29 травня 2025 року справа № 580/359/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Руденко А. В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні у письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язати вчинити певні дії,
09.01.2024 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 16.08.2015 по 17.10.2016 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та індексацію грошового забезпечення за період з 16.08.2015 по 17.10.2016 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).
Обгрунтовуючи позовну заяву, позивач вказав, що проходив військову службу у військовій частині з 16.08.2015 по 17.10.2016 та має статус ветерана війни - учасника бойових дій згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 30.06.2016. У зв'язку з цим відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на пільги, встановлені для ветеранів війни-учасників бойових дій, зокрема на щорічну додаткову відпустку за 2016 рік тривалістю 14 календарних днів. Вказує, що відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення його з військової служби йому повинна бути виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні зазначеної відпустки.
Крім того, зазначає, що за період з 16.08.2015 по 17.10.2016 йому не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Вважає, що з 16.08.2015 базовим місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення є січень 2008 року.
Указує, що у листопаді 2023 року звернувся із заявою до в/ч НОМЕР_1 щодо нарахувати та виплатити заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 16.08.2015 по 17.10.2016 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, та нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. У позовній заяві позивач стверджує, що відповідь на подану заяву не отримав.
За захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду з цим позовом.
Відповідач 04.11.2024 подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідно до роз'яснень Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 № 13700/3 та від 08.08.2017 № 78/0/66-17 механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає. У межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з січня 2016 року по лютий 2018 року у Міністерства оборони України не було. Тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача в частині визнання протиправною бездіяльність військової частина НОМЕР_1 щодо не здійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за спірний період.
Щодо позовних вимог у частині виплатити позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік указав, що позивач до свого звільнення з військової служби 17.10.2016 з відповідним рапортом про здійснення нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік до командування військової частини НОМЕР_1 не звертався та будь-яких документів, що підтверджували його правовий статус «Учасник бойових дій», не надавав, а тому у військової частини НОМЕР_1 на момент звільнення позивача з Лав Збройних Сил України були відсутні будь-які правові підстави для здійснення такого нарахування та виплати.
Також вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою від 17.06.2024 суд позовну заяву ОСОБА_1 залишив без розгляду.
Постановою від 28.08.2024 Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 скасував, а справу направив до Черкаського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Матеріали справи № 580/359/24 надійшли до Черкаського окружного адміністративного суду 07.10.2024.
Відповідно до наказу Черкаського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 № 245-в суддя Руденко А. В. з 07.10.2024 по 18.10.2024 перебувала у відпустці.
Ухвалою від 21.10.2024 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, суд встановив такі фактичні обставини.
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 09.10.2015 № 226 позивач зарахований до списків особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_3 та призначений на посаду з 09.10.2015. Стаж безперервної військової служби рахувати з 11.08.2015.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 17.10.2016 № 258 позивача з 17.10.2016 виключено зі списків особового складу військової частини, знято з усіх видів забезпечення. У наказі, зокрема, зазначено, що використано 10 діб щорічної основної відпустки за 2016 рік. Виплатити грошову компенсацію за 13 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2016 рік.
Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 30.06.2016 (а. с. 7).
Відповідно до довідки-розрахунку індексації грошового забезпечення військової частини НОМЕР_1 від 24.10.2024 № 784 військовослужбовцю ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 09.10.2015 по 17.10.2016 індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась.
Позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою від 23.11.2023 про виплату індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік.
Позивач у позовній заяві стверджує, що відповідач відповіді на його звернення не надав. Суд зауважує, що відповідач до відзиву також не додав докази надання відповіді на заяву позивача від 23.11.2023.
Не погодившись з відмовою у виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік та невиплати індексації грошового забезпечення за спірний період із застосуванням базового місяця січня 2008 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим фактичним обставинам суд зазначає наступне.
Щодо позовний вимог в частині виплатити позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, суд зазначає таке.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі Закон № 3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (надалі за текстом - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі Закони № 3543-XII та №1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Верховний Суд розглянув зразкову адміністративну справу № 620/4218/18 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії та прийняв рішення від 16.05.2019, яким:
• визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року;
• зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.
У рішенні у зразковій справі Верховний Суд зробив висновок, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Суд вважав, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Справа, що розглядається, є типовою справою, оскільки відповідає ознакам, зазначеним у зразковій справі №620/4218/18, а тому відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України висновки Верховного Суду, викладені у рішенні від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18, підлягають обов'язковому застосуванню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Як убачається із матеріалів справи згідно з витягом з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 17.10.2016 № 258, відповідно до якого позивача з 17.10.2016 виключено зі списків особового складу військової частини, знято з усіх видів забезпечення, використано 10 діб щорічної основної відпустки за 2016 рік. Вирішено виплатити грошову компенсацію за 13 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2016 рік.
Тобто, при звільненні з військової служби грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій позивачу за 2016 рік не нараховувалась та не виплачувалась. Доказів на противагу зазначеному відповідач до суду не надав. У зв'язку з чим бездіяльність відповідача в цій частині позовних вимог є протиправною.
Ураховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 16.08.2015 по 17.10.2016 із застосуванням базового місяця січня 2008 року суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).
Згідно зі статтею 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III (далі Закон № 2017-III) з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до статті 19 зазначеного Закону державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України "Про оплату праці" такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України “Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з положеннями статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статті 4 Закону № 1282-XII (у редакції, що діє з 01 січня 2016 року) індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01.01.2016 - 1 відсоток).
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частина четверта статті 4 Закону № 1282-XII).
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частини друга статті 5 Закону №1282-XII).
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 6 Закону № 1282-XII).
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
У пункті 4 Порядку № 1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
За змістом частини першої статті 9 Закону № 1282-XII індексація доходів громадян повинна проводитися за місцем їх одержання. Так як виплату заробітної плати (грошового забезпечення) здійснюють роботодавці, то і нараховувати індексацію за цим видом доходу також повинні усі без виключення роботодавці.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 липня 2019 року у справі № 240/4911/18, від 07 серпня 2019 року у справі № 825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19, виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Відповідно до довідки-розрахунку індексації грошового забезпечення військової частини НОМЕР_1 від 24.10.2024 № 784 військовослужбовцю ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 09.10.2015 по 17.10.2016 індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась.
Таким чином, у цій справі позивач звернувся до суду за захистом права на індексацію свого грошового забезпечення у відповідний період, оскільки відповідач не нараховував індексацію грошового забезпечення із застосуванням січня 2008 року як місяця зростання грошового забезпечення.
Аналізуючи наведені положення законодавства і обставини справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог за період з 01.01.2016 по 17.10.2016 з урахуванням такого.
Так, пунктом 5 Порядку №1078 у редакції, яка діяла до 01.12.2015, було передбачено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
З 01 грудня 2015 року положення Порядку № 1078 діють із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 “Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів».
Пунктом 5 Порядку №1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
На відміну від правил визначення “базового місяця» (яким вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати) та який визначався у разі, коли збільшувалася заробітна плата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати), “місяцем підвищення доходу» є місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) і визначається він тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). При цьому, за новими правилами зростання зарплати за рахунок інших постійних складових зарплати (без підвищення тарифної ставки чи окладу) не впливає на індексацію та не призводить до зменшення суми індексації.
Термін “підвищення тарифних ставок (окладів)» для працівників бюджетної сфери за змістом запроваджених нововведень застосовується у розумінні підвищення, що здійснюється відповідно до законодавства, а не у розумінні підвищення тарифної ставки (окладу) кожному працівнику індивідуально (зокрема, у зв'язку з призначенням на посаду чи переведенням на іншу посаду), як це було передбачено попереднім механізмом індексації. Тобто за новими правилами місяць підвищення тарифних ставок (окладів) для кожного окремого працівника не визначається індивідуально.
Якщо точкою відліку для обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) для проведення індексації за попереднім механізмом визначався базовий місяць, у якому індекс споживчих цін приймався за одиницю чи 100%, обчислення ІСЦ розпочиналося із місяця, наступного за базовим, а нарахування індексації провадилося з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частини третя і четверта статті 4 Закону № 1282-ХІІ), то зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013, передбачали обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник
Отже, з 01 грудня 2015 року відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник.
Задля досягнення поставленої мети (зміна механізму проведення індексації, який передбачав індивідуальний підхід для кожного окремого працівника, та перехід до механізму, який би забезпечував єдиний підхід до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників) пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 постановлено міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 01 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.
За рахунок цього мала б “обнулитися» індексація минулих років, розмір якої зростав внаслідок довготривалого не підвищення доходу працівників, а тому абзацом 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 передбачено, що для проведення подальшої індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року відповідно до Порядку № 1078, який уже діяв із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013, та передбачав єдиний підхід до проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників (з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник).
Так, якщо на виконання пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 працівникам інших галузей бюджетної сфери були підвищені оклади, то військовослужбовцям оклади в грудні 2015 року не підвищувалися, а тому грудень 2015 року не став для останніх “місяцем підвищення тарифних ставок (окладів)» для цілей застосування Порядку №1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2019 року №1013).
Водночас військовослужбовцям відповідно до телеграми Міністра оборони України №248/3/9/1/1150 підвищено рівень грошового забезпечення з 01.01.2016 шляхом підвищення: щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 60 відсотків місячного грошового забезпечення військовослужбовців; премії в розмірі від 525 до 740 відсотків посадового окладу; надбавки за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50 відсотків посадового окладу, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення - в розмірах, визначених відповідними нормативними актами.
Із встановлених у цій справі обставин слідує, що станом на грудень 2015 року розмір посадових окладів військовослужбовців визначався Постановою №1294, яка була чинною з 01 січня 2008 року та діяла до 01 березня 2018 року, тобто до набрання чинності Постановою № 704, якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Таким чином, за умови останнього підвищення військовослужбовцям посадового окладу в січні 2008 року, місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2019 року №1013) є січень 2008 року.
За такої умови суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що відповідач не нарахував і не виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починає обчислюватись індекс споживчих цін у спірний період.
У спірному періоді повноваження державних органів щодо визначення “місяця підвищення тарифних ставок (окладів)» для цілей застосування Порядку №1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2019 року № 1013) не були дискреційними, оскільки нормами означеного Порядку установлено лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки відповідної установи галузі бюджетної сфери - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 103 відсотки, починаючи з місяця останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник, яким для військовослужбовців у спірному періоді був січень 2008 року.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.05.2023 у справі №640/29759/21 та відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України застосовується судом при вирішенні цієї справи як обов'язковий.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 16.08.2015 по 31.12.2015 з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, то відповідно до Порядку №1078 у редакції, яка діяла до 30.11.2015, базовим місяцем для обчислення індексу споживчих цін для індексації грошового забезпечення вважався місяць, у якому підвищились доходи, а не місяць, у якому відбулись зміни посадового окладу, тому позовна вимога про зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з 16.08.2015 по 31.12.2015 із застосуванням січня 2008 року як базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення є безпідставною і задоволенню не підлягає.
Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом, то суд зауважує, що у постанові від 28.08.2024 у справі № 580/359/24 Шостий апеляційний адміністративний суд за результатом розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 дійшов висновку, що «відлік тримісячного строку на звернення до суду із заявленими позовними вимогами розпочався з 23 листопада 2023 року, - дати направлення на адресу військової частини - польова пошта НОМЕР_3 (по стройовій частині) заяви про здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та можливої не виплати індексації грошового забезпечення за період з 16 серпня 2015 року по 17 жовтня 2016 року.
З матеріалів справи вбачається, що з позовом до Черкаського окружного адміністративного суду позивач звернувся 08 січня 2024 року, тобто у межах тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України, що свідчить про помилковість висновку суду першої інстанції про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду».
Тобто, позивач дотримався строку звернення до суду з цим позовом відповідно до норм ст. 233 КЗпП України.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи зазначене позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 17.10.2016 включно із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починає обчислюватись індекс споживчих цін.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 17.10.2016 включно із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починає обчислюватись індекс споживчих цін.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.
Суддя Алла РУДЕНКО