28 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/22982/24 пров. № А/857/5438/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року у справі №380/22982/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії,-
суддя у І інстанції - Хома О.П.,
дата ухвалення рішення - 20.12.2024,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складення повного тексту рішення - не зазначено,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незвільнення позивача з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26, абзацу 12 пункту 3, частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.09.1992 №2232-ХІІ за сімейними обставинами: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та відсутністю інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення про звільнення позивача на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ за сімейними обставинами: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та відсутністю інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_3 , 02.07.2024 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про надання відстрочки від мобілізації у зв'язку із необхідністю догляду за матір'ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК від 14.06.2024 №726760 та заключенням ЛКК КНП Монастириського центру первинної медико-санітарної допомоги, та відсутністю інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, оскільки батько ОСОБА_3 з ними не проживає та інших дітей, окрім нього, немає. Однак, ІНФОРМАЦІЯ_5 відмовлено у прийнятті заяви позивача та скеровано на проходження військово-лікарської комісії, незважаючи на його вік - 22 роки, а згодом доставлено в ІНФОРМАЦІЯ_6 та 04.07.2024 призвано для проходження військової служби під час мобілізації. Вказує, що 12.07.2024 звернувся до начальника 7 ПКЗ із рапортом та необхідним пакетом підтверджуючих документів про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ) у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю ОСОБА_2 , яка є особою ІІ групи інвалідності та відсутністю інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення. Відповідач листом від 19.08.2024 відмовив у задоволенні рапорту, оскільки у долучені копії довідки до акта огляду МСЕК не визначено потребу у постійному сторонньому догляді. ОСОБА_1 08.09.2024 повторно звернувся до відповідача із рапортом та доповненим пакетом підтверджуючих документів про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2262-ХІІ. Однак відповідач повторно листом від 16.10.2024 позивачу відмовив у задоволенні рапорту, з підстав того, що надане заключення ЛКК КНП від 09.07.2024 №198 не відповідає встановленому зразку. Стверджує, що відповідачем вказано недостовірну інформацію щодо того, що він проходить військову службу за контрактом та що ним надавались документи до рапорту в електронному вигляді. Вважаючи протиправною повторну відмову відповідача щодо звільнення з військової служби, звернувся до суду з цим позовом.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 у справі №380/229821/24 позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 08.09.2024 про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26, абзацу 12 пункту 3, частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.09.1992 №2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та відсутністю інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 08.09.2024 про звільнення з військової служби, з урахуванням того, що такий має право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26, абзацу 12 п. 3, ч. 12, статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», та прийняти рішення відповідно до вказаного Закону, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено; стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 605,60 грн судових витрат у вигляді судового збору.
Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що в позовній заяві не конкретно і некоректно сформовано позовну вимогу щодо визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_1 щодо незвільнення з військової служби Вказане не узгоджується із способом захисту порушеного права позивача по справі та не доводить протиправність відмови ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Питання про прийняття рішення за наслідками розгляду рапорту позивача, а саме позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення носить дискреційний характер.
Апелянт зазначає, що з огляду на копію довідки №198 від 09.07.2024 така не відповідає затвердженим МОЗ України формам медичної облікової документації, що свідчить про її недопустимість. Хоча вказана довідка містить інформацію про потребу матері позивача у постійному сторонньому догляді, така не є висновком в розумінні п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». З огляду на акт про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) апелянт стверджує, що такий не відповідає встановленим формам, оскільки в даному випадку складається акт про проведення обстеження сім'ї за формою, яка затверджена наказом Міністерства соціальної політики України від 29.01.2021 №37.
Апелянт стверджує, що не в повному обсязі висвітлена інформація стосовно членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які відповідно до закону зобов'язані утримувати та доглядати за ОСОБА_2 , тобто стосовно членів її сім'ї - синів та доньок. Таким документом може бути акт проведення обстеження сім'ї.
До матеріалів позову було додано Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №080-4/о, однак до рапортів такого не додавалося, а додавалося заключення ЛКК КРП Монастирського центру первинної медико-санітарної допомоги про потребу постійного догляду за ОСОБА_2 №198 від 09.07.2024 про що при розгляді рапортів позивача вказувалося двічі, однак таким свідомо не вживалося дій в досудовому урегулюванні спору, однак при оскарженні питання розгляду рапортів та не звільненні з військової служби в судовому порядку вже було додано «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Позивач не був обмеженим у повторному поданні рапорту щодо звільнення з військової служби, а було повідомлено, що наданих документів не достатньо для прийняття рішення щодо звільнення.
Апелянт просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу. З спростуванням доводів апеляційної скарги просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Апелянт подав додаткові пояснення з додатковим обґрунтуванням своєї позиції, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову повністю.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зважаючи на положення абзацу 4 пп. «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ, додане позивачем до рапорту заключення ЛКК №198 від 09.07.2024, видане КНП «Монастирський центр первинної медико-санітарної допомоги», є належним доказом, який підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 .
За наслідками розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.
При цьому суд вказує, що прийняття рішення за наслідками розгляду рапорту позивача належить до виключної компетенції відповідача.
Отже, зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби виходять за межі повноважень адміністративного суду при вирішенні цього публічно-правового спору.
Даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з даним позовом, ураховуючи встановлені судом фактичні обставини справи та надані суду повноваження при вирішенні справи, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому першу позовну вимогу слід задовольнити шляхом визнання протиправною відмови у задоволені рапорту позивача про звільнення з військової служби та зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 08.09.2024 про звільнення з військової служби, з урахуванням того, що ОСОБА_1 має право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26, абзацу 12 п. 3, ч. 12, статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та прийняти рішення відповідно до вказаного Закону, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 у АДРЕСА_2 .
Згідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 01.07.2024 звільнений з роботи за згодою сторін з ТзОВ «Захід агропродукт» та ТзОВ «Захід Агроінвест» з посади на підставі наказів №135 від 01.07.2024 та №92 від 01.07.2024.
Відповідно до свідоцтва про народження № НОМЕР_4 від 12.05.2002 ОСОБА_1 , його матір'ю є ОСОБА_2 , а батьком ОСОБА_4 .
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №726760 від 14.06.2024 ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи на підставі загального захворювання. Інвалідність встановлена на строк до 01.07.2026.
Згідно рішення ЛКК, заключення ЛКК №198 від 09.07.2024 КНП «Монастирський центр первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.
Згідно з висновком до заключення ЛКК №198 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Висновок дійсний до 09.07.2025.
Заявою від 10.07.2024, яка нотаріально засвідчена державним нотаріусом Вйоташек В.І. та зареєстрована в реєстрі за №1726, ОСОБА_2 підтверджує, що, перебуваючи при здоровому глузді та ясній пам'яті та діючи добровільно, розуміючи значення своїх дій, без будь-якого примусу як фізичного, так і морального, на поточну дату є інвалідом ІІ групи та обирає свого сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , для здійснення догляду. Одночасно повідомляє про відсутність інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону її утримувати.
Відповідно до акту про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) від 27.06.2024 №11 Монастириської міської ради на підставі заяви від 21.06.2024 ОСОБА_1 здійснює постійний догляд за ОСОБА_2 .
Обстеження проведено за адресою: АДРЕСА_3 .
Установлення факт здійснення догляду - так.
Відсутність інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати особи (до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») - так.
Комісія в складі: голови комісії, керуючого справами (секретаря) виконкому - Кузневича С.С., заступника комісії, начальника відділу соціального захисту населення Барабан Т.В., секретаря комісії, інспектора з благоустрою Монастириської міської ради - Безущак О.М., головного спеціаліста-юристконсульта юридичного відділу реєстрації та обліку місця проживання фізичних осіб міської ради - Синюка Б.В., провела обстеження фактичного проживання громадянина ОСОБА_4 в АДРЕСА_3 ., в ході якого встановлено, що гр. ОСОБА_4 в АДРЕСА_3 , у даний час не проживає.
Факт обстеження підтверджується актом обстеження будинковолодіння, затвердженого міським головою А О. Старух 09.07.2024, підписаного членами комісії.
Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 30.07.2024 у справі №603/449/24 розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
ОСОБА_1 відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» 04.07.2024 було призвано для проходження військової служби під час мобілізації на особливий період та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 04.07.2024 зараховано на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період до особового складу на посаді інспектора прикордонної служби 3 категорії - кулеметника 1 групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_7 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_8 » (тип Б), (з місцем дислокації АДРЕСА_4 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військова частина НОМЕР_1 , військове звання - солдат.
ОСОБА_1 12.07.2024 звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 з рапортом та відповідним пакетом підтверджуючих документів про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-Х у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю - ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та відсутністю інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення.
До рапорту додано належним чином засвідчені копії та оригінали документів:
- копію паспорта ОСОБА_1 ;
- копію паспорта ОСОБА_2 ;
- Витяг з реєстру територіальної громади адреси реєстрації ОСОБА_2 ;
- копію картки РНОКПП ОСОБА_2 ;
- копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ;
- копію довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії ОСОБА_2 від 14.06.2024 №726760;
- заключення ЛКК КНП Монастирського центру первинної медико-санітарної допомоги про потребу постійного догляду за ОСОБА_2 №198 від 09.07.2024;
- заяву ОСОБА_2 про визначення ОСОБА_1 особою, яка здійснює догляд від 10.07.2024;
- акт про встановлення факту здійснення особою ОСОБА_1 догляду за ОСОБА_2 №11 від 27.06.2024;
- акт обстеження будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_3 від 09.07.2024;
Відповідач листом від 19.08.2024 відмовив у задоволенні рапорту ОСОБА_1 з тих підстав, що в долученій копії довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії СГ 12 ААГ від 14.06.2024 №726760 у висновку про умови та характер праці, рекомендованих заходах по відновленню працездатності не визначено потребу у постійному сторонньому догляді.
Також відповідач зазначив, що при наданні ОСОБА_1 документів, які підтверджують підстави для звільнення, його рапорт буде розглянутий повторно.
ОСОБА_1 08.09.2024 повторно звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 з рапортом та доповненим пакетом підтверджуючих документів про звільнення з військової служби за підпунктом «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХШ у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, та відсутністю інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення.
До рапорту було додано належним чином засвідчені копії та оригінали документів:
- копію паспорта ОСОБА_1 ;
- копію паспорта ОСОБА_2 ;
- Витяг з реєстру територіальної громади адреси реєстрації ОСОБА_2 ;
- копію картки РНОКПП ОСОБА_2 ,
- копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ;
- копію пенсійного посвідчення інваліда 2-ї групи ОСОБА_2 № НОМЕР_5 від 07.07.2024;
- заключення ЛКК КНП Монастирського центру первинної медико-санітарної допомоги про потребу постійного догляду за ОСОБА_2 №198 від 09.07.2024;
- заяву ОСОБА_2 про визначення ОСОБА_1 особою яка здійснює догляд від 10.07.2024 з;
- Акт обстеження будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_3 від 09.07.2024;
- копію рішення Монастирського районного суду Тернопільської області у справі №603/449/24 від 30.07.2024 про розівання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
У відповідь на рапорт ОСОБА_1 отримав Відомість доведення до інспектора прикордонної служби 2 категорії - водія 3 групи інспекторів прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_7 » (тип В) відлілу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_8 » (тип Б) солдата ОСОБА_1 , розпорядження начальника НОМЕР_6 прикордонного загону №08/75075/24-Ви від 16.10.2024 «Про розгляд рапорту щодо звільнення», яким в задоволенні такого повторно відмовлено, мотивуючи тим, що надане Заключення ЛКК КНП Монастирського центру первинної медико-санітарної допомоги про потребу постійного догляду за ОСОБА_2 №198 від 09.07.2024 не відповідає встановленому зразку, відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України 09.03.2021 №407, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.04.2021 за №510/36132, та не надано копію довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії для підтвердження потреби в постійному догляді а також не в повному обсязі висвітлена інформація стосовно членів сім'ї першого та другого ступеня спорідненості, які відповідно до закону зобов'язані утримувати та доглядати за ОСОБА_2 , стосовно її синів та дочок.
Вважаючи поведінку відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1, 2, 4 - 6 статті 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону №2232-XII (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) і залежать від виду військової служби.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, передбачені частиною 5 цієї статті.
У пункті 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-XII вказано, що під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається) за наявності таких підстав:
г) через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
Частиною 12 ст. 26 Закону №2232-XII визначено перелік таких сімейних обставин, до яких відноситься в тому числі: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я (п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII).
Підсумовуючи, відповідно до підпункту «г» п. 3 ч. 5, п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затверджене Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 (далі Положення №1115/2009; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 26 Положення №1115/2009 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, звільняється з військової служби з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно з п. 288 Положення №1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.
У межах справи, що переглядається в апеляційному порядку, спірні правовідносини виникли у зв'язку із оскарженням бездіяльності відповідача щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 згідно поданого рапорту з військової служби за сімейними обставинами на підставі п.п. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-XII у зв'язку необхідністю здійснення постійного догляду за його матір'ю інвалідом ІІ групи ОСОБА_2 .
За змістом відомості доведення розпорядження начальника НОМЕР_6 прикордонного загону №08/75075/24-Вн від 16.10.2024 «Про розгляд рапорту щодо звільнення» підставою для відмови позивачу у звільненні слугувала, зокрема, недоведеність ним факту необхідності у здійсненні постійного догляду за його матір'ю ОСОБА_2 з тих причин, що наданий висновок ЛКК не відповідає встановленому зразку та не додано довідки до акта огляду МСЕК для підтвердження їй потреби в постійному догляді.
Так, в ході розгляду цієї справи сторонами спору не заперечується та обставина, що позивач є сином ОСОБА_2 , яка відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААД №726760 від 14.06.2024 є інвалідом ІІ групи до 02.07.2026 (подано із рапортом від 12.07.2024).
При наданні оцінки допустимості та достатності висновку ЛКК на підтвердження необхідності здійснення позивачем постійного догляду за своєю матір'ю в цілях можливості його звільнення із військової служби за сімейними обставинами, слід зазначити таке.
Відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 №066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Згідно з п. розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації №027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о Медична карта амбулаторного хворого №__, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання».
За змістом відповідної Інструкції висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
У контексті підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-XII має місце невідповідність термінів у нормативно-правових актах щодо того, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання Суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, від 11.04.2024 у справі №420/16689/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.
Крім того, в постанові Верховного Суду від 13.06.2024 у справі №520/21316/23 визначено:
Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 12.06.2013 №413 (далі - Постанова №413), якою - на виконання положень статті 26 Закону №2232-ХІІ, статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10.08.2012 №470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29.10.2012 №618 - затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу (далі - Перелік №413).
Згідно з указаним Переліком військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Таким чином, щодо підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини та інші поважні причини, як необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), то постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 визначено, в яких випадках такі обставини підтверджуються висновком медико-соціальної експертної комісії (щодо осіб віком понад 18 років), а в яких висновком лікарсько-консультативної комісії (щодо осіб до 18 років).
Своєю чергою, станом на момент прийняття Постанови №413, ст. 26 Закону №2232-ХІІ не містила переліку сімейних обставин, що можуть бути підставою для звільнення, а містила лише посилання на відповідну постанову Кабінету Міністрів України.
Так, відповідно до частини шостої статті 26 Закону №2232-ХІІ(у редакції від 09.06.2013, чинної на час прийняття Постанови №413): 6. Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби: д) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких (150-94-п, 413-2013-п) встановлено Кабінетом Міністрів України.
Водночас станом на момент виникнення спірних правовідносин, норми статті 26 Закону №2232-ХІІ уже містять виключений перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця зі служби.
Крім того, під час дії воєнного стану п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону №2232-XII доповнено підпунктом «г» згідно із Законом України від 01.04.2022 №2169-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян», згідно з яким військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи
Вказаний підпункт, зокрема, визначає два документи для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою: або висновок медико-соціальної експертної комісії, або ЛКК закладу охорони здоров'я. Повноваження таких органів залежно від суб'єкта, якому надається відповідний висновок, не розмежовані.
Пунктом 2 розділу II Прикінцеві положення Закону України від 01.04.2022 №2169-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян» зобов'язано Кабінет Міністрів України протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом: узгодити свої нормативно-правові акти з положеннями Закону та забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів відповідно до цього Закону.
Проте, станом на момент виникнення спірних правовідносин приписи Постанови №413 з новою редакцією Закону №2232-ХІІ- неузгоджені.
Своєю чергою, приписи Закону №2232-XII мають вищу юридичну силу у порівнянні з Постановою №413.
Вказане свідчить про те, що необхідність постійного стороннього догляду за матір'ю як особою з інвалідністю ІІ групи може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК.
Та наявне у матеріалах цієї справи заключення ЛКК №198 ВІД 09.07.2024 посвідчує необхідність постійного стороннього догляду за матір'ю позивача - ОСОБА_2 .
З огляду на викладене, доводи відповідача про необхідність підтвердження постійного стороннього догляду за хворою матір'ю саме медичним висновком МСЕК є безпідставним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Крім викладеного, у відповідній відомості також стверджено про те, що не в повному обсязі висвітлена інформація стосовно членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення, які зобов'язані утримувати та доглядати ОСОБА_2 , тобто стосовно членів її сім'ї - синів та доньок.
Своєю чергою, матеріали судової справи, та доводи апеляційної скарги не містять інформації щодо наявності інших осіб, які можуть здійснювати постійний сторонній догляд за ОСОБА_2 ..
У контексті спірних правовідносин апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про те, що в матеріалах справи наявні Акт обстеження будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_3 від 09.07.2024 та акт про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) від 27.06.2024 №11 Монастириської міської ради, а доводи відповідача про наявність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які відповідно до закону зобов'язанні утримувати та доглядати ОСОБА_2 є необґрунтованими та не підтверджені жодними доказами.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідачем не надано жодних доказів про те, що ним вживалися заходи щодо перевірки наявності підстав для звільнення позивача з військової служби у спосіб направлення запиту до керівника ТЦК та СП за місцем проживання сім'ї військовослужбовця щодо проведення перевірки та складання акту обстеження.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що прийняття рішення за наслідками розгляду рапорту позивача належить до виключної компетенції відповідача. Отже, зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби виходять за межі повноважень адміністративного суду при вирішенні цього публічно-правового спору.
З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відмова у задоволені рапорту позивача про звільнення з військової служби є протиправною та наявні підстави для зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 08.09.2024 про звільнення з військової служби, з урахуванням того, що ОСОБА_1 має право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26, абзацу 12 п. 3, ч. 12, статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та прийняти рішення відповідно до вказаного Закону, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
У своїх додаткових поясненнях апелянт також покликався на те, що позивач самовільно залишив військову частину, знятий зі всіх видів забезпечення з 28.02.2025 та вважається тимчасово відсутнім, а також з 28.02.2025 зарахований у розпорядження начальника загону призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, інспектора прикордонної служби 2 категорії - снайпера третього відділення інспекторів прикордонної служби другої комендатури швидкого реагування « ІНФОРМАЦІЯ_9 » (підтверджується долученими до пояснень наказами).
Вказане свідчить про нездійснення постійного догляду за його матір'ю, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Своєю чергою, крім повідомлених фактів, доказів відповідних обставин у взаємозв'язку з самовільним залишенням військової частини не надано.
Ба більше, факт вчинення кримінального правопорушення (зокрема, за ст. 407 Кримінального кодексу України - Самовільне залишення військової частини або місця служби) встановлюється у судовому рішенні, постановленому в порядку кримінального судочинства. Відповідно до частини 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічні норми містить статті 2 Кримінального кодексу України. Принцип невинуватості особи вина особи у вчиненні кримінального правопорушення повинна бути доведена в законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Рішення суду, вирок відсутні в матеріалах справи.
Оскільки позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.
Керуючись статтями 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) Державної прикордонної служби України залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 у справі №380/22982/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Т. В. Онишкевич
Н. М. Судова-Хомюк