28 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/14001/24 пров. № А/857/6403/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року у справі № 140/14001/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
суддя в 1-й інстанції Лозовський О.А.,
час ухвалення рішення 09.01.2025,
місце ухвалення рішення м.Луцьк,
дата складення повного тексту рішення не зазначена,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач 1), Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач 2) в якому просить:
- Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення і виплати грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, з 26.02.2022 до 30.06.2022 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704.
- Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити з 26.02.2022 до 30.06.2022 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.
- Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, з 01.07.2022 по 07.06.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704.
- Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити з 01.07.2022 по 07.06.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.
- Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не включенні до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки.
- Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
- Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 з не нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за станом здоров'я за 5 календарних роки в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, розрахованого по прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024 (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
- Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні за станом здоров'я за 5 календарних роки в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, розрахованого по прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Позивач зазначає, що з виплат грошового забезпечення та заробітної плати військовослужбовця вбачається, що посадовий оклад, оклад за військовим званням та інші похідні види грошового забезпечення, в тому числі допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, нараховані і виплачені у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням із неї, обчислені виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
ОСОБА_1 вважає такі дії відповідачів щодо застосування при нарахуванні грошового забезпечення та інших виплат із 26.02.2022 по 07.06.2024 розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, протиправними, оскільки з 29.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. До спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №1928-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року у справі № 140/14001/24 ухвалено адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково; визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 26.02.2022 по 30.06.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 26.02.2022 по 30.06.2022, із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704; визнано протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходження військової служби за період з 01.07.2022 по 19.05.2023, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходження військової служби за період з 01.07.2022 по 19.05.2023, із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо не включення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток за 2022, 2023, 2024 роки; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток за 2022, 2023, 2024 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Не погодившись з прийнятим рішенням суду Військова частина НОМЕР_1 та ОСОБА_1 оскаржили його, подавши апеляційні скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Військова частина НОМЕР_1 не погоджується з рішенням Волинського окружного адміністративного суду від в частині зобов?язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу за період із 01.07.2022 по 19.05.2023 щомісячного грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв?язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, з урахуванням виплачених сум та перерахунок і виплату ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток за 2022, 2023, 2024 роки, а тому просить в цій частині рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 по справі №140/14001/24 в частині визнання протиправними дії та зобов'язання відповідача здійснити дії - скасувати, прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що з 01.03.2018 Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за військовою посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018, а п. 4 постанови КМУ від 30.08.2017 №704 у редакції постанови КМУ від 12.05.2023 №481 підтверджений факт незмінності правила обчислення грошового забезпечення із використанням показника арифметичного значення прожиткового мінімуму у розмірі - « 1.762,00 грн.».
Вважає, що відповідачем не було порушено прав та інтересів позивача у даному конкретному випадку у зв?язку із відсутністю правових підстав для використання під час обчислення розміру грошового забезпечення військовослужбовця Збройних Сил України прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі - « 2.481,00 грн.» станом на 01.01.2022, « 2.684,00 грн.» станом на 01.01.2023.
Щодо перерахунку та виплатити ОСОБА_1 компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток за 2022, 2023, 2024 роки зазначає, що до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога при звільненні зі служби, грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошова допомога для оздоровлення, та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань включаються винагороди, які мають постійний характер, а додаткова винагорода, передбачена Постановою КМУ №168, виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, вона виплачується в залежності від виконання завдань та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди, а тому відповідні вимоги Позивача є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача не скористався, разом з тим подав клопотання про залишення апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 без руху через несплату у повному обсязі судового збору апелянтом, зокрема, як вказує позивач 5813,76 грн. Стверджує, що позовна заява містить 8 позовних вимог, 4 з яких є похідними. Оскільки апелянт при зверненні до апеляційного суду сплатив 1453,44 грн судового збору, а тому існує необхідність залишення такої апеляційної скарги без руху з наданням строку для сплати судового збору у повному обсязі.
ОСОБА_1 оскаржив рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо обчислення і виплати йому грошового забезпечення з 20.05.2023 по 07.06.2024 без врахування розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01 січня 2023 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 01 січня 2024 року.
Також не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у застосування як мінімальної величини 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.
В іншій частині рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі №140/14001/24 від 09.01.2024 позивачем не оскаржується.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що просив здійснити перерахунок грошового забезпечення із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум. При цьому, позивач вважає, що згідно з Постановою №704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу з 29.01.2020, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується, а використовується як мінімальна величина.
Вважає, що розрахунок грошового забезпечення позивача навіть після 20.03.2023 має здійснюватися виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом та відповідний календарний рік, а не з суми 1762 грн., оскільки положення пункту 4 постанови №704 не відповідають Конституції України, так як звужують права військовослужбовців (незалежно від того, чи оскаржувався цей акт в судовому порядку та чи є він чинним на момент розгляду справ), тому згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21).
Сума коштів у розмірі 1762 гривні, яка використана як стала, незмінна база для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовця, не відповідає вимогам забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного, оскільки вказує на незмінність грошового забезпечення військовослужбовця незалежно від рівня інфляції, підвищення норм споживання та забезпечення.
Позбавлення позивача права на розрахунок грошового забезпечення виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом та відповідний календарний рік, свідчить не лише про звуження його права на грошове забезпечення, а й порушення його право на майно.
З огляду на невідповідність норм постанови КМУ від 12.05.2023 №481, якими внесені зміни до п.4 постанови КМУ №704, нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, а саме Конституції України, Закону №2017-III та Закону №2011-XII, оскільки грошове забезпечення військовослужбовця як державна соціальна гарантія повинно визначатися виключно на підставі соціальних стандартів, якими сума коштів у розмірі 1762 гривні не є, вважає, що застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення пункту 4 Постанови №704, в редакції до 24.02.2018, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №103.
З урахуванням наведеного просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі №140/14001/24 від 09.01.2025 в частині: відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 щодо періоду служби з 20.05.2023 по 07.06.2024; відмови у застосуванні 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати як мінімальної величини при перерахунку грошового забезпечення; та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу позивача не скористався.
Відповідно до ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційних скарг, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржників, виходячи із такого.
Судом першої інстанції встановлено, що з 26.02.2022 по 28.03.2024 включно позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 та з 29.03.2024 по 07.06.2024 включно у ВЧ НОМЕР_1 .
З відповіді на адвокатський запит №809 від 15.11.2024 від ВЧ НОМЕР_1 з розрахунками, наказами та поясненнями вбачається, що фінансове забезпечення ОСОБА_1 , який проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 та НОМЕР_1 з 01.07.2022 по 07.06.2024 здійснювалося військовою частиною НОМЕР_1 .
Тобто, незважаючи, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , всі нарахування грошового забезпечення здійснювала військова частина НОМЕР_1 з 01.07.2022 по 07.06.2024.
Військова частина НОМЕР_2 розформована на підставі директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 02.02.2024 №Д-321/7/дск, директиви командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 03.02.2024 №Д-6дск та директиви командира 9 армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України від 04.02.2024 №Д-6дск, цю інформацію ми отримали з листа-відповіді на наш адвокатський запит від 29.10.2024 №6018, зазначається, що діяльність військової частини НОМЕР_2 як окремого підрозділу фактично припинена шляхом переформування - приєднання до ВЧ НОМЕР_1 в якості її лінійного підрозділу.
Також, зазначено, що відповідно до Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280, згідно рішення командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 22.03.2018, ВЧ НОМЕР_1 з дня ї формування була зарахована на фінансове забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому нарахування та виплата грошового забезпечення та усіх інших передбачених законодавством виплати позивачу ВЧ НОМЕР_1 в період з 26.02.2022 до 30.06.2022 здійснювались розпорядником бюджетних коштів 3 рівня - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.06.2024 №72, молодшого сержанта, водія-електрика польової лазні взводу матеріального забезпечення 3 механізованого батальйону ОСОБА_1 , звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - за станом здоров'я - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Вважаючи, що в ході проходження військової служби обчислення і виплату грошового забезпечення здійснено з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що з 29.01.2020 по 19.05.2023 відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, а тому у період з 26.02.2022 по 19.05.2023 грошове забезпечення позивача та його складові мали обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023.
В той же час починаючи з 20.05.2023 пункт 4 Постанови №704 було викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, а тому відсутні підстави для проведення перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 по 07.06.2024. З цих же підстав відсутні підстави для обрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з врахуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого Законом станом на 01 січня календарного року відповідно.
Крім цього, оскільки виплата грошового забезпечення та допомоги на оздоровлення, а також інших виплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби, безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, а відповідачами в період з 26.02.2022 по 19.05.2023 при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача протиправно не враховано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом січень 2022 року та січень 2023, як розрахункову величину, суд дійшов висновку і про протиправність виплати інших виплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби, без урахуванням відповідних величин.
Стосовно вимоги позивача щодо зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 перерахувати та виплатити компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», суд першої інстанції дійшов висновку, що указана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункова величина), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані позивачем дні оплачуваних відпусток.
Щодо вимоги позивача зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні за станом здоров'я за 5 календарних роки в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, розрахованого по прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2024 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) суд першої інстанції прийшов до висновку, що при звільненні з військової служби позивач, як військовослужбовець, що проходив військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, відповідно до абзацу 7 пункту 2 статті 15 Закону №2011-XI та Порядку №460 мав право на одноразову грошову допомогу в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення, отриманого ним за кожний повний календарний місяць служби, яка йому була виплачена у відповідності до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №72 від 07.06.2024, а тому у позивача відсутнє право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до роз'яснень, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України №7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Переглядаючи судове рішення в межах доводів поданих апеляційних скаргах та лише в розрізі питань, окреслених апелянтами, що зазначені вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтями 1, 9 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року (далі Постанова №704), якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 10 Постанови №704, ця постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.
За первинною редакцією пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Згідно з приміткою 1 Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Відповідно до примітки до Додатку 14 також передбачено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
За загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв'язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв'язку з нормою, в даному випадку пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує.
Суд звертає увагу, що застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме положення основної норми Постанови №704, пункт 4 якої має нормативний характер, тобто містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі Постанова №103).
Пунктом 6 Постанови №103 внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються.
Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
При цьому, суд зазначає, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
В той же час постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704.
Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови №704 та відновлено його попередню редакцію (станом на 30 липня 2018 року), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Із наведеного слідує, що саме з 29 січня 2020 року - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Тобто, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року.
Таким чином, з 29 січня 2020 року, з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18, виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Відтак з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
При цьому, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.03.2023 у справі №420/6572/22.
Крім цього, оскільки розмір посадового окладу та окладу за військовим званням безпосередньо впливає також на розмір матеріальної допомоги на оздоровлення та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходження військової служби, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність дій відповідачів щодо не проведення перерахунку та виплати позивачу вказаних виплат з 01.07.2022 по 19.05.2023 з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Стосовно вимоги позивача щодо зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 перерахувати та виплатити компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що указана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункова величина), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані позивачем дні оплачуваних відпусток, що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 20.12.2024 у справі №240/21650/23.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає необґрунтованими викладені в апеляційній скарзі відповідача доводи про відсутність підстав для задоволення вищевказаних позовних вимог.
Що стосується апеляційної скарги позивача щодо обчислення розміру грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, починаючи з 20.05.2023, колегія суддів зазначає наступне.
12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704" (надалі - Постанова № 481), та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини (опубліковано 20.05.2023 -Урядовий кур'єр № 101).
Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
У рішенні від 26.01.2011 № 1-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що, положення частини першої статті 58 Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини).
Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними, зокрема у рішенні від 12.02.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України підтримав раніше сформовану ним юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що з 20.05.2023 діє пункт 4 Постанови № 704 в іншій редакції (Постанови №481), який не передбачає обчислення розміру посадового окладу та окладу за військове звання виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня відповідного календарного року.
Подібні висновки цілком узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суд, які наведені в постановах від 16.04.2025 справа № 300/3722/23, від 25.03.2025 у справі №580/12119/23, від 15.20.2024 у справі № 420/5473/23 та від 02.04.2024 у справі № 340/608/23.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що грошове забезпечення позивача у період з після 20 травня 2023 року, правильно розраховане Військовою частиною НОМЕР_1 , виходячи з розміру 1762 гривні, що дорівнює розміру прожиткового мінімуму встановленого для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року.
Отже в зазначений період Військова частина НОМЕР_1 діяла правомірно, в межах наданих повноважень та у спосіб встановлений законодавством, а тому суд першої інстанції прийшов до правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Щодо доводів апелянта про безпідставність застосування постанови №481 від 12.05.2023, яка, на його думку, суперечить Конституції України, Законам України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про державний бюджет України на 2024 рік» та позбавляє права на отримання грошового забезпечення з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 та 2024 року відповідно, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно п. 4 ст. 9 Закону № 2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців у складі грошового забезпечення відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України, що прямо встановлено Законом № 2011-XII.
Колегія суддів зауважує, що постанова № 481 від 12.05.2023, якою внесені зміни до постанови КМУ № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", є чинною, не скасованою та не є предметом розгляду даної справи, а отже підлягає застосуванню.
Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 17 березня 2005 року № 1-рп/2005, держава зобов'язана відповідним чином регулювати економічні процеси, встановлювати і застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 дійшов висновку, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Колегія суддів звертає увагу, що у пункті 2.1 Рішення від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом, на що вказав Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.
Політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення проведення якої на підставі пункту 3 статті 116 Конституції України здійснюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 грудня 2018 року у зразковій справі № 802/2196/17-а (Пз/9901/1/18) та Верховний Суд у постановах від 07 лютого 2019 року у справі № 750/6379/16-а, від 29 вересня 2020 року у справі № 263/14242/17.
Крім того, абзацами другим та третім підпункту 2 пункту 22 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України встановлено, що в умовах воєнного стану або для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації Кабінет Міністрів України може приймати рішення, зокрема щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування.
Вказані положення неконституційними не визнавалися, є чинними і узгоджуються, зокрема з Рішенням від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, в якому Конституційний Суд України зазначив про наявність у КМУ права встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
У Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України також зауважив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.
Колегія суддів вважає за необхідне застосувати також судову практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) ЄСПЛ, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і у справі Стре проти Сполучного Королівства ("Stretch v. the United Kingdom", № 44277/98, п. 37).
Також у цій справі суд вважає за необхідне врахувати висновки ЄСПЛ у справі "Grudic v. Serbia" (заява № 31925/08, пункт 72) про те, що у сфері соціального законодавства, у тому числі в сфері пенсійних виплат, держави користуються широкою свободою розсуду, що в інтересах соціальної справедливості та економічного добробуту може законно змусити їх коригувати, обмежувати або навіть зменшувати розмір пенсійних виплат, які, як правило, виплачуються кваліфікованому населенню.
За аналогічних обставин у справах "Valkov and others v. Bulgaria" (заява № 2033/04), "Khoniakina v. Georgia" (заява № 17767/08) ЄСПЛ не констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та визнає можливість, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі Суд зобов'язаний ураховувати всі відповідні обставини справи та з'ясувати, чи було законним таке втручання, чи мало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується.
Вказане вище у сукупності свідчить про те, що реалізація Кабінетом Міністрів України покладених на нього повноважень в частині визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців з метою збалансування наявного фінансового ресурсу держави та досягнення справедливого балансу між захистом інтересів якомога більшої кількості громадян. Вказана стратегія Уряду передусім сприяє забезпеченню соціальної справедливості та економічної стабільності в умовах воєнного стану, коли держава в першу чергу зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси, у тому числі фінансові, саме для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії рф.
За таких обставин колегія суддів вважає необґрунтованими викладені в апеляційній скарзі позивача доводи про наявність підстав для задоволення вищевказаних позовних вимог.
Що стосується апеляційної скарги позивача щодо відмови у застосуванні 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати як мінімальної величини при перерахунку грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.
З 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою підвищено грошове забезпечення відповідних категорій осіб рядового і начальницького складу та закладено механізм щорічного збільшення його розміру у подальшому.
Так, відповідно до пункту 4 цієї Постанови у редакції, що була чинною до 24.02.2018, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З 24.02.2018 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України №103 (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнав протиправним та нечинним пункт 6 Постанови №103.
Наведене свідчить, що, починаючи з 29.01.2020, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.
В той же час, як правильно зауважив суд першої інстанції, згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закон №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01.01.2017) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
З аналізу наведених правових норм суд першої інстанції прийшов правильного висновку, що з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.
Такі висновки суду першої інстанції щодо спірних правовідносин повністю відповідають і усталеній практиці Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеній, зокрема у постановах Верховного Суду від 22.05.2025 у справі №460/17825/21, від 13.03.2025 у справі №380/25913/21, від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 11.02.2021 у справах №200/3757/20-а, №200/3774/20-а, №240/11952/19, від 14.04.2021 у справі №240/12309/20.
Крім цього, апеляційна скарга позивача в цій частині обґрунтована тим, що позивач вважає, що згідно з Постановою №704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу з 29.01.2020, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
В той же час рішенням суду першої інстанції і покладено на відповідача обов'язок здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за відповідний період із врахуванням саме розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік, а тому вимоги апеляційної скарги суперечать доводам її обґрунтування.
За таких обставин колегія суддів не заходить підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та відповідно позовних вимог позивача у цій частині.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені скаржниками в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Доводи апеляційних скарг, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційні скарги слід залишити без задоволення.
Апеляційний суд також звертає увагу на те, що від представника ОСОБА_1 18.03.2025 надійшло клопотання про залишення апеляційної скарги без руху, у зв'язку з несплатою Військовою частиною НОМЕР_1 судового збору у повному обсязі при зверненні до суду апеляційної інстанції.
Листом від 21.03.2025 повідомлено, що оцінку вказаному клопотання буде надано при ухваленні судового рішення.
Вирішуючи вказане питання апеляційний суд виходить з такого.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, визначені Законом України «Про судовий збір».
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу станом на 01 січня 2024 року становить 3028 грн.
Розмір ставки судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду, відповідно до частини 2 статті 4 Закону України Про судовий збір становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Адміністративний позов в справі, що розглядається, містить вимогу майнового характеру.
Розмір ставки судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду, відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При зверненні до апеляційного суду Військова частина НОМЕР_1 оскаржує судове рішення в частині визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити вії відповідача ВЧ НОМЕР_1 .
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Перевіривши матеріали апеляційної скарги суддя встановив, що її подано в електронній формі через підсистему «Електронний суд», а тому при обрахунку суми судового збору застосовується коефіцієнт 0,8.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга містить дві вимоги немайнового характеру (визнати протиправними дії та зобов'язання вчинити відповідні дії апелянта Військову частина НОМЕР_1 ) та при зверненні до апеляційного суду слід було сплатити судовий збір у сумі 2906,88 грн.
При звернення до апеляційного суду апелянт сплатив судовий збір у сумі 1453,44 грн згідно з платіжною інструкцією №246 від 07.02.2025.
Таким чином, розмір недоплати судового збору становить 1453,44 грн.
Підсумовуючи наведене, на підставі приписів частин 1 та 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути з Військової частини НОМЕР_3 на користь держави недоплачений судовий збір в сумі 1453,44 грн. за наступними реквізитами «Отримувач - ГУК Львiв/Галицький р-н/22030101; код отримувача (ЄДРПОУ) - 38008294; банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); рахунок отримувача - UA338999980313161206081013952; код класифікації доходів бюджету - 22030101; найменування коду класифікації доходів бюджету: судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050); призначення платежу - *;101; код платника; судовий збір; № справи; Восьмий апеляційний адміністративний суд».
Керуючись ст. 241, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року у справі № 140/14001/24 залишити без змін.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь держави недоплачену суму судового збору 1453,44 грн. за платіжними реквізитами «Отримувач - ГУК Львiв/Галицький р-н/22030101; код отримувача (ЄДРПОУ) - 38008294; банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); рахунок отримувача - UA338999980313161206081013952; код класифікації доходів бюджету - 22030101; найменування коду класифікації доходів бюджету: судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050); призначення платежу - *;101; код платника; судовий збір; № справи; Восьмий апеляційний адміністративний суд».
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич