79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"19" травня 2025 р. Справа №909/460/24
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий - суддя О.В. Зварич
судді О.І. Матущак
І.Ю. Панова,
секретар судового засідання Р.А. Пишна,
розглянув у судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" б/н від 06.11.2024 року (вх. № 01-05/3160/24 від 07.11.2024 року) та б/н від 21.11.2024 року (вх. № 01-05/3374/24 від 22.11.2024 року)
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 09.10.2024 року (суддя І.Є. Горпинюк)
та на додаткове рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2024 року (суддя І.Є. Горпинюк)
у справі № 909/460/24
за позовом: Акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі АТ "Українська залізниця")
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротранстелеком" (надалі ТзОВ "Євротранстелеком")
про встановлення земельного сервітуту та зобов'язання внести відомості про земельний сервітут,
за участю:
від позивача (в режимі відеоконференції): Моцюк В.В. - адвокат (довіреність б/н від 09.07.2024 року);
від відповідача (в режимі відеоконференції): Хитрук Н.І. - адвокат (ордер серії АІ №1679903 від 13.08.2024 року),
Короткий зміст позовних вимог
15.05.2024 року АТ "Українська залізниця" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТзОВ "Євротранстелеком" про встановлення земельного сервітуту та зобов'язання внести відомості про земельний сервітут.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу на праві користування належить земельна ділянка з кадастровим номером 2625882401:02:005:0002, що знаходиться на території села Липівка Івано-Франківського району Івано-Франківської області, через котру, у відповідності до раніше укладених угод, прокладені волоконно-оптичні лінії зв'язку (кабелі), що є власністю ТзОВ «Євротранстелеком». Площа земельної ділянки, в ґрунті якої прокладено волоконно-оптичні лінії зв'язку ЄТТ, становить 0,3216 га згідно замірів, здійснених 19.11.2019 представниками Залізниці під час комісійного обстеження частини вказаної земельної ділянки.
Зазначає, що станом на момент звернення до суду з даним позовом жодних додаткових договорів щодо використання відповідачем частини земельної ділянки, на яких прокладені волоконно-оптичні лінії зв'язку ТзОВ «Євротранстелеком», не укладено. Вважає, що з огляду на вищезазначене та правову природу сервітуту, ТзОВ «Євротранстелеком» мало б ініціювати укладення відповідного договору сервітуту земельної ділянки, для чого надати Укрзалізниці відповідний пакет документів для узгодження істотних умов договору та його укладення.
Позивач стверджує, що своїми діями відповідач позбавляє позивача правової визначеності, і враховуючи юридичну нерозривну взаємопов'язаність позивача та відповідача, відмова відповідача визначити взаємні права та обов'язки шляхом укладення договору особистого земельного сервітуту є порушенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Короткий зміст оскаржених рішень суду першої інстанції
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 09.10.2024 року у справі №909/460/24 відмовлено у позові АТ "Українська залізниця".
В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що волоконно-оптичний кабель ТзОВ Євротранстелеком, для експлуатації та обслуговування якого позивач просить встановити сервітут, прокладений в інтересах обох сторін в межах правовідносин за договором про спільну діяльність, узгоджених між позивачем та відповідачем в Генеральній угоді № 589/01 та Угоді про співробітництво від 17 січня 2002, а також у інших правочинах, що укладались в рамках цих угод. Зазначені угоди укладені на весь строк експлуатації мережі, а тому є чинними на час розгляду справи.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що встановлені судом обставини врегулювання між сторонами порядку прокладення, експлуатації, технічного обслуговування та аварійного ремонту волоконно-оптичних ліній зв'язку в межах угод, що підпадають під правове регулювання спільної діяльності, а також ряду інших правочинів, що виконуються сторонами протягом тривалого часу, свідчать про недоведення неможливості задоволення потреб відповідача іншим способом, ніж через встановлення сервітуту, що є підставою для відмови в позові.
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог про встановлення сервітуту, суд вважав відсутніми підстави для задоволення похідних вимог про зобов'язання відповідача внести відомості про сервітут до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Додатковим рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2024 року у справі №909/460/24 частково задоволено заяву представника відповідача ТзОВ "Євротранстелеком" - адвоката Хитрук Н. І. (вх.№ 15939/24 від 14.10.2024 року). Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ТзОВ "Євротранстелеком" 17000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Суд визнав розмір судових витрат на правову допомогу 17000,00 грн. розумно необхідним, співмірним та обґрунтованим та вважав, що саме таку суму належить включити до судових витрат по справі та розподілити між сторонами відповідно до ст. 129 ГПК України.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційні скарги
Позивач подав апеляційні скарги, в яких не погоджується з рішеннями суду першої інстанції. Вважає, що оскаржувані рішення ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема, зазначає, що в даній справі спір йде не про взаємовідносини сторін щодо використання ресурсів та обслуговування мережі зв'язку, а про право знаходження у надрах землі транспорту, що є державною власністю. Вважає, що з метою ефективного використання земель транспорту та головним чином для забезпечення безпеки руху та безперебійності перевізного процесу між сторонами має бути укладено договір земельного сервітуту. Вказує на те, що спірна земельна ділянка увійшла до статутного капіталу АТ "Українська залізниця". Також щодо додаткового рішення позивач зазначає, що у справі відсутні будь-які докази, що підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката. Просить рішення господарського Івано-Франківської області від 09.10.2024 року та додаткове рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2024 року у справі №909/460/24 скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити та відмовити у задоволенні заяви про стягнення судових витрат.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач у відзиві на апеляційні скарги не погоджується з доводами скаржника. Вважає оскаржувані рішення законними та обґрунтованими. Зазначає, що питання обслуговування та експлуатації волоконно-оптичного кабелю вирішене сторонами на підставі діючих угод та не потребує встановлення сервітуту, а позивач, який самостійно здійснює експлуатацію та обслуговування волоконно-оптичного кабелю, не довів необхідності встановлення сервітуту для відповідача та неможливості задоволення потреб відповідача в інший спосіб ніж як через встановлення сервітуту. Щодо додаткового рішення відповідач вказує на те, що позивач не навів жодних доказів неспівмірності розміру винагороди адвоката, а лише судження, які не підтвердженні жодними доказами. Просить рішення господарського суду Івано-Франківської області від 09.10.2024 року та додаткове рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2024 року у справі №909/460/24 залишити без змін, апеляційні скарги без задоволення.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, зазначені в апеляційних скаргах.
Представник відповідача заперечив проти доводів скаржника.
Обставини справи
Як видно із наявних у справі копій документів, згідно з Інформаційною довідкою №57379323 від 14.04.2016 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», яке на даний час перейменоване в Акціонерне товариство «Українська залізниця» згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 року №938 «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця», є землекористувачем на праві постійного користування земельної ділянки площею 7,8373 га, яка розташована в с. Липівка, Тисменицького району Івано-Франківської області, кадастровий номер земельної ділянки 2625882401:02:005:0002. Підставою для державної реєстрації права постійного користування зазначеною земельною ділянкою є державний акт на право постійного користування земельною ділянкою №080967, виданий 30.05.2007 Липівською сільською радою. Номер запису про інше речове право: 8993413.
Земельна ділянка має цільове призначення: для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту і відноситься до державної форми власності, уповноважений державний орган через який держава реалізує своє право власності - Тисменицька районна державна адміністрація (правонаступник - Івано-Франківська районна державна адміністрація Івано-Франківської області, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 р. № 1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій)».
27.12.2001 року між Державною адміністрацією залізничного транспорту України, правонаступником якого є АТ «Українська залізниця» відповідно до п. 2 Статуту АТ «Українська залізниця», постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року №735 та ТзОВ «Євротранстелеком» укладено Генеральну угоду про співробітництво №589/01.
Відповідно до пункту 2 Генеральної угоди №589/01 предметом Угоди є співробітництво сторін з будівництва і експлуатації Мережі зв'язку для задоволення потреб Укрзалізниці і надання послуг зв'язку з використанням ресурсів Мережі.
Мережа означає сукупність засобів і споруд зв'язку ЄТТ (ТзОВ «Євротранстелеком»), об'єднаних у єдиному технологічному процесі для забезпечення пропуску телекомунікаційного трафіка на базі волоконно-оптичних ліній зв'язку в межах земель транспорту, що встановило і використовує ЄТТ (ТзОВ«Євротранстелеком») (п. 1 Генеральної угоди №589/01).
У п. 3 Генеральної угоди № 589/01 сторони врегулювали свої зобов'язання, в тому числі визначили, що ТзОВ Євротранстелеком бере на себе зобов'язання щодо фінансування проектування, будівництва і експлуатації Мережі (п. 3.1.2.); організацію постачання необхідного обладнання, кабельної продукції, вимірювальної техніки, витратних матеріалів для створення Мережі і її подальшої експлуатації (п. 3.1.3), а Укрзалізниця зобов'язується надати Залізницям України право визначення у взаємовідносинах з ТзОВ Євротранстелеком в будівництві та експлуатації Мережі відповідно до пункту 3.3 даної угоди (п. 3.2.1); забезпечити координацію Залізниць України та інших підприємств Укрзалізниці у взаємодії з ЄТТ (ТОВ Євротранстелеком) в будівництві та експлуатації Мережі та виконання відповідних окремих двосторонніх договорів, передбачених пунктом 3.3 (п. 3.2.2).
Відповідно до п. 3.3. Генеральної угоди №589/01 Залізниці України та Центральна станція зв'язку Укрзалізниці за окремими договорами з ЄТТ (ТзОВ Євротранстелеком) в рамках Угоди: надають право прокладення волоконно-оптичного кабелю в межах земель транспорту, яке буде оформлене сторонами відповідними актами (п. 3.3.1); забезпечують технічну експлуатацію лінійно-кабельних споруд, установок електроживлення і проведення відповідних ремонтно-відновлювальних робіт при пошкодженнях (п. 3.3.7).
Згідно з п. 4.1 Генеральної угоди №589/01, ресурс лінійних споруд зв'язку Мережі у кількості 4-х оптичних волокон на всій протяжності магістральної мережі виділяється Залізницям України в безоплатне користування на термін її експлуатації і використовується Залізницями відповідно до їх технологічних потреб для створення власної корпоративної мережі без права продажу та передачі в користування третім особам (п.п. 4.1.1). Ресурс лінійних споруд Мережі використовується ЄТТ (ТзОВ Євротранстелеком) для комерційних цілей (п.п. 4.1.2).
У п. 4.2 Генеральної угоди №589/01 сторонами врегульовано питання щодо розподілу канального ресурсу.
Так, згідно з п. 4.2.1 Генеральної угоди №589/01 канальний ресурс ТзОВ «Євротранстелеком» використовується для комерційних цілей.
Відповідно до п. 4.2.2 Генеральної угоди №589/01 канальний ресурс Залізниць України може бути використаний для власних технологічних потреб.
За п. 6.1 Генеральної угоди №589/01 після закінчення будівництва Мережі взаємовідносини з питань експлуатації будуть здійснюватися на підставі додаткових договорів, укладених сторонами.
Генеральна угода №589/01 набирає сили з моменту підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом терміну будівництва та експлуатації Мережі (п. 9.1).
Згідно з Доповненням від 05.07.2004 № 1 до Генеральної угоди про співробітництво від 27.12.2001 №589/01, сторони, серед іншого, доповнили розділ 1 Генеральної угоди №589/01 поняттям Термін експлуатації Мережі - інтервал часу з моменту введення в експлуатацію однієї з споруд Мережі до моменту припинення експлуатації всіх споруд і засобів Мережі в результаті фізичного зношування, але не менше розрахункового строку служби волоконно-оптичного кабелю - 25 років.
У відповідності до Доповнення № 2 від 24.03.2006 до Генеральної угоди про співробітництво №589/01 від 24.03.2006, підпункт 4.1.1 Генеральної угоди №589/01 викладено в такій редакції: Лінійний ресурс Мережі у кількості 4-х оптичних волокон на всій протяжності магістральної мережі виділяється Залізницям України в довгострокову оренду по фіксованій платі 5 копійок без ПДВ за 1 км. ВОЛЗ на термін її експлуатації і використовується Залізницями відповідно до їх технологічних потреб для створення власної корпоративної мережі без права продажу та передачі в користування третім особам.
17.01.2002 року між Державним територіально-галузевим об'єднанням «Львівська державна залізниця» (далі - Залізниця) та ТзОВ «Євротранстелеком» (ЄТТ) укладено Угоду про співробітництво
Згідно п. 2 Угоди від 17.01.2002 предметом угоди є співробітництво сторін з будівництва і експлуатації корпоративних мереж Укрзалізниці, Залізниці та Мережі ЄТТ для задоволення потреб Укрзалізниці, Залізниці та для комерційних цілей ЄТТ з використанням ресурсів Мережі.
За п. 1 Угоди від 17.01.2002, Мережа означає сукупність засобів і споруд зв'язку ЄТТ, об'єднаних у єдиному технологічному процесі для забезпечення пропуску телекомунікаційного трафіка на базі волоконно-оптичних ліній зв'язку в межах земель транспорту, що встановив і використовує ЄТТ.
Відповідно до пп. 3.1.2, 3.1.3 Угоди від 17.01.2002, ЄТТ взяло на себе зобов'язання фінансування проектування, будівництва і експлуатації Мережі (п. 3.1.2.); організації постачання необхідного обладнання, кабельної продукції, вимірювальної техніки, витратних матеріалів для створення Мережі і її подальшої експлуатації (п. 3.1.3),
Відповідно до пп. 3.2.1 п. 3.2 Угоди від 17.01.2002 Залізниця за окремими договорами з ЄТТ та в рамках цієї Угоди надає право прокладання волоконно-оптичного кабелю в межах земель транспорту, яке буде оформлене Сторонами відповідним актом.
Згідно пп. 3.2.8 Угоди від 17.01.2002 Залізниця забезпечує технічну експлуатацію лінійно-кабельних споруд, установок електроживлення та кондиціонерів і проведення відповідних ремонтно-відновлювальних робіт при пошкодженнях.
Розподіл ресурсу лінійних споруд зв'язку та розподіл канального ресурсу у п. 4.1 Угоди від 17.01.2002 визначено так само, як і в п. 4.1, 4.2 Генеральної угоди № 589/01.
Згідно з п. 6.1. Угоди від 17.01.2002 після закінчення будівництва Мережі взаємовідносини з питань експлуатації будуть здійснюватися на підставі додаткових договорів, укладеними сторонами.
Відповідно до п. 9.1 Угоди від 17.01.2002 вказана угода набирає законної сили з моменту підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом терміну будівництва та експлуатації мережі.
Актом вибору траси прокладання волоконно-оптичного кабелю зв'язку на дільниці Долина-Івано-Франківськ-Коломия-Чернівці, передбачено прокладення кабелю по землям транспорту в смузі відведення залізниці, в тому числі від станції Івано-Франківськ до станції Коршів по лівій стороні, тобто в тому числі і через землі села Липівка, на той час Тисменицького району Івано-Франківської області.
Відповідно до акта про надання права на прокладання ВОЛЗ від 17.07.2004 року, складеного до Угоди від 17.01.2022 ДГТО Львівська залізниця надало ТзОВ Євротранстелеком право на проведення робіт з прокладання волоконно-оптичних ліній зв'язку в межах земель транспорту на весь термін будівництва мережі зв'язку.
Відповідно до акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 12.02.2009 року, прийнято в експлуатацію Волоконно-оптичну лінію зв'язку Львів-Чернівці (лінійні споруди), в тому числі дільницю Івано-Франківськ-Коломия з такими технічними характеристиками: захисна поліетиленова труба ЗПТ 40/33 тип кабелю ВОК-18 (9 пар оптичних волокон), протяжність - 57,33 км., прокладену в смузі відводу земель залізниці на глибину 1,2 м., вартість будівельно-монтажних робіт з урахуванням ПДВ становить 5257489,34 грн.
Згідно з договором № 280 від 01.08.2005 року ТзОВ «Євротранстелеком» (Замовник) та ДТГО Львівська державна залізниця (Виконавець) погодили, що у відповідності з Угодою про співробітництво від 17.01.2002 Виконавець приймає на себе зобов'язання щодо виконання робіт з технічного обслуговування і аварійного відновлення ліній зв'язку (оптичних волокон волоконно-оптичної лінії зв'язку), надалі за текстом ВОЛЗ, перелік яких наводиться в Додатку № 1, а Замовник сплачує вартість цих робіт.
Згідно з додатковою угодою № 1 від 31.12.2009 до договору № 280, сторони виклали в новій редакції п. 1.1 договору № 280, а саме: «у відповідності з Угодою про співробітництво від 17.01.2002, що сторони уклали між собою, Виконавець приймає на себе зобов'язання щодо виконання робіт з технічного обслуговування і аварійного відновлення ліній зв'язку (оптичних волокон волоконно-оптичної лінії зв'язку), надалі за текстом ВОЛЗ, перелік яких наводиться в Додатках № 1 та № 1А, а Замовник сплачує вартість цих робіт.»
Згідно з додатком № 1А до Договору № 280 у перелік волокон ВОЛЗ, що підлягають технічному обслуговуванню, включені оптичні волокна на дільниці Івано-Франківськ-Коломия, довжиною 57,331 км., кількість пар волокон 9.
28.12.2005 року між ТзОВ «Євротранстелеком» (Орендодавець) та ДТГО Львівська державна залізниця (Орендар) укладено договір оренди майна № Л/Ш-051674/НЮ.
Відповідно до пункту 2.1 договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування Майно - оптичні волокна волоконно-оптичної лінії зв'язку у кількості 2-х оптичних пар (4-х оптичних волокон), які прокладені на всій протяжності Мережі, що побудована згідно з Генеральною угодою про співробітництво Укрзалізниці та ТзОВ Євротранстелеком від 27.12.2001 № 589/01, дільниці якої визначені у Додатку № 1 (Акти приймання-передачі волокон), у якому вказані назва дільниці, номер та колір модулю, де знаходяться волокна, довжина волокон, і який є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно п. 4.1 договору розмір орендної плати становить 0,05 грн за один кілометр волокон за місяць без ПДВ.
Додатковою угодою № 1 від 19.08.2009 сторони виклали в новій редакції п.2.1 договору оренди майна № Л/Ш-051674/НЮ від 28.12.2005, якою передбачили, що Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування Майно -оптичні волокна волоконно-оптичної лінії зв'язку у кількості 2-х оптичних пар (4-х оптичних волокон), які прокладені на всій протяжності Мережі, що побудована згідно з Генеральною угодою про співробітництво Укрзалізниці та ТзОВ Євротранстелеком від 27.12.2001 №589/01, дільниці якої визначені у Додатках № 1, № 1а, які є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з Додатком 1а до договору оренди майна № Л/Ш-051674/НЮ від 28.12.2005 ТзОВ Євротранстелеком передало, а ДТГО "Львівська державна залізниця" прийняло в оренду оптичні волокна, в тому числі на дільниці Івано-Франківськ-Коломия довжиною 57,331 кв.м., кількістю 2 пари волокон.
Як вбачається з акта комісійного обстеження частини земельної ділянки, що знаходиться в постійному користуванні АТ Укрзалізниця з метою укладення договору про встановлення земельного сервітуту від 19.11.2019 року, на частині земельної ділянки, щодо якої позивач просить встановити сервітут, розташовані також і мережі ВСП Івано-Франківська дистанція сигналізації і зв'язку (ШЧ-5): магістральний кабель зв'язку та кабелі СЦБ.
За цим же актом, орієнтовна площа сервітуту становить 0,3216 га, бажана мета сервітуту: експлуатація та обслуговування волоконно-оптичного кабелю ТзОВ Євротранстелеком від км. 153+596 м. до км. 154+400 м. ліворуч напрямку зростання кілометрів перегону Марківці-Отинія. Комісія позивача, яка склала акт, вважала доцільним укладення договору земельного сервітуту на орієнтовну площу 0,3216 га.
АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» зверталось листами від 04.11.2019 року № НЗІ-10/5735 та від 25.01.2024 року №НКМ-12/5 до ТзОВ «Євротранстелеком» з пропозицією щодо врегулювання питання встановлення сервітуту та використання земельної ділянки, на яких прокладені волоконно-оптичні кабелі.
ТзОВ «Євротранстелеком» листом №81 від 15.02.2024 року залишило звернення АТ «Укрзалізниця» без задоволення, мотивуючи таке відсутністю правових підстав для укладення договорів про встановлення земельних сервітутів, оскільки прокладання волоконно-оптичних ліній зв'язку здійснено на підставі Генеральної угоди про співробітництво від 27.12.2001 року №589/01 та Угоди про співробітництво від 17.01.2002 року.
Недосягнення домовленостей про встановлення земельного сервітуту між сторонами стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 395 Цивільного кодексу України передбачено, що речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
За приписами частини 1, 2 статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Відповідно до статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки або особою, яка використовує земельну ділянку на праві емфітевзису, суперфіцію. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Згідно із частиною 1-3 статті 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Частиною 5 статті 403 Цивільного кодексу України сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.
Статтею 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Відповідно до частини 1-4 статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Пунктом «в-4», «з» статті 99 Земельного кодексу України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, електронних комунікаційних мереж, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; інші земельні сервітути.
Згідно із частиною 1, 2 статті 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
При цьому, спосіб встановлення сервітуту впливає на можливість обрання способу захисту і, як вбачається, якщо законом передбачено можливість встановлення сервітуту як договором, так і рішенням суду, то, відповідно, і способами захисту в цьому випадку можуть бути як звернення до суду з вимогою про визнання договору укладеним, так і з вимогою про встановлення сервітуту за рішенням суду.
Зазначене підтверджується практикою Верховного Суду, відповідно до якої переглядались рішення у справах з вимогами як про визнання укладеним договору сервітуту (постанови від 20.09.2018 по справі № 918/370/17, від 03.12.2020 у справі № 925/27/18), так і про встановлення сервітуту судом без укладення відповідного договору (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 911/2701/17, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 915/483/17, від 29.01.2020 у справі № 920/1204/17).
Подібного висновку також дійшов Верховний Суд у постанові від 15.12.2021 року у справі № 918/303/21.
Виходячи з правового аналізу наведених законодавчих норм, якими врегульовано встановлення земельного сервітуту, і зокрема, за рішенням суду, колегія суддів приходить до висновку, що зазначені норми, окрім іншого, встановлюють коло осіб (суб'єктний склад сервітутних відносин), між якими можуть виникнути сервітутні правовідносини та умови їх виникнення, без обмеження прав таких суб'єктів щодо можливості ініціювати встановлення сервітутів та звернення до суду у випадку недосягнення домовленості про встановлення сервітуту.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд констатує, що власник (користувач) земельної ділянки має такі ж самі права на звернення до суду з позовом про встановлення земельного сервітуту, як і інша особа, яка має необхідність у використанні його земельної ділянки, за умови дотримання інших умов, передбачених законодавством, та конкретних обставин, які спонукали його до такого звернення (вказаний висновок також відображений у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 року у справі № 918/302/21).
Аналізуючи вищеописані норми, колегія суддів приходить до висновку, що встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою його встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.
Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому позивачу слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові 13.12.2022 року у справі №910/1487/20.
У цій справі суд встановив, що 27.12.2001 року між Державною адміністрацією залізничного транспорту України, правонаступником якого є АТ «Українська залізниця» відповідно до п. 2 Статуту АТ «Українська залізниця», постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року №735 та ТзОВ «Євротранстелеком» укладено Генеральну угоду про співробітництво №589/01.
Відповідно до пункту 2 Генеральної угоди №589/01 предметом Угоди є співробітництво сторін з будівництва і експлуатації Мережі зв'язку для задоволення потреб Укрзалізниці і надання послуг зв'язку з використанням ресурсів Мережі.
Відповідно до п. 4.2.2 Генеральної угоди №589/01 канальний ресурс Залізниць України може бути використаний для власних технологічних потреб.
За п. 6.1 Генеральної угоди №589/01 після закінчення будівництва Мережі взаємовідносини з питань експлуатації будуть здійснюватися на підставі додаткових договорів, укладених сторонами.
17.01.2002 року між Державним територіально-галузевим об'єднанням «Львівська державна залізниця» (далі - Залізниця) та ТзОВ «Євротранстелеком» (ЄТТ) укладено Угоду про співробітництво
Згідно п. 2 Угоди від 17.01.2002 предметом угоди є співробітництво сторін з будівництва і експлуатації корпоративних мереж Укрзалізниці, Залізниці та Мережі ЄТТ для задоволення потреб Укрзалізниці, Залізниці та для комерційних цілей ЄТТ з використанням ресурсів Мережі.
Відповідно до пп. 3.2.1 п. 3.2 Угоди від 17.01.2002 Залізниця за окремими договорами з ЄТТ та в рамках цієї Угоди надає право прокладання волоконно-оптичного кабелю в межах земель транспорту, яке буде оформлене Сторонами відповідним актом.
Згідно з договором № 280 від 01.08.2005 року ТзОВ «Євротранстелеком» (Замовник) та ДТГО Львівська державна залізниця (Виконавець) погодили, що у відповідності з Угодою про співробітництво від 17.01.2002 Виконавець приймає на себе зобов'язання щодо виконання робіт з технічного обслуговування і аварійного відновлення ліній зв'язку (оптичних волокон волоконно-оптичної лінії зв'язку), надалі за текстом ВОЛЗ, перелік яких наводиться в Додатку № 1, а Замовник сплачує вартість цих робіт.
28.12.2005 року між ТзОВ «Євротранстелеком» (Орендодавець) та ДТГО Львівська державна залізниця (Орендар) укладено договір оренди майна № Л/Ш-051674/НЮ.
Також судом встановлено, що в межах земель, які знаходяться в постійному користуванні АТ «Укрзалізниця», зокрема через зазначену вище земельну ділянку прокладені волоконно-оптичні лінії зв'язку (кабелі), що є власністю ТзОВ «Євротранстелеком». Зазначена обставина відповідачем не оспорюється.
Роботи з технічного обслуговування і аварійного відновлення цих ліній зв'язку виконує АТ Українська залізниця (правонаступник ДТГО Львівська залізниця) на підставі договору № 280 від 01.08.2005.
Двома парами оптичного волокна (4 оптичних волокна) користується АТ Українська залізниця (правонаступник ДТГО Львівська залізниця) для власної корпоративної мережі на умовах оренди, відповідно до договору оренди майна № Л/Ш-051674/НЮ від 28.12.2005, та сплачує орендну плату в розмірі 0,05 грн без ПДВ за 1 кілометр волокон в місяць.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статі 627 Цивільного кодексу України).
За положеннями частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із частиною 1 статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.
Відповідно до статті 1131 Цивільного кодексу України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Виходячи із наведених норм та встановлених обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що укладеними договорами сторони визначили на свій розсуд відносини щодо будівництва і експлуатації волоконно-оптичних ліній зв'язку.
Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до пп. 3.2.1 п. 3.2 Угоди від 17.01.2002 Залізниця за окремими договорами з ЄТТ та в рамках цієї Угоди надає право прокладання волоконно-оптичного кабелю в межах земель транспорту, яке буде оформлене Сторонами відповідним актом.
Тобто сторони визначили порядок прокладення волоконно-оптичного кабелю в межах земель транспорту.
Враховуючи вищеописані норми та встановлені у цій справі обставини колегія суддів приходить до висновку, що сторони укладеними договорами визначили порядок використання та експлуатації волоконно-оптичних ліній зв'язку на власний розсуд.
Апеляційний господарський суд констатує, що позивач в укладених договорах виразив свою волю щодо волоконно-оптичних ліній зв'язку, а саме задоволення інтересів залізниці, як про це прямо вказано в Генеральній угоді №589/01 від 27.12.2001 року та Угоді про співробітництво від 17.01.2002 року.
Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що позивач не довів, що встановлення земельного сервітуту не може бути задоволено іншим способом.
Також апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно із частиною 1, 2 статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
У цій справі судом встановлено, що згідно з Інформаційною довідкою №57379323 від 14.04.2016 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», яка на даний час перейменована в Акціонерне товариство «Українська залізниця» згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 року №938 «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця», є землекористувачем на праві постійного користування земельної ділянки площею 7,8373 га, яка розташована в с. Липівка, Тисменицького району Івано-Франківської області, кадастровий номер земельної ділянки 2625882401:02:005:0002. Підставою для державної реєстрації права постійного користування зазначеною земельною ділянкою є державний акт на право постійного користування земельною ділянкою №080967, виданий 30.05.2007 Липівською сільською радою. Номер запису про інше речове право: 8993413.
Отже, спірна земельна ділянка належить державі на праві власності, а позивачу вказана земельна ділянка належить на праві користування.
Верховний Суд у постанові від 15.11.2024 року у справі № 905/20/23 зазначив, що:
«Із тріади правомочностей, які належать власнику, законом постійному землекористувачу передані тільки дві: володіння та користування, постійні землекористувачі позбавлені можливості щодо розпорядження земельним ділянками.
Отже, право землекористування як суб'єктивне право полягає у праві (правомочність) особи на експлуатацію корисних властивостей земельної ділянки у складі права власності на неї; у правовому титулі, що дає особі суб'єктивне право використовувати (чужу) земельну ділянку.
Основними принципами права землекористування є: його похідний характер від права власності на землю; раціональне використання ділянок за основним цільовим призначенням із здійсненням їх ефективної охорони та дотриманням вимог щодо пріоритету екологічної безпеки тощо.
Право постійного землекористування - це безстрокове речове право з внесенням плати в розмірі земельного податку. Таке право може виникати стосовно будь-яких земельних ділянок державної та комунальної власності. Воно не включає правомочності розпорядження земельною ділянкою або правом на неї. Постійний землекористувач отримує права володіння та користування земельною ділянкою, тобто можливість виключного і відокремленого від інших осіб землекористування.
З урахуванням наведеного об'єднана палата зазначає, що наявна у постійного землекористувача правомочність користування земельною ділянкою є обмеженою порівняно з правомочністю власника цієї земельної ділянки, який наділений не лише правом володіння та користування, а й правом на розпорядження землею, у тому числі шляхом її передачі в користування як з оформленням відповідного речового права (права оренди або права постійного користування), так і шляхом надання земельної ділянки у користування на підставі зобов'язального правочину, за яким право тимчасового користування земельною ділянкою не підлягає державній реєстрації.
Водночас постійний землекористувач такими правами не наділений, оскільки право постійного землекористування передбачає використання земельної ділянки за її цільовим призначенням безпосередньо та виключно землекористувачем без можливості передання такого права третім особам, у тому числі на підставі правочинів, за якими речові права на земельну ділянку іншій особі не передаються.»
Відповідно до ч. 1 ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Тобто, суть земельного сервітуту полягає у можливості використовувати чужу земельну ділянкою. Водночас спірна земельна ділянка перебуває не у власності АТ «Українська залізниця».
Положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, в тому числі шляхом надання її в оплатне користування, оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державною на здійснення таких функцій.
Подібна правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 29.09.2022 року у справі № 918/351/21(918/672/21).
Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до відповідного державного органу для вирішення питання земельного сервітуту.
Отже, враховуючи усе вищенаведене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що у вказаній справі позивачем не доведено, що встановлення земельного сервітуту не може бути задоволено іншим способом, оскільки сторонами укладено відповідні договори, якими позивач та відповідач визначили порядок використання та експлуатації волоконно-оптичних ліній зв'язку, а також позивач (землекористувач) не звертався з відповідними запитами до органу держави (власника) про вирішення питання про встановлення земельного сервітуту.
У світлі наведених висновків рішення місцевого господарського суду є законним, обґрунтованим та ухваленим відповідно до норм матеріального і процесуального права.
Щодо додаткового рішення колегія суддів зазначає наступне.
За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У відповідності до частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
За приписами частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У цій справі встановлено, що між Хитрук Наталією Ігорівною (адвокат) та ТзОВ "Євротранстелеком" (клієнт) було укладено Договір про надання правової допомоги №16/04/2024-1 від 16.04.2024 року та Додаткову угоду № 9 від 20.05.2024 року до Договору № 16/04/24-1 про надання правової допомоги.
Відповідно до п. 1.1. Договору Клієнт доручає, а Адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу Клієнту у обсягах, визначених додатками до цього Договору.
За змістом пунктів 3.1., 3.6. Договору отримання винагороди Адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару. Сторони домовились, що розмір гонорару встановлюється Сторонами на підставі додатків до Договору.
Відповідно до Додаткової угоди № 9 від 20.05.2024 до Договору № 16/04/24-1 від 16.04.2024 сторонами погоджено здійснення представництва Клієнта Адвокатом в господарських судах у справі № 909/460/24 за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротранстелеком" про встановлення земельного сервітуту та зобов'язання внести відомості про нього (п. 1. Додаткової угоди).
Згідно з п.3 Додаткової угоди гонорар Адвоката становить 2000,00 грн за годину надання послуг Адвокатом, окрім випадків, визначених п. 5 цієї Додаткової угоди.
Пунктом 4 Додаткової угоди сторони погодили наступний попередній розрахунок розміру гонорару Адвоката:
- ознайомлення із матеріалами справи, правовий аналіз матеріалів справи, збирання доказів по справі - 6 годин; вартість - 12 000,00 грн;
- підготовка відзиву на позовну заяву - 10 годин; вартість - 20 000,00 грн;
- підготовка заперечення на відповідь на відзив - 3 години; вартість 6000,00 грн.
Пунктом 5 Додаткової угоди сторони погодили, що вартість участі в кожному судовому засіданні у справі становить 2500,00 грн. Плата за участь у судовому засіданні стягується незалежно від того чи фактично відбулось судове засідання у справі, окрім випадків, якщо таке засідання не відбулось із вини Адвоката.
10.10.2024 року між Хитрук Наталією Ігорівною (адвокат) та ТзОВ "Євротранстелеком" (клієнт) було складено акт приймання-передачі наданих послуг № 4, в якому вказано про те, що на підставі Договору № 16/04/24-1 про надання правової допомоги від 16.04.2024 року, укладеного між клієнтом та адвокатом та Додаткової угоди № 9 до Договору, адвокатом були надані клієнту послуги правової допомоги загальна вартість яких склала 36000,00 грн. Клієнт претензій по об'єму, якості та строкам надання послуг немає.
Згідно з п. 1 Додатку № 1 до акту приймання-передачі наданих послуг № 4 від 10.10.2024 року за Договором № 16/04/24-1 про надання правової допомоги від 16.04.2024 року, у відповідності до умов Договору та Додаткової угоди № 9 до Договору адвокат надав, а клієнт прийняв наступні послуги правової допомоги:
- правовий аналіз матеріалів справи № 909/460/24, збирання доказів по справі та підготовка відзиву на позовну заяву; кількість затрачених годин - 10; вартість - 20 000,00 грн;
- підготовка заперечення на відповідь на відзив; кількість затрачених годин - 3; вартість - 6000,00 грн;
- участь у судовому засіданні по справі № 909/460/24, що відбулося 4 червня 2024 року; кількість затрачених годин - 1; вартість - 2500,00 грн (розраховується за тарифом відповідно до п. 5 додаткової угоди);
- участь у судовому засіданні по справі № 909/460/24, що відбулося 18 червня 2024 року; кількість затрачених годин - 1; вартість - 2500,00 грн (розраховується за тарифом відповідно до п. 5 додаткової угоди);
- участь у судовому засіданні по справі № 909/460/24, що відбулося 16 серпня 2024 року; кількість затрачених годин - 1; вартість - 2500,00 грн (розраховується за тарифом відповідно до п. 5 додаткової угоди);
- участь у судовому засіданні по справі № 909/460/24, що відбулося 9 жовтня 2024 року; кількість затрачених годин - 1; вартість - 2500,00 грн (розраховується за тарифом відповідно до п. 5 додаткової угоди).
За надані послуги правової допомоги, згідно акту № 4 від 10.10.2024 року відповідач ТзОВ "Євротранстелеком" сплатив адвокату Хитрук Н.І. 36000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 3195 від 11.10.2024 р. та банківською випискою по рахунку адвоката за 11.10.2024.
Захист інтересів позивача в даній справі здійснювала адвокат Хитрук Наталія Ігорівна, згідно ордера на надання правничої (правової) допомоги.
Дослідивши документи, надані на підтвердження понесення витрат на послуги адвоката, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з АТ "Українська залізниця" на користь ТзОВ "Євротранстелеком" 17000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката, оскільки вказаний розмір витрат є співмірним зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 викладена правова позиція про те, що з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача відповідно до положень статті 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не тільки того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою і необхідною.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору або є неспівмірним зі складністю справи.
Враховуючи все вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий господарський суд ухвалив рішення у відповідності до з'ясованих обставин справи згідно норм матеріального і процесуального права.
За наслідками апеляційного перегляду оскаржених судових рішень судова колегія констатує, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційних скарг. Ці доводи не спростовують висновків, наведених в рішенні господарського суду Івано-Франківської області від 09.10.2024 року та у додатковому рішенні господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2024 у справі №909/460/24.
Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, які мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, ухвалив законні обґрунтовані рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому судові рішення необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Судові витрати
З огляду на те, що суд залишає апеляційні скарги без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись, ст. ст. 86, 123, 124, 126, 129, 197, 244, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
Апеляційні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" б/н від 06.11.2024 року (вх. № 01-05/3160/24 від 07.11.2024 року) та б/н від 21.11.2024 року (вх.№01-05/3374/24 від 22.11.2024 року) залишити без задоволення, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 09.10.2024 року та додаткове рішення господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.2024 у справі №909/460/24 - без змін.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
Справу повернути в господарський суд Івано-Франківської області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
Головуючий суддя О.В. Зварич
Суддя О.І. Матущак
Суддя І.Ю. Панова