Іменем України
29 травня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/1156/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисіль С. В., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо нездійснення позивачу перерахунку грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій»;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової допомоги при звільнені, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що вона проходила військову службу у відповідача. Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 01 грудня 2017 року № 254 позивач була виключена зі списків особового складу частини та направлена для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Цим наказом позивачу було визначено здійснити виплату одноразової грошової допомоги при звільненні за 14 календарних днів без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - постанова № 889).
30 вересня 2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою про здійснення виплати грошової допомоги з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, визначеної постановою № 889, але відповіді від відповідача не отримала.
Під час проходження служби позивач щомісячно отримувала додаткову грошову винагороду, передбачену постановою № 889. Ознаки щомісячної додаткової грошової винагороди, визначені постановою № 889, відповідають ознакам додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.
Позивач вважає, що така бездіяльність відповідача є протиправною та просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
На виконання положень Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399 справу передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року справу прийнято до провадження, продовжено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 08 травня 2025 року зобов'язано Міністерство оборони України та ВЧ НОМЕР_1 протягом семи днів з дня отримання ухвали надати суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» або в електронній формі на офіційну електронну адресу суду зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника): належним чином засвідчені копії наказів (витягів з наказів) про зарахування та виключення зі списків позивача; довідку про проходження позивачем військової служби у відповідача; довідку про грошове забезпечення позивача за період з 01 грудня 2014 року по 01 грудня 2017 року з зазначенням окремо всіх складових проведених виплат (зокрема, посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (додаткової грошової винагороди) за займаною посадою); особисту картку грошового забезпечення позивача за 2014-2017 роки; документи на підтвердження виплати позивача щомісячних додаткових та одноразових видів грошового забезпечення у спірний період; письмові пояснення з наведенням детального розрахунку (алгоритму) нарахування позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
ВЧ НОМЕР_1 позовну заяву з додатками та ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справі отримала в електронному кабінеті 07 лютого 2025 року та 09 квітня 2025 року відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
У частині шостій статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
19 травня 2025 року від позивача надійшли пояснення від 15 травня 2025 року, в яких вона підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) перебувала на військовій службі за контрактом осіб сержантського і старшинського складу ВЧ НОМЕР_1 з 26 квітня 2012 року по 01 грудня 2017 року, про що свідчить витяг з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 01 грудня 2017 року № 254 (по стройовій частині), військовий квиток серії НОМЕР_3 від 18 листопада 1987 року, довідка ВЧ НОМЕР_1 від 19 травня 2025 № 03049/24/1069.
Відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01 грудня 2017 року № 254 прапорщика ОСОБА_1 , техніка відділу захисту інформації в мережах спеціального зв'язку центру моніторингу стану захищеності інформаційно-телекомунікаційних систем, звільнену наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30 листопада 2017 року № 23-РС у відставку за пунктом «б» (за станом здоров'я) відповідно до частини шостої статті 26 «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті з правом носіння військової форми одягу, вважати таким, що справи та посаду здала і направити на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 . З 01 грудня 2017 року виключено зі списків особового складу частини. Вислуга років у Збройних Силах України станом на 01 грудня 2017 року становить 14 років 08 місяців 20 днів.
Також в указаному наказі зазначено наступне.
Виплатити одноразову грошову допомогу в разі звільнення відповідно до наказу Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам».
Згідно з грошового атестату серія ЗУ № 359612 від 29 грудня 2017 року ОСОБА_1 виплачено такі види грошового забезпечення: оклад за військовим званням - 60,00 грн (до 01 грудня 2017 року) - 01,94 грн, посадовий оклад - 760,00 грн (до 01 грудня 2017 року) - 24,52 грн, надбавка за вислугу років - 25,00 грн (до 01 грудня 2017 року) - 06,61 грн; щомісячні додаткові види грошового забезпечення: таємність - 15,00 грн (до 01 грудня 2017 року) - 03,68 грн, премія - 455,00 грн (до 01 грудня 2017 року) - 111,55 грн, НВОВЗ - 50,00 грн (до 01 грудня 2017 року) - 16,53 грн, щомісячна додаткова грошова винагорода - 60,00 грн (до 01 грудня 2017 року) - 98,89 грн; одноразові додаткові види грошового забезпечення: виплачено грошову допомогу для оздоровлення за 2017 рік у розмірі 5109,50 грн, виплачено матеріальну допомогу за 2017 рік у розмірі 5109,00 грн, виплачено одноразову грошову допомогу в разі звільнення з військової служби у сумі 35766,50 грн.
З довідки ВЧ НОМЕР_1 від 22 травня 2025 року № 03049/2911097 про суми грошового забезпечення вбачається, що у період з січня 2014 року по грудень 2017 року ОСОБА_1 виплачувалась щомісячно щомісячна додаткова грошова винагорода.
Відповідно до наданого відповідачем розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні позивача, яка складає 35766,50 грн, не була включена щомісячна грошова винагорода.
Позивач звернулася до відповідача із заявою від 30 вересня 2020 року щодо здійснення доплати до одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахування щомісячної грошової винагороди, але відповіді не отримала.
Отже, у цій справі щомісячна додаткова грошова винагорода мала постійний характер до грудня 2017 року включно.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Положеннями частини четвертої статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Абзацом першим частини третьої статті 24 Закону № 2232-XII визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частин другої-четвертої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Частиною другою статті 15 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - постанова № 889), яка була чинна до 01 березня 2018 року, установлено щомісячну додаткову грошову винагороду:
1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 01 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 % місячного грошового забезпечення; з 01 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 % місячного грошового забезпечення; з 01 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 % місячного грошового забезпечення; з 01 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 % місячного грошового забезпечення; з 01 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення (підпункти 1, 2 пункту 1).
Отже, щомісячна додаткова грошова винагорода військовослужбовцям Збройних Сил України як складова грошового забезпечення виплачувалась до 01 березня 2018 року.
До 16 грудня 2016 року порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода) визначала Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджена наказом Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року № 595 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 05 грудня 2012 року № 825) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 6 вересня 2012 року за № 1540/21852 (далі - Інструкція № 595).
Згідно із пунктом 3, абзацом першим пункту 4 Інструкції № 595 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений). Виплата винагороди здійснюється з того дня, з якого військовослужбовці стали до виконання обов'язків за посадами, але не раніше дня видання наказу про призначення, і до дня їх звільнення від виконання обов'язків за посадами включно (у тому числі й у разі тимчасового виконання обов'язків за посадами, до яких вони допущені наказами відповідних командирів (начальників)).
Відповідно до пункту 5 Інструкції № 595 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Пунктами 8, 9 Інструкції № 595 встановлено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
З 16 грудня 2016 року порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода) визначала Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 24 жовтня 2016 року № 550 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2016 року за № 1470/29600 (далі - Інструкція № 550, яка була чинною до 20 липня 2018 року ).
Відповідно до пункту 3 Інструкції № 550 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений).
Згідно з пунктом 5 Інструкції № 550 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Пунктами 8-10 Інструкції № 550 встановлено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік. Командир (начальник) військової частини (установи, організації) має право зменшувати розміри винагороди за: порушення статутних правил несення служби; особисті незадовільні показники командирської, бойової та мобілізаційної підготовки; уживання алкогольних напоїв (наркотичних речовин) у службовий час, прибуття на службу в нетверезому стані (у стані наркотичного сп'яніння); порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів, які призвели до поломок військової (спеціальної) техніки й озброєння, пошкодження майна, інших матеріальних збитків, а також завдали шкоди здоров'ю військовослужбовців або інших осіб. Військовослужбовцям зменшується розмір винагороди згідно з наказами командирів (начальників) за той місяць, у якому були допущені ці порушення, або за місяць, у якому ці накази надійшли до військової частини.
З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено з військової служби на підставі пункту «б» (за станом здоров'я) відповідно до частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII, вислуга років позивача становить 14 років 08 місяців 20 днів.
Відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01 грудня 2017 року № 254 позивачу виплачено одноразову грошову допомогу в разі звільнення відповідно до наказу Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (далі - Інструкція № 260).
Щомісячна додаткова грошова винагорода виплачувалась позивачу з січня 2014 року по 01 грудня 2017 року.
Однак, додаткову грошову винагороду до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, позивачу не включено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17 зазначила, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Інструкції № 260 в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, щомісячної додаткової грошової винагороди. Відтак щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.
З огляду на вказане суд погоджується з твердженням позивача, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон № 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.
Враховуючи вказане, оскільки протягом останніх 24 місяців перед звільненням з військової служби на підставі постанови № 889 додаткова грошова винагорода нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісяця, що підтверджується довідкою від 22 травня 2025 року № 03049/2911097 про нараховане та виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення, в тому числі щомісячної додаткової грошової винагороди, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.
Аналогічно, відсутні підстави вважати одноразовими видами грошового забезпечення нараховані та виплачені позивачу за останні 24 місяці перед звільненням індексацію грошового забезпечення.
Отже, зазначена щомісячна додаткова грошова винагорода та індексація грошового забезпечення є складовими місячного грошового забезпечення позивача та повинні включатися до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки відповідають ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, тобто мають постійний (систематичний) характер.
Посилання відповідача на правові позиції, викладену у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, суд не бере до уваги, оскільки, виходячи з процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду, за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
Крім того, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року по справі № 755/10947/17).
Таким чином, виходячи з аналізу матеріалів справи та норм права, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не здійснено розрахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889.
Щодо строків звернення до суду з позовною заявою суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, до 19 липня 2022 року право на заробітну плату не обмежувалось будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з вимогами статті 2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять:
- основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
- додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
- інші заохочувальні та компенсаційні виплати (до них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми).
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
В аспекті спірних правовідносин поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення позивачу охоплювався застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, до 19 липня 2022 року звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежувались будь-яким строком.
Позивач у цій справі звернувся до суду за захистом свого права на належне грошове забезпечення (оплату праці). Позивачем не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї. Отже, застосуванню до спірних правовідносин стосовно строків звернення до суду підлягають положення КЗпП України, а не КАС України.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, починаючи з 19 липня 2022 року обмежено строк звернення до суду з позовами про вирішення трудових спорів щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби. Такий строк з 19 липня 2022 року становить три місяці з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01 грудня 2017 року № 254 ОСОБА_1 з 01 грудня 2017 року виключено зі списків особового складу частини.
У позовній заяві заявлені вимоги щодо перерахунку та виплати позивачу грошової допомоги при звільнені, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою № 889.
Отже право позивача на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:
- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону № 2011-XII, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою № 889;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою № 889, та фактично сплачених сум.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є частково обґрунтованими, внаслідок чого позовні вимоги підлягаючть частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду із цим позовом сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією від 14 січня 2021 року № 0.0.1975461398.01.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Оскільки додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення (додатковим видом грошового забезпечення), позивач на підставі вказаної норми звільнений від сплати судового збору за подання цієї позовної заяви.
З урахуванням вказаного позивач має право звернутися до суду із клопотанням про повернення судового збору у розмірі 908,00 грн, сплаченого при поданні позову за квитанцією від 14 січня 2021 року № 0.0.1975461398.01.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 КАС України, суд
Частково задовольнити позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», та фактично сплачених сум.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.В. Кисіль