СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/27469/24
пр. № 2/759/1935/25
12 травня 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кравченка Ю.В., за участю секретаря судового засідання Бондарчук М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів, стягнення надмірно сплачених аліментів та стягнення аліментів на утримання дитини,
І. Позиції учасників справи
Аргументи позивача
19 грудня 2024 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів та стягнення аліментів на утримання дитини.
Позов обґрунтований тим, що:
- позивач і відповідачка є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- 18 серпня 2022 року Святошинський районний суд міста Києва ухвалив рішення, яким визначив стягувати з позивача на користь відповідачки аліменти на утримання малолітньої дочки, в розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25.07.2022 року і до досягнення дитиною повноліття;
- 03 жовтня 2022 року Святошинський районний суд міста Києва видав виконавчий лист на примусове виконання вказаного рішення суду;
- 11 серпня 2023 року державний виконавець Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ухвалив постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вказаного виконавчого листа;
- з 25 грудня 2023 року ОСОБА_1 проживає з позивачем; 31 липня 2024 року Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області ухвалив рішення, яким у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини відмовив;
- попри зміну місця проживання дочки, позивач продовжував сплачувати аліменти на користь відповідачки; станом на 01 січня 2024 року заборгованість позивача становила 50 869,13 гривень; з червня до жовтня 2024 року із заробітної плати позивача перераховані аліменти на користь відповідачки на загальну суму 72 001,85 гривень;
- сума надмірно сплачених аліментів становить 21 132,72 гривень; 11 000,00 гривень надмірно сплачених аліментів відповідачка повернула позивачеві добровільно;
- починаючи з 25 грудня 2023 року ОСОБА_1 перебуває на утриманні позивача; відповідачка матеріальної допомоги на утримання дочки добровільно не надає.
З урахуванням викладеного просив звільнити його від сплати аліментів на утримання дочки з 01 січня 2024 року, стягнути з відповідачки надмірно сплачені аліменти в сумі 10 132,72 гривень, стягувати з відповідачки на його користь аліменти на утримання дочки в розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку щомісячно, починаючи з 01 січня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
У судове засідання позивач не з'явилася. 12 травня 2025 року, до початку розгляду справи по суті, подав заяву, в якій просив справу розглядати без його участі. Позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечив.
Позиція відповідачки
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, про причини неявки не повідомила, про дату, час і місце судового засідання була повідомлена належним чином.
Відзив на позовну заяву відповідачка не подала.
20 лютого 2025 року до суду засобами поштового зв'язку надійшла заява відповідачки, в якій вона просила заочно розглянути справу, у зв'язку з її перебуванням за кордоном.
Зазначену заяву суд до уваги не бере, з огляду на таке.
Відповідно до поштового конверта ТОВ «Нова пошта», в якому містилася вказана заява, відправником поштового відправлення № 59001322875828 є ОСОБА_2 , місце відправлення: м. Київ, відділення № 162, дата відправлення: 19 лютого 2025 року о 14 годині 04 хвилини (а.с. 54).
Наведені спростовують інформацію про перебування відповідачки за кордоном, яка зафіксована в заяві.
ІІ. Процесуальні дії суду
06 січня 2025 року суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху з підстав несплати позивачем судового збору в повному обсязі, зобов'язав позивача доплатити судовий збір у сумі 1 211,20 гривень.
27 січня 2025 року суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій визначив проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначив судове засідання на 26 лютого 2025 року.
У зв'язку з неявкою відповідачки судове засідання, призначене на 26 лютого 2025 року, суд відклав на 31 березня 2025 року.
У зв'язку з неявкою відповідачки судове засідання, призначене на 31 березня 2025 року, суд відклав на 12 травня 2025 року.
Поштовий конверт, яким відповідачці на її зареєстроване місце проживання суд направив ухвалу про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з додатками, повернувся до суду без вручення. На довідці про причини повернення / досилання стоять відмітки «повертається» та «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 62).
Суд зауважує, що листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 (провадження № 61-11723св22).
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника - суду.
Також суд повідомляв ОСОБА_2 про розгляд справи через оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України (а.с. 57).
З огляду на викладене, суд ужив всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідачку про дату, час і місце розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З огляду на те, що відповідачка відзив на позовну заяву не подала, у судове засідання не з'явилася, хоча про дату, час і місце судового засідання була повідомлена належним чином, а також ураховуючи те, що позивач проти ухвалення заочного рішення не заперечив, суд без оформлення окремого документа ухвалив провести заочний розгляд справи.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
ІІІ. Обставини, які встановив суд
Позивач і відповідачка є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим повторно Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 18.01.2024. Реєстрація народження проведена відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві 19.05.2011, актовий запис № 1356 (а.с. 16).
За відкритим даними з Єдиного державного реєстру судових рішень 18 серпня 2022 року Святошинський районний суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 759/8568/22, яким визначив стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в 1/4 частки його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25.07.2022 року і до досягнення дитиною повноліття. Зазначене рішення набрало законної сили 19.09.2022 (посилання в Єдиному державному реєстрі судових рішень https://reyestr.court.gov.ua/Review/105800793).
03 жовтня 2022 року Святошинський районний суд міста Києва видав виконавчий лист № 759/8568/22 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в 1/4 частки його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25.07.2022 року і до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 17).
11 серпня 2023 року державний виконавець Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сапронова О.О. ухвалила постанову про відкриття виконавчого провадження № 72512828 з примусового виконання виконавчого листа № 759/8568/22 від 03.10.2022 (а.с. 18-19).
Відповідно до повідомлення про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників, складеного Прилуцьким відділом державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 11.01.2024 за № 72512828, заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів станом на 01.01.2024 становить 50 869,13 гривень (а.с. 20).
05 лютого 2024 року державний виконавець Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сапронова О.О. ухвалила постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, якою визначила здійснювати відрахування із сум доходів боржника в розмірі 50% доходів щомісяця до погашення заборгованості зі сплати аліментів (а.с. 25-26)
За відкритим даними з Єдиного державного реєстру судових рішень 31 липня 2024 року Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області ухвалив рішення у справі № 742/1867/24, яким у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю відмовив. Зазначене рішення набрало законної сили 02.09.2024 (посилання в Єдиному державному реєстрі судових рішень https://reyestr.court.gov.ua/Review/120731718).
У зазначеному рішенні Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області встановив, що малолітня ОСОБА_3 з грудня 2023 року проживає з батьком.
Згідно з договором оренди двокімнатної квартири № 05-07/24 від 05.07.2024 ОСОБА_4 (орендодавець) передав, а ОСОБА_1 (орендар) прийняв у тимчасове користування квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . За умовами вказаного договору орендар буде проживати у вказаній квартирі та дочкою, 12 років (а.с. 29-30).
Відповідно до акта обстеження умови проживання, складеного Службою у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації 09.02.2024, у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_1 (батько) та ОСОБА_3 , 2011 року народження (дочка) (а.с. 31).
Згідно з довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЙЄР ПОІНТ» від 22.11.2024 № БФП00000030 за період з червня 2024 року до жовтня 2024 року із заробітної плати ОСОБА_1 утримано за виконавчими листами 72 001,85 гривень (а.с. 28).
Відповідно до платіжних документів АТ «Ощадбанк» 06.11.2024, 07.11.2024, 11.11.2024 та 02.12.2024 ОСОБА_2 перерахувала ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 11 000,00 гривень (а.с. 32-35).
11 серпня 2023 року державний виконавець Прилуцького відділу державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Сапронова О.О. ухвалила постанову про повернення ОСОБА_2 виконавчого листа № 759/8568/22 від 03.10.2022 за її заявою (а.с. 36-37).
ІV. Мотиви та оцінка суду
Загальні зауваження
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Аналогічна за змістом норма наведена у частині першій статті 4 ЦПК України.
Відповідно до ч. 10 ст. 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу
Способами захисту сімейних прав та інтересів є, зокрема, припинення правовідношення, а також визнання його недійсним, скасування; примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку (пункти другий, третій частини другої статті 18 СК України).
Одним зі способів захисту цивільних прав, згідно із п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, є відновлення становища, яке існувало до порушення.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Згідно із ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, що ратифікована постановою Верховної Ради УРСР 27.02.1991 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» № 2402-III від 26.04.2001 забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Відповідно до частин першої-другої статті 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно із ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Щодо вимоги про звільнення від сплати аліментів
Стаття 51 Конституції України встановлює обов'язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.
Відповідно до ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (частини перша-третя статті 181 СК України).
Тлумачення наведеної норми свідчить, що право на одержання аліментів на утримання дитини має той з батьків, з яким проживає дитина.
У частині першій статті 10 СК України зазначено, що якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).
Відповідно до частини четвертої статті 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Згідно із частиною другою статті 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Зазначені норми не визначають чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому ними можуть бути будь які обставини, що з урахуванням інтересів дитини змінюють обов'язок щодо сплати цих платежів.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 596/826/21.
У справі, що розглядається, ОСОБА_1 , як платник аліментів на утримання дочки, пред'явив вимогу про звільнення від їх сплати з 01 січня 2024 року.
В обґрунтування вимоги зазначив, що з 25 грудня 2023 року ОСОБА_2 не проживає разом з дочкою, а тому втратила право одержувати аліменти на її утримання.
Суд бере до уваги рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області в справі № 742/1867/24, що набрало законної сили, в якому суд установив, що малолітня ОСОБА_3 з грудня 2023 року проживає з батьком, ОСОБА_1 . Окрім того, факт проживання дочки з позивачем підтверджується актом обстеження умов проживання від 09.02.2024.
Суд акцентує, що зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: зміна фактичного проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні частини другої статті 197 СК України може бути підставою для звільнення від сплати аліментів.
Стягнення з позивача аліментів на утримання дитини, за умови, що ця дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні, суперечить положенням статті 181 СК України, за якою аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина. Нарахування аліментів за період, коли дитина не проживала з відповідачкою, суперечить цільовому призначенню аліментів, за рахунок яких утримується дитина.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що звільнення позивача від сплати аліментів забезпечить ефективний захист його порушеного права, що свідчитиме про вирішення завдань цивільного судочинства.
З огляду на викладене, вимогу про звільнення від сплати аліментів суд задовольняє повністю.
Щодо вимоги про стягнення надмірно сплачених аліментів
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 та від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Отже, за загальним правилом безпідставно набуті аліменти не підлягають поверненню
Водночас суд зауважує, що згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. На це вказує Верховний Суд у постановах від 16 травня 2018 року, у справі № 449/1154/14 від 10 квітня 2019 року, у справі № 337/474/14-ц від 11 листопада 2019 року, у справі № 947/37261/21 від 20 серпня 2024 року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15 зазначила, що правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
ЦК України закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право (частина п'ята статті 12 ЦК України). Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в такій поведінці особи-носія такого права, яка знала або повинна була знати, що здійснення нею прав або виконання обов'язків може призвести до негативних наслідків, проте не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.
Вище суд визнав доведеною обставину проживання неповнолітньої ОСОБА_1 з батьком з грудня 2023 року. Отже, підстава для сплати позивачем аліментів на користь відповідачки в грудні 2023 року відпала.
Відповідачка, знаючи, що її дочка з нею не проживає, всупереч нормам і принципам сімейного законодавства продовжувала отримувати аліменти на її утримання до жовтня 2024 року. Про обізнаність відповідачки свідчить ініціювання нею судового провадження про визначення місця проживання дитини, в ході якого вона стверджувала, що малолітня ОСОБА_1 проживає з батьком.
За таких обставин, суд визнає дії ОСОБА_2 з одержання аліментів на утримання дочки у період відсутності достатньої правової підстави, недобросовісними.
На підтвердження розміру надмірно сплачених аліментів позивач надав:
- повідомлення про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників, від 11.01.2024, відповідно до якого заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів станом на 01.01.2024 становить 50 869,13 гривень;
- довідку Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЙЄР ПОІНТ» від 22.11.2024, відповідно до якої за період з червня 2024 року до жовтня 2024 року із заробітної плати ОСОБА_1 утримано за виконавчими листами 72 001,85 гривень.
- платіжні документи АТ «Ощадбанк» про перерахування ОСОБА_2 ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 11 000,00 гривень.
З огляду на викладене, суд погоджується з доводами позивача, що неповернута сума надмірно сплачених аліментів становить 10 132,72 гривень.
Доказів сплати зазначеної суми відповідачка не надала, чим порушила права позивача.
Отже, вимогу про стягнення надмірно сплачених аліментів суд задовольняє повністю.
Щодо вимоги про стягнення аліментів на утримання дочки
Суд повторює, що стаття 51 Конституції України встановлює обов'язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.
Відповідно до ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частини перша-третя статті 181 СК України).
Відповідно до ст. 188 СК України батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.
Системне тлумачення зазначених норм свідчить, що:
- право на одержання аліментів на утримання дитини має той з батьків, з яким проживає дитина;
- обов'язок батьків утримувати дитину є безумовним. Його виконання не може залежати від будь-яких чинників чи обставин, як-то: відсутність доходу у платника аліментів, відсутність вини платника аліментів, наявність виконавчого документа на примусовому виконанні, наявність інших дітей, у тому числі повнолітніх;
- СК України визначає єдину підставу звільнення платника від сплати аліментів - наявність у дитини такого доходу, який повністю забезпечує її потреби та перевищує дохід кожного з батьків, що підтверджено рішенням суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (частина друга статті 182 СК України).
Згідно із ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справі про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
У справі, що розглядається:
- 19 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини в розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку щомісячно, починаючи з 01 січня 2024 року;
- надані ОСОБА_1 докази беззаперечно підтверджують, що неповнолітня дочка сторін проживає разом із ним, тому позивач вправі вимагати покладення на відповідачку аліментних зобов'язань;
- визначений ОСОБА_1 розмір аліментів узгоджується з приписами сімейного законодавства, є прийнятним і реальним до виконання.
З урахуванням обставин, визначених у ст. 182 СК України, суд дійшов висновку, що стягнення з відповідачки аліментів у заявленому розмірі забезпечить ефективний захист порушеного права позивача на утримання дочки, що свідчитиме про вирішення завдань цивільного судочинства.
Водночас позивач, пред'являючи вимогу про стягнення аліментів з 01 січня 2024 року, не надав доказів ужиття заходів щодо одержання з відповідачки аліментів за минулий період та доказів ухилення відповідачки від їх сплати. Твердження позивача про неодноразові відмови та ігнорування відповідачки сплачувати аліменти на утримання дочки протягом 2024 року є припущенням. Належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів на підтвердження цих обставин позивач не надав.
Наявність судового провадження про визначення місця проживання дитини не перешкоджало позивачеві вжити заходів щодо визнання виконавчого листа Святошинського районного суду міста Києва від 03.10.2022 таким, що не підлягає виконанню та подальшого стягнення аліментів з відповідачки.
З огляду на викладене, суд уважає за необхідне визначити початкову дату стягнення аліментів з відповідачки на користь позивача на утримання дочки з дня пред'явлення цього позову (19 грудня 2024 року), що відповідає приписам статті 191 СК України.
За таких обставин, вимогу про стягнення аліментів на утримання дочки суд задовольняє частково.
V. Висновки суду
ОСОБА_1 пред'явив до ОСОБА_2 три вимоги, дві з яких суд визнав законним та обґрунтованими повністю, одну з яких - частково.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, не скористалася своїми процесуальними правами учасника справи, не подала відзиву на позов та не навела суду будь-яких аргументів, якщо у неї такі існували, що спростовують доводи позивача і надані ним докази в обґрунтування позовних вимог.
З огляду на викладене суд задовольняє позов частково.
VІ. Розподіл судових витрат
Розподіл судового збору
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Позивач при поданні позову сплатив судовий збір за вимоги про звільнення від сплати аліментів та про стягнення надмірно сплачених аліментів у сумі 2 422,40 гривень, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції про переказ готівки АТ «Ощадбанк» № 5 від 11.12.2024 (а.с. 2) та квитанцією до платіжної інструкції про переказ готівки АТ «Ощадбанк» № 2 від 24.01.2025 (а.с. 48).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки вимоги про звільнення від сплати аліментів та про стягнення надмірно сплачених аліментів суд задовольнив повністю, сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача становить 2 422,40 гривень.
Окрім того, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільнені позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.
Отже, за подання цього позову позивач звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до п. 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», яка є чинною на час ухвалення рішення суду, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат.
Доказів звільнення відповідачки від сплати судового збору матеріали справи не містять.
За таких обставин, судовий збір у сумі 1211,20 гривень підлягає стягненню з відповідачки на користь держави.
Розподіл витрат на професійну правничу допомогу
Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI передбачено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв'язку із реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й струмування від подання безпідставних позовів.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Системний аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат:
1) їх дійсність;
2) необхідність;
3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий правовий висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
У постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
У постанові від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц Верховний Суд зазначив, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв'язку із розглядом конкретної справи.
У постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 Верховний Суд зазначив, що у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних під час надання правничої допомоги не потрібен.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідачки витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 400,00 гривень.
На підтвердження отримання професійної правничої допомоги позивач надав договір № 17-3/24 про надання правничої допомоги, укладений між адвокаткою Розмаїтою Марією Вікторівною (адвокат) та ОСОБА_1 (клієнт) 17 жовтня 2024 року (а.с. 38-39).
Згідно з розділом 1 вказаного договору клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надати правову допомогу, використовуючи усі законні способи і методи, здійснювати захист особистих майнових і немайнових прав та інтересів клієнта, а також представництво інтересів клієнта, що полягає в захисті, представництві та інших видів правової допомоги з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складання та підписання заяв, запитів, скарг, листів, позовних заяв та інших процесуальних документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення, надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні. Питання, яке потребує вирішення, - припинення стягнення аліментів з клієнта та стягнення аліментів на користь клієнта, представлення інтересів,
Підпис ОСОБА_1 на вказаному договорі відсутній.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
З огляду на те, що наданий примірник договору не містить підпису позивача суд визнає недоведеним отримання ним правничої допомоги в цій справі та відмовляє у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі викладеного вище, керуючись ст. 4, 10, 12, 13, 76-82, 89, 133, 137, 141, 247, 259, 263-265, 273, 280, 282, 288, 289, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів, стягнення надмірно сплачених аліментів та стягнення аліментів на утримання дитини задовольнити частково.
Звільнити ОСОБА_1 з 01 січня 2024 року від сплати аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25.07.2022 року і до досягнення дитиною повноліття, присуджених на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 18 серпня 2022 року в справі № 759/8568/22.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 надмірно сплачені аліменти в сумі 10 132,72 гривень.
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 (однієї чверті) з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 19 грудня 2024 року і до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття.
В іншій частині позову відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів на утримання дитини в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2 422,40 гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 1 211,20 гривень.
У стягненні витрат на професійну правничу допомогу відмовити повністю.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).
Відповідачка: ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).
Повне рішення суду складене 20 травня 2025 року.
Суддя Ю.В. Кравченко