Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
29 травня 2025 року справа № 520/6868/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Григоров Д.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив :
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.02.2025р. про призов на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 02.04.2025р. позовну заяву залишено без руху, внаслідок чого представником позивача було подано до суду уточнений адміністративний позов, згідно якого він просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.02.2025 про призов на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_3 .
З врахуванням викладеного відповідач - Військова частина НОМЕР_2 був виключений з числа відповідачів з урахуванням уточненої позовної заяви, позовних вимог до нього не заявлено.
В обгрунтування позовних вимог було зазначено, що позивач є військовозобов'язаним та призваний на військову службу відповідачем та одночасно, 27.02.2025р. без проходження військово-лікарської комісії направлений до військової частини НОМЕР_2 .
Згідно доводів позовної заяви зазначено, що відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_4 від 27.01.2022р. позивач у цей же день був виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 на підставі ст. 37 ч. 6 п. 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що в графі 13 тимчасового посвідчення зроблено запис «виключений з військового обліку».
Таким чином, позивач вважав, що з 27.01.2022р. він вже не був військовозобов'язаним та не міг бути призваним на військову службу під час мобілізації.
Ухвалою суду від 15.04.2025р. відкрито спрощене провадження у справі та витребувано у відповідача копію оскаржуваного рішення. Вказаний доказ судом витребувано повторно ухвалою від 12.05.2025р.
19.05.2025р. до суду надійшов витяг з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.02.2025р. № 159 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації», згідно якого призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період у складі команди НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 , 1987 року народження.
Відповідачем до суду також подано відзив на адміністративний позов, згідно якого останній зазначив, що відомості про виключення з військового обліку позивача до відсутні в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Відомості, що зазначені у військово-обліковому документі громадянина України, який перебуває або був виключений з військового обліку Збройних Сил, СБУ, розвідувального органу, повинні відповідати відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідач зазначав, що у разі коли відомості, зазначені у графах 1-5, 13 та 14 військово-облікового документа на бланку, не відповідають відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, він вважається недійсним. В даному випадку у військово-обліковому документі позивача (тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного серії НОМЕР_5 ) відмітки про військовий облік та виключення з військового обліку (це графи 13 та 14 у Формі військово-облікового документу, затвердженого постановою КМУ від 16 травня 2024 р. № 559) не відповідають відомостям в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів (АІТС «Оберіг»), отже такий документ вважається недійсним.
Дослідивши матеріали справи та доводи сторін, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , згідно свого місця реєстрації та проживання перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Позивач був взятий на військовий облік 19.02.2009 р. у ІНФОРМАЦІЯ_7 та 27.02.2025 р. знятий з військового обліку на підставі абз.3 п.2 ч.5 ст.37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як особа, яку було призвано на військову службу під час мобілізації.
Оскаржуваним наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.02.2025р. № 159 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» призвано та направлено для проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період у складі команди НОМЕР_2 солдата ОСОБА_1 , 1987 року народження.
Доводи позовної заяви зводяться до того, що позивач не був на час призову військовозобов'язаним, оскільки за даними наявного в нього посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_6 від 27.01.2022р. його виключено з військового обліку на підставі п. 6 ч.6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як особу, раніше засуджену до позбавлення волі.
Також позивач посилався і на те, що був насильницьким шляхом утриманий у приміщенні ТЦК, до нього були застосовані тиск та погрози, а висновки ВЛК про його придатність було підроблено, оскільки позивач відмовився від проходження ВЛК.
Судом вбачається, що позивач був призваний на військову службу за мобілізацією. З 18 травня 2024 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 №3633-IX, згідно з яким усі військовозобов'язані мали протягом 60 днів оновити свої особисті дані в ТЦК або в інший зручний спосіб.
Доводів про оновлення ним особистих даних позивач не наводив, цієї обставини з матеріалів справи судом не вбачається.
Під час перевірки відомостей наявних облікових даних, внесених до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів посадовими особами відповідача було встановлено, що позивач був взятий на військовий облік 19.02.2009 р. у ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Також було встановлено, що у військово-обліковому документі позивача (тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного серії НОМЕР_5 ) відмітки про військовий облік та виключення з військового обліку (графи 13 та 14 у Формі військово-облікового документу, затвердженого постановою КМУ від 16 травня 2024 р. № 559) не відповідають відомостям в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів (АІТС «Оберіг»).
Підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не мав.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який Указами Президента України неодноразово продовжувався та триває на момент розгляду даної адміністративної справи.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
За змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з пунктом 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно пункту 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Отже, обов'язки щодо обліку військовозобов'язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII.
Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" №2232-XII у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров'я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.
На підставі ч.ч. 1, 2, 4 ст. 28 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" №2232-XII запас військовозобов'язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов'язаних.
Військовозобов'язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: перший розряд - до 35 років; другий розряд - до 60 років.
Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі.
Відповідно до ст. 33 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" №2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Загальне керівництво роботою, пов'язаною з організацією та веденням військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, контроль за станом цієї роботи в центральних та місцевих органах виконавчої влади, інших державних органах (крім Служби безпеки України та розвідувальних органів України), органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від підпорядкування і форми власності здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України. Функціонування системи військового обліку забезпечується органами (підрозділами) Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, розвідувальними органами України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, правоохоронними органами спеціального призначення, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.
Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Військовий облік військовозобов'язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний.
Військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 №1487, визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.
Відповідно до п.п. 2, 3, 4, 5 Порядку №1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.
Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Завданнями військового обліку є:
утворення військового резерву людських ресурсів, накопичення військово-навчених людських ресурсів, необхідних для укомплектування Збройних Сил, інших військових формувань у мирний час та в особливий період;
проведення аналізу кількісного складу та якісного стану призовників, військовозобов'язаних та резервістів для їх ефективного використання в інтересах оборони та національної безпеки держави;
своєчасне оформлення військово-облікових документів призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
організація своєчасного бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації та на воєнний час;
забезпечення контролю за станом військового обліку в державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях;
забезпечення контролю за дотриманням призовниками, військовозобов'язаними та резервістами правил військового обліку;
забезпечення громадян України інформацією щодо виконання ними військового обов'язку.
З метою ведення військового обліку в державі створюється система військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - система військового обліку).
Системою військового обліку є сукупність узгоджених за завданнями державних органів, підприємств, установ та організацій, які ведуть військовий облік та забезпечують її функціонування із застосуванням засобів автоматизації процесів та використанням необхідних баз даних (реєстрів), визначених законодавством.
Головною вимогою до системи військового обліку є забезпечення повноти та достовірності даних, що визначають кількісний склад та якісний стан призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно з п. 79 Порядку №1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема:
організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці;
здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством;
виявляють призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку;
організовують оповіщення та у разі потреби можуть здійснювати безпосередньо через військових посадових осіб, військовослужбовців, державних службовців, працівників, визначених рішенням керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів за місцем їх проживання (роботи, навчання тощо) шляхом вручення повісток під їх особистий підпис (додаток 11) та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям;
проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього;
виконують архівно-довідкову роботу з питань військового обліку.
Щодо взяття позивача на військовий облік, суд зазначає, що відповідно до пп. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" №2232-XII (у редакції станом на час виключення позивача з військового обліку) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
У подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 №3633-IX, ч. 6 ст. 37 викладено у такій редакції:
"Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
18 травня 2024 року набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.
Пункту 4 розділу "Загальні питання" Порядку № 560 передбачено, що на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:
особи, звільнені з військової служби у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади". Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;
особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;
особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;
засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.
Отже, з 18 травня 2024 року редакція частини 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Водночас, приписи Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" №2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві, змін не зазнали.
Тобто, з набранням чинності вказаних змін до ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" №2232-XII виключено підставу виключення з військового обліку, на підставі якої позивача було виключено у 2018 році.
Суд зауважує, що у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов'язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров'я.
Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (ст. 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.
Однак у даному випадку йдеться не про кримінальну або адміністративну відповідальність, а про поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.
Законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави.
У зв'язку із внесенням змін до Закону №2232-XII звужено коло підстав для виключення з військового обліку.
Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов'язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
З часу набрання чинності змін до Закону №2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.
Таким чином, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону №2232-XII позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов'язаним, тому відповідач на законних підставах поновив його на військовому обліку військовозобов'язаних, а в подальшому було здійснено призов позивача на військову службу під час мобілізації згідно оскаржуваного в цій справі наказу.
З урахуванням викладеного вище, оскаржуваний наказ судом вбачається як цілком законний.
Що стосується доводів позовної заяви про застосування до позивача насилля та погроз під час мобілізації, то ці доводи жодними доказами не підтверджено.
Стосовно проходження позивачем медичного огляду та наявності висновку ВЛК щодо його придатності до військової служби позовна заява містить суперечливі доводи, за якими висновки ВДК ніби-то було «підроблено», з чого слідує, що медичний огляд позивача було проведено. Крім того, позовна заява містить посилання на те, що позивач відмовився від проходження медичного огляду.
Тим не менш позивна заява не містить посилань на незгоду позивача щодо визначення ступені його придатності до військової служби за станом здоров'я. Витребувані у відповідача докази щодо висновків ВЛК стосовно позивача до суду не надано, оскільки, як вказано відповідачем, вони в його розпорядженні не перебувають.
Згідно із сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандартами доказування обставин спору: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Суд відмічає, що у силу ч.4 ст.44, ч.2 ст.78, ч.3 ст.78, п.4 ч.5 ст.160, п.5 ч.5 ст.160, ч.4 ст.161, ч.4 ст.162 КАС України обов'язок повідомлення суду усіх обставин справи та підтвердження доводів про існування цих обставин відповідними доказами покладений, насамперед на учасників справи - сторони спору.
Окрім того, суд згідно з ч.4 ст.9 КАС України обтяжений законодавцем обов'язком встановити об'єктивну істину у кожному спорі за власною ініціативою безвідносно до стану виконання учасниками справи - сторонами спору згаданого вище процесуального обов'язку.
У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024р. у справі №400/1217/23: 1) Обов'язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов'язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) Посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов'язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що обставини проходження позивачем медичного огляду в процедурі призову на військову службу за мобілізацією не є такими, що мають значення для вирішення цієї справи, з урахуванням обгрунтувань позову про неможливість призову позивача на військову службу, оскільки він, як вважає позивач, не є військовозобов'язаним.
Суд окремо звертає увагу позивача, що скасування наказу про призов на військову службу під час мобілізації не призведе до звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
При цьому слід взяти до уваги, що Верховним Судом запроваджено правовий підхід до цього питання, який визначив незворотність призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації.
Так, відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.02.2025 р. у справі №160/2592/23 зазначено, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Суд ураховує, що відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В цій справі відповідачами доведено законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку. Інші доводи висновків суду не спростовують.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Д.В. Григоров