Справа № 11-cc/824/2957/2025 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2
Єдиний унікальний номер: № 757/9341/25-к
21 травня 2025 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючої судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засіданняОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , з внесеними доповненнями, на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 07 березня 2025 року, -
за участю:
представникавласника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 ,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 07.03.2025 року задоволено клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12023020160000534 від 23.10.2023 року та накладено арешт на майно, яке було вилучено 25.02.2025 року в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на довіреність від 07.10.2024 на ім'я ОСОБА_6 , ключі запалювання від автомобіля «HYUNDAI», SIM-картка в зборі з тримачем.
Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, з внесеними доповненнями до неї, в яких просить скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 10.02.2025 року, та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
Мотивуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою, а відтак підлягає скасуванню.
Вказує, що згідно норми ч. 1 ст. 172 КПК України клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, тобто максимальною датою розгляду клопотання мала бути дата до 05.03.2025 року. Однак, слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 05.03.2025 року тільки направив ОСОБА_6 (фактично ОСОБА_6 ) поштове відправлення з повісткою про виклик його в судове засідання для участі в розгляді клопотання прокурора про арешт тимчасово вилученого майна. Оскільки, слідчий суддя не повідомив володільця тимчасово вилученого майна ОСОБА_6 про строки і місце розгляду клопотання прокурора про арешт тимчасово вилученого майна, то і приписів ст. 172 КПК України слідчим суддею не було додержано, а справу було розглянуто без урахування важливих обставин щодо утримання, збереження і дослідження тимчасово вилученого майна.
Звертає увагу суду представник і на те, що тимчасово вилучене майно використовувалось тільки в інтересах членів сім'ї ОСОБА_6 , а фактів використання тимчасово вилученого майна з метою вчинення злочину матеріали справи не містять, як це походить з тексту оскаржуваної ухвали.
Крім того автор апеляційної скарги вказує, що у клопотанні прокурора не вказано, які конкретно відомості, сліди містить тимчасово вилучене майно, а також яким чином вказане майно могло бути використано як знаряддя вчинення злочину. Відтак, і в оскаржуваній ухвалі слідчого судді не наведено доказів того, що тимчасово вилучене майно має ознаки речових доказів.
В доповненнях до апеляційної скарги апелянт зазначає, що у відповідності до приписів ч. 6 ст. 173 КПК України ухвалу про арешт тимчасово вилученого майна слідчий суддя, постановляє не пізніше 72 годин із дня находження до суду клопотання, інакше таке майно повертається особі, у якої його було вилучено, а тому ухвалу про арешт тимчасово вилученого майна по справі № 757/9341/25-к слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 мав постановити максимум до 05 березня 2025 року.
В судове засідання прокурор не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату та час призначеного судового розгляду.
Крім того, апеляційний суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана бути зацікавленою провадженням у її справі, добросовісно виконувати процесуальні обов'язки.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності прокурора, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника, який підтримав доводи поданої апеляційної скарги, з внесеними доповненнями до неї, та просив їх задовольнити, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів, наданих до суду апеляційної інстанції, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України, за процесуальним керівництвом Офісу Генерального прокурора, здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12023020160000534 від 23.10.2023 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332, ч. 3 ст. 358 КК України.
Досудовим розслідуванням зазначено, що в період часу з лютого 2022 року по теперішній час на території України та Республіки Молдова діє організована група осіб, яка взявши за основу своєї діяльності вчинення транскордонних злочинів, учасники якої мають чіткий розподіл ролей, здійснюють за грошову винагороду незаконне переправлення громадян України до Європейського союзу транзитом через Республіку Молдова.
Певні учасники вказаної організованої групи виявляють чоловіків-українців віком від 18 до 60 років, які мають намір виїхати за межі України, але у зв'язку з введенням воєнного стану не можуть цього зробити, та пропонують їм незаконно перетнути кордон між Україною та Республікою Молдова.
Учасники організованої групи доводять до відома таких чоловік, які мають намір виїхати за межі України вартість послуги, яка становить від 7500 доларів США за одного чоловіка.
У подальшому, після отримання грошових коштів, осіб, які мають намір незаконно перетнути український кордон, учасники організованої групи підбирають їх у заздалегідь визначених населених пунктах на території України та привозять до спеціального місця поблизу річки Дністер.
Після прибуття до місця призначення особи, які мають намір незаконно перетнути український кордон, разом із одним із членів організованої групи сідають на човен і незаконно переправляються через річку на території Республіки Молдова.
Таким чином, у діях організованої групи вбачається наявність складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
Так, проведеними слідчими (розшуковими) діями зазначено, що до вчинення розслідуваного кримінального правопорушення причетний ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який входить до складу організованої групи осіб, які налагодили схему незаконного переправлення осіб призовного віку чоловічої статі через державний кордон.
Зокрема, будучи допитаний в якості свідка старший оперуповноважений ДСР НП України ОСОБА_9 , повідомив наступне, що ході оперативного супроводження матеріалів кримінального провадження отримано відомості відносно представників громадської організації «Правозахисна асоціація України» (скорочено - ГО «ПАУ»), код ЄДРПОУ 43646924, які, являючись учасниками злочинного угруповання, до складу якого входять громадяни України та Республіки Молдова, з метою особистого збагачення, налагодили «схему» незаконного переміщення через державний кордон України, осіб призовного віку чоловічої статі, шляхом направлення від імені громадської організації листів - прохань до Міністерства інфраструктури України та Державної служби України на транспорті щодо надання дозволу на виїзд за межі України особам призовного віку чоловічої статі, з метою отримання гуманітарної допомоги для Збройних Сил України, через ЄКІС «Шлях».
Так зазначено, що протягом 2022 - 2024 років, відповідно до листів за підписом заступника керівника ГО «ПАУ» ОСОБА_6 , завірених печаткою ГО «ПАУ», до Міністерства інфраструктури України було направлено 13 листів щодо надання дозволу на виїзд за межі України, з метою отримання гуманітарної допомоги для ЗС України, через ЄКІС «Шлях», 129 особам призовного віку чоловічої статі.
Перевіркою зазначених осіб за обліками Адміністрації Державної прикордонної служби України встановлено, що зі 129 осіб, які протягом 2023-2024 років виїхали за межі України, на підставі дозволів Міністерства інфраструктури України, виданих на підставі листів - прохань від ГО «ПАУ» (код ЄДРПОУ 43646924), на територію України не повернулось 64 особи.
Слід зазначити, що серед вказаної кількості осіб призовного віку чоловічої статі, яких незаконно було переміщено через державний кордон України, на підставі листа - прохання від ГО «ПАУ» від 18.11.2022 № 25/11-1, було організовано незаконний виїзд за межі України одного з активних учасників вказаного злочинного угруповання, громадянина України ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 , якому 10.01.2025 у вказаному кримінальному провадженні повідомлено про підозру скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
У зв'язку з цим, 25.02.2025 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_11 від 10.02.2025 року проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 .
За результатами обшуку з-поміж майна, дозвіл на вилучення якого прямо надано ухвалою слідчого судді, вилучено майно, дозвіл на вилучення якого не надавався, а саме: Довіреність від 07.10.2024 на ім'я ОСОБА_6 , ключі запалювання від автомобіля «HYUNDAI», SIM-картка в зборі з тримачем.
25.02.2025 року слідчим слідчої групи Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_12 винесено постанову про визнання речовим доказом у розслідуваному кримінальному провадженні зазначеного вище майна.
27.02.2025 року (клопотання датоване 26.02.2025 року) прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 звернувся з клопотанням до Печерського районного суду міста Києва про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12023020160000534 від 23.10.2023 року, яке було вилучено 25.02.2025 року в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на довіреність від 07.10.2024 на ім'я ОСОБА_6 , ключі запалювання від автомобіля «HYUNDAI», SIM-картка в зборі з тримачем.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 07.03.2025 року вказане клопотання прокурора задоволено.
Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II).
Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52).
Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону.
При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на вищевказане майно, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт, зокрема з'ясувати правову підставу для арешту, що має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.
Колегія суддів вбачає, що наведені в клопотанні доводи про накладення арешту на вищевказане майно, перевірялись судом першої інстанції, досліджено матеріали судового провадження, а також з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна і приходить до висновку, що вказаних доводів цілком достатньо для підтвердження наявності підстав накладення арешту на майно.
Прокурор повинен був зібрати та надати слідчому судді достатні на даному етапі досудового розслідування докази на підтвердження висновку про відповідність майна ознакам речових доказів.
Як вбачається зі змісту клопотання, прокурор зазначив обставини вчинення кримінальних правопорушень та надав достатню на його думку кількість доказів, що підтверджують необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, всупереч доводам представника.
Вказана позиція сторони обвинувачення логічно узгоджується з фактичними обставинами кримінальних проваджень та попередньою кваліфікацією вчинених кримінально-протиправних діянь.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як свідчать матеріали, надані до суду апеляційної інстанції, на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси юридичної особи з метою збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали судового провадження переконливо свідчать про те, що майно, на яке прокурор просить накласти арешт, в рамках даного кримінального провадження, відповідає критеріям ч. 1 ст. 170 КПК України, оскільки стороною обвинувачення доведено їх відповідність ознакам ст. 98 КПК України. Вказане в своїй сукупності слугує підставами для застосування обмежувальних заходів в даному кримінальному провадженні.
На підставі викладеного посилання апелянта на те, що стороною обвинувачення не було доведено необхідність накладення арешту, є безпідставним, оскільки слідчим надано достатні на даній стадії кримінального провадження докази вважати, що вищезазначене майно відповідає критеріям, зазначеним в ст. 170 КПК України. Вказане свідчить про правомірність висновку слідчого судді про необхідність накладення такого виду обтяження як арешт майна.
Що стосується доводів представника викладених в його апеляційній скарзі, щодо пропуску слідчим суддею розгляду клопотання про накладення арешту на майно, що є порушенням ч. 1 ст. 172 КПК України, то колегія суддів вважає за необхідне вказати, що пропуск строку розгляду клопотання про накладення арешту на майно не є виключною підставою для відмови у задоволенні такого клопотання і накладення арешту.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
При цьому, колегія суддів звертає увагу представника, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційної скарги.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 07 березня 2025 року, якою задоволено клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12023020160000534 від 23.10.2023 року та накладено арешт на майно, яке було вилучено 25.02.2025 року в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на довіреність від 07.10.2024 на ім'я ОСОБА_6 , ключі запалювання від автомобіля «HYUNDAI», SIM-картка в зборі з тримачем, - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , з внесеними доповненнями, - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
_____________________ ______________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4