28 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/6423/24 пров. № А/857/24561/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Хобор Р.Б.,
суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження, в м. Львові, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Луганській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року, що ухвалив суддя Костюкевич С.Ф. у м. Луцьку, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, у справі № 140/6423/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Луганській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
Позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Луганській області, щодо відмови у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 та призначити і виплачувати пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.06.2024.
20 вересня 2024 року Волинський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким адміністративний позов задовольнив частково.
Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області № 032950010456 від 21.05.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.06.2024.
У задоволенні інших позовних вимог відмовив.
Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області судовий збір в сумі 1 211,20 грн.
Приймаючи це рішення, суд першої інстанції виходив з того, що документами, які подала позивачка, підтверджено право позивачки на зниження пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Суд відмовив у задоволенні позову до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, оскільки, вказане управління є неналежним відповідачем у справі.
Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржило Головне управління Пенсійного фонду України у Луганській області, подавши апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, Головне управління Пенсійного фонду України у Луганській області зазначає те, що позивачка не має права на зниження пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки, позивачка не проживала у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року більше трьох років.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.
Суд першої інстанції встановив те, що позивачка є особою, потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
13.05.2024 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області із заявою про призначення пенсії, зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
21.05.2024 Головне управління Пенсійного фонду України у Луганській області, за принципом екстериторіальності розглянуло заяву позивачки та прийняло рішення № 032950010456, яким відмовило позивачці в призначенні пенсії за віком, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв'язку тим, що позивачка не прожила в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років.
У рішенні відповідач вказав, що не зарахував до періоду проживання позивачки на території гарантованого добровільного відселення період навчання у Луцькому державному педагогічному інституті ім. Лесі Українки з 01.09.1987 по 06.10.1989.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно - правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи те, що доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду в частині задоволення позову, а також те, що відповідач не навів доводів протиправності рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову, не зважаючи на те, що відповідач, фактично, просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю.
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.03.2003 передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За нормою статті 26 вказаного Закону, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Сторони не заперечують ту обставину, що на час звернення до відповідача вік позивачки - 53 роки 11 місяців 12 днів, а страховий стаж позивачки - 31 років 7 місяців 7 днів.
Позивачка просить відповідача призначити пенсію зі зменшенням встановленого законом віку виходу на пенсію, як особі, яка постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).
Відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку на 3 роки, та додатково на 1 рік за кожні 3 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Отже, умовою для надання пенсій особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення зі зменшенням пенсійного віку на 3 роки, та додатково на 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 6 років, є те, що особа проживала або працювала у цій зоні не менше 3 років станом на 1 січня 1993 року.
У іншому випадку питання про зменшення пенсійного віку не розглядається.
Крім того, початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється особам, які постійно проживали або постійно працювали у гарантованого добровільного відселення з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Додаткове зниження пенсійного віку на 1 рік за кожні 3 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, визначається залежно від часу проживання, роботи особи у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії.
Відповідно до статті 15 Закон № 796-XII, підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Відповідно до підпункту 7 пункту 2.1 постанови правління Пенсійного фонду України затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є:
документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями);
посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»);
Апеляційний суд встановив те, що позивачка має посвідчення громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (3 категорія) серії НОМЕР_1 .
Таке посвідчення, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 14 Закону № 796-XII, видається особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше трьох років.
Зважаючи на те, що посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи 3 категорії видається особам, які постійно проживали або постійно працювали чи постійно навчалися на території зони гарантованого добровільного відселення, станом 01 січня 1993 року не менше 3 років, а для розгляду питання про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку значення має лише факт проживання чи праці у цій зоні, то посвідчення громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи 3 категорії серії НОМЕР_1 не підтверджує факт проживання чи праці позивачки на території зони гарантованого добровільного відселення, станом 01 січня 1993 року не менше 3 років.
В такому випадку, до уваги приймаються довідки про період проживання, роботи на території зони гарантованого добровільного відселення.
Для цього позивачка надала довідку Гуто-Боровецького старостинського округу Виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради від 22.04.2024 № 795, у якій зазначено, що позивачка постійно проживала в с. Іваномисль Камінь-Каширського району Волинської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення з дня народження по 06.10.1989 та з 14.07.1992 по 07.09.1992, а також довідку Видертського старостинського округу Виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради від 24.04.2024 № 487, у якій зазначено, що позивачка постійно проживала у с. Видерта, Камінь-Каширського району Волинської області з 19.09.1992.
Також у матеріалах справи є архівна довідка видана Волинським національним університетом імені Лесі Українки про те, що позивачка навчалася у Луцькому державному педагогічному інституті імені Лесі Українки з 24.08.1987 по 27.06.1992 на денній формі навчання. При цьому з 05.12.1988 по 17.12.1988, з 27.02.1989 по 12.03.1989, з 27.11.1989 по 09.12.1989, з 19.03.1990 по 03.04.1990 мала неперервну практику в Луцькій школі № 21, з 11.02.1991 по 23.03.1991 в Луцькій школі № 1, з 16.09.1991 по 28.10.1991 в Полицівській школі, з 01.07.1990 по 02.08.1990 мала літню педагогічну практику в ЖЕК № 11.
Таким чином, зважаючи на періоди навчання (практики) позивачки, позивачка не проживала на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року більше 3 років.
Тому, апеляційний суд вважає, що позивачка не має права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Отже, відповідач приймаючи спірне рішення діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції, в частині задоволення позову, неправильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права.
Апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, в частині задоволення позову, а тому її необхідно задовольнити, водночас, рішення суду першої інстанції, в частині задоволення позову, необхідно скасувати та прийняти постанову про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Луганській області задовольнити.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року в справі № 140/6423/24, в частині задоволення позову, скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуюча суддя Р. Б. Хобор
судді Н. В. Бруновська
Р. М. Шавель