28 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/14196/24 пров. № А/857/8672/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року (головуючий суддя Потабенко В.А., м.Львів) у справі №380/14196/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
04.07.2024 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (відповідач 2), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 27.05.2024 № 133950014845 про відмову ОСОБА_1 , в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з 20.05.2024, згідно ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України і березня 2015 року, зарахувавши при цьому до страхового та пільгового стажу період роботи у ВП «Шахта» Відродження» «Львіввугілля» з 01.01.2023 по 17.05.2024 із врахуванням заробітної плати.
Позов обґрунтовує тим, що 20.05.2024 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою, щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» при досягненні ним 51 року, маючи необхідний пільговий стаж 9 років, 8 місяців. Проте, відповідач 2 прийняв рішення про відмову у перерахунку пенсії від 27.05.2024 №133950014845, посилаючись на те, що у зв'язку із тим, що за період з 01.07.2023 по 17.05.2024 роботодавцем - ВП шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» - не сплачено страхові внески, тому вказаний період не зараховується до загального страхового та пільгового стажу, зокрема до стажу роботи за Списком №1, а тому з огляду на це вказав, що страховий стаж позивача становить 26 років 09 місяців 21 день, стаж роботи за Списком №1 складає 8 років 3 місяців 16 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 на підставі п.1 ч.2 ст.114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №133950014845 від 27.05.2024, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, з урахуванням правової оцінки, наданої судом, зарахувавши при цьому до його страхового (загального) та пільгового (спеціального) стажу за Списком № 1 період роботи з 01.01.2023 по 17.05.2024 у відокремленому підрозділі «Шахта «Відродження» Державного підприємства «Львіввугілля».
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач-2 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що відповідно до матеріалів електронної пенсійної справи Головним управлінням до пільгового стажу роботи за Списком № 1 не враховано період роботи з 01.01.2023 по 17.05.2024 згідно із довідкою ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» від 17.05.2024 №3/04-205, оскільки за даний період відсутні відомості про сплату страхових внесків згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058 ОСОБА_1 має право на зниження встановленого пенсійного віку 60 років на 8 років. На дату подання заяви - 20.05.2024 вік ОСОБА_1 становить 51 рік, а тому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області 27.05.2024 правомірно прийнято рішення № 133950014845 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 згідно із пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у зв'язку з недосягненням віку 52 роки. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
07.04.2025 відповідачем-1 до суду подано відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області правомірно прийнято рішення від 27.05.2024 №133950014845 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Просить задовольнити апеляційну скаргу відповідача-2.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Позивач звернувся до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою встановленого зразка від 20.05.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 та пакетом документів.
Постановою Пенсійного Фонду України від 16.12.2020 № 25-1 внесено зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою передбачено застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
На підставі вказаної постанови, за принципом екстериторіальності, документи ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 розглядалися і, відповідно, рішення про відмову у призначенні пенсії від 27.05.2024 №133950014845 приймалось ГУ ПФУ в Донецькій області.
Рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 27.05.2024 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно вищевказаного рішення ГУ ПФУ в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах вік заявника становить 51 рік.
Страховий стаж позивача, з урахуванням кратності, становить 25 років 04 місяці 08 днів. Пільговий стаж позивача за Списком № 1 становить 08 років 03 місяці 16 днів.
Згідно поданих документів до пільгового стажу не враховано період з 01.01.2023 по 17.05.2024, оскільки не сплачені роботодавцем страхові внески. До страхового стажу зараховано всі періоди роботи.
Позивач вважаючи протиправними дії ГУ ПФУ в Донецькій області щодо відмови у призначенні пенсії по віку на пільгових умовах за Списком №1, звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 46 Конституції України також передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 (Закон № 1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (Закон № 1058-IV) (у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до абз. 1, 6, 15 ч. 1 ст. 7 Закону №1058-IV загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; відповідальності суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV зокрема встановлено, що працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.
Згідно з абз. 10 ч. 3 ст. 24 Закону №1058-IV за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Частиною 4 ст. 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Апелянт, не зарахувавши до загального та підземного стажу позивача періоду роботи у відокремленому підрозділі «Шахта «Відродження»» Державного підприємства «Львіввугілля» з 01.01.2023 по 17.05.2024, посилається на те, що за вказаний період відсутні відомості про сплату страхових внесків роботодавцем. Щодо цього апеляційний суд зазначає наступне.
Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 62 Закону № 1788-ХІІ).
На виконання вимог ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок № 637), пунктом 3 якого визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, що підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону № 1058-IV, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.
Статтею 113 Закону № 1058-IV передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
На підставі ч. 1 ст. 16 Закон № 1058-IV застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.
З цим правом кореспондується обов'язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески (п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону № 1058-IV) незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 20 Закону № 1058-IV).
Пунктом 1 ч. 2 ст. 6 Закону України від 08.07.2010 № 2464-IV «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (Закон № 2464-IV) встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до ст. 4 Закону № 2464-IV платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до ст. 26 Закону № 2464-IV посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.
Вказане свідчить про те, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страхових внесках не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, яка неодноразово викладена Верховним Судом раніше, зокрема у постанові від 09.09.2019 у справі № 242/5448/16-а.
Із довідки про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданої відокремленим підрозділом «Шахта» Відродження» ДП «Львіввугілля» від 17.05.2024 колегією суддів встановлено, що позивач у спірний період з 01.01.2023 по 17.05.2024 працював у відокремленому підрозділі «Шахта» Відродження» ДП «Львіввугілля» машиністом електровозу підземного, як працівник зайнятий повний робочий день на підземних роботах, що передбачено Списком №1 розділ 1 підрозділ 1 згідно з постановою КМУ від 24.06.2016 №461.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт роботи позивача у спірному періоді машиністом електровозу підземного, як працівник який зайнятий повний робочий день на підземних роботах, а пільговий характер виконуваної позивачем роботи підтверджується наявністю цієї посади у Списку №1, що не заперечується відповідачем.
Водночас, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, то відповідачем 2 протиправно не зараховано при вирішенні питання про призначення позивачу пенсії зазначений вище період роботи до його страхового (загального) та пільгового (спеціального) стажу роботи за списком № 1.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про зобов'язання ГУ ПФУ в Донецькій області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, з урахуванням правової оцінки, наданої судом, зарахувавши при цьому до його страхового (загального) та пільгового (спеціального) стажу за списком № 1 період роботи з 01.01.2023 по 17.05.2024 у відокремленому підрозділі «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля».
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року у справі № 380/14196/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар