вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" травня 2025 р. Справа№ 910/11563/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
секретар судового засідання - Король Д.А.
учасники справи:
від позивача : Андрусенко О.В.
від відповідача : Самокиша В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сенс Банк"
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 (Повний текст рішення складено та підписано 05.03.2025)
у справі №910/11563/24 (суддя Удалова О.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Брітіко"
до Акціонерного товариства "Сенс Банк"
про визнання недійсним договору та стягнення 11 531 369,40 грн
До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Брітіко" з позовом до Акціонерного товариства "Сенс Банк" про визнання недійсним договору та стягнення 11 230 480,59 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.03.2024 Товариство зверталось з вимогою до Банку про повернення сплачених коштів у розмірі 7 462 673,63 грн за недійсним договором купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,0820 га, кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, розташованої за адресою АДРЕСА_1, проте грошові кошти за придбану земельну ділянку у розмірі 7 462 673,63 грн, тобто загальна вартість придбаної земельної ділянки, яка після скасування оформлення права власності за відповідачем була вилучена на користь попереднього власника ( ОСОБА_1 ), відповідачем не були повернуті. Також позивач просить стягнути з відповідача 3 128 450,40 грн втрат від інфляції та 639 356,56 грн 3% річних.
Крім цього позивачем було збільшено розмір позовних вимог шляхом подання відповідної заяви, згідно із якою збільшив вимоги про стягнення 3% річних до 691 962,23 грн та втрат від інфляції до 3 376 733,55 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі №910/11563/24 позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Сенс Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Брітіко" 7 462 673, 63 грн збитків, 89 552, 08 грн судового збору. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з указаним рішенням, Акціонерне товариство "Сенс Банк" 20.03.2025 через електронний кабінет подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 20.01.2025 у справі №910/11563/24 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано було задоволено позовні вимоги. Так, апелянт стверджує, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку щодо застосування принципу «jura novit curia» («суд знає закони») та застосування за власної ініціативи ст. 661 ЦК України, як наслідок стягнення суми коштів у розмірі 7462673,63 грн., невірно кваліфікованої судом як збитки. В даних правовідносинах відсутні підстави для застосування ст. 661 ЦК України та відсутні підстав для стягнення 7462673,63 грн. Жодних збитків Позивач не поніс.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Сенс Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі № 910/11563/24, розгляд справи призначено на 16.04.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2025 відкладено розгляд справи до 30.04.2025.
У судовому засіданні 30.04.2025 було оголошено перерву до 21.05.2025.
08.04.2025 через систему «Електронний суд» позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу у якому він просив суд відмовити у її задоволенні та залишити рішення без змін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 18.10.2007 ПАТ "Укрсоцбанк" (правонаступником якого був AT "Альфа-Банк", яке в подальшому змінило назву на AT "Сенс Банк") та ОСОБА_1 було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в межах максимального ліміту заборгованості у сумі 624 000, 00 євро, зі сплатою 11,5% річних і кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 17.10.2022 (включно), на умовах, визначених кредитним договором.
У забезпечення цього зобов'язання ПАТ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір від 18.10.2008 № 02-10/3541, відповідно до умов якого в іпотеку ПАТ "Укрсоцбанк" передано земельну ділянку, загальною площею 0,0820 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Оскільки ОСОБА_1 не виконувалися умови договору щодо повернення кредиту і заборгованість складала 1 027 651,78 Євро, ПАТ "Укрсоцбанк" звернулось з позовом до суду з метою захисту свого права шляхом визнання права власності на вказану вище земельну ділянку.
31.07.2013 рішенням Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/14247/13-ц визнано право власності за ПАТ "Укрсоцбанк" на земельну ділянку загальною площею 0,0820 га, кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 28.02.2017 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2017 залишено без змін рішення суду першої інстанції.
13.06.2018 постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 757/14247/13-ц скасовано вказані вище судові рішення та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності відмовлено повністю.
10.04.2017 ПАТ "Укрсоцбанк" продало відплатно за 7 462 673,63 грн на користь Товариства земельну ділянку загальною площею 0,0820 га, кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом укладення договору купівлі-продажу, посвідченого Сохнич К.М. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.
12.07.2018 Товариство продало відплатно за 7 462 673,63 грн ОСОБА_2 та компанії "Аджіндо Лімітед" земельну ділянку загальною площею 0,0820 га, кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , по частці кожному відповідно до договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сохнич К.М.
19.07.2018 вказану земельну ділянку шляхом поділу майна в натурі було розділено на дві окремі земельні ділянки, а саме: на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:82:130:0060), площею 0,0410 га, за адресою: АДРЕСА_1 , що належить компанії "Аджіндо Лімітед" (право власності на дану земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.11.2018) та земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:82:130:0061), площею 0,0410 га, за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 (право власності на дану земельну ділянку зареєстровано за в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.11.2018).
11.10.2021 рішенням Київського апеляційного суду у справі № 757/61314/18-ц, ухвалено судове рішення, яким було витребувано у Компанії "Аджіндо Лімітед" та ОСОБА_2 у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:82:130:0010, яку було розділено на дві окремі земельні ділянки, а саме: на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:82:130:0060 та земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:82:130:0061 за адресою: АДРЕСА_1 , та визнано недійсним договір поділу майна в натурі, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сохнич К.М. 19.07.2018 за реєстровим номером 1367.
Судове рішення Київського апеляційного суду від 11.10.2021 у справі № 757/61314/18-ц залишено без змін постановою від 12.07.2023 Верховного Суду.
29.07.2024 ОСОБА_2 звернувся до Товариства з вимогами про повернення сплачених ним коштів у розмірі 3 731 336,82 грн.
01.08.2024 Компанія "Аджіндо Лімітед" звернулася до Товариства з вимогами про повернення сплачених нею коштів у розмірі 3 731 336,82 грн.
Позивач у період з 05.09.2024 до 12.09.2024 повернув Компанії "Аджіндо Лімітед" та ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 3 731 336,82 грн кожному, що разом складає 7 462 673,63 грн і підтверджується такими платіжними інструкціями: від 05.09.2024 № 91 на суму 1 100 000,00 грн; від 10.09.2024 № 92 на суму 1 000 000,00 грн; від 12.09.2024 № 93 на суму 3 731 336,82 грн; від 12.09.2024 № 94 на суму 1 631 336,82 грн.
07.03.2024 Товариство звернулося з вимогою до Банку про повернення сплачених ним коштів у розмірі 7 462 673,63 грн за недійсним договором купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,0820 га, кадастровий номер 8000000000:82:130:0010, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Спір у даній справі виник у зв'язку із тим, що вказану вимогу відповідач залишив без належного реагування та грошові кошти позивачеві не повернув.
Відповідно до статті 661 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Правочин щодо звільнення продавця від відповідальності або щодо її обмеження у разі витребування товару у покупця третьою особою є нікчемним.
Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справи щодо повернення земельних ділянок, неодноразово та послідовно вказувала, що покупець (добросовісний набувач) не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред'явивши вимогу до особи, в якої придбано земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав (близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).
Судом встановлено, що спірна земельна ділянка, яка була предметом Договору, повернута у судовому порядку ОСОБА_1 , позивач на вимогу Компанії "Аджіндо Лімітед" і ОСОБА_2 повернув грошові кошти, які він отримав за продаж спірної земельної ділянки, а тому є підстави для повернення коштів, які були сплачені Товариством на користь продавця за Договором, правонаступником якого є Банк.
Щодо твердження апелянта про відсутність підстав для стягнення 7 462 673,63 грн в силу приписів статті 661 ЦК України, колегія суддів відзначає, що такі заперечення є необґрунтованими, оскільки позивач документально підтвердив вилучення за рішенням суду спірної земельної ділянки на користь ОСОБА_1 , надавши копії відповідних судових рішень, які набрали законної сили та розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Колегія суддів відзначає, що на момент укладення Договору позивач мав обґрунтовані очікування про те, що Банк є власником спірної земельної ділянки та має право розпоряджатися нею шляхом продажу.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги в частині стягнення збитків у розмірі 7 462 673,63 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
За таких обставин, висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позову є обгрнутованим, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі №910/11563/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Сенс Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі №910/11563/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського міста Києва від 20.01.2025 у справі №910/11563/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Акціонерне товариство "Сенс Банк".
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 29.05.2025
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран