29 травня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/4190/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у приміщенні суду справу за адміністративним позовом Заступника керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури в інтересах держави до Понорницької селищної ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Заступник керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури в інтересах держави (далі також позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Понорницької селищної ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області (далі також відповідач, Понорницька селищна рада), у якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Понорницької селищної ради щодо не проведення обстеження земельних ділянок загальною площею 1312,5 га, розташованих в адміністративних межах Понорницької об'єднаної територіальної громади на предмет віднесення їх до самозалісених та подальшого винесення питання щодо віднесення обстежених ділянок до самозалісених на сесію Понорницької селищної ради;
зобов'язати Понорницьку селищну раду обстежити земельні ділянки загальною площею 1312,5 га, розташовані в адміністративних межах Понорницької об'єднаної територіальної громади на предмет віднесення їх до самозалісених та винести питання щодо віднесення а зобов'язати Понорницьку селищну раду обстежити земельні ділянки загальною площею 1312,5 га, розташовані в адміністративних межах Понорницької об'єднаної територіальної громади на предмет віднесення їх до самозалісених та винести питання щодо віднесення обстежених ділянок до самозалісених на сесію Понорницької селищної ради.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Понорницька селищна рада рішенням від 25.02.2025 № 4016 відмовила у віднесенні земельних ділянок площею 1312,5 га до самозалісених, відмова необґрунтована, не містить даних про проведені обстеження землі на предмет їх замозалісення, що свідчить про невиконання Понорницькою селищною радою вимог статті 57-1 Земельного кодексу та бездіяльність по відношенню до виконання своїх обов'язків.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.04.2025 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства (вул. П'ятницька, 8, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 44943013). Встановлено відповідачу 15-денний строк, з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі, для подання відзиву разом з доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення.
Вказана ухвала суду була надіслана відповідачу через систему «Електронний суд» та доставлена до його електронного кабінету 16.04.2025 що підтверджується довідкою про доставку документа до електронного кабінету, однак у строк, встановлений судом, відзиву від відповідача до суду не надійшло.
Відповідно до статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи наведене, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства пояснення чи заперечення по справі не надходили.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Матеріалами справи встановлено, що Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства на підставі статтей. 57, 57-1 Земельного кодексу України звернулося до Понорницької селищної ради з поданням від 22.11.2023 щодо ухвалення рішення про віднесення залісених земельних ділянок площею 1312,5 га до самозалісених земель. До вказаного подання додано інформацію про місце розташування цих земельних ділянок (у форматі файлу *geojson) (а.с.20, 24-48).
Листом від 15.12.2023 № 01-18/1375 Понорницька селищна рада відмовила у віднесенні до самозалісених земельних ділянок, розташованих у межах Понорницької селищної ради (а.с.21).
13.01.2025 № 02/55 Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства звернулося з поданням до відповідача щодо ухвалення рішення про віднесення залісених земельних ділянок площею 1312,5 га до самозалісених земель (а.с.49).
Рішенням Понорницької селищної ради від 25.02.2025 № 4016 відмовлено Північному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених, загальною площею 1312,5 га, що знаходиться за межами населених пунктів Понорницької селищної територіальної громади Новгород-Сіверського району Чернігівської області, у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених графічних матеріалів (а.с.51).
Поруч з цим, таке рішення органу місцевого самоврядування не сприяє реалізації державної екологічної ініціативи «Масштабне залісення України», порушує інтереси держави у сфері охорони лісових ресурсів та не відповідає вимогам чинного законодавства у сфері землеустрою, тому вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно норм Закону України «Про прокуратуру» прокурор одержує передбачену законом можливість захищати права та інтереси не конкретного державного органу, а дещо абстрактні інтереси держави, що в широкому сенсі можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів і являти собою потребу в здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих, зокрема, на гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, а також охорону землі, лісів, водойм як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, в тому числі, й територіальних громад.
У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 зазначено, що із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні також послалася на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, згідно з яким Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема, зазначив, що за змістом частини третьої статті 23 Закону № 1697-VІІ прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Враховуючи, що інтереси держави до цього часу залишаються не захищеними, наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.
Відповідно до вимог статті 4 Лісового кодексу України до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.
Частиною 2 статті 1 Лісового кодексу України визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Відповідно до частини 12 статті 1 Лісового кодексу України, самозалісена ділянка це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.
Згідно зі статтею 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
Відповідно до Закону України від 20.06.2022 №2321-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів», внесені зміни до Земельного кодексу України, а саме главу 11 доповнено статтею 57-1 «Самозалісені землі», якою визначений порядок віднесення земельних ділянок до самозалісених.
Відповідно до вимог статті 57-1 Земельного кодексу України самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського, призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.
Віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 3, 4 статті 57-1 Земельного кодексу України, віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру.
Віднесення земельної ділянки, сформованої як об'єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою.
Відповідно до статті 21 Закону «Про Державний земельний кадастр» відомості про угіддя земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі заяви власника земельної ділянки або за рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, який, відповідно до статті 22 Земельного кодексу України приймає рішення про передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність, - щодо зміни угідь на угіддя самозалісеної ділянки.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статей 13, 16 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією, а забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави.
У даному випадку органом уповноваженим державною здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, з врахуванням статтей 57-1, 122 Земельного кодексу України та частиною 4 статті 21 Закону України «Про державний земельний кадастр», є Понорницька селищна рада.
Невжиття Понорницької селищною радою належних заходів щодо зміни угідь земельної ділянки сільськогосподарського призначення на угіддя самозалісених земель, призводить до порушення інтересів держави та створює передумови незаконного використання спірної земельної ділянки, можливого її поділу та передачу у приватну власність у порядку безоплатної приватизації.
Так, згідно із Законом України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» лісистість становить 15,9 відсотка території України.
Цим же Законом визначено ряд індикаторів реалізації державної екологічної політики, зокрема лісистість території країни повинна складати в 2025 році 16.5%, а в 2035 році 17.5%. в порівнянні з нинішніми 15.9%.
В Україні за різними оцінками розташовано 300-500 000 гектарів самосійних лісів, які знаходяться на землях сільськогосподарського призначення і активно повертаються в сільськогосподарське виробництво. Іншою проблемою є збільшення розорюваності пасовищ та сіножатей, що призводить до деградації біорізноманіття.
У рамках реалізації земельної реформи та земельної децентралізації існуюча ситуація створює ризики невиконання поставлених індикаторів щодо збільшення лісистості та збільшення площі сіножатей та пасовищ, деградації біорізноманіття.
Крім того, віднесення земельної ділянки до самозалісених сприятиме збереженню довкілля та формуванню позитивного іміджу України на міжнародній арені, що є особливо важливим у контексті міжнародних зобов'язань України, у тому числі вимог Європейського Союзу, виконання Україною міжнародних зобов'язань, взятих у рамках приєднання до Європейської зеленої угоди (EU Green Deal).
Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про угіддя земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються.
Пунктом 110 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, передбачено, що для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстраторові, який здійснює таку реєстрацію, в електронній формі подаються: заява про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22 (1); документація із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки (2); електронний документ (3).
Таким чином, законодавством визначена процедура для реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі, якою зокрема, визначається вид угідь земельних ділянок та їх цільове призначення.
Цією процедурою передбачено, що для земельних ділянок, несформованих як об'єкт цивільних прав, власнику земельної ділянки необхідно виготовити технічну документацію із землеустрою та подати її до Державного земельного кадастру для вчинення дій по реєстрації відповідної ділянки, її виду угідь та ін.
Будь-який інший нормативно-правовий акт, крім статті 57-1 Земельного кодексу України, не визначає процедуру віднесення земель до самозалісених.
Стеттею 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб при регулюванні земельних відносин; управлінні земельними ресурсами; організації раціонального використання та охорони земель; здійсненні землеустрою; проведенні оцінки землі; формуванні та веденні містобудівного кадастру, кадастрів інших природних ресурсів; справлянні плати за землю (стаття 2 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Державний земельний кадастр базується на таких основних принципах обов'язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об'єкти; об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; безперервності внесення до Державного земельного кадастру відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру, що змінюються (стаття 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Землі в межах державного кордону України є об'єктами Державного земельного кадастру (ст. 10 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Відповідно до вимог частини 1 статті 11 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про об'єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об'єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до норм та правил, технічних регламентів.
До Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування, у тому числі дані Державного адресного реєстру (за наявності); опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів, координат поворотних точок, геометричних параметрів, назв, адрес будівель, споруд та інженерних мереж, ідентифікаторів об'єктів будівництва та закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; частину земельної ділянки, на якій може проводитися гідротехнічна меліорація; відомості про назву, код (номер) меліоративної мережі, яка забезпечує гідротехнічну меліорацію відповідної земельної ділянки; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.
Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену у частині 2 статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Як встановлено судом раніше, згідно статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру, зокрема, на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками; на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель - за результатами інвентаризації земель.
Відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру: а) щодо категорії земель: на підставі відповідної документації із землеустрою, що розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; на підставі заяви власника (розпорядника, у визначених законом випадках - користувача) земельної ділянки та комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту - щодо земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється на підставі такої документації; на підставі технічної документації із землеустрою - щодо інвентаризації земель; б) щодо виду цільового призначення в межах певної категорії земель: на підставі відповідної документації із землеустрою, що розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; на підставі заяви власника (розпорядника, у визначених законом випадках - користувача) земельної ділянки відповідно до комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту.
З огляду на вказане, суд зазначає, що виключно на підставі технічної документації із землеустрою до Державного земельного кадастру вносяться відомості щодо меж земельної ділянки, її площі, цільового призначення, виду цільового призначення в межах певної категорії земель та інші ідентифікуючі дані конкретної земельної ділянки.
При цьому чинне законодавства не визначає можливості встановлення наведених вище даних щодо земельної ділянки та внесення їх до Державного земельного кадастру на підставі будь-яких інших документів.
Стаття 1 Закону України «Про землеустрій» закріплює, що землеустрій - сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель тощо.
Згідно із статтею 19 Закону України «Про землеустрій» до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать: організація та здійснення землеустрою, проведення інвентаризації земель та земельних ділянок усіх форм власності; організація та здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у межах та порядку, встановлених законом. Землеустрій здійснюється на підставі: рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою (у тому числі при розробленні містобудівної документації); укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень (стаття 22 Закону України «Про землеустрій»).
Статтею 25 Закону України «Про землеустрій» визначено види документації із землеустрою. Серед них зокрема виділяють: проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об'єктів; проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель.
Замовниками документації із землеустрою за статтею 26 Закону України «Про землеустрій» можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.
При здійсненні землеустрою з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування проводиться інвентаризація земель (стаття 35 Закону України «Про землеустрій»).
У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку.
Порядок проведення інвентаризації земель затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513.
Відповідно до статті 57 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель розробляється за рішенням власників (розпорядників) земельних ділянок або за рішенням сільських, селищних, міських рад.
Рішення про розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення приймається у порядку, визначеному статті 35 цього Закону.
При цьому, за частиною 2 цієї статті земельна ділянка може бути сформована за технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земель. Таким чином, орган місцевого самоврядування може бути замовником документації із землеустрою та на підставі його рішень може здійснюватися землеустрій. Більше того, саме за рішенням органів місцевого самоврядування розробляється технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо 8 вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 року № 1423-IX, що набули чинності 27.05.2021, розділ X «Перехідні положення» Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, з дня набрання чинності яким землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель зазначених у підпунктах «а» - «е» даного пункту Перехідних положень. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
Тобто з 27.05.2021 розпорядниками земель, які знаходяться за межами населених пунктів, у т.ч. які перебувають в оренді, право державної власності на які у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зареєстровано за державою, є відповідні територіальні громади, а такі землі - комунальною власністю.
Ураховуючи наведене, фактичним власником земель за межами селища Понорниця є Понорницька об'єднана територіальна громада, а реалізацію повноважень власника здійснює відповідний орган місцевого самоврядування - Понорницька селищна рада.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР).
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (частини 1, 3 статті 16 Закону №280/97-ВР).
Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як регулювання земельних відносин.
Отже, саме до повноважень Понорницької селищної ради відноситься обстеження землі та прийняття рішень щодо віднесення її до самозалісеної із подальшим наданням дозволу на розроблення технічної документації на такі земельні ділянки у разі підтвердження факту наявності на обстежених землях лісових насаджень.
З огляду на матеріали справи Понорницька селищна рада Новгород-Сіверського району Чернігівської області розглянуло подання Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства та рішенням №4016 від 25.02.2025 відмовило у віднесенні до самозалісених земель земельних ділянок площею 1312,5 га, що знаходяться в адміністративних межах Понорницької селищної ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області. Водночас відсутні докази щодо обстеження відповідачем як уповноваженим органом землі на предмет можливості віднесення її до самозалісеної, що є необхідною та обов'язковою складовою процедури віднесення земель до самозалісених.
Статтею 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.
З урахуванням наведеного, така бездіяльність Понорницької селищної ради є протиправною та суперечить інтересам держави в цілому та територіальної громади зокрема.
Відповідно до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частинами 1-3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.
З урахуванням зазначеного, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір), відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов Заступника керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури в інтересах держави до Понорницької селищної ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Понорницької селищної ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області щодо не проведення обстеження земельних ділянок загальною площею 1312,5 га, розташованих в адміністративних межах Понорницької об'єднаної територіальної громади на предмет віднесення їх до самозалісених та подальшого винесення питання щодо віднесення обстежених ділянок до самозалісених на сесію Понорницької селищної ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області;
Зобов'язати Понорницьку селищну раду Новгород-Сіверського району Чернігівської області обстежити земельні ділянки загальною площею 1312,5 га, розташовані в адміністративних межах Понорницької об'єднаної територіальної громади на предмет віднесення їх до самозалісених та винести питання щодо віднесення а зобов'язати Понорницьку селищну раду Новгород-Сіверського району Чернігівської області обстежити земельні ділянки загальною площею 1312,5 га, розташовані в адміністративних межах Понорницької об'єднаної територіальної громади на предмет віднесення їх до самозалісених та винести питання щодо віднесення обстежених ділянок до самозалісених на сесію Понорницької селищної ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Заступник керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури в інтересах держави вул. Замкова, 9А, м.Новгород-Сіверський, Чернігівська область, 16000, код ЄДРПОУ 02910114.
Відповідач: Понорницька селищна рада Чернігівської області, вул. Довженка, 18, с-ще Понорниця, Чернігівська обл., Новгород-Сіверський р-н, 16220, код ЄДРПОУ 04412567.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, вул. П'ятницька, 8, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 44943013.
Повний текст рішення виготовлено 29 травня 2025 року.
Суддя Дар'я ВИНОГРАДОВА