29 травня 2025 року справа №200/8575/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 р. у справі № 200/8575/24 (головуючий І інстанції Шинкарьова І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо припинення нарахування та виплати з 01.02.2021 раніше призначеної пенсії за віком;
- зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком з 01.02.2021 та виплатити утворену заборгованість по пенсії за віком, починаючи з 01.07.2021.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01.02.2021. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком з 01.02.2021 та виплатити утворену заборгованість по пенсії за віком, починаючи з 01.02.2021.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що за даними Державної податкової служби України реєстраційний номер облікової картки платника податків позивача закрито, фізичну особу з вказаними серією та/або номером паспорта знято з обліку в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків.
За таких умов склалась ситуація за якої уповноваженим органом здійснюється виплата пенсія призначена на підставі документів які втратили свою правомочність у зв'язку з чим, з 01.02.2021, з урахуванням вимог Порядку № 136, Волноваським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області позивачу було призупинено виплату пенсії відповідно до положень підпункту 1 пункту 1 статті 49 Закону 1058. Нарахування та виплата пенсії з цього часу позивачу не здійснювалась.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером та отримує пенсію за віком, перебуває на обліку у відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , рішення про перерахунок пенсії від 22.04.2020.
Згідно з відповіддю ГУ ДПС у Донецькій області від 20.11.2024, реєстраційний номер облікової картки платників податків ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закритий у зв'язку з відмовою особи від прийняття РНОКПП і взятий на облік за серією та номером паспорта, дата закриття 01.07.2019. У паспорті форми книжечки серії НОМЕР_1 позивача мається відповідна відмітка на сьомій сторінці.
Відповідно до інформації, зазначеної у листі відповідача від 26.03.2021 №2815-2018/Б-02/8-0500/21, відповідачем повідомлено, що відповідно до Порядку здійснення верифікації та моніторингу державних виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 136 (далі - Порядок № 136), у разі виявлення невідповідностей даних в автоматизованих інформаційних системах, реєстрах, базах даних, орган, що здійснює державні виплати, опрацьовує отримані рекомендації Міністерства фінансів України та приймає рішення, зокрема, щодо припинення нарахування та/або здійснення державної виплати. З 01.02.2021 з урахуванням вимог Порядку № 136 Волноваським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області (далі - Управління) призупинено виплату пенсії у зв'язку з тим, що за даними Державної податкової служби України, на дату формування рекомендації, реєстраційний номер облікової картки платника податків закрито, фізичну особу з вказаними серією та/або номером паспорта знято з обліку в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків. Пунктом 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 передбачено, що заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Враховуючи наведене, для поновлення виплати пенсії необхідно особисто звернутися до Управління із заявою про поновлення виплати пенсії та наступними документами: паспортом, ідентифікаційним кодом.
Відповідно до інформації, зазначеної у листі відповідача від 18.02.2022 №4120-1903/Б-15/8-0500/22, відповідачем повідомлено, що позивач є одержувачем пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З 01.02.2021 призупинення пенсії було здійснено з урахуванням Порядку здійснення верифікації та моніторингу державних виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №136, у зв'язку з тим, що за даними Державної податкової служби України реєстраційний номер облікової картки платника податків закрито. 22.01.2021 за вих. №0576-06-8/1518 Волноваським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області на адресу позивача направлено листа про необхідність надання паспорту з відміткою про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків.
У матеріалах справи мається заява - відповідь від 02.12.2022 на лист відповідача від 18.02.2022, у якому представник позивача просив долучити до матеріалів пенсійної справи завірену копію паспорта ID та паспорта у вигляді книжечки, в якому проставлена позначка ГУ ДФС Донецької області про право позивача здійснювати будь які платежі за серію та номером паспорта громадянина України (дата взяття на облік 02.07.2019); також просив поновити виплату пенсії.
Відповідно до інформації, зазначеної у листі відповідача від 19.11.2024 №23009/02-16, відповідачем повідомлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як одержувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI. Виплату пенсії ОСОБА_1 припинено з 01.02.2021 відповідно п.п.1 п.1 ст.49 Закону №1058 на підставі Порядку здійснення верифікації та моніторингу державних виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №136, у зв'язку з тим, що за даними Державної податкової служби України реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_1 було закрито. Про необхідність надання паспорту з відміткою про статус особи, яка через релігійні переконання відмовилася від РНОКПП (ІПН) ОСОБА_1 було повідомлено листом Волноваського об'єднаного управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області 22.01.2021. У відповідності з п.1.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, заява на поновлення виплати пенсії подається заявником особисто до територіального органу Пенсійного фонду України через будь-який структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (сервісний центр).
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №№ 68385/10, 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03, 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Статтею 8 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Абзацом першим частини першої статті 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV (в редакції, чинною у спірний період) передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Постановою кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №136, яка набрала чинності з 04.03.2016, затверджено Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Порядок №136).
Згідно з п.9 Порядку № 136 у разі виявлення під час здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), нараховано або здійснено державну виплату, Мінфін надсилає розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, рекомендацію щодо зупинення або припинення таких виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів.
Відповідно до п.12 Порядку № 136 розпорядник бюджетних коштів та/або інший орган, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, на підставі отриманої від Мінфіну рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат приймає рішення щодо зупинення або припинення, продовження виплат реципієнту, про що повідомляє Мінфіну протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення.
З вищеописаних норм Закону №1058-IV слідує, що після поновлення виплати пенсії пенсіонеру територіальний орган Пенсійного фонду України має виплатити пенсіонеру суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, за минулий час у порядку, визначеному ст.46 Закону № 1058-IV.
Судом встановлено, що виплату пенсії призупинено у зв'язку з тим, що за даними Державної податкової служби України, реєстраційний номер облікової картки платника податків закрито, фізичну особу з вказаними серією та/або номером паспорта знято з обліку в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків.
Статтею 49 Закону № 1058-IV (в редакції, чинною у спірний період) не передбачено таких підстав припинення виплати пенсії, як закриття реєстраційного номеру облікової картки платника податків. Не передбачено таких підстав й будь-яким іншим законом України.
До спірних правовідносин суд вважає неможливим застосувати постанову Кабінету Міністрів України №136, з огляду на наступне.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню. За загальним правилом «закон» - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.
При цьому нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Отже, право особи на отримання пенсії (у тому числі за минулий час) як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом 1058-IV, не можуть застосовуватись.
Відповідно, встановлення постановами Кабінету Міністрів України інших підстав для припинення виплати пенсії, відмінних від визначених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, не є іншим випадком припинення виплати пенсії, передбаченим законом, у розумінні пункту 5 частини першої статті 49 цього Закону.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на пріоритетність застосування вимоги ст. 49 Закону №1058-IV, а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів є безпідставними.
Крім того, суд зазначає, що згідно з відповіддю наданою Головним управлінням ДПС у Донецькій області реєстраційний номер облікової картки платників податків ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закритий у зв'язку з відмовою особи від прийняття РНОКПП і взятий на облік за серією та номером паспорта, дата закриття 01.07.2019. У паспорті форми книжечки серії НОМЕР_1 позивача мається відповідна відмітка (на сьомій сторінці (дата проставлення 01.07.2019)). Тобто вся необхідна інформація була занесена у паспорт позивача, копія якого була додана до матеріалів пенсійної справи разом із заявою про призначенням пенсії, ще задовго до призупинення виплати пенсії позивачу.
З наявних в матеріалах справи доказів судом установлено, що рішення про припинення виплати пенсії позивачу з 01.02.2021 року відповідачем не приймалося, тобто припинення виплати пенсії позивачу відбулося не у спосіб та за відсутності підстав, визначених частиною першою статті 49 Закону №1058-IV.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що припинення з 01.02.2021 року виплати позивачу раніше призначеної пенсії здійснено територіальним органом Пенсійного фонду України за відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, або підстав, передбачених іншим законом, та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, а отже, дії відповідача є протиправними.
За наслідками судового розгляду, місцевий суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 р. у справі №200/8575/24 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2025 р. у справі №200/8575/24 - залишити без змін.
Постанова у повному обсязі складена 29 травня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
І.В. Геращенко