27 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 438/150/25 пров. № А/857/12830/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.,
при секретарі судового засідання: Прачук І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 20 березня 2025 року у справі №438/150/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови (головуючий суддя першої інстанції -Ткачова С.М., час ухвалення - за правилами спрощеного позовного провадження, місце ухвалення - м. Борислав, дата складання повного тексту - 20.03.2025),-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови від 22.01.2025 прийняту т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , полковником ОСОБА_2 , відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.210-1 КУпАП, накладення стягнення у виді штрафу в сумі 34000 грн. та закриття провадження у справі.
Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 20 березня 2025 року позов задоволено частково. Скасовано постанову № б/н від 22.01.2025, прийняту т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , полковником ОСОБА_2 , відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.210-1 КУпАП, до стягнення у виді штрафу в сумі 34000 грн.
В іншій частині позовних вимог щодо закриття справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст.210-1 КУпАП - відмовлено.
Судові витрати віднести за рахунок держави. Повернуто ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подачу позову до суду в сумі 605,60 грн згідно платіжної інструкції №0.0.4162403009.1 від 30.01.2025 ЗАТ КБ Приватбанк.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга.
Апелянт зазначає, що Бориславський міський суд при розгляді справи не надав належної правової оцінки протиправній бездіяльності Позивача у ненадісланні рекомендованих поштових відправлень з описом вкладення та повідомленням про вручення військовозобов'язаним, що являлося б належним підтвердженням оповіщення військовозобов'язаних, а також наявності чи відсутності будь-якого контролю за їх прибуттям до ІНФОРМАЦІЯ_2 з боку Позивача, що свідчить про неповне з'ясування судом обставин справи при її розгляді, і як, наслідок, винесення ним необґрунтованого рішення.
Відтак, зазначення в оскаржуваному судовому рішенні твердження про невідповідність виклику військовозобов'язаних розпорядженням ІНФОРМАЦІЯ_3 за термінами виконання та відсутністю резервної дати для повторного виклику будуються виключно на припущеннях, а не на конкретних фактах, оскільки Позивачем не надано суду жодного підтверджуючого документа про надіслання рекомендованого поштового відправлення з описом вкладення, як це передбачено у п.32 Порядку і про неможливість його своєчасного вручення військовозобов'язаним поштовим відділенням.
Крім цього, суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення невірно надав правову оцінку позиції, яку виклав в інтерпретації того, що не Позивач особисто, як голова виконавчого комітету органу місцевого самоврядування, а саме Бориславської міської ради, відповідальний за організацію та забезпечення проведення мобілізації людських ресурсів на території Бориславської територіальної громади, згідно правових норм, які покладають обов'язок і персональну відповідальність безпосередньо на нього, а начальник відділу ОР, ЦЗ та ОД та головний спеціаліст цього відділу.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
У судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених у скарзі та просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що 22.01.2025 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , полковником ОСОБА_3 , за результатами розгляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , прийнято постанову за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст.210-1 КУпАП, якою накладено на позивача штраф у сумі 34000 грн.
Копію постанови позивач отримав 22.01.2025 року.
У постанові б/н від 22.01.2025 про адміністративне правопорушення зазначено, що ОСОБА_1 , будучи посадовою особою, являючись керівником виконавчого комітету Бориславської міської ради, порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію та не виконав вимоги передбачені абзацом 2 частини 1 статті 18 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та абзацом 8 частини 1 статті 15 Закону України «Про оборону України», а саме не організував та не забезпечив проведення мобілізації людських ресурсів на території населених пунктів Бориславської територіальної громади у кількості 68 осіб у грудні 2024 року, що була визначена у Розпорядженні начальника Дрогобицької районної військової адміністрації № М-25ДСК від 03.12.2024 року «Про проведення заходів мобілізації людських та транспортних ресурсів на території району», яке видане на виконання Розпорядження начальника Львівської обласної військової адміністрації № М58/0/5-24ДСК «Про проведення заходів мобілізації людських та транспортних ресурсів та території Львівської області».
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково з тих підстав, що оскаржувана постанова винесена уповноваженою особою органу - районного центру комплектування та соціальної підтримки, не у відповідності з вимогами чинного законодавства, тим самим ця особа, - суб'єкт владних повноважень, діяла в межах повноважень, не на підставі та у спосіб, передбачений законодавством, а доводи позивача про її протиправність знайшли своє підтвердження під час судового розгляду та підтверджуються наявними у справі доказами.
Крім цього, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали адміністративної справи не містять доказів про системне порушення мобілізаційного та оборонного законодавства позивачем, тому оспорювана постанова була прийнята з порушенням вимог статей 7, 245, 280 КУпАП, без перевірки доказів по справі.
Апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції невірними з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до абзацу восьмого частини 1 статті 15 Закону України «Про оборону України» (далі Закон №1932-XII) виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у галузі оборонної роботи забезпечують проведення мобілізації людських, транспортних та інших ресурсів в особливий період.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон №3543-XII) визначено, що:
мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону №3543-XII виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, зокрема: планують, організовують і забезпечують мобілізаційну підготовку та мобілізацію на території відповідних населених пунктів;
здійснюють під час мобілізації в установленому порядку своєчасне оповіщення та забезпечують прибуття громадян, які залучаються до виконання обов'язку щодо мобілізації у порядку, визначеному частинами третьою - п'ятою статті 22 цього Закону, транспортних засобів та техніки на збірні пункти та у військові частини шляхом вжиття відповідних інформаційних та організаційно-технічних заходів, виділення будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів і надання послуг Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту відповідно до мобілізаційних планів, а також виконання завдань, визначених Генеральним штабом Збройних Сил України;
забезпечують на території відповідних населених пунктів ведення персонально-первинного військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час і надання звітності щодо бронювання військовозобов'язаних у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
сприяють територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінню та/або регіональним органам Служби безпеки України, відповідним підрозділам розвідувальних органів України у їхній роботі в мирний час та в особливий період;
забезпечують на території відповідних населених пунктів виконання законів України та інших нормативно-правових актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Абзацом частини 1 статті 21 Закону №3543-XII встановлено, що підприємства, установи і організації зобов'язані забезпечувати своєчасне оповіщення і прибуття працівників, які залучаються до виконання обов'язку щодо мобілізації у порядку, визначеному частинами третьою - п'ятою статті 22 цього Закону, на збірні пункти шляхом вжиття відповідних інформаційних та організаційно-технічних заходів із подальшою компенсацією витрат за здійснення такого процесу з Державного бюджету України, яка здійснюється не пізніше ніж через місяць після подання відповідного звернення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 2 статті 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
За приписами частини 1 статті 26 Закону №3543-XII відповідальність за організацію мобілізаційної підготовки та стан мобілізаційної готовності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, адміністративно-територіальних одиниць і населених пунктів, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту та підприємств, установ і організацій покладається на відповідних керівників.
Посадові особи, винні в порушенні законів України та інших нормативно-правових актів з питань мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також громадяни за невиконання своїх обов'язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом (частина 2 статті 26 Закону №3543-XII).
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування регламентовано приписами Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Закон №280/97-ВР)
Повноваження міського голови визначені статтею 42 вказаного Закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону №280/97-ВР сільський, селищний, міський голова, серед іншого:
забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади;
організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету;
здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету;
видає розпорядження у межах своїх повноважень.
Сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень ( ч. 5 ст. 42 цього ж Закону).
Виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень ( ч. 1 ст. 51 Закону №280/97-ВР).
Виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб. (частина 3 статті 51 Закону №280/97-ВР).
Згідно із положеннями частини 5 статті 51 Закону №280/97-ВР очолює виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради відповідно сільський, селищний, міський голова, районної у місті ради - голова відповідної ради. У виконавчому комітеті сільської ради функції секретаря виконавчого комітету за рішенням ради може здійснювати секретар відповідної ради.
Відповідно до частини 2 статті 54 Закону №280/97-ВР відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради.
Суд зауважує, що законодавство держави покладає певні обов'язки на органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадян в умовах особливого періоду, зокрема під час мобілізації та дії правового режиму воєнного стану.
Позивач оскаржує постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Відповідно до частини 1 статті 210-1 КУпАП - порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно із частиною 3 статті 210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, з урахуванням наведених вище норм чинного законодавства, апеляційний суд висновує що саме міський/селищний голова є головною посадовою особою територіальної громади, який очолює виконавчий комітет відповідної ради, а також і виконавчий апарат ради, організовує роботу ради та її виконавчого комітету, звітує про їх діяльність та несе персоналу відповідальність за здійснення наданих повноважень.
Отже, саме позивач, як голова міської ради є суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Доводи позивача про те, що він, як міський голова, в даному випадку не є відповідальним суб'єктом за планування, організацію і забезпечення мобілізаційної підготовки та мобілізації на території Бориславської міської територіальної громади, оскільки Бориславською міською радою створено спеціальний відділ оборонної роботи, цивільного захисту та охорони довкілля є необґрунтованими з урахуванням наведених вище висновків суду.
Крім цього, створення спеціального відділу оборонної роботи, цивільного захисту та охорони довкілля не звільняє позивача як голову міської ради від виконання покладених на нього чинним законодавством обов'язків.
Щодо наявної у діях позивача об'єктивної сторони вказаного правопорушення, апеляційний суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться у межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП установлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд апеляційної інстанції вважає за необхідне врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі №342/158/17, відповідно до яких як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів затверджений постановою Кабінету міністрів України № 1487 від 30 грудня 2022 року (далі Порядок №1487).
У відповідності до пункту 32 вказаного Порядку у разі отримання розпорядження відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів щодо оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів про їх явку на призовні дільниці (пункти попереднього збору), до органів СБУ, розвідувальних органів для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, взяття на військовий облік, визначення призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних (резервістів) виконавчі органи сільських, селищних, міських рад:
відбирають картки первинного обліку зазначених у розпорядженні призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
здійснюють оповіщення зазначених у розпорядженні призовників, військовозобов'язаних та резервістів за місцем їх проживання (роботи, навчання) шляхом вручення повісток (додаток 11) або під їх особистий підпис у картках первинного обліку (додаток 3) та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення для проходження базової військової служби, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів і забезпечення їх своєчасного прибуття;
у триденний строк письмово повідомляють районним (міським) територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки, органам СБУ, відповідним підрозділам розвідувальних органів про результати оповіщення, виконання призовниками, військовозобов'язаними та резервістами вимог законодавства;
забезпечують контроль за прибуттям призовників, військовозобов'язаних та резервістів до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів.
З матеріалів справи слідує, що на виконання розпорядження Львівської обласної військової адміністрації від 29.11.2024 М58/0/5-24ДСК «Про проведення заходів мобілізації людських та транспортних ресурсів на території Львівської області», Дрогобицькою районною військовою адміністрацією прийнято розпорядження від №М-25 ДСК «Про проведення заходів мобілізації людських та транспортних ресурсів на території району» від 03.12.2024. В результаті чого, ТЦК видано розпорядження, адресовані позивачу про здійснення оповіщення військовозобов'язаних №13207 від 03.12.2024; №13440 від 10.12.2024; №13642 від 16.12.2024; №13826 від 23.12.2024. За результатом виконання відповідних розпоряджень начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , головою виконавчого комітету Бориславської міської ради ОСОБА_1 надані листи та списки з результатами оповіщення №3-15/2547 від 09.12.2024, №3-15/2583 від 17.12.2024, №3-15/2625 від 23.12.2024, №3-15/2659 від 30.12.2024 за підписом начальника відділу ОР, ЦЗ та ОД Підун В. та виконавцем зазначено головного спеціаліста відділу ОР, ЦЗ та ОД Чабан Т.В.
Позивач вважає, що виконав покладений на нього обов'язок, оскільки оповістив військовозобов'язаних за місцем проживання шляхом залишення повісток у поштових скриньках, дверях помешкань та брамах і своєчасно надав дані про таке «оповіщення» Відповідачу, водночас не забезпечивши жодного контролю за прибуттям військовозобов'язаних до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Апеляційний суд погоджується із доводами апелянта про те, що такий спосіб як залишення повісток у поштових скриньках, дверях помешкань та брамах військовозобов'язаних, який використаний Позивачем, не передбачений у будь-яких нормах чинного законодавства України.
Так, способи належного підтвердження оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ визначені у пункті 41 Порядку проведення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2025 року, відповідно до якого належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Відповідно до п. 11 вказаного вище Порядку №560, голови (начальники) районних, міських держадміністрацій (військових адміністрацій) з набранням чинності Указом Президента України про оголошення (продовження) мобілізації та/або з отриманням розпорядження відповідного начальника обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації (військової адміністрації) про проведення заходів мобілізації, зокрема видають розпорядження про створення груп оповіщення у складі представників (які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації) структурних підрозділів районних, міських держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, підприємств, установ, організацій, територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки та територіальних органів (підрозділів) поліції, а також визначають заходи щодо порядку та забезпечення роботи таких груп.
Відповідно до п. 12 вказаного вище Порядку №560, виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад з отриманням розпорядження відповідного голови (начальника) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації) або відповідного керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки про проведення заходів мобілізації чи виклик резервістів та військовозобов'язаних районного (міського) територіального центру комплектування:
забезпечують доведення до підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, а також населення розпорядження керівника місцевої держадміністрації (військової адміністрації) або керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки про проведення заходів мобілізації чи виклик резервістів та військовозобов'язаних районного (міського) територіального центру комплектування;
видають акти про проведення оповіщення резервістів та військовозобов'язаних, у яких зазначаються підстава та мета видання, перелік осіб, які підлягають оповіщенню, дата, час та місце їх прибуття, способи доставки до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, який надіслав розпорядження, відповідальні особи за здійснення оповіщення, порядок здійснення контролю за оповіщенням та прибуттям військовозобов'язаних, інші питання;
здійснюють оповіщення зазначених у розпорядженні резервістів та військовозобов'язаних за адресою місця проживання або адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання шляхом вручення повісток під їх особистий підпис;
повідомляють письмово у триденний строк районному (міському) територіальному центру комплектування та соціальної підтримки про результати оповіщення та виконання резервістами та військовозобов'язаними вимог законодавства;
невідкладно письмово повідомляють відповідному районному (міському) територіальному центру комплектування та соціальної підтримки про резервістів та військовозобов'язаних, які відмовилися від отримання повісток;
забезпечують прибуття резервістів та військовозобов'язаних шляхом їх перевезення від дільниць оповіщення до пунктів збору районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або військових частин;
інформують щотижня відповідний районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про прибулих внутрішньо переміщених осіб та їх адресу місця проживання;
здійснюють на відповідній території інформаційне забезпечення призову резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації.
Під час здійснення заходів оповіщення представника (представників) виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад супроводжує поліцейський відповідно до розпорядження голови (начальника) обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації (військової адміністрації). Повістки резервістам та військовозобов'язаним вручає уповноважена на це особа із складу групи оповіщення. У разі коли до складу групи оповіщення входить представник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повістку резервісту або військовозобов'язаному вручає представник такого центру.
Отже, Порядок № 560 не лише визначає порядок і спосіб належного підтвердження оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, але й перебування у складі груп оповіщення представників виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад з метою виконання розпоряджень військових адміністрацій щодо такого оповіщення військовозобов'язаних та саме здійснення такого оповіщення, забезпечення прибуття резервістів та військовозобов'язаних шляхом їх перевезення від дільниць оповіщення до пунктів збору районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або військових частин.
З урахуванням наведеного вище, апеляційний суд погоджується із доводами апелянта про те, що позивач не вжив вичерпних заходів для реального виконання у встановлений строк вказаного вище розпорядження та забезпечення контролю за прибуттям військовозобов'язаних до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Виходячи із сукупності владних повноважень, якими наділений міський голова відповідно до наведених вище норм Закону №280/97-ВР, та передбачену у цьому нормативному акті персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем допущено порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію з огляду на фактичне незабезпечення проведення мобілізації людських ресурсів на території населених пунктів Бориславської громади в грудні 2024 року у кількості 68 осіб, що визначена у розпорядженні начальника Дрогобицької районної військової адміністрації №М-25дск від 03.12.2024 року «Про проведення заходів мобілізації людських та транспортних ресурсів на території району».
Щодо висновків суду першої інстанції про те, що протокол складений з порушенням вимог ст. ст. 14, 251, 254, 256 КУпАП, а саме: на момент складання даного протоколу пройшло більше доби з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення; відсутні дата, час та суть правопорушення, які саме дії вчинені ОСОБА_1 , передбачені службовими обов'язками, які призвели до порушення мобілізаційного та оборонного законодавства.
Апеляційний суд погоджується із доводами апелянта про те, що такі є необґрунтованим, оскільки частиною 2 статті 254 КУпАП передбачено, що протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Позивач особисто прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 22.01.2025 року згідно листа ІНФОРМАЦІЯ_3 з документами що посвідчують його особу, відтак саме в цей день і було виявлено особу, а саме керівника органу місцевого самоврядування, який своєю протиправною бездіяльністю, внаслідок невиконання покладених, згідно чинного законодавства, на нього обов'язків в сфері мобілізації та оборони, вчинив дії, які підпадають під склад адміністративного правопорушення і відповідно саме в цей день і був складений протокол про адміністративне правопорушення та винесено оскаржувану постанову.
Відповідно до частини 7 статті 38 Кодексу України про адміністративне правопорушення адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
Отже, строки накладення адміністративного стягнення за статтею 210-1 КУпАП на Позивача, Відповідачем, пропущені не були.
Що стосується доводів про те, що в протоколі про адміністративне правопорушення від 22.01.2025 року не зазначено часу вчинення та суті адміністративного правопорушення не відповідає дійсності, оскільки в протоколі зазначений час вчинення, а саме грудень 2024 року і викладено суть адміністративного правопорушення, яка полягає в тому, що ОСОБА_1 , будучи посадовою особою та являючись керівником виконавчого органу Бориславської міської ради, під час дії в Україні особливого періоду, не організував і не забезпечив мобілізацію людських ресурсів на території Бориславської територіальної громади в грудні 2024 року у кількості 68 осіб, що визначена у розпорядженні начальника Дрогобицької районної військової адміністрації № М-25дск від 03.12.2024 року «Про проведення заходів мобілізації людських та транспортних ресурсів на території району», чим допустив порушення абзацу 2 частини 1 статті 18 Закону «України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та абзацу 8 частини 1 статті 15 Закону України «Про оборону України».
Також апеляційний суд вважає невірним покликання суду першої інстанції на ту обставину, що розпорядження, адресовані позивачу про здійснення оповіщення військовозобов'язаних №13207 від 03.12.2024; №13440 від 10.12.2024; №13642 від 16.12.2024; №13826 від 23.12.2024 виконувались начальником відділу ОР, ЦЗ та ОД Підун В. та головним спеціалістом відділу ОР, ЦЗ та ОД Чабан Т.В., до адміністративної відповідальності за порушення мобілізаційного та оборонного законодавства вони не притягались та сповіщень, зауважень або претензій на їх роботу від ІНФОРМАЦІЯ_3 на ім'я голови міської ради не надходили з урахуванням наведених вище висновків апеляційного суду про те, що саме позивач, як голова міської ради є суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Щодо судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що приписами ст. 288 ч.3 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено, зокрема постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом. Особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.
Відповідно вимог ст. 139 КАС України та постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 справа №543/775/17 (провадження №11-1287апп18), суд першої інстанції вирішив судовий збір віднести за рахунок держави.
Апеляційний суд вважає такі висновки суду першої інстанції невірними з огляду на наступне.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 березня 2020 року у справі №543/775/17, у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні статей 287, 288 Кодексу України про адміністративне правопорушення, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. Розмір судового збору за подання позовної заяви у справах щодо накладення адміністративного стягнення складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тобто у даному випадку поданий адміністративний позов (позовна заява) за правилами КАС України, за подання якої сплачується судовий збір відповідно до Закону України «Про судовий збір», а не державне мито як зазначив суд першої інстанції у рішенні.
Щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Параграфом другим Глави 11 Особливості позовного провадження в окремих категоріях адміністративних справ КАС України визначено розгляд окремих категорій термінових адміністративних справ.
До термінових справи належать справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, особливості провадження яких визначено статтею 286 КАС України.
Статтею 258 КАС України встановлено особливості повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду окремих категорій адміністративних справ. Так, відповідно до частини першої вказаної статті, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. ( ч.2, 3 ст. 268 КАС України).
Отже, нормами КАС України, визначено розгляд даної категорії справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи, що відповідно унеможливлює її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 317 КАС України, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Вказані вище обставини є безсумнівною підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог з наведених вище підстав.
Згідно із частиною 3 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Перевіривши правомірність прийнятого відповідачем рішення згідно до вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що постанова № б/н від 22.01.2025, прийнята т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , полковником ОСОБА_2 , відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП вказаним вище критеріям відповідає, тому відсутні підстави для визнання її протиправною та скасування.
З урахуванням наведеного позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвали нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття нової постанови про часткове задоволення позову з наведених вище підстав.
Керуючись статтями 243, 250, 268, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.
Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 20 березня 2025 року у справі №438/150/25 - скасувати та прийняти нову постанову, якою постанову № б/н від 22.01.2025, прийняту т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , полковником ОСОБА_2 , відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.210-1 КУпАП та накладення стягнення у виді штрафу в сумі 34000 грн. залишити без змін, а позовну заяву без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді В. Я. Качмар
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 28.05.2025