29 травня 2025 року Чернігів Справа № 620/3020/25
Чернігівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії.
-визнати протиправними та скасувати наказ Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов на військову службу під час мобілізації» ОСОБА_1 ;
-визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 в частині призначення ОСОБА_1 на посаду та зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ;
-зобов'язати командира Військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу частини.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує, що під час свого перебування у ІНФОРМАЦІЯ_3 неодноразово повідомляв працівників ТЦК та СП про те, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та має намір у визначеному законом порядку скористатися своїм правом на відстрочку, оскільки має одного з своїх батьків, а саме батька з інвалідністю ІІ групи і при цьому відсутні інші особи, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону були б зобов'язані утримувати його, оскільки він є єдиним сином у своїх батьків, і зокрема батька з інвалідністю ІІ групи, якого він утримує. Однак, не беручи до уваги повідомлення позивача про наявність права на відстрочку та неможливість його призову на військову службу під час мобілізації, його в той же день було призвано на військову службу під час мобілізації, і наказом ІНФОРМАЦІЯ_4 протиправно, в супереч чинному законодавству, а саме статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і в той же день направлено до Київського міського збірного пункту для формування військових команд та подальшого направлення до військової частини.
Ухвалою суду від 17.03.2025 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 620/3020/25 - залишено без розгляду.
19.03.2025 представником позивача подано повторно заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 в собі її посадових осіб вчиняти дії щодо направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби за межі Військової частини НОМЕР_1 чи до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили судовим рішенням у відповідній адміністративній справі.Ухвалою суду від 20.03.2025 у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі відмовлено.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 24.03.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем поданий відзив на позов, в якому заперечує проти задоволення позову та вказує, що матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення мобілізаційних процедур позивач звертався до ІНФОРМАЦІЯ_5 із заявою та підтвердними документами для оформлення відстрочки, у встановленому порядку. Твердження позивача про те, що він, відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, оскільки є єдиним сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який є інвалідом II групи, не дорівнює автоматичному звільненню його від обов'язку проходження військової служби під час мобілізації. Позивач можливістю реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та оформлення її у відповідний спосіб не скористався та станом на 29.01.2025 підлягав призову на військову службу під час мобілізації. Крім того оскаржуваний наказ в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію після його реалізації.
Позивачем подана відповідь на відзив на позов, в якій вказує, що оскільки наказ ІНФОРМАЦІЯ_4 «Про призов на військову службу під час мобілізації» ОСОБА_1 є протиправним, відповідно в свою чергу наказ Військової частини НОМЕР_1 про призначення позивача на посаду та зарахування до списків особового складу також є протиправним і підлягає скасуванню. В свою чергу, визнання протиправним та скасування наказу Військової частини НОМЕР_1 в частині призначення позивача на посаду та зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 зможе забезпечити ефективний захист прав, свобод та інтересів позивача і ефективним способом відновлення порушених прав позивача буде зобов'язання військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Військова частина НОМЕР_1 правом на подання відзиву на позов не скористалася.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 є громадянином України, та військовозобов'язаним, що підтверджується паспортом громадянина України та військовим квитком, серії НОМЕР_2 , виданого 22.02.2009.
Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.01.2025 №28 мг «Про призов на військову службу під час мобілізації» ОСОБА_1 призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період і направлено до Київського міського збірного пункту (місто Київ, вулиця Зрошувальна 17А), з метою формування військових команд (зведених) та їх направлення до військових частин (установ) за межі міста Києва.
Відповідно до наказу Військової частини НОМЕР_1 від 30.01.2025 №31 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , призначено на посаду з 30.01.2025 та на всі види забезпечення з 31.01.2025.
Вважаючи оскаржувані накази протиправними, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Стаття 65 Конституції України обумовлює, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, у зв'язку з військовою агресією держави-терориста російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, строк дії воєнного часу продовжувався та триває і на даний час.
Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Так у відповідності до частин 1, 2, 5 та 9 статті 1 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії, зокрема, військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Згідно частин 1 - 3 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Частина перша статті 39 Закону №2232-XI встановлює, що призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює закон України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі -Закон №3543-XII).
Статтею першою Закону №3543-XII визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Згідно частини першої статті 22 Закону №3543-XII громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
Абзац 1 частини п'ятої статті 22 Закону №3543-XII обумовлює, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Предметом регулювання статті 23 Закону №3543-XII є відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII встановлено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Згідно частини 7 статті 23 Закону№3543-XII перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно пункту 1 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Пункт 9 Положення №154 передбачає, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, серед іншого, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; здійснюють ознайомлення громадян України з їх правами та обов'язками під час взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби, призову на військову службу та проходження зборів, а Центральне управління та регіональні органи СБУ, відповідні підрозділи розвідувальних органів України - під час призову на військову службу та проходження зборів.
Згідно пункту 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) комісій з питань направлення для проходження базової військової служби, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань направлення громадян України для проходження базової військової служби, служби у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від направлення для проходження базової військової служби, служби у військовому резерві; оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Суд зауважує, що предметом спору є правомірність дій ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо призову позивача на військову службу під час проведення загальної мобілізації 29.01.2025.
Спір виник на тлі обставин введення воєнного стану в Україні та оголошення й проведення загальної мобілізації у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 є громадянином України, та військовозобов'язаним, що підтверджується паспортом громадянина України та військовим квитком, серії НОМЕР_2 , виданого 22.02.2009.
Обґрунтовуючи позов позивач вказав, що під час свого перебування у ІНФОРМАЦІЯ_3 неодноразово повідомляв працівників ТЦК та СП про те, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та має намір, у визначеному законом порядку, скористатися своїм правом на відстрочку, оскільки має одного з своїх батьків, а саме батька з інвалідністю ІІ групи і при цьому відсутні інші особи, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону були б зобов'язані утримувати його, оскільки він є єдиним сином у своїх батьків, і зокрема батька з інвалідністю ІІ групи, якого він утримує.
Проте суд звертає увагу на те, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов'язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки).
При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.
Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення мобілізаційних процедур позивач надавав ІНФОРМАЦІЯ_3 документи для підтвердження права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
З аналізу пункту 11 Положення №154 вбачається, що оформлення відстрочки від призову для військовозобов'язаних, резервістів під час мобілізації, особливого періоду чи воєнного часу належить до повноважень районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Вони також ведуть спеціальний облік цих осіб.
Водночас відповідно до частини одинадцятої статті 38 Закону № 2232-XII призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Тобто з метою ведення районними територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки спеціального обліку військовозобов'язаних, резервістів, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на останніх покладено обов'язок із своєчасного повідомлення органу, в якому вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади.
Отже право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, особливого періоду, кореспондується з обов'язком військовозобов'язаного дотримуватися правил військового обліку, зокрема щодо своєчасного повідомлення органу про персональні дані військовозобов'язаного.
Фактичні обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин дозволяють суду дійти висновку, що позивач не скористався можливістю реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та оформлення його у відповідний спосіб.
У сукупності наведених обставин, суд дійшов висновку, що на момент мобілізації позивача імператив правової норми (пункт 13 частини 1 статті 23 Закону №3543) міг бути застосований до позивача, у випадку наявності у останнього відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, проте позивач таким правом не скористався.
З огляду на такі обставини суд не вбачає ознак протиправності наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.01.2025 №28 мг «Про призов на військову службу під час мобілізації» ОСОБА_1 , а тому дійшов висновку, що в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Крім того рішення про мобілізацію та призов позивача є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби згідно наказу Військової частини НОМЕР_1 від 30.01.2025 №31 ОСОБА_1 про зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , призначено на посаду з 30.01.2025 та на всі види забезпечення з 31.01.2025.
Позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Військової частини НОМЕР_1 в частині призначення ОСОБА_1 на посаду та зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та зобов'язання командира Військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу частини також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від першої позовної вимоги, в задоволенні якої судом відмовлено.
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог повністю.
Правові підстави для розподілу судових витрат згідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю.
Керуючись статтями 139, 241, 243, 244-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_8 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 ).
Суддя В.В. Падій