судді Київського апеляційного суду Борисової О.В.
у справі №760/31644/24 (апеляційне провадження №22-ц/824/7057/2025) за апеляційною скаргою представника заінтересованої особи ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 16 грудня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Кицюк В.С., у цивільній справі за заявою ОСОБА_3 , заінтересована особа ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, -
на підставі частини 3 ст.35 ЦПК України висловлюю окрему думку.
У грудні 2024 року ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_1 на строк 6 місяців шляхом встановлення наступних заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків, а саме:
заборонити наближатись ОСОБА_1 ближче ніж 500 метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ;
заборонити наближатись ОСОБА_1 ближче ніж 500 метрів до місця роботи ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 .
Заяву обгрунтовувала тим, що з 01 березня 2016 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , який було розірвано рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року.
Від цього шлюбу вони мають двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначала, що ОСОБА_1 систематично здійснює щодо неї, дітей та її батьків домашнє насильство, яке полягає у постійних погрозах, незаконному проникненні спільно з невідомими особами до місця їх мешкання, залякуванні та активних діях щодо руйнування особистого бізнесу - приватного дитячого садка, незаконному заволодінні садовим будинком, завданні фізичного та душевного болю, психологічному тиску, переслідуванні, умисному пошкодженні майна, сексуальному та психологічному насильству щодо сина, яке полягало у використанні його для написання повідомлень сексуального характеру.
Так, 14 липня 2024 року ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою її місця проживання, вчинив домашнє насильство фізичного та психологічного характеру відносно неї та її матері у присутності двох малолітніх дітей. Внаслідок вказаних подій працівниками поліції виписано терміновий заборонний припис відносно ОСОБА_1 із забороною на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи та забороною в будь-який спосіб контактувати з постраждалими особами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2024 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП.
Вказувала, що 31 липня 2024 року ОСОБА_1 разом із невідомими особами незаконно проник до домоволодіння, де вона проживає із малолітніми дітьми, погрожував їй та її батькам.
30 вересня 2024 року ОСОБА_1 на парковці приватного закладу дошкільної освіти «Світлофор кідс», яке вона очолює, почав бити ногами її автомобіль та наніс відповідні пошкодження. Звернення щодо хуліганства зареєстровано в Голосїївському УП ГУНП у м. Києві 30 вересня 2024 року та передано до Солом'янського УП ГУНП у м. Києві.
29 жовтня 2024 року вона звернулась до Голосіївського УП ГУНП у м. Києві із заявою щодо вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке полягало у тому, що ОСОБА_1 пояснював дитині, що у чоловіка може бути безліч жінок, коли він цього захоче і як захоче; просив дитину писати аудіо повідомлення із сексуальними натяками коханці, а також вийти на вулицю та чекати, поки батько його не покличе після зустрічі із жінкою.
Вказувала, що ОСОБА_1 притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, однак протиправні дії продовжились. Ризик повторних протиправних дій ОСОБА_1 є надвисоким, оскільки кривдник вчиняє домашнє насильство у різних формах, що свідчить про умисний та цілеспрямований характер його дій, ігнорує заходи правоохоронних органів та суду, йде на ескалацію насильства.
Посилаючись на те, що видача обмежувального припису є необхідним заходом для забезпечення безпеки постраждалих осіб, оскільки інші заходи впливу виявились неефективними.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 16 грудня 2024 року заяву ОСОБА_3 , заінтересована особа: ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису задоволено частково.
Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 на строк 3 місяці, шляхом встановлення наступних заходів тимчасового обмеження прав або покладення на нього обов'язків, а саме:
заборонено наближатись ОСОБА_1 ближче ніж 100 (сто) метрів до ОСОБА_3 в місці її проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 ;
заборонено наближатись ОСОБА_1 ближче ніж 100 (сто) метрів до ОСОБА_3 в місці її роботи за адресою: АДРЕСА_2 .
Допущено негайне виконання рішення суду, з повідомленням Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві про видачу обмежувального припису для взяття ОСОБА_1 на профілактичний облік, Голосіївську районну в місті Києві державну адміністрацію про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_1 .
В іншій частині відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник заінтересованої особи ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просив скасувати рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 16.12.2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні заяви ОСОБА_6 про видачу обмежувального припису відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказував на те, що судом першої інстанції не було надано правової оцінки поясненням викладеним ОСОБА_1 у відзиві на подану заяву, та в основу висновку про задоволення заяви судом покладені документи, які не є належними доказами у справі для проведення оцінки ризиків сімейного насильства та його систематичності.
Зазначав, що саме на час звернення із даною заявою мають існувати докази вірогідності та обґрунтовані ризики вчинення домашнього насилля, дані докази в матеріалах справи відсутні.
Посилався на те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вказав на наявність конфліктної ситуації між сторонами, яка не є сімейним насиллям - дана позиція відображена Верховним Судом у постанові від 17.09.2020 року у справі №226/511/20, у постанові Верховного Суду від 26.05.2022 року в справі №165/3472/21.
Вважає, що прийняття оскаржуваного рішення потягло за собою позбавлення ОСОБА_1 можливості користуватися своїми правами та виконувати обов'язки батька щодо участі у піклуванні, вихованні та спілкуванні з дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , про що він зауважив у своєму відзиві і надав з цього приводу пояснення.
Вказував, що заявник не зазначає мотиви прибуття ОСОБА_1 31 липня 2024 року до домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке було пов'язано із з'ясуванням підстав використання родичами заявниці павільйону (МАФ), який йому належить, а також 30 вересня 2024 року до приватного закладу дошкільної освіти «Світлофор Кідс» в АДРЕСА_2, куди він прибув для того, щоб побачитися з донькою.
Зазначав, що ОСОБА_1 наполягає на тому, що ним жодного аудіо повідомлення з метою спонукання (схиляння) сина, щоб він писав аудіо з сексуальними натяками записано не було.
Звертав увагу суду на те, що в матеріалах справи відсутні докази порушення ОСОБА_1 термінового заборонного припису, який оскаржується ним до Київського окружного адміністративного суду, де ухвалою від 02.09.2024 року було відкрито провадження у справі №320/39402/24.
Вказував, що постанова Голосіївського районного суду міста Києва у справі №752/16246/24, згідно якої судом було визнано ОСОБА_1 винним та притягнуто до відповідальності, не може бути належним доказом у справі, оскільки дане рішення не набрало законної сили та перебуває на оскарженні в Київському апеляційному суді.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_3 , видаючи обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 на строк 3 місяці шляхом заборони наближатись ОСОБА_1 ближче, ніж 100 (сто) метрів до ОСОБА_3 в місці її проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 та в місці її роботи за адресою: АДРЕСА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що вжиті заявникомрозумні заходи для свого захисту, а саме: звернення до правоохоронних органів, притягнення заінтересованої особи до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства не дали очікуваного результату, а тому обмежувальний припис є належним та допустимим способом захисту прав заявниці.
Враховуючи наявність конфліктної ситуації між заявником та заінтересованою особою, наявність дій, які свідчать про можливість ОСОБА_1 переслідувати у майбутньому заявника, суд першої інстанції дійшов висновку про високий рівень вірогідності повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, і такі ризики є реальними та підтверджуються матеріалами справи, тому для забезпечення дієвого та ефективного захисту ОСОБА_3 необхідно застосувати обмежувальний припис відносно ОСОБА_1 , оскільки заявник, як жертва домашнього насильства, з урахуванням та оцінкою наявних ризиків, потребує захисту у порядку, передбаченому законом, оскільки ігнорування заінтересованою особою застосованих працівниками поліції до нього заходів впливу дають підстави вважати вірогідним продовження чи повторне вчинення кривдником до заявника психологічного, фізичного та економічного насильства.
Судом першої інстанції у рішенні зазначено, що виходячи із принципу пропорційності, оцінюючи ризики продовження протиправної поведінки ОСОБА_1 та його вплив на заявника, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що він не здатний повністю контролювати свої дії, суд першої інстанції вважав, що такі втручання в особисті права ОСОБА_1 , як заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування) та роботи постраждалої особи ОСОБА_3 є пропорційним, доречним та відповідає меті його застосування та водночас забезпечить дієвий та ефективний захист заявника від кривдника.
Постановою Київського апеляційного суду від 05 травня 2025 року апеляційну скаргу представника заінтересованої особи ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 16 грудня 2024 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Приймаючи постанову у даній справі Київський апеляційний суд виходив з того, що встановлені у даній справі обставини на підставі досліджених доказів вказують на послідовність та тривалість дій ОСОБА_1 з однією метою - вплив на волевиявлення ОСОБА_3 у вирішенні спірних питань. При цьому ОСОБА_1 не використовував правовий метод (звернення до суду з позовами за захистом своїх прав) до ОСОБА_3 , а здійснював психологічне та економічне насильство, в тому числі, відносно заявниці ОСОБА_3 (колишньої дружини) для досягнення своєї мети.
Оцінюючи ризики вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції враховував, що такі дії з боку ОСОБА_1 повторювалися.
Ураховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду вважала, що після винесення поліцейським термінового заборонного припису ОСОБА_1 не надав критичної оцінки агресивності своїх дій, продовжував вчиняти психологічне та економічне насильство відносно заявниці, що вказує на високий ступінь ризику повторення ним таких дій, що може поглибити (збільшити) психоемоційні страждання заявника ОСОБА_3 та її дітей.
Однак, з наведеними висновками суду апеляційної інстанції не можна погодитися в повній мірі з огляду на наступне.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», згідно з пунктами 3, 14 та 17 ч.1 ст.1 якого, домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб (ч.2 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Пунктом 7 ч.1 ст1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з ч ч.3, 4 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
У п.9 ч.1 ст.1 вказаного Закону передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
З урахуванням змісту вищевказаних правових норм видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків.
Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.
Згідно з правовими позиціями викладеними Верховним Судом, зокрема, в Постановах від 27 листопада 2019 року у справі №753/23624/18, від 09 грудня 2019 року у справі №756/11732/18, від 18 грудня 2019 року у справі №754/9263/19, від 14 січня 2019 року у справі №754/6995/19, від 06 лютого 2020 року у справі №753/8626/19, під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Звернення заявника до органів поліції самі по собі, не підтверджують факт вчинення насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
За змістом ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, проте заявник має довести наявність підстав для видачі обмежувального припису (постанова Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі №202/11119/22).
Як вбачається з матеріалів справи, з 01 березня 2016 року ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , який було розірвано рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року.
Від даного шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають разом з заявником за адресою: АДРЕСА_1 .
В акті оцінки потреб сім'ї/особи, складеному Голосіївським районним в місті Києві центром соціальних служб від 24 липня 2024 року зазначено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з лютого 2024 року з батьком не проживають. За адресою: АДРЕСА_3 , проживають: ОСОБА_3 (мати), ОСОБА_5 (дочка), ОСОБА_4 (син), ОСОБА_7 (бабуся), ОСОБА_8 (дідусь).
Необхідність видачі обмежувального припису, заявник обґрунтовувала вчиненням щодо неї та дітей з боку ОСОБА_1 психологічного насильства, яке виражається у постійних погрозах, незаконному проникненні спільно з невідомими особами до місця їх мешкання, залякуванні та активних діях щодо руйнування особистого бізнесу - приватного дитячого садка, незаконному заволодінні садовим будинком, завданні фізичного та душевного болю, психологічному тиску, переслідуванні, умисному пошкодженні майна, сексуальному та психологічному насильству щодо сина, яке полягало у використанні його для написання повідомлень сексуального характеру.
На підтвердження вказаних обставин заявником ОСОБА_3 надано: заяви та повідомлення від її імені до правоохоронних органів, датовані 14 липня 2024 року, 31 липня 2024 року, 30 вересня 2024 року, копію постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП.
Згідно з листом т.в.о. начальника УОАЗОР ГУНП у м. Києві від 13 серпня 2024 року №140314-2024, у базі даних Інформаційного порталу Національної поліції України на спецлінію «102» Головного управління надходили наступні повідомлення: 14 липня 2024 року о 12:41:30 - повідомлення «Повідомила, що вломилися в будинок, чути крик, сварку, кинула слухавку, передзвон - лінія зайнята»; 14 липня 2024 року о 12:43:53 повідомлення «Чоловік в агресивному стані нападає на заявницю, поряд діти, чути сварку, в наявності бита, 103 не потрібна, заявник ОСОБА_3 »; 14 липня 2024 року о 12:56:20 повідомлення «Три нетверезих чоловіки заважають спілкуватися заявнику з дітьми, чути сварку. Поліцію вже викликали»; 14 липня 2024 року о 13:38:53 повідомлення «Очікує на поліцію 30 хв, просить прискорити, чоловіки на місці, конфлікт продовжується». Фабула ЄО «14.07.2024 о 12:41 за адресою: АДРЕСА_3 . Повідомила, що вломилися в будинок, чути крики, сварку, кинула слухавку, передзвон - лінія зайнята, тел. НОМЕР_1 ».
14 липня 2024 року інспектором Голосіївського УП ГУНП у м. Києві видано терміновий заборонний припис серії АА №371842 стосовно кривдника ОСОБА_1 у зв'язку зі скоєнням ним домашнього насильства стосовно постраждалих осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Застосовано заходи термінового заборонного припису стосовно кривдника: заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи; заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою, строком на 5 діб.
31 липня 2024 року ОСОБА_3 звернулась до Голосїївського УП ГУНП у м. Києві із заявою, у якій зазначила, що 31 липня 2024 року до належного їй домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 , прибула група осіб які, всупереч її волі та без її згоди, увірвалась до домоволодіння.
30 вересня 2024 року ОСОБА_3 звернулась до Голосїївського УП ГУНП у м. Києві із заявою у якій зазначила, що 30 вересня 2024 року її колишній чоловік ОСОБА_1 прибув за адресою АДРЕСА_2 , у м. Київ. О 16 год 42 хв почав бити авто заявника марки Acura, д.н.з. НОМЕР_2 , пошкодив багажник, скло на задніх бокових дверях та бокові двері.
30 вересня 2024 року ОСОБА_3 звернулась до Солом'янського УП ГУНП у м. Києві із заявою про вчинення адміністративного та кримінального правопорушення, а саме: дрібного хуліганства ст.173 КУпАП, вчинення домашнього економічного і психологічного насильства ст.173-2 КУпАП, домашнього насильства ст.126-1 КК України, умисного пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах ч.1 ст.194 КК України.
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення - штраф в розмірі 170 грн.
Разом з тим, постановою Київського апеляційного суду від 22 січня 2025 року скасовано постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2024 року та закрито провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП, на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП.
Під час судового розгляду справи в суді апеляційної інстанції відтворено відеофайли на диску «DVD», який долучений до матеріалів справи.
На першому відеофайлі зафіксовано, як 14 липня 2024 року ОСОБА_1 намагається зайти до будинку, де проживає заявниця ОСОБА_3 разом з дітьми та батьками, на порозі матір заявника не дає зайти ОСОБА_1 до будинку та після того, як останньому не вдається потрапити всередину будинку, він штовхає вхідні двері, не бачачи, що за ними стояла заявник.
Разом з тим, оцінку вказаним діям ОСОБА_1 вчинених ним 14 липня 2024 року, на підтвердження яких заявник надала перший відеофайл, було надано судом апеляційної інстанції, який постановою від 22 січня 2025 року закрив провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
На відеофайлах з другого по дев'ятий зафіксовано подію, як ОСОБА_1 з групою невідомих чоловіків знаходяться в приміщенні продуктового магазину (МАФ), який зі слів ОСОБА_1 придбаний ним, знаходиться на території домоволодіння, де проживає заявниця з дітьми, та за його згодою здійснюють торговельну діяльність батьки заявниці. В приміщенні також знаходились заявниця, її мати та невідомі чоловіки проводили відеозйомку всередені приміщення, один із них перегородив шлях до входу/виходу до приміщення, інший - в руках тримав інструменти, як називає заявниця на відео «болгарку». На прохання заявниці ОСОБА_3 представитися вказаних невідомих осіб, оскільки, як вказала їм заявниця, вони перебувають на приватній території, останні мету приїзду разом з ОСОБА_1 не повідомили та повноваження не надали, продовжували чинити перешкоди у здійсненні торговельної діяльності до приїзду працівників поліції.
На десятому відеофайлі зафіксовано як ОСОБА_1 у присутності працівників поліції, заявниці та сусідів спочатку виліз на паркан, що огороджує будинок, де проживає заявниця разом з дітьми, потім переліз його та знову повернувся на зовнішню сторону будинку, де заявник ОСОБА_3 , звертаючись до колишнього чоловіка, вказувала, що в будинку знаходяться діти та просила їх не лякати, а присутні свідки говорили ОСОБА_1 наступне: Навіщо ви це роботи, тут ростуть ваші діти.
Оцінюючи дії ОСОБА_1 , які відображені у відеофайлах з другого по десятий, слід зазначити, що вони не підтверджують вчинення останнім фізичного або психологічного насильства відповідно до ознак, які визначені у п.п.14, 17 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Із переглянутого одинадцятого відеофайлу вбачається, що між колишнім подружжям відбувається розмова біля приватного садочку, який очолює заявниця. Заявниця ОСОБА_3 віддаляється від ОСОБА_1 , а останній раптово, починає бити ногою по кузову та вікнах автомобіля, яким користується заявниця. На місце були викликані працівники поліції.
Вказаний файл може свідчити про вчинення ОСОБА_1 правопорушення, визначене як дрібне хуліганство та можливих неправомірних дій щодо пошкодження майна, при цьому вказані дії не підтверджують вчинення останнім саме фізичного, психологічного та/або сімейного насильства.
На дванадцятому відеофайлі міститься листування у меседжері з користувачем « ОСОБА_9 » та наявне аудіо повідомлення, з голосом заінтересованої особи ОСОБА_1 поруч з яким знаходиться спільна малолітня дитина сторін ОСОБА_4 . Ці обставини підтвердив і заінтересована особа ОСОБА_1 . Із прослуханого аудіо повідомлення, яке записано 14 вересня 2024 року о 22:13 год, слідує, що заінтересована особа (батько) каже сину: «Сам скажи, скажи, що папі подобається така тьотя», на що дитина каже: «Йому подобається така тьотя, сідниці (не дослівно) вверх, голова до низу». Батько просить дитину уточнити, що саме ОСОБА_9 в такому образі подобається.
Відтворене аудіо повідомлення від 15 вересня 2024 року ОСОБА_1 для сина ОСОБА_4 , вказує на те, що дитина у неділю 15 вересня 2024 року о 21:24 год перебуває на вулиці та батько, звертаючись до нього, каже: «Син, я в душ схожу, коли що, заходь додому, може я трубку не візьму».
Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Дії ОСОБА_1 відображені на дванадцятому відеофайлі не свідчать про сексуальне або психологічне насильство стосовно сина, а також не є предметом доказування у даній справі, оскільки як вбачається з прохальної частини заяви, ОСОБА_3 просила встановити заходи тимчасового обмеження щодо ненаближення ОСОБА_1 саме до неї за місцем проживання (перебування) та за місцем роботи.
Під час судового розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 з приводу відтворених файлів пояснив, що напружені стосунки між ним та колишньою дружиною виникли з приводу того, що його не допускають до майна, що придбано ним у шлюбі з ОСОБА_3 , зокрема, до будинку, де проживає заявниця разом з дітьми та батьками, споруди (МАФ), автомобіля, яким користується заявниця. Зазначив, що сім'я ОСОБА_3 заборонила йому наближатися до будинку, що він побудував, та продуктового магазину (МАФ), що ним куплений та переданий тестю для здійснення торгівельної діяльності. Після розлучення з ОСОБА_3 він побачив, що в магазині (МАФ), який знаходиться на території домоволодіння, де мешкають його діти, продається пиво, цигарки, та він хотів його закрити. Не заперечував тієї обставини, що він разом з чоловіками, які на відео, 31 липня 2024 року був у приміщенні магазина (МАФ). З приводу агресивної поведінки біля приватного садочку 30 вересня 2024 року вказав, що вона була викликана тим, що дружина відмовила йому побачитись з донькою, яка перебувала у садочку. Його це обурило та він почав штовхати машину.
Також слід звернути увагу на те, що доводи заявника щодо незаконного заволодіння садовим будинком, незаконним проникненням ОСОБА_1 спільно з іншими особами до місця її мешкання, а також питання користування павільйоном (МАФ) не стосується предмету доказування у даній справі щодо встановлення обмежувального припису, а може свідчити про наявність спору щодо майна подружжя.
Виходячи із наявних у матеріалах справи доказів та пояснень сторін вбачається, що між колишнім подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_3 дійсно існують неприязні стосунки та конфлікт з приводу користування спільним майном придбаним у шлюбі, участі у вихованні дітей.
Разом з тим, наявність конфліктних ситуацій між колишнім подружжям, про які наголошує ОСОБА_3 у заяві про видачу обмежувального припису, не підтверджує, що ОСОБА_1 вчиняє стосовно заявниці, їх дітей домашнє насильство, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.
Надані заявником в обґрунтування заявлених вимог докази не вказують безумовно на вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства відносно заявника, не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для ОСОБА_3 та дітей.
Сам факт звернення ОСОБА_3 до правоохоронних органів стосовно неправомірних дій ОСОБА_1 не підтверджує факт того, що останній вчинив по відношенню до заявника, дітей психологічне, фізичне насильство, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
До аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у справі №753/8626/19 від 06 лютого 2020 року.
Із наявних в матеріалах справи відеозаписів не вбачається дій ОСОБА_1 , спрямованих на завдання будь-якого насильства ОСОБА_3 , а сам лише факт неприязних стосунків, відчуття дискомфорту, конфлікту, за відсутності доказів на підтвердження завдання шкоди психічному та фізичному здоров'ю потерпілої не є достатньою підставою для видачі обмежувального припису.
Виходячи з аналізу вищезазначених норм закону, встановивши, що докази, надані заявником в обґрунтування заявлених вимог, не вказують безумовно на вчинення ОСОБА_1 навмисного домашнього насильства, не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього психологічного, економічного та фізичного насильствата чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а свідчать лише про наявність конфлікту між колишнім подружжям.
З огляду на вищевикладене вважаю, що доводи викладені в апеляційній скарзі представника заінтересованої особи ОСОБА_1 - ОСОБА_2 знайшли своє підтвердження, а відтак апеляційна скарга підлягала задоволенню.
Суддя О.В. Борисова