29 травня 2025 року справа № 580/4483/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) подала позов до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - ГУ ПФУ у Київській області, відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову у призначенні пенсії від 25.03.2025 № 230750003692, прийняте заступником начальника відділу призначення пенсій Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області Тетяною Бєлорусець;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.03.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як працівнику освіти, з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог представник позивачки зазначив, що відповідно записів трудової книжки ОСОБА_2 , рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 13 грудня 2024 року по справі № 691/1374/24, архівної довідки від 29.04.2024 № 297/05-01 стаж роботи ОСОБА_2 , як працівника освіти, на 10.10.2017 рік складав 27 років 0 місяців 29 днів, а тому рішення про відмову в призначенні пенсії є протиправним.
Ухвалою від 29.04.2025 суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
19.05.2025 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому представниця відповідача просила в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що стаж роботи що дає право на призначення пенсії за вислугу років станом на 10.10.2017 становить 25 років 5 місяців 7 днів. Позивачці відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», оскільки позивачка не набула необхідного спеціального стажу роботи.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
18.03.2025 позивачка звернулась до органу Пенсійного фонду із заявою щодо призначення пенсії за вислугу років.
Рішенням від 25.03.2025 № 230750003692 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області відмовило позивачці у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років. У рішенні відповідач зазначив, що вік заявниці 51 рік, страховий стаж становить 34 років 4 місяці 20 днів, в тому числі спеціальний стаж, що дає право на пенсію за вислугу років станом на 10.10.2017 - 25 років 5 місяців 7 днів. Пунктом “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачено призначення пенсії за вислугу років, зокрема, працівникам освіти за наявності спеціального стажу роботи, які станом до 11.10.2017 набули такого стажу не менше 26 років 6 місяців.
Рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за вислугою років позивачка вважає протиправним, а тому звернулась в суд з цим позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно ст. 7 Закону України “Про пенсійне забезпечення» звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Пунктом “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (в редакції до 02.03.2015) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VIII) статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції. Так право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту “е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (далі - Закон № 911-VIII) внесені зміни до статті 55 Закону № 1788-ХІІ, зокрема у пункті “е» в абзаці першому слова незалежно від віку замінено словами та цифрами після досягнення 55 років і; доповнено абзацами дванадцятим - двадцять п'ятим.
Отже, пункт “е» у зазначеній редакції визначав, що працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Рішенням від 4 червня 2019 року № 2-р/2019 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту “а» статті 54, статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Конституційний Суд України вказав, що положення п. “а» ст. 54, ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у п. “а» ст. 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення», та 55 років для осіб, зазначених у пунктах “е», “ж» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням ст. ст. 1, 3, ч. 3 ст. 22, ст. 46 Основного Закону України.
Також, Конституційний Суд України зазначив, що положення п. “а» ст. 54, ст. 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту “а» статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, суперечать положенням ст. ст. 1, 3, 46 Основного Закону України.
Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року № 2-р/2019 положення п. “а» ст. 54, ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законами України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто зазначені положення Закону України “Про пенсійне забезпечення» № 1788 втратили чинність з 4 червня 2019 року.
У спірних правовідносинах слід звернути увагу на принцип правової визначеності, як один із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
Неврахування відповідачем у спірних правовідносинах норм п. “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», у редакції чинній до внесення до неї змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, не відповідає принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України.
Отже, з 4 червня 2019 року при призначенні пенсії за віком необхідно керуватися статтею 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення до неї змін Законами України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, які визнано неконституційними.
Враховуючи вищевикладені обставини, на день звернення позивачки із заявою про призначення пенсії за вислугу років, п. “е» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачав, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Суд встановив, що відмовляючи у задоволенні заяви про призначення позивачці пенсії відповідач-2, серед іншого зазначив, що позивачка станом на 11 жовтня 2017 року не набула достатньо спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії.
Щодо вказаних обставин суд зазначає таке.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV.
03 жовтня 2017 року прийнято Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким з 11 жовтня 2017 року розділ XV “Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1.
Згідно пункту 2-1 Розділу ХV “Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення».
Також, Законом № 2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV “Прикінцеві положення» Закону № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:
“До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії».
Таким чином, враховуючи положення п. 2-1 та п. 16 Розділу ХV “Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV пенсія за вислугу років згідно положень пункту “е» статті 55 Закону № 1788-XII може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для її призначення станом на 11 жовтня 2017 року.
Вказані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду висловлені у постанові від 27 липня 2022 року у справі № 440/1286/20.
Суд встановив, що відповідно до трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 від 13.09.1990, позивачка у період з 07.09.1990 до 11.09.2003 працювала на посаді старшої піонервожатої в Орловецькій середній школі.
Суд врахував, що обсяг спеціального стажу позивачки, як працівниці освіти, який підтверджується відповідачем, складає 25 років 5 місяців 7 днів. Суд встановив, що згідно форми РС-право (а.с. 12) відповідач не врахував до спеціального стажу позивачки період з 02.01.1992 до 24.08.1993. Натомість аналіз спірного рішення вказує на те, що останнє не містить жодного правового обґрунтування в частині неврахування до спеціального стажу позивачки вищевказаного періоду.
Суд врахував, що відповідно до правових висновків Верховного Суду, які висловлені у постанові від 18.03.2021 у справі № 280/4057/19, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених відповідачем в основу рішення від 25.03.2025 № 230750003692 на відповідність вимогам частини 2 статті 2 КАС України суд встановив, що вказане рішення є необґрунтованим, оскільки відповідач не визначив конкретних підстав його прийняття - у рішенні не визначено жодного правового обґрунтування та відображення визначених Законом підстав неврахування до спеціального стажу позивачки періоду з 02.01.1992 до 24.08.1993.
Невмотивованість рішення суб'єкта владних повноважень є підставою для його скасування, у зв'язку із чим суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 25.03.2025 № 230750003692.
Обираючи належний та ефективний спосіб відновлення порушеного права позивачки, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 245 цього Кодексу у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.
Суд зазначає, що зміст спірного рішення не дає можливості встановити у повному обсязі підстави відмови у перерахунку пенсії, оскільки воно не містить правового обґрунтування неврахування частини періоду до спеціального стажу, у зв'язку із чим, виконуючи завдання адміністративного судочинства, передбачене у ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що у цьому випадку слід зобов'язати відповідача (як орган, який прийняв протиправне рішення) повторно розглянути заяву позивачки від 18.03.2025 про призначення пенсії та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви з урахуванням висновків суду у мотивувальній частині цього рішення.
Суд також враховує інші аргументи сторін, зазначені у заявах по суті справи, однак зауважує, що встановлені судом обставини є самостійними та достатніми підставами для прийняття рішення по суті спору.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити повністю.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню, то судові витрати, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 271, 272, 287, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 25.03.2025 № 230750003692 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву років ОСОБА_1 від 18.03.2025 про призначення пенсії та прийняти рішення за наслідками розгляду заяви з урахуванням висновків суду у мотивувальній частині цього рішення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивачка - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );
2) відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10, код ЄДРПОУ 22933548).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 29.05.2025.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК