26 травня 2025 року м. Харків Справа №922/776/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,
за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,
за участю представників:
позивача (в режимі відеоконференції) - Корнієнко М.М. (адвокат), ордер серія АА№1341733 від 18.03.2023 року, свідоцтво №4115 від 31.08.2010 року;
відповідача - Браташ О.О. (адвокат), ордер серія АХ№1144874 від 17.08.2023 року, посвідчення №002377 від 04.09.2019 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - фізичної особи ОСОБА_1 (вх.№1033Х/1) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.04.2025 року у справі №922/776/23,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хот Енерджі», м.Київ,
до Фізичної особи ОСОБА_1 , м.Харків,
про стягнення 3695927,98 грн,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Хот Енерджі» (надалі - позивач, стягувач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи ОСОБА_1 (надалі - відповідач, боржник) про стягнення 3695927,98 грн, з яких 1147930,21 грн заборгованості по сплаті платежів за договором (основний борг), 34366,05 грн пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 249206,59 грн штрафу за порушення строків оплат за договором, 2141600,00 грн штрафу за неповернення об'єкта оренди, 6243,73 грн 3% річних, 116581,40 грн інфляційних витрат.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.07.2023 року у даній справі залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.02.2024 року - позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 2141600,00 грн штрафу за неповернення об'єкта оренди, 32124,00 грн судового збору за подання позовної заяви та 777,62 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову.
22.08.2023 року Господарським судом Харківської області на виконання даного рішення видано відповідний наказ.
14.04.2025 року до Господарського суду Харківської області від старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Стадник С.О. (надалі - державний виконавець) надійшло подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника-фізичної особи.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.04.2025 року у справі №922/776/23 (повний текст складено 15.04.2025 року, суддя Калантай М.В.) подання від 14.04.2025 року старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Стадник С.О. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника-фізичної особи задоволено.
Ухвалено тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України боржника - фізичну особу ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , на строк до виконання зобов'язань, покладених на неї наказом Господарського суду Харківської області №922/776/23 від 22.08.2023 року про стягнення з фізичної особи ОСОБА_1 на користь ТОВ «Хот Енерджі» 2141600,00 грн штрафу, 32124,00 грн судового збору за подання позовної заяви та 777,62 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову, всього 2174501,62 грн.
Відповідач (боржник) з вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті ухвали норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:
- скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.04.2025 року у справі №922/776/23 та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні подання старшого державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Стадник С.О. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника-фізичної особи ОСОБА_1 .
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд задовольняючи подання державного виконавця в обмеженні права виїзду за межі України посилався на Закон України «Про порядок виїзду з України та в'їзд в Україну», але потрібно зазначити, що цим законом не передбачено за ухвалою суду тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон боржника до виконання зобов'язань за рішенням суду.
Скаржник вказує, що державним виконавцем до суду не було подано жодного доказу, який би підтвердив ту обставину, що боржник ухиляється від виконання зобов'язань. Тобто право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання, покладених на нього рішенням суду, зобов'язань, тобто наявність лише самого зобов'язання не наділяє державного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон. Факт ухилення має підтверджуватись сукупністю доказів, які державний виконавець повинен зазначити у поданні. Однак відповідного вчинено не було, тобто відсутні будь-які документи, які б свідчили про проведену роботу державного виконавця та про ухилення боржника від виконання зобов'язання.
Апелянт наполягає на тому, що державний виконавець, указуючи на ухилення боржника від виконання рішення суду, не надав необхідних і достатніх доказів, які б свідчили про те, що боржник він мав можливість виконати свої зобов'язання, при цьому ухилявся від його виконання, а обмеження у праві виїзду за кордон надасть можливість стягнути суму боргових зобов'язань.
Звертає увагу, що до суду не було надано відомостей про те, що боржник отримав копії постанов про відкриття виконавчого провадження та інших необхідних документів для вирішення судом питання про необхідність обмеження виїзду за межі України. Істотним є те, що ОСОБА_1 з 24.02.2022 року не працює, підприємницьку діяльність не веде та є переселенцем відповідно до довідки переселенця №2605-7000883209 - фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 . Не надано до матеріалів справи належного направлення повідомлень та листів за адресою фактичної реєстрації.
Апелянт зазначає, що обмеження у праві виїзду за кордон лише позбавить боржника можливості поїхати в іншу країну, отримати певні грошові кошти за ту чи іншу роботу та таким чином виконати зобов'язання.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.05.2025 року відкрито апеляційне провадження за скаргою фізичної особи ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.04.2025 року у справі №922/776/23. Встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз'яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв'язку через підсистему електронний суд. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/776/23.
Вказана ухвала була направлена зареєстрованим учасникам справи (зокрема представнику апелянта) засобами електронного зв'язку до електронного кабінету користувача і доставлена їм 12.05.2025 року.
16.05.2025 року матеріали справи №922/776/23 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№6431 від 21.05.2025 року), в якому зазначає, що згоден з ухвалою господарського суду першої інстанції, вважає її обґрунтованою та законною, прийнятою при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Позивач вказує, що згідно з даними автоматизованої системи виконавчого провадження та ухвали Господарського суду Харківської області від 15.04.2025 року, державним виконавцем були винесені постанови, подання, зроблені відповідні запити, направлені вимоги та супровідні листі, що підтверджує здійснення всіх можливих процесуальних дій для примусового виконання боржником судового рішення. Саме відсутність будь яких доказів наявності реальних дій зі сторони боржника щодо погашення заборгованості є доказом його ухилення від виконання рішення суду і таке ухилення наявне, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження. Звертає увагу, що у боржника було наявне майно, а саме квартира та автомобіль, які під час розгляду справи були відчуженні, а кошти в рахунок погашення заборгованості не перераховувались.
У судовому засіданні 26.05.2025 року представник відповідача оголосив, що підтримує доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягає на її задоволенні. Представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
На виконанні у Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції знаходиться виконавче провадження №73265131 з примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 22.08.2023 року у справі №922/776/23 про стягнення з фізичної особи ОСОБА_1 на користь ТОВ «Хот Енерджі» 2141600,00 грн штрафу, 32124,00 грн судового збору за подання позовної заяви та 777,62 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову, всього 2174501,62 грн.
Звертаючись до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника-фізичної особи, державний виконавець вказує, що відповідно до статей 3, 4, 24, 25, 26 Закону України «Про виконавче провадження» 08.11.2023 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, якою боржника зобов'язано подати декларацію про доходи та майно і попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження. Рішення на сьогоднішній день боржником не виконано, декларацію не надано, будь-яких дій спрямованих на його виконання не здійснено, що суперечить вимогам ч.5 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження». Під час виконання рішення суду виконавцем встановлено, що згідно інформації наданої на запити, наявне майно належне боржнику на праві власності а саме: нежитлові приміщення підвалу - гараж (літ. Д, б/н) за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 217345036101); гараж (літ. Е, б/н) за адресою: АДРЕСА_3 ; об'єкта нерухомого майна: 2173489163101); гараж (літ. Ж, б/н) за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2189798263101), що належить боржнику ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 . Виконавцем 17.09.2024 року, 03.10.2024 року, 15.10.2024 року, 26.03.2025 року на адресу боржника надсилались виклики щодо явки до виконавця для надання пояснень щодо причин невиконання рішення суду, однак ОСОБА_1 на виклики не з'явилася, про причини неявки виконавця не повідомила. За повідомленням Державної міграційної служби України від 16.09.2024 року, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , має паспорти громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 від 06.09.2013 року (орган видачі 6301) та серії НОМЕР_3 від 19.03.2018 року (орган видачі 63).
Таким чином, оскільки рішення до теперішнього часу не виконано, а боржник ухиляється від виконання його, не вживає заходів щодо виконання рішення за рахунок належного йому майна і доходів, державний виконавець просить суд тимчасово обмежити боржника у праві виїзду за межі України до виконання зобов'язань, покладених на нього наказом №922/776/23, виданим 22.08.2023 року.
Відповідно до п.19 ч.3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Згідно із статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в країну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.
На виконання статті 2 Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо підвищення ефективності виконання рішень судів» від 24.03.2008 року №261/2008 стосовно врегулювання порядку виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов'язання, було видано спільного листа Міністерства юстиції України та Адміністрації Державної прикордонної служби України від 27.05.2008 року №25-32/463 та №25-5347, в якому зазначено, що наявність в особи невиконаних зобов'язань, покладених на неї судовим рішенням, у тому числі аліментних, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України, до того ж питання такого обмеження вирішується судом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року №18-рп/2012).
Відповідно до висновків, викладених Верховним Судом України при проведенні аналізу судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання покладається на державного виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.
У листі Верховного Суду України від 01.02.2013 року «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України» зазначено, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного встановлення усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Отже, Законом України «Про виконавче провадження» закріплено право державного виконавця, у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України.
Поряд з цим, згідно з правилами статті 337 Господарського процесуального кодексу України, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи може мати місце виключно у випадку:
- коли ця особа є боржником;
- невиконання нею судового рішення, на строк до повного виконання такого судового рішення.
Такий захід забезпечення виконання судового рішення є виключним.
Статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзд в Україну громадян України» передбачено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у випадках, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках.
Таким чином, наявність в особи невиконаних зобов'язань, покладених на неї, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку про те, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування усіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин заявник повинен надати достатньо підтверджені відомості про те, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника судовим рішенням, може полягати як в активних діях (нез'явлення на виклики державного виконавця, приховування майна, доходів тощо), так і в пасивних діях (невжиття будь-яких заходів для виконання обов'язку сплатити кошти).
При цьому Касаційний господарський суд звертає увагу на те, що Закон України «Про виконавче провадження» є спеціальною нормою права, якою врегульовано умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню. Тобто вказаним Законом врегульовано права та обов'язки осіб, на правовідносини яких розповсюджується дія такої норми права.
Відтак якщо спеціальною нормою права (пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження») передбачено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів, то обмеження виконавця у такому праві означатиме порушення прав виконавця, які визначені спеціальною нормою права, а саме Законом України «Про виконавче провадження».
Так, у ст.7 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що ст. 129-1 Конституції України, ст. 326 Господарського процесуального кодексу України та ч.2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» закріплено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з мотивувальною частиною рішення №16-рп/2009 від 30.06.2009 року Конституційного Суду України виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року по справі «Шмалько проти України» зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду».
У рішенні від 17.05.2005 року по справі «Чіжов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пар. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до рішення Європейського суду у справі «Агрокомплекс проти України» (заява № 23465/03) від 06.10.2011 року існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі «Бурдов проти Росії», заява №59498/00, та інші справи, зазначені в цій).
Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява №40450/04, рішення від 15.10.2009 року).
Таким чином, практика Європейського суду з прав людини однозначно свідчить про те, що невід'ємною умовою забезпечення права на суд є виконання остаточного судового рішення.
Колегія суддів вважає, що державним виконавцем належними засобами доказування доведено факт ухилення боржника від виконання остаточного рішення суду, оскільки документи, які направлялись на адресу боржником не отримуються. На виклики державного виконавця боржник жодним чином не відреагував; документів, які витребовувались не надано.
Колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта викладених у апеляційній скарзі. Так, під час розгляду справи №922/776/23 по суті відповідач (боржник) приймав активну участь, зокрема через свого представника Браташ О.О. Вказане свідчить, що боржник був обізнаний як про судову справу так і про прийнятті рішення, яким стягнуто суму заборгованості, тобто про наявність невиконаного зобов'язання. В умовах сьогодення до боржників доводиться інформація про судові справи та наявні виконавчі провадження через засоби електронного зв'язку, зокрема, через портал «Дія». Отже посилання про необізнаність щодо судової справи, визначеного зобов'язання та його примусове виконання є надуманими.
Боржник вказує, що з 24.02.2022 року вона не працює, підприємницьку діяльність не веде та є переселенцем відповідно до довідки переселенця №2605-7000883209 - фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 . Відсутність працевлаштування та не ведення підприємницької діяльності не є тією обставиною, що звільняє боржника від виконання рішення про стягнення заборгованості. При цьому, істотним є те, що самим боржником жодним чином не вчинено дій направлених на повідомлення своєї фактичної адреси. Направлення документів органами як виконавчої служби так і судом за адресою, що міститься у відповідних реєстрах є свідченням виконання покладеного на них обов'язку про повідомлення належним чином. За відповідними реєстрами адреса АДРЕСА_2 не значиться.
Враховуючи приписи чинного законодавства щодо обов'язковості виконання остаточних судових рішень, суд вважає правомірним та обґрунтованим застосування до боржника такої міри примусового впливу, як обмеження у праві виїзду за межі України, що узгоджується з положеннями ст. 337 Господарського процесуального кодексу України, п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження».
У сукупності, наведена міра може змусити боржника виконати свої зобов'язання за судовим рішенням або віднайти шляхи врегулювання боргового зобов'язання із стягувачем.
Стаття 13 Господарського процесуального кодексу України визначає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 76 Господарського процесуального України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 86 цього ж кодексу, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження і не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга фізичної особи ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржувана ухвала Господарського суду Харківської області від 15.04.2025 року у справі №922/776/23 має бути залишена без змін.
Керуючись статтями 13, 74, 86, 129, 269, 271, 273, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.04.2025 року у справі №922/776/23 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 29.05.2025 року.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя В.В. Россолов
Суддя О.І. Склярук