Справа № 1-807/11
Провадження № 1-в/161/277/25
м. Луцьк 29 травня 2025 року
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_4 про звільнення від відбування додаткового покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та скасування арешту майна,
Адвокат ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням про звільнення від відбування додаткового покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, скасування арешту накладеного на все його майно.
Клопотання мотивоване тим, що вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.05.2012р. у справі № 1-807/2011р. ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 190, 364, 366, 263 КК України та призначено покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного на праві приватної власності майна з позбавленням права займати організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські посади. Запобіжний захід засудженому ОСОБА_4 залишено попередній тримання під вартою. Строк відбуття покарання визначено з 13 травня 2010 року. Стягнути з засудженого ОСОБА_4 в доход держави судові витрати по справі
Вирок набрав законної сили 30.10.2012 року.
Відповідно до Довідки № 2522/37/8/1-25 від 10.04.2025р. ОСОБА_4 відбував покарання у Державній установі «Дрогобицька виправна колонія (№40)», звідки був звільнений 18.06.2013 р. умовно-достроково на підставі ухвали Дрогобицького міськрайонного суду від 10.06.2013 р..
21.06.2016 р. знятий з обліку Луцького МВ філії ДУ «Центр пробації» у Волинській області у звязку з відбуттям додаткового покарання права займати організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські посади.
З довідки Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку від 24.04.2025 р. вбачається, що згідно відомостей Автоматизованої системи виконавчих проваджень на виконанні у Першому відділі ДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області перебувало ВП № 35696285 з примусового виконання виконавчого листа № 1-807/2011 від 13.11.2012 р. Луцького міськрайонного суду про стягнення з ОСОБА_4 в дохід держави судові витрати в сумі 32814,88 грн. Виконавче провадження завершено 20.03.2014 р. згідно п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» в зв'язку з відсутністю майна. Виконавче провадження знищене за спливом термінів зберігання, повторно виконавчі документи не надходили.
Окрім цього, 28.02.2025 р. Постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку ОСОБА_5 було закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1-807/2011 від 13.11.2012 р., припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
Згідно інформації, що міститься в Автоматизованій системі виконавчих проваджень про інші виконавчі провадження, що були відкриті відносно ОСОБА_4 з моменту вступу вироком суду в законну силу інформація відсутня, тобто конфіскація майна через органи державної виконавчої служби не проводилась більше 10 - ти років.
Оскільки, вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від від 11.05.2012р. у справі № 1-807/2011 р., який набрав законної сили 30.10.2012 року в частині конфіскації майна засудженого ОСОБА_4 виконано не було, з дня набрання чинності вказаним обвинувальним вироком минуло понад 10 років, строки давності не зупинялися та не переривалися, а тому просив, звільнити засудженого від відбування зазначеного додаткового покарання.
Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду (ч. 2 ст. 80 КК України ), тобто вони закінчуються одночасно зі строком, встановленим для основного покарання.
Посилаючись на те, що закінчились строки давності виконання обвинувального вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від від 11.05.2012р. у справі № 1-807/2011 р., в частині додаткового покарання у вигляді конфіскації майна засудженого, просив звільнити його від відбування додаткового покарання.
Одночасно на досудовому слідстві у кримінальній справі з метою забезпечення можливої конфіскації майна засудженого ОСОБА_4 було накладено арешт на належне йому майно.
Частинами 1,6 ст.126 КПК України (в редакції Закону 1960 року) визначено, що арешт майна здійснюється лише для забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна та скасовується, якщо у застосуванні цього заходу відпаде потреба.
З огляду на те, що на теперішній час спливли строки давності виконання вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.05.2012 р. у справі № 1-807/2011 р., в частині конфіскації майна, відпали підстави для продовження дії постанов про накладення арешту на майно ОСОБА_4 , тому просив скасувати арешт нерухомого майна (заборону на здійснення будь - яких цивільно - правових угод), реєстраційний номер обтяження 9457840, зареєстроване 27.01.2010р., відносно частини нерухомого майна, що належить ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ), а саме 51\100 частки будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 по кримінальній справі № 1-807/2011р., що був накладений 22 січня 2010 р. старшим слідчим СУ УМВС України у Волинській області ОСОБА_6 відповідно до Постанови про накладення арешту на майно, к/с 28-022-08 та нерухомого майна (заборону на здійснення будь - яких цивільно - правових угод), реєстраційний номер обтяження 11417265, зареєстроване 22.07.2011р., відносно нерухомого майна, що належить ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ), а саме земельної ділянки, площею 0,10 га, за адресою: м. Луцьк, вул. Старицького, 109-А (Державний акт - серія В.ЛN:096407), зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності землею за № 4363, адреса: АДРЕСА_1 , що був накладений 22 січня 2010 р. старшим слідчим СУ УМВС України у Волинській області ОСОБА_6 відповідно до Постанови про накладення арешту на майно, к/с, б/н.
В судове засідання не з'явився прокурор, однак від останнього на адресу суду надійшла заява, в якій просив проводити розгляд клопотання без його участі, щодо задоволення клопотання не заперечував.
В судове засідання не з'явився адвокат ОСОБА_3 , однак на адресу суду від останнього надійшла заява, в якій просив проводити розгляд клопотання без його участі, просив клопотання задовольнити, а тому, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 107 КПК України судове засідання проводиться за їх відсутності, а також не здійснюється фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді.
Дослідивши матеріали клопотання, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ст. 539 КПК України питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (подання) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом. У судове засідання викликаються засуджений, його захисник, законний представник, прокурор.
Як вбачається з матеріалів провадження, вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.05.2012р. у справі № 1-807/2011р. ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 190, 364, 366, 263 КК України та призначено покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного на праві приватної власності майна з позбавленням права займати організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські посади.
Відповідно до Довідки № 2522/37/8/1-25 від 10.04.2025р. ОСОБА_4 відбував покарання у Державній установі «Дрогобицька виправна колонія (№40)», звідки був звільнений 18.06.2013 р. умовно-достроково на підставі ухвали Дрогобицького міськрайонного суду від 10.06.2013 р..
21.06.2016 р. знятий з обліку Луцького МВ філії ДУ «Центр пробації» у Волинській області у звязку з відбуттям додаткового покарання права займати організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські посади.
Відповідно до ст. 48 Кримінально-виконавчого кодексу України суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання органу державної виконавчої служби, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не провадилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється територіальним органом державної виконавчої служби за місцем знаходження майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з ч.1 ст. 49 КВК України конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб'єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління.
Відповідно до ч.2 ст. 52 КК України додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.
На виконання вище вказаного вироку суду в частині додаткового покарання у вигляді конфіскації майна, з довідки Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку від 24.04.2025 р. вбачається, що згідно відомостей Автоматизованої системи виконавчих проваджень на виконанні у Першому відділі ДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області перебувало ВП № 35696285 з примусового виконання виконавчого листа № 1-807/2011 від 13.11.2012 р. Луцького міськрайонного суду про стягнення з ОСОБА_4 в дохід держави судові витрати в сумі 32814,88 грн. Виконавче провадження завершено 20.03.2014 р. згідно п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» в зв'язку з відсутністю майна. Виконавче провадження знищене за спливом термінів зберігання, повторно виконавчі документи не надходили.
Окрім цього, 28.02.2025 р. Постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті ОСОБА_7 було закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1-807/2011 від 13.11.2012 р., припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
Згідно інформації, що міститься в Автоматизованій системі виконавчих проваджень про інші виконавчі провадження, що були відкриті відносно ОСОБА_4 з моменту вступу вироком суду в законну силу інформація відсутня, тобто конфіскація майна через органи державної виконавчої служби не проводилась більше 10 - ти років.
Відповідно до ст. 152 КВК України підставами звільнення від відбування покарання є: відбуття строку покарання, призначеного вироком суду; закон України про амністію; акт про помилування; скасування вироку суду і закриття кримінального провадження; закінчення строків давності виконання обвинувального вироку; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; хвороба; інші підстави, передбачені законом.
Згідно з ч.1, 3 ст. 80 КК України особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:
1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;
2) три роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;
3) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;
4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п' ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;
5) п'ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.
Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються.
Частиною 2 ст. 80 КК України встановлено, що строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням призначеним за вироком суду.
На підставі ч.4 ст. 80 КК України перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин.
Вказані положення свідчать, про те, що держава втрачає право на виконання призначеного засудженому покарання лише у тих випадках, коли засуджений своєю поведінкою не перешкоджав процедурі його виконання.
Під давністю виконання обвинувального вироку розуміється сплив встановлених у законі строків з дня набрання чинності обвинувальним вироком, що виключає виконання призначеного судом покарання. Існування в Кримінальному кодексі України цього виду звільнення від відбування покарання обумовлюється недоцільністю виконання обвинувального вироку, оскільки після спливу вказаних строків його виконання не може мати належного карального і превентивного впливу, а також тим, що не вчинення засудженим у цей період нового злочину, як правило, свідчить про втрату ним суспільної небезпечності.
Загальними умовами, за яких особа, крім тих, що засуджені за злочини, передбачені ст. ст. 437-439 і ч. 1 ст. 442 КК України, або за інші злочини до довічного позбавлення волі, звільняється від відбування покарання відповідно до ст. 80 КК України, є: закінчення зазначених у ч. 1 ч.3 ст. 80 строків; не вчинення протягом цих строків нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину; не ухилення засудженого від відбування покарання.
Отже, тривалість строків давності, передбачених, зокрема, п.1-5 ч. 1 ст. 80 КК України, диференціюється залежно від тяжкості вчиненого злочину, а також виду та міри призначеного судом покарання, у тому числі остаточного покарання за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків та початком перебігу строку давності є день набрання чинності обвинувальним вироком, який встановлюється кримінально-процесуальним законодавством.
Правила звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, встановлені правилами ст. 80 КК У країни, стосуються як основного, так і додаткового покарання.
Як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_4 було засуджено за скоєння злочинів, передбачених ст.ст. 190, 364, 366, 263 КК України та призначено покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного на праві приватної власності майна з позбавленням права займати організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські посади. Тобто, за тяжкі злочини, в розумінні ст. 12 КК України, в зв'язку з чим закінчився строк давності виконання вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.05.2012р. у справі № 1-807/2011р. відносно ОСОБА_4 , в тому числі в частині додаткового покарання у виді конфіскації належного йому майна.
Разом з тим, ОСОБА_4 не ухилявся від відбування покарання, ним не було вчинено нового злочину до закінчення строку давності, що свідчить про те, що перебіг строку давності не зупинявся та не переривався, що також підтверджується матеріалами заяви.
Таким чином, наведені обставини свідчать про закінчення строків давності виконання обвинувального вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.05.2012 р. у справі № 1-807/2011р. в частині додаткового покарання у виді конфіскації всього належного на праві приватної власності майна, відповідно до приписів п.4 ч.1, ч.2 ст. 80 КК України.
Наведений висновок підтверджується правовою позицією Верховного Суду України щодо застосування ст. 80 КК України. Так, правовим висновком Верховного Суду України, наведеному у постанові від 24.12.2015 року у справі № 5-324кс15, передбачено, що стаття 80 КК передбачає нормативне регулювання інституту звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та встановлює імперативні строки, сплив яких є безумовною підставою для звільнення засудженого від відбування призначеного йому покарання.
Правова природа вказаного виду звільнення від відбування призначеного покарання зумовлюється одностороннім обов'язком держави примусово реалізувати через спеціально уповноважені нею органи призначене особі покарання протягом певних строків. Особа, засуджена до певного виду покарання, не несе правового обов'язку застосовувати право обмеження, які входять до його змісту, сама до себе - це виключна одностороння компетенція спеціальних державних органів, які виконують покарання.
Водночас засуджена до певного виду покарання особа не може перебувати в потенційному очікуванні виконання покарання невизначений проміжок часу, у зв'язку із чим законодавчо встановлюються імперативні строки, сплив яких припиняє наявні між державою і засудженою особою кримінальні правовідносини, а отже, унеможливлює виконання покарання.
Аналогічно у постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 21.11.2022 року у справі №754/17643/21 викладена наступна правова позиція, так статтею 80 КК передбачено, що особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано зокрема у строк 2 роки в разі засудження до покарання, менш суворого, ніж обмеження волі. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 ч. 1 цієї статті, подвоюються. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах 1 та З цієї статті, засуджений вчинить новий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.
Вказана стаття кримінального закону передбачає нормативне регулювання інституту звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та встановлює імперативні строки, сплив яких є безумовною підставою для звільнення засудженого від відбування призначеного йому покарання.
Таким чином, Верховним Судом акцентується увага на безумовності звільнення засудженого від відбування покарання у випадку спливу строків, встановлених ст. 80 КК України.
Враховуючи вищевикладене, та також те, що вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.05.2012 р. у справі № 1-807/2011р. в частині додаткового покарання у виді конфіскації всього належного на праві приватної власності майна належного ОСОБА_4 виконано не було, з дня набрання чинності вказаним обвинувальним вироком минуло понад 10 років, строки давності не зупинялися та не переривалися, суд приходить висновку про доцільність звільнення засудженого від відбування зазначеного додаткового покарання.
Судом встановлено, що арешт на майно у кримінальній справі був накладений під час дії КПК України в редакції 1960 року.
Відповідно до п. 9 Розділу XI Перехідних положень КПК України (2012 року) запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Згідно зі статтею 409 КПК України 1960 року питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішується судом, який постановив вирок.
У порядку, передбаченому статтею 411 КПК України (1960 року), суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема про скасування заходів по забезпеченню цивільного позову чи можливої конфіскації майна, якщо при винесенні виправдувального вироку чи відмови в позові або незастосування конфіскації вироком ці заходи не скасовані.
Відповідно до ч. 6 ст. 126 КПК України (1960 року) накладення арешту на майно скасовується, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. Відповідно до ст. ст. 125-126 КПК України(1960 року) арешт на майно по кримінальній справі накладається з метою забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна.
Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності». Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності (ст. 41 Конституції України).
Згідно з п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 1990 року «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироку суду», суд в порядку ст. ст. 409, 411 КПК України (1960 року) вправі на стадії виконання вироку вирішити питання про скасування заходів забезпечення позову чи можливої конфіскації майна, якщо при постановленні вироку ці заходи скасовані не були.
Враховуючи вищевикладене, оскільки метою накладення арешту було забезпечення можливої конфіскації у порядку виконання вироку суду, але стосовно призначеного ОСОБА_4 додаткового покарання у вигляді конфіскації особистого майна сплинув визначений у Кримінальному кодексі України строк давності виконання вироку, що у свою чергу, є підставою для звільнення засудженого від відбування покарання, а тому суд приходить до висновку, що необхідно скасувати арешт нерухомого майна (заборону на здійснення будь - яких цивільно - правових угод), реєстраційний номер обтяження 9457840, зареєстроване 27.01.2010р., відносно частини нерухомого майна, що належить ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ), а саме 51\100 частки будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 по кримінальній справі № 1-807/2011р., що був накладений 22 січня 2010 р. старшим слідчим СУ УМВС України у Волинській області ОСОБА_6 відповідно до Постанови про накладення арешту на майно, к/с 28-022-08. Скасувати арешт нерухомого майна (заборону на здійснення будь - яких цивільно - правових угод), реєстраційний номер обтяження 11417265, зареєстроване 22.07.2011р., відносно нерухомого майна, що належить ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ), а саме земельної ділянки, площею 0,10 га, за адресою: АДРЕСА_1 (Державний акт - серія В.ЛN:096407), зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності землею за № 4363, адреса: АДРЕСА_1 , що був накладений 22 січня 2010 р. старшим слідчим СУ УМВС України у Волинській області ОСОБА_6 відповідно до Постанови про накладення арешту на майно, к/с, б/н.
Враховуючи вищевикладене, клопотання адвоката ОСОБА_3 слід задовольнити.
Керуючись ст.409, ст.411 КПК України (в редакції Закону1960 року),ст.372, ст. 376 КПК України, суд
Клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_4 про звільнення від відбування додаткового покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та скасування арешту майна - задовольнити.
Звільнити засудженого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від відбування додаткового покарання у виді конфіскації всього належного на праві приватної власності майна, у зв'язку із закінченням строків давності виконання вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.05.2012 р. у справі № 1-807/2011 р..
Скасувати арешт нерухомого майна (заборону на здійснення будь - яких цивільно - правових угод), реєстраційний номер обтяження 9457840, зареєстроване 27.01.2010р., відносно частини нерухомого майна, що належить ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ), а саме 51\100 частки будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 по кримінальній справі № 1-807/2011р., що був накладений 22 січня 2010 р. старшим слідчим СУ УМВС України у Волинській області ОСОБА_6 відповідно до Постанови про накладення арешту на майно, к/с 28-022-08.
Скасувати арешт нерухомого майна (заборону на здійснення будь - яких цивільно - правових угод), реєстраційний номер обтяження 11417265, зареєстроване 22.07.2011р., відносно нерухомого майна, що належить ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ), а саме земельної ділянки, площею 0,10 га, за адресою: м. Луцьк, вул. Старицького, 109-А (Державний акт - серія В.ЛN:096407), зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності землею за № 4363, адреса: АДРЕСА_1 , що був накладений 22 січня 2010 р. старшим слідчим СУ УМВС України у Волинській області ОСОБА_6 відповідно до Постанови про накладення арешту на майно, к/с, б/н.
На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Волинського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення через Луцький міськрайонний суд.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя Луцького міськрайонного суду ОСОБА_1