29 травня 2025 року
м. Київ
справа №120/2032/24
адміністративне провадження № К/990/21482/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Загороднюка А. Г., Єресько Л. О., перевіривши касаційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі №120/2032/24 за позовом виконувача обов'язків керівника Тульчинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави до Тульчинської міської ради, Відділу освіти, молоді та спорту Тульчинської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Виконувач обов'язків керівника Тульчинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Тульчинської міської ради, Відділу освіти, молоді та спорту Тульчинської міської ради про зобов'язання привести у стан готовності захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційного укриття №02253.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року, позовну заяву виконувача обов'язків керівника Тульчинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави повернуто на підставі пункту 7 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, Вінницька обласна прокуратура звернулася до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року та направити справу до суду першої інстанції для розгляду.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною другою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові)), 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 2 (залишення позову (заяви) без розгляду), 13 (закриття провадження у справі), 17 (відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), 20 (заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження) частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходить з наступного.
Оскаржуваними судовими рішеннями позовну заяву керівника Коростишівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі ГУ ДСНС у Житомирській області та виконавчого комітету Хорошівської селищної ради повернуто скаржнику.
Право на звернення до суду з цим позовом позивач обґрунтовує бездіяльністю органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах (частини третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Також прокурор зазначив, що суб'єктом владних повноважень, який мав би бути позивачем у цій справі, є Головне управління ДСНС в Тернопільській області. Але, з огляду на його бездіяльність, інтереси держави ним не захищаються, у зв'язку із чим з цим позовом звертається саме прокурор.
Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
В оскаржуваних судових рішеннях указано, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб'єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що законодавством передбачено право ДСНС, як суб'єкта владних повноважень при застосуванні своєї компетенції, на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування (пункт 48 Кодексу цивільного захисту України). Враховуючи те, що Кодекс цивільного захисту України не передбачає повноважень Головного управління ДСНС у Вінницькій області на звернення до суду із пред'явленими позовними вимогами у якості позивача, то, відповідно, у прокурора в особі Головного управління ДСНС у Вінницькій області також не має прав на звернення до суду з такими вимогами.
Судами попередніх інстанцій враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 лютого 2024 року у справі №580/4578/22, від 03 серпня 2023 року у справі №260/4120/22, від 11 серпня 2023 року у справі №560/10015/22, від 09 вересня 2023 року у справі №260/4044/22, від 21 грудня 2023 року у справі №400/4238/22.
Верховний Суд погоджується з вищенаведеними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.
Верховним Судом у постановах від 01 квітня 2025 року у справі 240/110/24, від 06 лютого 2025 року у справі №280/7883/23, від 13 березня 2025 року у справі № 280/10878/23, від 20 березня 2025 року у справі №580/5424/24 викладено правову позицію, за якою спеціальним законом, який безпосередньо регламентує правовідносини у сфері цивільного захисту та визначає вичерпний перелік випадків, за яких уповноважений суб'єкт владних повноважень має право на звернення до суду та установлює правила реалізації уповноваженими особами такого права, є КЦЗ України. Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту визначені частиною другою статті 19 КЦЗ України, які не визначають права на звернення до адміністративного суду з вимогами про приведення у стан готовності захисних споруд. Таким чином законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив орган місцевого самоврядування правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та відповідно правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд.
З огляду на викладене, Державна служба України з надзвичайних ситуацій та її територіальні органи не наділені повноваженнями щодо звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про зобов'язання щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисних споруд цивільного захисту у якості позивача.
Верховний Суд дійшов висновку, що прокурор, звертаючись до суду із цим позовом, визначив орган, в інтересах якого подано позов, який не має права на таке звернення.
Таким чином, суди попередніх інстанції у даній справі, з'ясувавши, що Тульчинська окружна прокуратура Вінницької області не має права на звернення до суду вказаним позовом, дійшли обґрунтованого висновку про повернення позовної заяви.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, повертаючи позовну заяву, правильно застосували положення пункту 7 частини четвертої статті 169 КАС України, правильне її застосовування є очевидним, не викликає сумнівів щодо застосування чи тлумачення цієї норми права.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі №120/2032/24 за позовом виконувача обов'язків керівника Тульчинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави до Тульчинської міської ради, Відділу освіти, молоді та спорту Тульчинської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді А. Г. Загороднюк
Л. О. Єресько