12 травня 2025 року справа № 580/1721/25
17 годин 48 хвилин м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі судді Л.В.Трофімової за участі секретаря судового засідання В.С.Олійник розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу №580/1721/25 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) [позивач особисто] до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) [представник відповідача в режимі відеоконференції - Можчіль Я.О., діє на підставі довіреності] про визнання протиправним та скасування індивідуального акта, ухвалив рішення.
І. ПРОЦЕДУРА/ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ
17.02.2025 вх.№8001/25 позивач у позовній заяві просить (редакція від 21.02.2025 вх. №8913/25):
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у праві ОСОБА_1 перетину державного кордону України;
- визнати протиправним та скасувати постановлене відповідачем рішення від 02.02.2025 про відмову в перетині ОСОБА_1 державного кордону України.
24.02.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, 24.04.2025 здійснив перехід від спрощеного до загального провадження, 06.05.2025 закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 12.05.2025.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтуванні позовних вимог зазначається, що рішення про відмову в перетині державного контролю відповідача є протиправним, позаяк наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.05.2024 №475-ОС позивач звільнений зі строкової військової служби на виконання Указу Президента України від 07.03.2024 №149/2024 «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової військової служби», тому відповідно до ст. 71 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не може бути призваним на військову службу протягом 12 місяців з дня звільнення з військової служби у запас і має право на перетин державного кордону України.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
Відповідач позов не визнав, 13.03.2025 вх.№12567/25 надав до суду відзив та зазначив, що скаржуванне рішення є законним, позаяк міститься покликання на Закон України «Про прикордонний контроль», Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Укази Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022», постанову КМУ №57 та зазначено, що громадянину України ОСОБА_2 відмовлено у виїзді з України з причин того, що позивач не зміг надати під час паспортного контролю документи, що дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану. Під час наміру перетину державного кордону наявні та надані позивачем документи не давали підстав прийняти рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України, тому уповноваженими посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України, ухвалене правомірно рішення, у задоволенні позову просив відмовити.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Суд встановив, що під час перевірки документів ОСОБА_1 встановлено відсутність будь-якого документа, що би посвідчував належність позивача до категорії осіб, які підпадають під дію Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 року №57 у редакції, на час виникнення спірних відносин.
02.02.2025 Державною прикордонною службою України прийняте рішення про відмову в перетині державного кордону України та відмовлено у виїзді з України в пункті пропуску «Шегині», міститься покликання на Закон України «Про прикордонний контроль», Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Укази Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022», постанову КМУ №57 та зазначено, що громадянину України ОСОБА_2 відмовлено у виїзді з України з причин того, що зазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, що дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши повідомлені аргументи щодо обставин справи, належність, допустимість, достовірність доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити з огляду на таке.
V. НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
ВПВС у справі № 640/2475/19 висновує: визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суб'єкти владних повноважень не мають прав у розумінні міри свободи поведінки, а лише наділені законодавцем певними повноваженнями, необхідними для реального виконання завдань та функцій держави, що покладені на них.
Діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, що побудований на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно у межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів. Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відповідно до абзацу першого статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень (ст.64 Конституції України). Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, Закон та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України від 05.11.2009 року № 1710-VI «Про прикордонний контроль» (далі - Закон 1710-VI). Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону 1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів. Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Відповідно до статті 1 Закону № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.
Згідно з частиною 1 статті 6 Закону № 3857-XII встановлені підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено, проте підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України функціонують за відсутності особливих правових режимів, що вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України. Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану, який введено в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12 травня 2015 року №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VIII, в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення). Відповідно до ст. 1, 2 Закону №389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з п.6 ч.1 ст. 8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Згідно з п.3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Не можуть бути обмежені права свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.
Право особи на пересування та право вільно залишати територію України, передбачене статтею 33 Конституції України, може бути обмежено в умовах дії режиму воєнного стану.
Відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжений, що діяв на момент прийняття оскаржуваного рішення відповідачем та діє по теперішній час.
Згідно з п.8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12. 2021 року № 1455 (далі - Порядок №1455) перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Згідно з ч.2 ст. 3 Закону № 3857-XII правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 (далі - Правила №57, у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), визначений порядок перетину громадянами України державного кордону. Відповідно до пункту 2 Правил № 57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред'являє. У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон. Вказані положення Правил № 57 кореспондують приписам частин першої-третьої статті 7 Закону 1710-VI, згідно з якими паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі.
Під час перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон. Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити перевірку підтверджуючих документів та повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
Згідно з частиною 1 статті 14 Закону №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина 2 статті 14 Закону №1710-VI). Наказом Міністерства внутрішніх справ України №457 від 05.06.2023, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.06.2023 за № 1019/40075, затверджено форму рішень про відмову в перетинанні державного кордону України.
Верховний Суд 11.09.2023 у справі №420/14943/21 (адміністративне провадження №К/990/8225/23) сформулював правовий висновок про те, що критеріями обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов'язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять легітимну основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих заявником документів, інших доказів), врахування яких є обов'язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення суб?єкта владних повноважень; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, що не ґрунтуються на нормах права.
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів. Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 824/399/17-а). Обираючи спосіб захисту, позивач не формулює вимоги відповідно до частини 1 статті 5 КАС України, позаяк просить визнати протиправними дії, що фактично не вчинені відповідачем, чим власне допущено протиправну бездіяльність, тому законодавець розмежував наслідки у п.3 і п.4 цієї частини норми права. Верховний Суд у справі №640/16224/19 зауважує, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Мотиви здійснення органами публічної влади власних повноважень мають відповідати мотивам, з якими ці повноваження були надані законом. Органам публічної влади заборонено використовувати свої повноваження з неналежних мотивів або з неналежною ціллю, навіть якщо результат буде подібний до досягнутого в рамках законних дій. Принцип «належного врядування» не має перешкоджати органам влади виправляти ненавмисні помилки, навіть ті, яких вони припустились внаслідок недбалості (АДМІНІСТРУВАННЯ І ВИ: Посібник - принципи адміністративного права у відносинах між особами та органами публічної влади / https://rm.coe.int/handbook-administration-and-you/1680a06311).
Суд перевірив доводи сторін, оцінив докази у справі, зважаючи на здійснену перевірку паспортних та інших документів позивача, вважає за необхідне зазначити, що рішення про те, чи підтвердила особа мету поїздки оцінюється посадовою особою державної прикордонної служби, мотивоване рішення приймається посадовими особами державної прикордонної служби в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакету поданих документів та за умови підтвердження мети поїздки за кордон з дотриманням вимог законодавства у спірних правовідносинах з урахуванням дії режиму воєнного стану.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Суд зазначає, що недостатньо лише самого факту наявності документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, позаяк підтвердження мети поїздки згідно з пунктом 2-9 Правил № 57 є невід'ємною складовою здійснення прикордонного контролю осіб, передбачених абзацом першим цього пункту, тому надання дозволу на перетин державного кордону України є можливим після здійснення усіх необхідних заходів прикордонного контролю сукупно.
Враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу і безпеки в мовах дії режиму воєнного стану, обумовлений масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, тому за встановлених обставин справи і відсутності документів на підтвердження можливості перетину кордону позивачем, уповноважені особи прикордонної служби діяли законно і пропорційно, що свідчать про правомірність індивідуального акта.
Спосіб реалізації принципів належного/доброго врядування визначається суспільними потребами для забезпечення захисту України, тому є співмірним із застосованим до позивача обмеження у перетині держаного кордону за відсутності документів стосовно особи у запасі після проходження строкової служби та не є свавільним. Зазначені вище висновки узгоджуються з подібною позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22, від 31.08.2023 у справі № 380/572/23, від 27.09.2023 у справі № 380/16876/22, від 26.10.2023 у справі № 260/3428/22, від 26.10.2023 у справі № 260/3951/22.
Суд дійшов висновку, що відповідач обгрунтовано з покликанням на вимоги чинних нормативно-правових актів довів не підтвердження позивачем мети поїздки під час наміру виїзду у пункті пропуску «Шегені», тому ОСОБА_1 було правомірно відмовлено у перетинанні державного кордону України.
Оскаржуване рішення має разовий характер і вичерпало дію фактом виконання, тому обраний спосіб про скасування такого індивідуального акта не поновить прав позивача, що позивач вважає порушеними таким рішенням. Подібна позиція викладена Верховним Судом від 27.09.2023 у справі № 380/16876/22.
Суд враховує, що з урахуванням статусу і віку позивача, у разі пред'явлення відповідних документів, що надають право на перетин державного кордону на виїзд з України з одночасним підтвердженням мети поїздки за кордон, відповідач має реалізувати повноваження у спосіб передбачений Конституцією та законами України.
Сукупно оцінивши докащи у справі, суд вважає, що рішення відповідача узгоджується з усіма критеріями ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу законодавства та перевірених доводів сторін, документів у матеріалах справи, адміністративний позов не належить задоволенню.
VІІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Враховуючи вимоги ст. 139 КАС України підстав для розподілу витрат зі сплати судового збору немає.
Керуючись статтями 2, 5-16, 19, 73-78, 90, 139, 242-246, 250, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Судові витрати не належать розподілу.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо у судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв'язку із початком функціонування модулів ЄСІТС з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до рішення ВРП від 17.08.2021 №1845/О/15-21 «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи».
Копію рішення направити сторонам справи:
позивач: ОСОБА_1 [ АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ];
відповідач: військова частина НОМЕР_2 [ АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ].
Рішення суду складене 27.05.2025 протягом 10 робочих днів з урахуванням відрядження судді.
Суддя Лариса ТРОФІМОВА