вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
м. Київ
"20" травня 2025 р. Справа№ 925/1478/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 20.05.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.11.2024 (повне рішення суду складене 04.12.2024)
у справі №925/1478/23 (суддя Гладун А.І.)
за позовом ОСОБА_2
до 1. ОСОБА_3 ,
2. ОСОБА_4 ,
3. ОСОБА_5 ,
4. ОСОБА_1 ,
5. ОСОБА_6 ,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачки Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКОЦЕНТР МБО-Т»
про перевід прав і обов'язків покупця за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі, стягнення (витребування з володіння) частки у статутному капіталі товариства, визначення розміру статутного капіталу товариства та частки учасника,
ОСОБА_2 (далі за текстом - позивачка) звернулася до Господарського суду Черкаської області із позовом до ОСОБА_3 (далі за текстом - відповідач 1), ОСОБА_4 (далі за текстом - відповідачка 2), ОСОБА_5 (далі за текстом - відповідачка 3), ОСОБА_1 (далі за текстом - відповідачка 4), ОСОБА_6 (далі за текстом - відповідачка 5) про переведення на позивачку прав і обов'язків покупця за Договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» від 15.12.2022 та актом приймання-передачі від 15.12.2022, за якими відповідач 1 продав ОСОБА_7 свою частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» у розмірі 59%, що становить у грошовому еквіваленті 932 849,00 грн; стягнення (витребування з володіння) з ОСОБА_7 на користь позивачки частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» у розмірі 59%, що становить у грошовому еквіваленті 932 849,00 грн; визначення розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» у розмірі 1 581 100,00 грн та визначення розміру частки позивачки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» у розмірі 100%, що становить 1 581 100,00 грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивачка посилається на те, що відповідач 1, як співзасновник Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» з часткою у статутному капіталі 59 %, здійснив продаж своєї частки на користь ОСОБА_7 за Договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства та за актом приймання-передачі від 15.12.2022, з порушенням положень пунктів 3.10, 3.11.2 Статуту Товариства та частини 3 статті 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 № 2275-VIII (далі за текстом - Закон № 2275-VIII), чим допустив порушення її переважного права, як співзасновника Товариства з часткою у статутному капіталі 41 %, на придбання його частки.
Господарський суд Черкаської області ухвалою від 14.11.2023 у справі №925/1478/23 заяву позивачки про забезпечення позову задовольнив частково; наклав арешт на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» у розмірі 59 %, що належить ОСОБА_7 , до набрання законної сили рішенням суду у даній справі; заборонив загальним зборам учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» приймати рішення про внесення змін до статуту цього товариства щодо розміру статутного капіталу до набрання законної сили рішенням суду у даній справі; заборонив державним реєстраторам, нотаріусам та іншим суб'єктам державної реєстрації приймати рішення про державну реєстрацію змін, до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі за текстом - ЄДР) про зміну складу та часток засновників/учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» про зміну розміру статутного капіталу товариства до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
Господарський суд Черкаської області ухвалою від 28.11.2023 у справі №925/1478/23 провадження у справі №925/1478/23 зупинив до залучення до участі у справі правонаступника відповідача ОСОБА_7 на підставі пункту 1 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України).
Згідно довідки приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Фіщук Сергія Олексійовича від 15.04.2024 №158/02-14 (т.1, а.с. 101) після смерті ОСОБА_7 його дружина, доньки та матір звернулися із заявами про прийняття спадщини. Коло спадкоємців після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .
Господарський суд Черкаської області ухвалою від 17.04.2024 клопотання позивачки про поновлення провадження у справі №925/1478/23 задовольнив; поновив провадження у справі №925/1478/23; залучив до участі у справі правонаступників померлого ОСОБА_7 - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .
Господарський суд Черкаської області ухвалою від 30.07.2024 скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14.11.2023 у справі №925/1478/23 в частині накладення арешту на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» у розмірі 59%, що належить ОСОБА_7 , до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
Господарський суд Черкаської області рішенням від 21.11.2024 у справі №925/1478/23 позов задовольнив частково; перевів на позивачку права і обов'язки покупця за Договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» від 15.12.2022 та актом приймання-передачі від 15.12.2022, за якими відповідач 1 продав ОСОБА_7 свою частку у статутному капіталі ТОВ «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» у розмірі 59%, що становить у грошовому еквіваленті 932 849,00 грн; у решті позову відмовив; стягнув на користь відповідача 1 - 932 849,00 грн, внесених позивачкою на депозитний рахунок Господарського суду Черкаської області; стягнув з відповідача 1 на користь позивачки 1 342,00 грн витрат зі сплати судового збору; стягнув з відповідачки 2 на користь позивачки 335,50 грн витрат зі сплати судового збору; стягнув з відповідачки 3 на користь позивачки 335,50 грн витрат зі сплати судового збору; стягнув з відповідачки 4 на користь позивачки 335,50 грн витрат зі сплати судового збору; стягнув з відповідачки 5 на користь позивачки 335,50 грн витрат зі сплати судового збору.
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовної вимоги позивачки про переведення на неї прав і обов'язків покупця за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» від 15.12.2022 та актом приймання-передачі від 15.12.2022, за якими відповідач 1 продав ОСОБА_7 свою частку у статутному капіталі ТОВ «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» у розмірі 59%, що становить у грошовому еквіваленті 932 849,00 грн.
Водночас суд першої інстанції відмовив позивачці у задоволенні позовних вимог про витребування з володіння ОСОБА_7 на користь позивачки частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» у розмірі 59%, що становить у грошовому еквіваленті 932 849,00 грн; визначення розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» у розмірі 1 581 100,00 грн та визначення розміру частки позивачки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» у розмірі 100%, що становить 1 581 100,00 грн, оскільки такі способи захисту не відповідають змісту порушеного права, за захистом якого позивачка не звернулася до суду, характеру та способу його порушення, а також змісту спірних правовідносин.
Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідачка 4 звернулася до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 21.11.2024 у справі №925/1478/24 в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідачка 4 посилається на те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допустив надмірний формалізм, оскільки під час розгляду справи було встановлено, що позивачка була обізнана про намір відповідача 1 продати свою частку у статутному капіталі Товариства, проте відповідачем 1 було допущено порушення порядку повідомлення позивачки про намір продажу частки у статутному капіталі Товариства. Отже, обізнаність позивачки про намір відповідача 1 продати свою частку у статутному капіталі Товариства свідчить про відсутність її порушеного права. Тоді як неповідомлення відповідачем 1 позивачки про намір продажу частки у статутному капіталі Товариства не може бути наслідком позбавлення прав спадкоємців ОСОБА_7 на частку у статутному капіталі Товариства.
Відповідно до витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 06.01.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.11.2024 у справі №925/1478/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Ходаківська І.П., Демидова А.М.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.01.2025 витребував з Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/1478/23; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.11.2024 у справі №925/1478/23 до надходження матеріалів даної справи.
Матеріали справи №925/1478/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 03.02.2025.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 07.02.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.11.2024 у справі №925/1478/23 залишив без руху, надавши скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
Після усунення апелянтом недоліків апеляційної скарги у встановлений судом апеляційної інстанції строк, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 21.02.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.11.2024 у справі №925/1478/23; розгляд апеляційної скарги призначив на 01.04.2025 на 13 год. 30 хв.
Згідно письмового відзиву на апеляційну скаргу відповідачки 4 позивачка заперечує проти її задоволення, посилаючись на порушення її переважного права на купівлю частки відповідача 1 у статутному капіталі Товариства. Як зазначає позивачка, судом першої інстанції встановлено і зазначене підтверджується матеріалами справи №925/1478/23 відповідачем 1 не було дотримано порядку повідомлення позивачки про намір продажу частки у статутному капіталі Товариства, що також було підтверджено самим відповідачем 1 під час розгляду даної справи судом першої інстанції.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 01.04.2025 продовжив строк розгляду справи №925/1478/23 та відклав її розгляд на 29.04.2025 на 12 год. 20 хв. у зв'язку із клопотанням відповідачки 4 про відкладення.
29.04.2024 від відповідачки 4 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №925/1478/23 до вирішення справ №712/8843/24 та №712/1467/24 по суті.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.04.2025 залучив до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачки (далі за текстом - третя особа, Товариство); відклав розгляд справи №925/1478/23 на 20.05.2025 на 12 год. 45 хв.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду справи. Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №924/645/18 та від 20.12.2019 у справі №910/13234/18).
Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи певної черговості розгляду вимог тощо (постанова Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №918/926/17).
При цьому зупинення провадження має бути доцільним і мотивованим та не повинно призводити до безпідставного затягування строків розгляду справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що предметом позову у справі №712/8843/24 є звернення стягнення на спадкове майно боржника - ОСОБА_7 , у тому числі на частку в статутному капіталі ТОВ «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» у розмірі 59%; земельні ділянки з кадастровими номерами 7124989000:03:001:1270, 7124989000:03:001:1269, інше спадкове майно яке було та/або буде передане в натурі спадкоємцям в рахунок погашення заборгованості.
Предметом позову у справі №712/1467/24 є стягнення заборгованості з ТОВ «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» за договорами позики.
Тоді як предметом позову у даному провадженні є перевід прав і обов'язків покупця за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі, стягнення (витребування з володіння) частки у статутному капіталі товариства, визначення розміру статутного капіталу товариства та частки учасника.
Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, відповідачкою 4 не наведено та не доведено, а судом апеляційної інстанції не встановлено наявності підстав, з якими процесуальний Закон зобов'язує суд зупинити провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України, а саме наявність об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення справ №712/8843/24 та №712/1467/24.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17.07.1997, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
На переконання суду апеляційної інстанції відсутня об'єктивна неможливість розгляду даної справи до вирішення справ №712/8843/24 та №712/1467/24, а тому суд апеляційної інстанції відмовляє відповідачці 4 у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі №925/1478/23.
19.05.2025 третьою особою сформовано та подано через підсистему «Електронний суд» пояснення по справі, за якими остання просить ухвалити рішення про задоволення апеляційної скарги, скасувати рішення першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд. У поясненнях третя особа вказала на необхідність з'ясування сформованості часток і внесення статутного капіталу Товариства всіма учасниками; об'єкти якими сформовано статутний капітал Товариства, їх вартість і чи відповідає їх вартість ринковим цінам на дату формування.
Третя особа зазначає, що позивачка діяла не добросовісно, оскільки була обізнана про намір відповідача 1 про продаж своєї частки Товариства, так як вона особисто надсилала ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_8 повідомлення про продаж частки у статутному капіталі, проте не скористалась своїм правом на переважне придбання частки Товариства. Крім того, суд першої інстанції не досліджував наявність/відсутність договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства.
До додаткових пояснень третьою особою додано наступні документи: копію протоколу №7 Загальних зборів учасників ТОВ «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» від 29.12.2021, копію клопотання про призначення експертизи у справі №712/1467/24, копію листа Приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Довгань Оксани Ярославівни від 05.02.2024 №22/01-16, копію фінансовою звітності мікропідприємства станом на 31.12.2022, копію листа слідчого управління Національної поліції в Черкаській області від 06.01.2024 №24/П-1,7,11, копію рішення №5 учасника ТОВ «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» від 09.12.2021, копію акта приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства від 16.12.2021, копії висновків із звіту ТОВ «Контакт-сервіс», копії рецензій на звіти про експертну грошову оцінку земельних ділянок, копії документів на підтвердження повноважень оцінювачів, копію адвокатського запиту, копію листа Приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Довгань Оксани Ярославівни від 10.01.2024 №09/1-16, копію Статуту ТОВ «ЕКОЦЕНТР МБО-Т».
Суд апеляційної враховуючи залучення третьої особи на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції приймає додаткові пояснення до розгляду, окрім доданих до них документів, оскільки згідно відомостей, що містяться у ЄДР керівником Товариства є ОСОБА_1 - відповідачка 4 у даній справі, яка не була позбавлена можливості подати такі документи до суду першої інстанції.
20.05.2025 відповідачем 4 сформовано та подано до Північного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» додаткові пояснення по справі.
За приписами статті 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Статтею 118 ГПК України визначено право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Судом апеляційної інстанції ухвалою від 21.02.2025 про відкриття апеляційного провадження у справі №925/1478/23 учасникам справи надано право на подання додаткових пояснень до 13.03.2025, а тому додаткові пояснення відповідачки 4 підлягають залишенню без розгляду на підставі частини 2 статті 118 ГПК України.
Відповідачі 1, 2, 3 та 5 письмові пояснення по суті спору на стадії апеляційного перегляду рішення Господарського суду Черкаської області від 21.11.2024 у справі №925/1748/23 на надали.
Відповідачі 2, 3, 5 своїх представників, чи особи, в судове засідання не направили, про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом надсилання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 у справі №925/1478/23 до електронних кабінетів та на поштові адреси, відомі суду.
Відповідно до пункту 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У судовому засіданні 20.05.2025 представник відповідачки 4 підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги, просила суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду Черкаської області від 21.11.2024 у справі №925/1478/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи у судовому засіданні 20.05.2025 підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги відповідачки 4, просила суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду Черкаської області від 21.11.2024 у справі №925/1478/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача у судовому засіданні 20.04.2025 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідачки 4, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду Черкаської області від 21.11.2024 у справі №925/1478/23 залишити без змін.
Відповідач 1, який був особисто присутній у судовому засіданні 20.04.2025, також заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідачки 4, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду Черкаської області від 21.11.2024 у справі №925/1478/23 залишити без змін.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, усних пояснень відповідача 1, пояснень третьої особи, заслухавши пояснення представників учасників справи відповідача 1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 19.11.2019 проведено державну реєстрацію створення юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЦЕНТР МБО-Т». Станом на 10.10.2023 розмір статутного капіталу товариства становить 1 581 100,00 грн. Керівником товариства є ОСОБА_1 . Засновниками (власниками частки у статному капіталі) Товариства є ОСОБА_7 , розмір частки 59% та ОСОБА_2 розмір частки 41%. Кінцевими бенефіціарними власниками є ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 .
23.02.2022 зборами учасників Товариства затверджений Статут Товариства.
07.12.2022 позивачка надіслала ОСОБА_7 електронний лист, до якого додала проекти документів, зокрема проект повідомлення про намір продати частку, проект договору купівлі-продажу частки та проект протоколу загальних зборів учасників товариства, зміст яких відображає намір відповідача 1 відчужити ОСОБА_7 шляхом продажу належної йому частки у статутному капіталі Товариства та провести загальні збори учасників товариства, на яких розглянути питання про продаж частки (т.1, а.с. 159-169).
15.12.2022 відповідач 1, як продавець, уклав із ОСОБА_7 , як покупцем, договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства, за умовами якого продавець продає покупцю, а покупець купує у продавця частку в статутному капіталі Товариства у розмірі 59% статутного капіталу Товариства, номінальна вартість якої відповідно до установчих документів становить 932 849,00 грн за ціною, що передбачена у даному договорі (т.1, а.с. 12-14).
Статутом Товариства, затвердженим зборами учасників Товариства, протокол №9 від 23.02.2022, визначено, що учасники Товариства зобов'язані дотримуватися статуту (підпункт 3.2.1 пункту 3.2 Статуту); учасники можуть мати обов'язки, встановлені законом та статутом товариства (підпункт 3.2.3 пункту 3.2 Статуту) (т.1, а.с. 15-29).
Пунктом 3.10 Статуту урегульовано переважене право учасника товариства. Згідно з підпунктами 3.10.1, 3.10.3, 3.10.5 пункту 3.10, підпункту 3.11.2 пункту 3.11 Статуту учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, що продається третій особі.
Учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, зобов'язаний письмово повідомити про це інших учасників товариства та проінформувати про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умовами такого продажу. Якщо жоден з учасників товариства протягом 30 днів з дати отримання повідомлення про намір учасника продати частку (частину частки) не повідомив письмово учасника, який продає частку (частину частки), про намір скористатись своїм переважним правом, вважається, що такий учасник товариства надав свою згоду на 31 день з дати отримання повідомлення, і така частка (частина частки) може бути відчужена третій особі на умовах, які були повідомлені учасникам товариства.
Учасник товариства має право вимагати у судовому порядку переведення на себе прав і обов'язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним. Позовна давність за такими вимогами становить один рік.
Відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників.
Відповідач 1 передав ОСОБА_7 частку у статутному капіталі Товариства у розмірі 59%, яка у грошовому еквіваленті становить 932 849,00 грн, а останній прийняв за актом приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства від 15.12.2022 (т.1, а.с. 30).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. Спадкоємцями ОСОБА_7 є відповідачі 2-5 у даній справі.
Спір виник через те, що позивачка вважає порушеним своє переважне право на придбання частки відповідача 1 у статутному капіталі Товариства у розмірі 59%, оскільки такий продаж на користь третьої особи - ОСОБА_7 проведений без її належного повідомлення.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Суб'єктивні цивільні права та інтереси особи захищаються в порядку, передбаченому законом, за допомогою застосування, зокрема, способів захисту.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12.11.2024 у справі №911/3292/23, від 03.09.2024 у справі № 907/358/20, від 27.08.2024 у справі №924/128/21, від 11.06.2024 у справі № 914/3293/20, від 07.05.2024 у справі №910/11383/23.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23, від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22.
Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Згідно зі статтею 113 ЦК України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.
Відповідно до частини 1 статті 140 ЦК України товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділено на частки. Особливості діяльності товариств з обмеженою відповідальністю встановлюються Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
У корпоративних відносинах об'єктом захисту є корпоративні права учасника товариства.
До корпоративних прав учасників Товариства належать, зокрема, право розпоряджатись своєю часткою у статутному капіталі товариства.
Згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов'язки, в тому числі і частка в статутному капіталі господарського товариства.
Відповідно до частини 1 статті 96-1 ЦК України права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства.
Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об'єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи (частина 2 статті 96-1 ЦК України).
Згідно із пунктом 4 частини 3 статті 96-1 ЦК України учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, паїв та інших об'єктів цивільних прав, що засвідчують участь у юридичній особі, у порядку, встановленому законом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 6 Закону № 2275-VIII учасники товариства зобов'язані дотримуватися статуту.
Установчим документом товариства є статут (частина 1 статті 11 Закону № 2275-VIII).
Згідно із частинами 1, 2 статті 12 Закону №2275-VIII розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України.
Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства.
Частинами 1, 3, 5 статті 20 Закону №2275-VIII визначено, що учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, що продається третій особі.
Учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, зобов'язаний письмово повідомити про це інших учасників товариства та поінформувати про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умови такого продажу. Якщо жоден з учасників товариства протягом 30 днів з дати отримання повідомлення про намір учасника продати частку (частину частки) не повідомив письмово учасника, який продає частку (частину частки), про намір скористатися своїм переважним правом, вважається, що такий учасник товариства надав свою згоду на 31 день з дати отримання повідомлення, і така частка (частина частки) може бути відчужена третій особі на умовах, які були повідомлені учасникам товариства.
Учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов'язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним. Позовна давність за такими вимогами становить один рік.
Статутом Товариства сторони погодили, що учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, що продається третій особі.
Учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, зобов'язаний письмово повідомити про це інших учасників товариства та проінформувати про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умовами такого продажу. Якщо жоден з учасників товариства протягом 30 днів з дати отримання повідомлення про намір учасника продати частку (частину частки) не повідомив письмово учасника, який продає частку (частину частки), про намір скористатись своїм переважним правом, вважається, що такий учасник товариства надав свою згоду на 31 день з дати отримання повідомлення, і така частка (частина частки) може бути відчужена третій особі на умовах, які були повідомлені учасникам товариства.
Учасник товариства має право вимагати у судовому порядку переведення на себе прав і обов'язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним. Позовна давність за такими вимогами становить один рік.
Відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників (частина 1 статті 21 Закону №2275-VIII).
Підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі, зокрема до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою. Відчуження відбувається на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо. Подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №909/1294/15.
Правила застосування механізму переважного права учасника на придбання частки у статутному капіталі, яка продається, встановлено статтею 20 Закону №2275-VIII.
За змістом частини 1 статті 20 Закону №2275-VIII учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, яка продається третій особі.
Переважне право - це право (правомочність), яке забезпечує першочерговість перед іншими (третіми) особами на вчинення певної юридичної дії. Метою застосування інституту переважного права у корпоративних правовідносинах є збереження складу учасників товариства.
Статутом товариства може встановлюватися інший порядок реалізації переважного права учасників товариства, розподілу відчужуваної частки (частини частки) між іншими учасниками товариства, відмови від реалізації переважного права учасників товариства. Статутом може встановлюватися, що учасники товариства не мають переважного права. Статутом також може бути передбачений обов'язок учасника товариства, який має намір продати частку (частину частки) третій особі, провести спершу переговори щодо її продажу з іншими учасниками товариства. Відповідні положення можуть бути внесені до статуту, змінені або виключені з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства (частина 6 статті 20 вказаного Закону).
Судом встановлено, що відповідач 1 в порушення положень підпункту 3.10.3 пункту 3.10, підпункту 3.11.2 пункту 3.11 Статуту Товариства та частини 3 статті 20 Закону №2275-VIII відчужив свою частку у статутному капіталі Товариства шляхом продажу ОСОБА_7 , без письмового повідомлення про це позивачки, як учасника Товариства, якій належить 41% частки у статутному капіталі Товариства, з інформуванням про ціну та розмір частки, що відчужується.
Частина 3 статті 20 Закону №2275-VIII вимагає від учасника товариства, який має намір продати свою частку (частину частки), інформувати інших учасників у відповідному письмовому повідомленні про ціну та розмір частки, що відчужується, та інші умови, не унормовуючи, що такі «інші умови» є істотними. Тобто по суті продавець має ознайомити учасників з договором купівлі-продажу, який він планує укласти, адже інформація про певні умови може істотно вплинути на рішення учасника щодо використання ним його переважного права. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/3527/20.
У відзиві на позов (т.1, а.с. 116-117) відповідач 1 підтвердив, що він не повідомляв позивачку про намір продажу своєї частки у статутному капіталі Товариства.
За приписами частини 4 статті 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
У відповіді на відзив на позовну заяву (т.1, а.с. 205-206) відповідач 1 не заперечив проти задоволення позовних вимог та просив суд стягнути на його користь вартість проданої частки у статутному капіталі Товариства, оскільки вартість його частки так і не була оплачена ОСОБА_7 .
Таким чином, не повідомлення відповідачем 1 позивачки про намір продажу частки у статутному капіталі Товариства позбавило її можливості за 30 днів до дати продажу частки скористатись своїм переважним правом на придбання відчуженої частки (частини частки).
Більше того, твердження апелянта про обізнаність позивачки про намір відповідача 1 продати частку у статутному капіталі Товариства ОСОБА_7 , з посиланням на надіслання нею 07.12.2022 ОСОБА_7 електронного листа, до якого додано проекти документів, зокрема проект повідомлення про намір продати частку, проект договору купівлі-продажу частки та проект протоколу загальних зборів учасників товариства, зміст яких відображає намір відповідача 1 відчужити ОСОБА_7 шляхом продажу належну йому частку у статутному капіталі Товариства та провести загальні збори учасників товариства, на яких розглянути питання про продаж частки, не свідчить про її належне повідомлення відповідачем 1 про продаж частки у статутному капіталі Товариства ОСОБА_7 з дотриманням тридцяти денного терміну, встановленого підпунктом 3.10.3 пункту 3.10 Статуту та частиною 3 статті 20 Закону №2275-VIII, для надання позивачці переважного права на придбання його частки або надання згоди на відчуження частки у статутному капіталі Товариства третій особі.
Наявне у матеріалах справи звернення від 17.10.2022 у вигляді скріншоту електронного листування про намір відповідача 1 щодо продажу частки у статутному капіталі Товариства та необхідність розгляду такого питання на загальних зборах, також не свідчить про належне повідомлення позивачки, оскільки не містить доказів його надсилання та отримання позивачкою. Більше того, як вже зазначалось, під час розгляду даної справи судом першої інстанції відповідач 1 підтвердив, що він не повідомляв позивачку про намір продажу частки у статутному капіталі Товариства.
Закон №2275-VIII передбачає обов'язкове письмове повідомлення учасника про намір продажу частки третій особі. За відсутності такого письмового повідомлення учасник не може вважатися повідомленим належним чином, у тому числі усно. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2021 у справі № 923/875/19.
У пунктах 71-73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/2388/20 міститься висновок, що зазначена норма встановлює спеціальний спосіб судового захисту учасника товариства з обмеженою відповідальністю, переважне право якого порушене: такий учасник може звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав і обов'язків покупця.
Позов про переведення прав та обов'язків покупця за договором за своєю суттю відповідає такому способу захисту прав та інтересів, як зміна правовідношення (пункт 6 частини другої статті 16 ЦК України), та найкраще відповідає змісту порушеного переважного права, способу (характеру) його порушення, наслідкам, які спричинило порушення, а також є найпростішим шляхом, який забезпечує для позивача відновлення та реалізацію відповідного переважного права. Положення про способи захисту порушеного переважного права особи відображені також у пункті 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 909/337/19. Продаж учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки з порушенням переважного права іншого учасника (учасників) товариства не зумовлює недійсність відповідного правочину. Наслідком такого порушення є право учасника (учасників) вимагати в судовому порядку переведення на нього (на них) прав та обов'язків покупця частки.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмета доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (постанови Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18).
При цьому одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає у тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно із статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Верховний Суд у постанові від 19.12.2024 у cправі № 910/5625/23 виснував, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний
Відповідні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 30.06.2022 у справі №927/774/20.
За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
Стандарт «вірогідності доказів» не нівелює обов'язок суду щодо оцінки доказів в порядку приписів статті 86 ГПК України з урахуванням надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 908/2846/19, від 27.05.2021 у справі № 910/702/17, від 17.11.2021 у справі № 910/2605/20.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, надавши оцінку доказам, наданим учасникам справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимога позивачки про переведення на неї прав і обов'язків покупця за Договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» від 15.12.2022 та актом приймання-передачі від 15.12.2022, за якими відповідач 1 продав ОСОБА_7 свою частку у статутному капіталі ТОВ «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» у розмірі 59%, що становить у грошовому еквіваленті 932 849,00 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Частина 4 статті 362 ЦК України передбачає, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» встановлено, що до внесення відповідних змін до ГПК при розгляді справ, порушених за позовною вимогою, передбаченою частиною 5 статті 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», застосовуються такі правила: 1) позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошові кошти в розмірі, сплаченому покупцем на виконання договору купівлі-продажу частки (частини частки), визначеному в ухвалі суду; 2) невиконання вимоги про внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду є підставою для залишення позову без розгляду; 3) суд у своєму рішенні вирішує питання про перерахування грошових коштів, внесених на депозитний рахунок суду, покупцю або про їх повернення.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 91 постанови від 01.06.2021 у справі №910/2388/20 зазначила, що запроваджений Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» механізм внесення відповідної суми грошових коштів на депозитний рахунок суду є гарантією захисту прав та інтересів первісного покупця частки, проданої з порушенням переважного права учасника товариства. Адже у випадку задоволення позову покупцю частки повертаються в повному обсязі сплачені ним грошові кошти на виконання умов договору. Таким чином, судовому захисту підлягає як право учасника, переважне право якого було порушено, так і право первісного покупця частки, права якого будуть захищені внаслідок задоволення первісного позову.
Позивачка, звертаючись до суду із даним позовом внесла на депозитний рахунок №UA668201720355259002000003675 Господарського суду Черкаської області 932 849,00 грн, що становить ціну придбання частки (т. 1, а.с. 31).
Судом встановлено і зазначене не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_7 не виконав свого обов'язку зі сплати за придбану у відповідача 1 частку у статутному капіталі Товариства у розмірі 59%, за ціною, що дорівнює її номінальній вартості 932 849,00 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.
Задоволення позову і переведення на позивачку прав і обов'язків покупця частки зумовлює виникнення у неї обов'язку зі сплати за частку на умовах договору купівлі-продажу частки. Тоді як повернення позивачці коштів, внесених на депозитний рахунок суду не відповідатиме запровадженому Законом №2275-VIII механізму внесення відповідної суми грошових коштів на депозитний рахунок суду як гарантії захисту прав та інтересів первісного покупця частки, проданої з порушенням переважного права учасника товариства.
Відповідно до пункту 2.1 договору купівлі-продажу частки продавець продає частку у товаристві у розмірі 59 відсотків статутного капіталу товариства, номінальна вартість якої відповідно до установчих документів становить 932 849,00 грн.
Таким чином, враховуючи задоволення позовної вимоги позивачки про переведення на неї прав і обов'язків покупця за Договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» від 15.12.2022 та актом приймання-передачі від 15.12.2022, за якими відповідач 1 продав ОСОБА_7 свою частку у статутному капіталі ТОВ «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» у розмірі 59%, що становить у грошовому еквіваленті 932 849,00 грн, сплачена позивачкою на депозитний рахунок Господарського суду Черкаської області сума у розмірі 932 849,00 грн підлягає перерахуванню на користь відповідача 1, як продавця частки у статутному капіталі Товариства, оскільки у матеріалах даної справи відсутні докази оплати ОСОБА_7 придбаної у відповідача 1 частки у статутному капіталі Товариства.
Статтею 50 ГПК України визначено, що якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (частина 2 вказаної норми).
Рішення є таким, що прийнято про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав по права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15-г, постановам Верховного Суду 15.05.2020 у справі №904/897/19, від 27.02.2019 у справі № 910/21894/16, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17.
При ухваленні рішення у даній справі судом першої інстанції не було залучено до участі у справі №925/1478/23 Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачки, оскільки рішення у даній справи стосується корпоративних прав позивачки у вказаному Товаристві, визначення розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» у розмірі 1 581 100,00 грн та визначення розміру частки позивачки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» у розмірі 100%, що становить 1 581 100,00 грн, отже рішення у даній справі також стосуються цієї особи.
Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Отже, безумовним наслідком залучення судом апеляційної інстанції до участі у справі особи, про права, обов'язки та (або) інтереси якої прийнято рішення у справі, є скасування оскаржуваного судового рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду з ухваленням судом апеляційної інстанції нового судового рішення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №910/17637/18.
Відповідно до положень частин 1, 2 статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України метою апеляційного перегляду справи є перевірка апеляційним судом правильності й законності рішення суду першої інстанції, а способом досягнення цієї мети - розгляд справи по суті повторно. При цьому в разі допущення процесуальних порушень, перелічених в частині 3 статті 277 ГПК України, рішення суду першої інстанції є таким, що підлягає обов'язковому скасуванню, а тому у цьому випадку суд апеляційної інстанції після скасування такого рішення зобов'язаний здійснити повторний розгляд заявлених позовних вимог по суті в повному обсязі незалежно від доводів апеляційної скарги, що прямо випливає зі змісту зазначеної процесуальної норми та приписів частини 4 статті 269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №910/22354/15, від 11.07.2018 у справі №911/2635/17, від 04.10.2018 у справі №5017/461/2012, від 29.11.2018 у справі №918/115/16, від 04.12.2018 у справі №906/1764/15, від 06.12.2018 у справі №910/22354/15, від 11.12.2018 у справі №916/2878/14, від 15.01.2019 у справі №7/74, а також у постановах від 02.05.2018 у справі № 7/91-1669 та від 03.04.2019 у справі №909/68/18.
Отже, незалучення Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» до участі у даній справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачки є безумовною підставою для скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 21.11.2024 у справі №925/1478/23 з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, позовні вимоги в частині переведення на позивачку прав і обов'язків покупця за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» від 15.12.2022 та актом приймання-передачі від 15.12.2022, за якими відповідач 1 продав ОСОБА_7 свою частку у статутному капіталі ТОВ «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» у розмірі 59%, що становить у грошовому еквіваленті 932 849,00 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо решти позовних вимог, то слід зазначити наступне.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 17.12.2019 у справі № 927/97/19, від 18.03.2020 у справі № 466/6221/16-а, від 05.08.2021 у справі № 915/2460/19 перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою або додатковою відповідальністю міститься у статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», норми якого є спеціальними для зазначених товариств.
Аналіз частини 5 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» свідчить про те, що учасник товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю може звернутися до суду з позовом про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві або ж з позовом про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю, які відповідно до зазначеної норми є належними способами захисту.
Отже, якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (підпункт «е» пункту 3 частини 5 статті 17 Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), то належним способом захисту в цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт «д» пункту 3 частини 5 статті 17 цього Закону).
Позивачка у даній справі не прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення її прав та/або інтересів, а тому вимога про визначення розміру статутного капіталу Товариства та її частки у статутному капіталі Товариства у такому разі не є належним способом захисту.
Враховуючи відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визначення розміру статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» у розмірі 1 581 100,00 грн та визначення розміру частки позивачки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» у розмірі 100%, що становить 1 581 100,00 грн, доводи третьої особи про необхідність встановлення формування статутного капіталу Товариства не заслуговують на увагу.
Так само не підлягає задоволенню вимога про витребування у ОСОБА_7 на користь позивачки частки у статутному капіталі Товариства у розмірі 59 %, що становить 932 849,00 грн, оскільки належним способом захисту, у даному випадку, є саме перевід на позивачку прав і обов'язків покупця за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства.
Доводи відповідачки 4 про допущення судом першої інстанції надмірного формалізму щодо неврахування обізнаності позиваки про намір відповідача 1 здійснити відчуження своєї частки ОСОБА_7 , не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.
Надмірний формалізм - це, здебільшого, негативне оціночне поняття, яке означає безумовну вимогу дотримуватися процедур, визначених законодавством, у ситуації, за якої негативні наслідки поступаються принципу розумності (доцільності, раціональності).
Європейський суд з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що, застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli.), заява № 35787/03, пункт 29, від 26 липня 2007 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).
Основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (постанова Верховного Суду від 23.10.2023 у справі №910/9714/22).
Суд першої інстанції при ухваленні рішення у даній справі врахував відсутність доказів належного повідомлення відповідачем 1 позивачки про намір відчуження частки у статутному капіталі Товариства, із зазначенням ціни та розміру частки, що відчужується, інші умови такого продажу, з дотриманням 30-и денного терміну додати укладення правочину щодо такого відчуження. Зазначене свідчить про недопущення судом першої інстанції надмірного формалізму.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до частини 3 статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Зважаючи на вищенаведене, враховуючи допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального права, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідачки 4 підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду Черкаської області від 21.11.2024 у справі №925/1478/23 підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Судові витрати (судовий збір) підлягають розподілу у відповідності до положень статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.11.2024 у справі №925/1478/23 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 21.11.2024 у справі №925/1478/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
3. Перевести на ОСОБА_2 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Придніпровським РВ УМВС України в Черкаській області 26.04.2001) права і обов'язки покупця за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» (вул. Нижня Горова, будинок 143/4, м. Черкаси, Черкаська область, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 43355048) від 15.12.2022 та актом приймання-передачі від 15.12.2022, за якими ОСОБА_3 продав ОСОБА_7 свою частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОЦЕНТР МБО-Т» у розмірі 59%, що становить у грошовому еквіваленті 932 849,00 грн (дев'ятсот тридцять дві тисячі вісімсот сорок дев'ять гривень).
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Перерахувати на користь ОСОБА_3 (адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , паспорт НОМЕР_4 , виданий Придніпровським РВ УМВС України в Черкаській області 31.12.1997) 932 849,00 грн (дев'ятсот тридцять дві тисячі вісімсот сорок дев'ять гривень), внесених ОСОБА_2 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Придніпровським РВ УМВС України в Черкаській області 26.04.2001) на депозитний рахунок Господарського суду Черкаської області №UA668201720355259002000003675, відкритому в Державній казначейській службі України (м. Київ).
6. Стягнути з ОСОБА_3 (адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , паспорт НОМЕР_4 , виданий Придніпровським РВ УМВС України в Черкаській області 31.12.1997) на користь ОСОБА_2 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Придніпровським РВ УМВС України в Черкаській області 26.04.2001) 8 338,87 грн (вісім тисяч триста тридцять вісім гривень 87 копійок) витрат зі сплати судового збору.
7. Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_2 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Придніпровським РВ УМВС України в Черкаській області 26.04.2001) 2 084,72 грн (дві тисячі вісімдесят чотири гривні 72 копійки) витрат зі сплати судового збору.
8. Стягнути з ОСОБА_5 ( АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_2 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Придніпровським РВ УМВС України в Черкаській області 26.04.2001) 2 084,72 грн (дві тисячі вісімдесят чотири гривні 72 копійки) витрат зі сплати судового збору.
9. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_2 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Придніпровським РВ УМВС України в Черкаській області 26.04.2001) 2 084,72 грн (дві тисячі вісімдесят чотири гривні 72 копійки) витрат зі сплати судового збору.
10. Стягнути з ОСОБА_6 ( АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_8 ) на користь ОСОБА_2 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Придніпровським РВ УМВС України в Черкаській області 26.04.2001) 2 084,72 грн (дві тисячі вісімдесят чотири гривні 72 копійки) витрат зі сплати судового збору.
11. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .
12. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду Черкаської області.
13. Матеріали справи №925/1478/23 повернути до Господарського суду Черкаської області.
14. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 29.05.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська