукову і науково-технічну експертизу".
В обґрунтування свого клопотання про подовження строку для подання доказів позивач зазначав, що висновок експерта ДП «Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України» №056/27 було отримано лише 17.02.2025, що унеможливило його подання разом з позовною заявою, з огляду на його відсутність. При цьому, на момент подання позовної заяви у Позивача не було всіх матеріалів, достатніх для проведення експертизи, у зв'язку з чим було заявлено клопотання про витребування доказів. Крім того, позивач вказував, що у судовому засіданні 21.01.2025 він повідомляв про те, що з огляду на відмову у задоволенні клопотання про призначення експертизи, від має намір звернутися до експертної установи самостійно.
Висновок експерта є одним із засобів доказування. Порядок подання доказів врегульовано вимогами ст. ст. 73, 74, 77, 80, 99, 101 ГПК України.
Згідно приписів статті 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1 ст. 119 ГПК України).
Представник Третьої особи клопотання позивача підтримав.
Представники відповідачів проти задоволення клопотання заперечували.
представник відповідача-1 через підсистему "Електронний суд" подав до суду заперечення за змістом який вказав на наступне.
На думку представника Відповідача-1 висновок експерта від 17.02.2025 №056/27 не відповідає вимогам Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 №53/5. Так, серед іншого, відповідач-1 зазначив, що висновок експерта не містить а ні попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України та за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України, а ні інформації про те, що висновок підготовлений для подання до суду або долучення до матеріалів кримінального провадження (у разі проведення експертизи на підставі письмового звернення особи, яке містить таку інформацію).
Також, Відповідач-1 в своїх запереченнях вказував на пропуск позивачем строку встановленого законом для подання доказів та необґрунтованість клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку.
Після подання позовної заяви, 19.07.2024 до суду було подано відзив на позовну заяву і надано заперечення та підстави позову, в тому числі й заперечення щодо тлумачення позивачем змісту вимог банку про погашення заборгованості З моменту, коли Позивач почав розуміти, що Відповідач заперечує висновки власного тлумачення вказаних вимог Позивачем та звернення до експерта з клопотанням про проведення експертизи (27.01.2025) минуло 6 місяців, 9 днів.
Тобто, більш ніж півроку, Позивач мав змогу звернутися до експерта за отриманням необхідного висновку, натомість зробив це лише після спливу півроку.
Дані дії лише свідчать про свідоме затягування Позивачем судового процесу, для протиправного користування об'єктом нерухомості щодо якого ведеться спір.
Відповідно до частин 2, 8 статті 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідач-1 вважає, що Позивач мав достатньо часу для звернення до експерта раніше та подання доказів у справу, а твердження про неможливість подання висновку до цього часу, оскільки висновок №056/27 було отримано лише 17.02.2025, не повинні братися судом до уваги, оскільки причини неотримання висновку залежали саме від Позивача.
07.03.2025 представник Відповідача-2 через підсистему "Електронний суд" подав до суду заперечення проти клопотання позивача про долучення доказів та просив суд клопотання представника позивача від 17.02.2025 про долучення доказів до матеріалів справи залишити без розгляду.
АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що позивач по даній справі діє недобросовісно з метою затягування розгляду справи, що є проявом зловживання процесуальними правами.
Так, позивач звернувся до суду із позовною заявою ще у червні 2024 року. При цьому, як зазначено у попередньому розділі, при подані позовної заяви позивач не надав висновок експерта та не повідомив суд про його подання у майбутньому.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №904/1938/22(904/2893/24).
Через 6 місяців після відкриття провадження у справі, 17.01.2025 через підсистему «Електронний суд» представник позивача подав клопотання про призначення судової експертизу.
Лише після того, як судом було відмовлено у задоволені клопотання про призначення експертизи, представник позивача почав вчиняти дії щодо отримання висновку експерта.
При цьому, варто зауважити, що у судовому засіданні 21.01.2025, суд запитав думку учасників справи щодо можливості закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті. Представник позивача не заперечував проти закриття підготовчого засідання, не просив суд відкласти підготовче засідання для надання додаткових доказів тощо, а навпаки, зазначив про можливість призначення справи до розгляду по суті.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є, зокрема, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.
Спираючись на наведене АТ КБ "Приватбанк" вважає, що такі дії позивача призводять виключно до неправомірного затягування розгляду справи, що є порушенням прав інших учасників справи на розгляд справи у розумні строки.
Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» зауважив, що висновок не відповідає вимогам законодавства, Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та не може бути прийнятий як доказ у даній справі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання позивача про поновлення процесуальних строків подання доказів (експертного висновку) з наступних підстав.
Судом встановлено, що висновок експерту біло надано суду позивачем після завершення підготовчого засідання але до початку розгляду справи по суті.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є, зокрема, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.
Подання нового доказу після завершення підготовчого засідання фактично збільшує доказову базу у справі та фактично позбавляє інших учасників судового процесу можливості подальшого конкурентного збирання контрдоказів та надання контраргументів проти нових обставин у зв'язку із завершенням процесуального часу, що негативно впливатиме на принципи рівності прав та змагальність сторін.
Об'єктами експертного дослідження були вимоги АТ КБ "Приватбанк" вих. №605 від 09.11.2015 та вих. №606 від 09.11.2015 (том-1, арк.с. 93-94), копії яких позивачем було долучено до позовної заяви. Отже позивач мав у себе наведені письмові вимоги банку від 09.11.2015 на момент звернення позивача до суду та не довів суду обставин які були б перепоною для позивача у отриманні відповідного експертного висновку у встановлені законом строки.
Посилання позивача на невизначеність у своїй правовій позиції з огляду на відсутність достатніх даних аж до завершення підготовчого засідання суд оцінює критично.
Учасник справи який не скористався своїм правом вчасно повинен самостійно нести наслідки своїх дій або бездіяльності. Суд під час розгляду справи, зобов'язаний дотримуватися вимог процесуального законодавства та не може створювати для однієї із сторін більш сприйнятливі умови.
Посилання позивача про недопущення надмірно формального підходу з боку суду у вирішенні питання поновлення процесуального строку є необґрунтованими.
З огляду на наведене, суд вирішив відмовити позивачу у задоволенні клопотання від 17.02.2025 про поновлення ОСОБА_1 процесуального строку для подання доказів та у долученні до матеріалів справи №904/1938/22 (904/2893/24) копії висновку експерта ДП «Українське бюро лінгвістичних експертиз НАН України» №056/27 від 17.02.2025.
Ухвала Господарського суду Дніпропетровської області проголошена в судовому засіданні 18.03.2025. Правові підстави відмови судом було роз'яснено в судовому засіданні 18.03.2025.
В судовому засіданні 18.03.2025 проголошено перерву до 08.04.2025.
В судовому засіданні 18.04.2025 проголошено перерву до 19.05.2025.
Під час розгляду справи по суті судом заслухано пояснення представників учасників провадження, проведено дослідження матеріалів справи та доказів. Після завершення судових дебатів суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення. В судовому засіданні 19.05.2025 судом було проголошено скорочене судове рішення.
Стислий виклад позицій учасників провадження.
Позиція позивача.
На думку позивача при укладанні оспорювного правочину АТ КБ "Приватбанк" допустив такі порушення:
• не надіслав вимоги про дострокове повернення кредиту як передумови реалізації права на звернення стягнення на предмет іпотеки (недотримання вимог, передбачених частиною 1 статті 33 та частиною 1 статті 35 Закону України «Про іпотеку»);
• порушив вимоги частини 1 статті 35 та частини 1 статті 38 Закону України «Про іпотеку» (прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання (про укладення договору купівлі-продажу) одночасно з вимогою Іпотекодавцю та Позичальнику про усунення порушень; відсутнє рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки після спливу визначеного законом строку;
• порушив переважне право ОСОБА_2 (Іпотекодавця) на придбання Нежилого приміщення (порушення вимоги, передбаченої частиною 2 статті 38 Закону України «Про іпотеку»);
• порушив вимогу закону щодо оцінки та ціни продажу предмета іпотеки (порушення частини 6 статті 38 Закону України «Про іпотеку», частина 1, 2 статті 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», пункти 50, 51, 56 Національного стандарту №1);
• банк істотно занизив ціну продажу предмета іпотеки (втричі);
• наявна спірність суми заборгованості, у рахунок погашення якої звернено стягнення на іпотечне майно, та не надав можливості Позичальнику реструктурувати заборгованість за Кредитним договором.
Серед іншого позивачем було вказано на неналежність наданих відповідачами доказів, зокрема, що до підтвердження розрахунків між відповідачами за оспорюваним правочином.
Позивач наполягає, на тому, що договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним на підставі частин 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України, у взаємозв'язку із статтею 215 ЦК України, оскільки вчинений з порушенням вимог закону та за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності.
Позиція відповідача-1: ТОВ "Естейт Селлінг".
Відповідач заперечував проти задоволення позову повністю.
Керуючись статтею 267 ЦК України ТОВ «Естейт Селлінг» додатково просив застосувати строк позовної давності і відмовити у задоволенні позову.
На думку ТОВ «Естейт Селлінг» Позивач помилково зазначає, що банком не було надіслано вимогу про дострокове погашення заборгованості. Проте, до позову Позивачем додано вимоги про усунення порушення основного зобов'язання №605, 606, 607, 608 від 09.11.2015 в яких міститься вимога про дострокове погашення заборгованості у розмірі 76 524,53 дол. США. Банк вимагав не сплату простроченої заборгованості у розмірі 16 956,22 дол. США., а всю суму заборгованості у розмірі 76 524,53 дол., визначив термін повернення кредиту - 26.02.2018. Таким чином, банк вимагав повернення всієї суми заборгованості достроково. З огляду на наведене відповідач 1 вважає, що дії банку по продажу предмету іпотеки, після належного попередження боржника, є правомірними.
Також Відповідач-1 зазначав, що питання правомірності укладення договору купівлі- продажу між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг» від 26.05.2016 досліджувалась Святошинським районним судом міста Києва в рамках справи 759/17144/16-ц за позовом ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк», треті особи: Державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, ТОВ «Естейт Селлінг» про визнання правочину недійсним.
В рамках даної справи досліджувалось і питання оцінки об'єкту нерухомості. Судом встановлено, що «на підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем не надано доказів порушення чинного законодавства при укладенні спірного правочину, тому його вимога про визнання правочину недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Крім того, рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 21 травня 2019 року в рамках справи 759/17144/16-ц встановлено, що: « …у зв'язку з невиконанням позичальником ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість в розмірі 89 235,82 доларів США, що еквівалентно 2 245 411,67 грн. на час проведення такого розрахунку 10.05.2016 року перед укладенням договору купівлі - продажу предмета іпотеки від 26.05.2016 (арк.с. 102-107).»
Таким чином, розмір заборгованості за кредитним договором №70 мікр-ср. вже був предметом дослідження іншої справи, рішення по ній набрало законної сили, а отже, не потребує доказування.
Позиція відповідача-2: АТ КБ "Приватбанк".
Відповідач-2 заперечував проти позову повністю, та зазначив, що предметом спору у цій справі є визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 25.06.2016, укладеного між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О., зареєстрованого у реєстрі за №1370. У разі визнання Спірного договору недійсним, спірне нерухоме майно повернеться у власність іпотекодавця за іпотечним договором - ОСОБА_2 , а не у власність Позивача.
АТ КБ «ПриватБанк» звертає увагу суду на те, що обраний Позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення позовних вимоги про визнання спірного договору недійсним не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення (або залишення) у його власності спірної нерухомості.
Таким чином, обрання Позивачем неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
На думку відповідача-2 твердження Позивача про не надсилання Банком вимоги про дострокове погашення заборгованості не відповідає дійсності, оскільки Позивачем додано до позовної заяви копії вимог про усунення порушення основного зобов'язання №605, 606, 607, 608 від 09.11.2015 в яких міститься вимога про дострокове погашення заборгованості у розмірі 76 524,53 дол. США. Таким чином, АТ КБ «ПриватБанк» достроково вимагав від Позивача повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором. Враховуючи наведене, Банк діяв у межах та у відповідності до вимог чинного на той час законодавства та у відповідності до умов кредитного договору.
Відповідач-2 заперечував проти тверджень Позивача про порушення переважного права ОСОБА_2 (Іпотекодавця) на придбання предмету іпотеки, оскільки, позивачем не надано жодних доказів вчинення ОСОБА_2 конкретних дій щодо викупу нерухомого майна. Пропозиції реструктуризації боргу не може вважатися діями щодо викупу майна.
Додатково відповідач-2 вказував на той факт, що навіть за наявності порушення ОСОБА_2 на переважне право придбання іпотечного майна, дане право не може бути захищене Позивачем ОСОБА_1 , оскільки ніхто не може звертатися до суду за захистом порушеного права третьої особи.
Відносно порушення вимог щодо оцінки та ціни продажу предмета іпотеки відповідач-2 також заперечував наступним.
Відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.
Пунктом 11 договору іпотеки сторони визначили, що вартість предмета іпотеки складає 1 330 558,85 грн., а отже, є погодженою.
Обов'язковість проведення оцінки передбачає стаття 37 Закону України «Про іпотеку», в разі реєстрації предмета іпотеки за іпотекодержателем, натомість, банк продав предмет іпотеки, і, в такому разі, застосовуються вимоги ст. 38 вказаного закону.
В даному випадку має місце і погодження ціни і проведення оцінки (вартість значно більша ніж в договорі іпотеки), а отже, виконано вимоги вказаної статті.
Окремо звертаємо увагу суду, що ціна нерухомості під час укладення Спірного договору визначалася на підставі Звіту про оцінку майна, виконаного 28.04.2016 суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Віконт-Консалтинг», відповідно до якого вартість майна становить 2 238 948,00 грн.
Зі свого боку Позивач, стверджуючи про заниження вартості спірної нерухомості не надає суду жодних належних та допустимих доказів скасування (визнання недійсним) Звіту про оцінку майна, виконаного 28.04.2016. Також Позивачем не наданого будь-якого іншого альтернативного звіту про оцінку спірного майна. Таким чином, усі наведенні Позивачем у позовній заяві доводи щодо невірного визначення вартості предмета іпотеки, на думку відповідача-2, не заслуговують на увагу суду.
Також у відзиві на позов відповідач-2 заявив про застосування строку позовної давності і відмовити у задоволенні позову.
Позиція третьої особи ОСОБА_2 .
Представник ОСОБА_2 підтримав позицію позивача та просив задовольнити позов.
В своїх пояснення представник третьої особи наполягав на порушення прав ОСОБА_2 та ОСОБА_1 при укладанні оспорюваного правочниу. При укладанні спірного договору купівлі- продажу з ТОВ «Естейт Селлінг», Банк порушив переважне право ОСОБА_2 та вимоги частини 2 статті 38 Закону України «Про іпотеку» на придбання предмета іпотеки, що свідчить про укладення спірного договору купівлі-продажу з порушенням чинного законодавства України та є підставою для визнання його недійсним.
18.09.2019 ОСОБА_2 подарувала нежилі приміщення ОСОБА_1 (після набрання законної сили рішенням у справі №826/18573/16), враховуючи те, що до ОСОБА_1 пред'явлені позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння, які ґрунтуються виключно на спірному договорі купівлі-продажу нерухомого майна, ОСОБА_2 , вважає що саме ОСОБА_1 наділена правом на захист свого цивільного інтересу шляхом пред'явлення позовної вимоги про недійсність такого договору.
Також ОСОБА_2 вказувала на порушення вимог ст. 38 Закону України "Про іпотеку" в частині відсутності належної оцінки предмету іпотеки.
Звіт про оцінку майна від 28.04.2016, який було надано Банком на виконання вимог ухвали суду від 14.10.2024, з якого вбачається, що замовником оцінки була, начебто, ОСОБА_2 , номер договору на оцінку: Н05-2804/16 від 28.04.2016 сама ОСОБА_2 не замовляла. Договору Н05-2804/16 від 28.04.2016 з ТОВ «Віконт-Консалтинг» на порведення оцінки нерухомого майна ОСОБА_2 , як власник предмету іпотеки на той час, не укладала та не надавала оцінювачу доступу до нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_2 . Таким чином, посилання у Звіті про оцінку майна, виконаного 28.04.2016 суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Віконт-Консалтинг», на договір №Н05-2804/16 від 28.04.2016 не відповідає дійсності.
Відсутність належної оцінки предмету іпотеки, на думку представника ОСОБА_2 , вказує на відсутність домовленості сторін правочину з приводу суттєвої умови договору - ціни предмету продажу, що є підставою вважати спірний договір неукладеним. Але у випадку, якщо суд дійде до іншого висновку, ОСОБА_2 , як третя особа у справі, повністю підтримує позицію позивача щодо недійсності договору купівлі-продажу нежилого приміщення з вищезазначених підстав, а також з підстав, зазначених у позові позивача (письмові пояснення ОСОБА_2 від 22.11.2024 вх. суду № 54291/24).
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
Позивач, ОСОБА_1 , у липні 2024 року звернувся до господарського суду із позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 26.05.2016, укладеного між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлінг», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О., зареєстрований у реєстрі за №1370 (далі за текстом - оспорюваний правочин).
Предметом оспорюваного правочину є нерухоме майно належне на праві власності ОСОБА_2 - нежитлове приміщення площею 91,70 кв. м розташоване за адресою : АДРЕСА_2 (далі за текстом рішення - Нерухоме майно).
На момент укладання спірного правочину позивач не була власником іпотечного майна, яке було предметом оспорюваного правочину.
Позивач право власності на спірне майно набула 18.09.2019 від ОСОБА_2 в наслідок укладання договору дарування (том-1, арк.с. 68,69).
В провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа №904/1938/22(904/6504/23) за позовом ТОВ «Естейт Селлінг» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Предметом позову у справі №904/1938/22(904/6504/23) ТОВ «Естейт Селлінг» є витребування від ОСОБА_1 нежитлового приміщення №4, площею 59,7 кв.м, та нежитлове приміщення АДРЕСА_3 .
Як пояснив суду адвокат позивача Кацюк Н.О. вирішила звернутися до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом на захист належного їй права власності дізнавшись про існування справи №904/1938/22(904/6504/23).
На запитання суду представник позивача пояснив, що захист інтересів ОСОБА_1 полягає в тому, що вона як власник майна має право на судовий захист своїх інтересів в суді, при цьому адвокат позивача вказував, що причини порушень допущених відповідачами при укладанні спірного правочину стосується не тільки її як власника майна, а ще й як позичальника за кредитним договором.
Таким чином, ОСОБА_1 звернулася до суду на захист свого права власності та на захист своїх прав як позичальник за кредитним договором.
26.02.2008 ОСОБА_1 уклала кредитний договір № 70 мікр-ср (далі за текстом - Кредитний договір) із ЗАТ КБ "Приватбанк" (далі за текстом - Банк) та отримала від Банку кредитні кошти.
Того ж дня ОСОБА_2 , як іпотекодавець, уклала договір іпотеки (далі за тексом - Договір іпотеки) із ЗАТ КБ "Приватбанк" (іпотекодержателем) в забезпечення кредитного договору № 70 мікр-ср укладеного між ОСОБА_1 та банком . Таким чином, ОСОБА_2 виступила іпотекодавцем в забезпечення кредитних зобов'язань ОСОБА_1 . Предметом іпотеки стало нерухоме майно належне ОСОБА_2 - нежитлове приміщення площею 91,70 кв. м розташоване за адресою : АДРЕСА_2 .
Договір іпотеки містив застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (пункти 27-30) за умови якого звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено, зокрема, шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України "Про іпотеку", для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця.
ПАТ КБ "Приватбанк" на адреси ОСОБА_2 та ОСОБА_1 09.11.2015 направив дві вимоги вих. №605 та вих. №606 про усунення порушення основного зобов'язання (том-1 а.с. 92-96). Вимоги мали тотожній зміст. За тестом вимог банк зазначив про існування Кредитного договору та Договору Іпотеки, укладених банком із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Вказав на існування загальної простроченої заборгованості позичальника станом на 09.11.2016 в сумі 16956,22 дол. США до якої враховано заборгованість безпосередньо за кредитом та заборгованість із платні за користування ним. Також банк вказав на заборгованість за кредитним договором в сумі 76524,53 дол. США. Посилаючись на умови Кредитного договору та договору іпотеки, статті 33, 35, 38 Закону України "Про іпотеку" банк вимагав від позичальника усунути порушення умов Кредитного договору шляхом погашення в повному обсязі заборгованості за кредитним договором протягом 30 днів з дати отримання вимоги.
В подальшому ПАТ КБ "Приватбанк" скористався правом іпотекодержателя та звернув стягнення на предмет іпотеки.
Керуючись приписами статті 38 Закону України "Про іпотеку" 26.05.2016 ПАТ КБ "Приватбанк", як продавець, уклав договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, належного ОСОБА_2 , із покупцем - ТОВ "Естейт Селлінг" (том-1, арк.с. 49, 50).
В наслідок наведеного 26.05.2016 приватним нотаріусом КМНО Швецем Р.О. прийнято рішення №29770652 та здійснено державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - Нежиле приміщення за ТОВ «Естейт Селлінг».
ОСОБА_2 не погодилась із діями банку та звернулась зі позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2018 у справі №826/18573/16, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2019 у справі №826/18573/16, визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Швеця Р.О. №29770652 від 26.05.2016 щодо державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна - нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .
На виконання рішення у справі №826/18573/16 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно поновлено відомості про право власності ОСОБА_2 на нежиле приміщення.
18.09.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування нежилого приміщення, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Затварницькою І.П., зареєстрований у реєстрі за №42, відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар нежиле приміщення № 4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .
В подальшому нежитлове приміщення зазнало змін. На підставі висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна від 28.11.2019 №1384/2, складеного інженером з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_3 та суб'єктом господарювання ФОП Ананьєвим Є.О. нежиле приміщення було поділено на два приміщення: нежиле приміщення № 4, площею 59,7 кв.м, та нежиле приміщення № 4а, площею 32 кв.м, про що 13.12.2019 внесено відповідну інформацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (том-1 арк.с. 71, 72).
Постановою Верховного Суду (Касаційного адміністративного суду) від 05.12.2019 у справі №826/18573/16 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2019 скасовано, провадження у справі №826/18573/16 закрито.
Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. Отже, поновлення відомостей про право власності ОСОБА_2 на Нежиле приміщення у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі скасованого судового акту підлягало повороту виконання судового рішення. Але на момент скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2018 у справі №826/18573/16 Верховним судом в Державному реєстрі була вчинена наступна - про реєстрацію права власності на підставі Договору дарування на користь ОСОБА_1 , що унеможливило поворот виконання судового рішення та стало причиною звернення ТОВ "Естейт Селлінг" до суду із позовом до ОСОБА_2 про витребування майна.
Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що незаборонені законом, зокрема із правочинів.
Пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (Постанова ОП КГСВСвід24.01.2020 у справі № 910/10987/18).
Нерухоме майно, яке було предметом оспорюваного правочину, вибуло з володіння ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі продажу від 26.05.2016.
В силу вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму (оренди), підряду, зберігання, застави та ін.), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом.
На час укладання Договору дарування на користь ОСОБА_1 18.09.2019 титульним володільцем Нерухомого майна, що було предметом дарування, була не ОСОБА_2 а ТОВ "Естейт Селлінг", оскільки, Договір купівлі - продажу від 26.05.2016 між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Естейт-Селлінг" не було визнано недійсним або розірвано.
З огляду на наведене суд вважає, що позивач прийняла в дар нерухоме майно від особи яка не мала законних підстав розпоряджатися таким майном на час укладання Договору дарування.
Крім того, позивач прийняла Нерухоме майно в дар 18.09.2019, що значно пізніше дати укладання оспорюваного договору - 26.05.2016. Наведені обставини вказують на відсутність державної реєстрації права власності за Позивачем на Нерухоме майно на час укладання спірного правочину.
З огляду на наведене суд не знаходить підстав вважати, що права позивача, саме в якості власника Нерухомого майна, могло бути порушено в наслідок укладання відповідачами оспорюваного правочину.
На думку позивача при зверненні стягнення банком на предмет іпотеки було порушено її права як сторони у кредитному зобов'язанні.
Дане твердження позивача заслуговує на увагу та підлягає оцінці судом.
В наслідок укладання оспорюваного правочину Банком було стягнуто заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором за рахунок майна ОСОБА_2 .
У відповідності до вимог частини 3 статті 42 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель, який виконав основне зобов'язання повністю або в частині, має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми.
За змістом статей 203, 215, 217 ЦК України оспорювати правочин у суді може одна зі сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
З огляду на наведене, суд дійшов висновків, що укладання оспорюваного правочину має правові наслідки для позивача як для сторони у кредитному зобов'язанні, що надає останньому право оспорювати правочин.
15.12.2016 ОСОБА_2 , через представника Писаренко А.М., звернулася до Святошинського районного суду м. Київ з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи: Держаний реєстратор - приватний нотаріус Швець Р.О., ТОВ "Естейт-Селлінг" та ОСОБА_1 . Предметом даного позову були вимогами про визнання недійсним правочину (рішення) іпотекодержателя - ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_4 , нежитлове приміщення № 4, що належить ОСОБА_2 та скасування рішення № 29770652 від 26.05.2016 р. про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Естейт Селлінг» на дане нерухоме майно.
Рішенням Святошинського районного суду м.Київ від 21.05.2019 справа №759/17144/16-ц (номер судового провадження: 2/759/271/19) в задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено (том-1 арк.с. 180-183). Рішення суду набрало законної сили 20.06.2019.
Відповідно до приписів частин 4, 5 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом; обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Зі змісту рішення Святошинського районного суду м. Київ від 21.05.2019 справа №759/17144/16-ц ОСОБА_1 приймала участь у розгляді цивільного позову в якості третьої особи, отже, обставини встановлені наведеним рішенням не потребують доказування в межах справи №904/1938/22(904/2893/24).
Звертаючись до господарського суду позивач ОСОБА_1 визначила наступні підстави недійсності правочину :
- не надсилання банком вимоги про дострокове повернення кредиту, як обов'язкової передумови звернення стягнення на предмет іпотеки (п. 2.1. позовної заяви);
- порушення вимог частини 1 статті 35 та частини 1 статті 38 Закону України "Про іпотеку" (п. 2.2. позовної заяви);
- порушення переважного права ОСОБА_2 , як іпотекодавця, на придбання предмету іпотеки ( п. 2.3. позовної заяви);
- порушення вимог щодо оцінки та ціни продажу, що призвело до істотного заниження ціни продажу предмета іпотеки (п. 2.4. позовної заяви);
- оспорювання позивачем суми заборгованості за основним зобов'язанням (п. 2.5. позовної заяви).
Щодо тверджень позивача про не надсилання банком вимоги про дострокове повернення кредиту, як обов'язкової передумови звернення стягнення на предмет іпотеки суд встановив наступне.
Фактично позивач не заперечував факту надсилання вимог №605 та №606 від 09.11.2015 на адреси ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (том-1 арк.с. 92-96), але Позивач має своє тлумачення змісту даних листів.
На думку позивача вимоги банку не містять вимоги про дострокове погашення кредиту в повному обсязі, не містять дати, з якої вважається таким, що настали, терміни по зобов'язаннях позичальника.
На час направлення вимог №№605, 606 та на час укладання оспорюваного правочину Закон України "Про іпотеку" мав редакцію з урахуванням змін внесених 06.11.2014.
Згідно діючої на той час редакції статті 33 та 35 Закону України "Про іпотеку" мали наступні приписи.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
У разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
У разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Вимоги банку №605 та №606 від 09.11.2015 про усунення порушення основного зобов'язання були направлені на адреси ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Факти направлення та отримання наведених вимог позивач не заперечує. Дослідивши зміст вимог суд встановив, що вимоги банку містять вказівку на основне зобов'язання - Кредитний договір, договір іпотеки, предмет іпотеки, поточну заборгованість станом на 09.11.2015, посилання до умов Кредитного договору, вимогу про погашення заборгованості протягом 30 днів з дня отримання вимоги та текстуальне посилання до приписів статей 33, 35, 38 Закону України "Про іпотеку". Серед іншого банк зазначив : У разі невиконання вимоги, стосовно повного погашення зобов'язань за кредитним договором Банк, як Іпотекодержатель відповідно до вимог статті 35 Закону України "Про іпотеку" та з урахуванням тридцатиденного строку розпочне звернення стягнення на Предмет іпотеки в один із способів звернення стягнення, передбачених договором іпотеки та/або чинним на момент такого звернення стягнення законодавством України".
Таким чином, вимоги банку №605 та №606 від 09.11.2015 про усунення порушення основного зобов'язання містять повідомлення про необхідність повного погашення зобов'язань за кредитним договором, в розумінні частини 1 статті 12, статей 33, 35 та 38 Закону України "Про іпотеку".
З огляду на наведене суд на знайшов підтвердження запереченням позивача, щодо невідповідності змісту вимог банку №605 та №606 від 09.11.2015 приписам статей 33, 35, 38 Закону України "Про іпотеку".
Додатково Позивач посилався на порушення вимог частини 1 статті 35 та частини 1 статті 38 Закону України "Про іпотеку".
Так на думку позивача банк прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з вимогою про усунення порушень основного зобов'язання, чим порушив приписи частини 1 статті 35 та частини 1 статті 38 Закону України "Про іпотеку".
Матеріали справи не містять окремого документу який вказує конкретний час прийняття Банком рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Висновки позивача випливають з аналізу тексту вимог банку №605 та №606 від 09.11.2015 та тлумачення змісту статей 35, 38 Закону України "Про іпотеку".
Фактично продаж предмету іпотеки відбувся 26.05.2016, тобто через півроку після направлення письмових вимог позичальнику та іпотекодавцю, що вказує на необґрунтованість висновків позивача.
Позивач вважає, що рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки мало бути прийнято після спливу тридцатиденного строку від дати отримання іпотекодавцем та боржником вимоги про погашення боргу. Але таке рішення Банком було прийнято одночасно із направленням відповідної вимоги, що позивач вважає порушенням вимог Закону.
На думку суду приписи частини 1 статті 35 Закону України "Про іпотеку" встановлюють обов'язок іпотекодержателя надіслати іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.
Обов'язок іпотекодержателя приймати рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки окремо від вимоги про погашення заборгованості та направляти його іпотекодавцю у вигляді окремого документу законом не передбачено.
З огляду на наведене суд відхиляє доводи позивача про порушення Банком вимог частини 1 статті 35 Закону України "Про іпотеку".
Крім наведеного суд вважає за необхідне звернути увагу учасників процесу на правову позицію викладену в постанові ВП ВС від 29.09.2020 по справі №757/13243/17, згідно якої невиконання вимог статті 38 Закону України «Про іпотеку» щодо повідомлення іпотекодавця про конкретний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя шляхом укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з будь-якою особою-покупцем не має наслідком настання нікчемності такого правочину та не є підставою для визнання такого договору недійсним (за умови дотримання інших вимог закону щодо такого виду правочину) у разі дотримання іпотекодержателем вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання, однакможе бути підставою для відшкодування іпотекодавцю завданих збитків. Аналогічні висновки викладені у постанові ВП ВС від 23.06.2020 по справі № 645/1979/15-ц.
Щодо тверджень позивача про порушення переважного права ОСОБА_2 , як іпотекодавця, на придбання предмету іпотеки суд звертає увагу не наступне.
Право на звернення до господарського суду передбачено приписами ст. 4 ГПК України.
Так право на звернення до господарського суду в установленому ГПК України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (частина 3 статті 45 ГПК України).
Отже позивачем в господарському процесі може бути особа яка звертається до суду за захистом своїх порушених прав або за захистом своїх інтересів, а також особа, яка має відповідні повноваження звертатися до суду на захист інтересів іншої особи у встановленому законом порядку.
Звертаючись до суду ОСОБА_1 вказує на порушення прав ОСОБА_2 , зокрема, на порушення переважного права ОСОБА_2 , як іпотекодавця, на придбання предмету іпотеки.
Звертаючись до суду за захистом порушеного права позивач повинен визначити яким саме чином порушення прав іншої особи - ОСОБА_2 впливає на права та інтереси саме позивача - ОСОБА_1 .
За оцінкою суду посилання позивача на порушення відповідачем переважного права третьої особи - ОСОБА_2 на придбання предмету іпотеки не пов'язано із порушенням прав та захистом інтересів ОСОБА_1 .
Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові і не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору - Постанова КГС ВС від 29 серпня 2023 року у справі №910/5958/20.
З огляду на наведене, суд не приймає до уваги твердження позивача про порушення прав ОСОБА_2 , як підставу визнання оспорюваного правочину недійсним.
Також, суд звертає увагу, що ОСОБА_2 скористалася своїм правом на судовий захист звертаючись до Святошинського районного суду м.Київ від 21.05.2019 (справа №759/17144/16-ц).
З приводу тверджень позивача про порушення вимог щодо оцінки майна та ціни продажу, що призвело до істотного заниження ціни продажу предмета іпотеки суд дійшов наступних висновків.
Позиція позивача про невідповідність ціни продажу стосується інтересів власника майна (іпотекодавця) ОСОБА_2 .
Інтерес позивача знаходиться в погашені кредитних зобов'язань за рахунок отриманих від продажу коштів.
Під час розгляду справи судом встановлено, що продаж предмету іпотеки, згідно умов договору купівлі-продажу нежитлового приміщення 26.05.2016, вчинено за 2 284 500,00 грн. (пункт 4 договору іпотеки).
Згідно пункту 5 договору іпотеки вартість нерухомого майна згідно Звіту про оцінку майна, виконаного 28.04.2016 суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "ВІКОНТ-КОНСАЛТІНГ" складає 2 238 948,00 грн. Копія звіту долучена до матеріалів справи (том-2 , арк.с. 43, 44).
Представник Банку надав суду пояснення, що на момент розгляду даного спору заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором відсутня.
За розрахунком Банку станом на 26.05.2016 залишок заборгованості ОСОБА_1 складав 2 261 618,69 грн. (том-2, арк.с. 65-78, див. т. 2, а.с.69).
Таким чином, коштів отриманих від продажу достатньо для погашення заборгованості ОСОБА_1 .
Відтак, суд не вбачає в твердженнях позивача порушення її інтересів яке може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Захист інтересів ОСОБА_2 не входить до повноважень позивача.
Також суд звертає увагу, що ОСОБА_2 не позбавлена права на захист своїх інтересів в установленому законом порядку.
Крім того, суд вважає за необхідне звернуту увагу на наступне.
Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього (частина 6 статті 38 ЗУ "Про іпотеку" в редакції на час укладання правочину).
Згідно умов пункту 27 договору іпотеки від 26.02.2008 сторони визначили, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку, зокрема, шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України "Про іпотеку", для чого Іпотекодавець надає Іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах визначених на власний розсуд Іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені Іпотекодавця.
Таким чином іпотекодавець ОСОБА_2 надала іпотекодержателю право самостійно визначити умови продажу, зокрема встановити ціну продажу.
Посилання позивача на неправомірне визначення ціни продажу іпотекодержателем нижче ринкової, як підставу для визнання правочину недійсним, суд не приймає до уваги, оскільки, таке порушення не є підставою для визнання правочину недійсним.
Так в пункті 85 постанови ВП ВС від 29.09.2020 по справі №757/13243/17 наведено наступний висновок: "Посилання позивача на невідповідність реальної вартості реалізованого майна вартості його відчуження не становить підставу недійсності вказаних правочинів, оскільки за змістом частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього".
Щодо оспорювання позивачем суми заборгованості за основним зобов'язанням.
Позивач вказував, що сума заборгованості перед банком була нижчою від зазначеної у вимогах кредитодавця, але самостійно визначити суму заборгованості ОСОБА_1 не має можливості у зв'язку із тим, що банк відмовлявся надати розрахунок заборгованості.
На вимогу суду АТ КБ "ПриватБанк" надав до матеріалів справи розрахунки заборгованості за Кредитним договором станом на 01.07.2015, 09.11.2015, 13.09.2016, 26.05.2016.
Доказів спростування наданих банком розрахунків позивач суду не надав.
Предметом даного позову є визнання недійсним правочину купівлі-продажу предмету іпотеки на підставі 203, 215 ЦК України.
Підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним, в розрізі даного спору, може бути встановлений судом факт відсутності заборгованості на момент звернення стягнення або відсутність порушення кредитного зобов'язання з боку позичальника. В межах даного судового розгляду судом встановлено, що ОСОБА_1 тривалий час не виконувала кредитні зобов'язання, виникла поточна заборгованість в наслідок чого Банк вчинив відповідні дії направлення на погашення заборгованості за кредитним зобовязанням.
З огляду на наведене суд не вбачає підстав для визнання недійсним правочину з огляду на незгоду позивача із розрахунком Банку суми заборгованості за основним зобов'язанням.
Позивач або ОСОБА_2 не по збавлені можливості звернутися до суду із позовом про відшкодування Банком надмірно нарахованих та стягнути грошових коштів, обравши належний та ефективний спосіб захисту порушеного права.
Інші обставини справи
Під час розгляду справи Позивач звертав увагу суду на відсутність належних доказів проведення розрахунків між відповідачами за оспорюваним правочином.
Статтями 203, 215 Цивільного кодексу України не передбачено таких підстав для визнання правочину недійсним як невиконання сторонами умов договору. Наслідки невиконання умов договору визначені положеннями статей 610, 611 Цивільного кодексу України, виходячи зі змісту яких невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням зобов'язання та у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Таким чином, невиконання умов договору однією із сторін вказує на порушення його умов, але не є підставою для визнання такого договору недійсним в розумінні ст. ст. 203, 215 ЦК України.
Підсумовуючі встановлені обставини та всі наведені вище висновки суд вирішив відмовити у задоволені позову повністю.
У зв'язку із відсутністю підстав для задоволення позову заяви відповідачів про застосування наслідків спливу строків позовної давності розгляду судом не підлягають.
Судові витрати.
Згідно частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Враховуючи відмову у задоволенні позову, витрати по сплаті судового збору слід покласти на позивача у відповідності до положень статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг" (49094, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги 32, код ЄДРПОУ 38529727), відповідача-2: Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, код ЄДРПОУ 14360570), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення - відмовити повністю.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.Ю. Первушин