Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
29 травня 2025 р. Справа № 520/8106/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог від 19.04.2025, просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 10.03.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.03.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з урахуванням факту перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей та прийняти рішення про надання відстрочки.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем неналежно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 10.03.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі без виклику сторін в судове засідання та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копію ухвали про відкриття провадження було надіслано відповідачу до його Електронного кабінету в системі "Електронний суд" та ним отримано, що підтверджено довідкою про доставку електронного листа.
Через систему "Електронний суд" представником відповідача надіслано до суду відзив на позов, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві. зазначивши, що 21.03.2025 року комісією з питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_3 було розглянуто пакет документів ОСОБА_1 , який був ним поданий 22.07.2024 року і виявлено той факт, що ОСОБА_1 права на відстрочку з підстав визначених п.3 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не має. 22.03.2025 року зроблене відповідне повідомлення на ОСОБА_1 про відмову у наданні відстрочки в зв'язку з тим, що поданий пакет документів не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 - в свідоцтві про народження дитини ОСОБА_2 , 2009 року народження, не зазначене батьківство ОСОБА_1 .
В порушення зазначеної норми позивач не надав відповідачу свідоцтво про народження дітей із зазначенням батьківства військовозобов'язаного. Тільки в двох з трьох наданих, позивач був зазначений як батько дитини. Третя дитина ОСОБА_2 згідно свідоцтва про народження має батька ОСОБА_3 . Оскільки у ОСОБА_4 є матір та батько, обов'язок щодо його утримання не може бути покладено на вітчима (позивача), і як наслідок, застосування п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» для надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, не є можливим.
Позивачем надіслано відповідь на відзив, в якій підтримано правову позицію, викладену у позовній заяві, додатково зазначивши, що факт утримання ним трьох дітей, які не досягли 18 років позивачем підтверджується документами, які були надані до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати ОСОБА_2 з лютого 2025 року офіційно не працевлаштована, займається вихованням дітей, на обліку у центрі зайнятості не перебуває. Батько ОСОБА_2 участі в утриманні доньки не приймає, має заборгованість зі сплати аліментів більше року.
Отже, твердження відповідача про те, що відстрочка надана ОСОБА_1 22.07.2024 та в подальшому продовжена помилково, є хибними, адже позивачем повністю доведено факт перебування на його утриманні 3-х дітей віком до 18-ти років. Зміни до пункту 1 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не вносилися, а тому має право на отримання відстрочки, яку отримував до цього.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Як свідчать матеріали справи, між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено шлюб, що підтверджено Свідоцтвом про шлюб від 17.02.2018 Серії НОМЕР_1 (а.с. 19).
ОСОБА_1 звертався до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявами про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", на утриманні якого перебуває троє дітей віком до 18 років.
На підтвердження вказаного позивач надав наступні Свідоцтва про народження:
- Свідоцтво про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , серія НОМЕР_2 , батько ОСОБА_1 (а.с. 35);
- Свідоцтво про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , серія НОМЕР_3 , батько ОСОБА_1 (а.с. 36);
- Свідоцтво про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , серія НОМЕР_4 , батько ОСОБА_3 (а.с. 37).
В заявах позивач зазначав, що саме на його утриманні перебувають ОСОБА_4 , 2009 р.н., ОСОБА_6 , 2018 р.н., ОСОБА_7 , 2020 р.н.
За результатами розгляду таких заяв, довідками ІНФОРМАЦІЯ_1 надавалися позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (довідкою від 31.07.2024 №169 надано відстрочку від призову на строк до 12.08.2024, довідкою від 23.09.2024 №437 надано відстрочку від призову на строк до 10.11.2024, довідкою від 25.11.2024 №79 надано відстрочку від призову на строк до 07.02.2025) (а.с. 15 - 17).
Проте, за результатами розгляду заяви позивача від 17.03.2025 (а.с. 13 - 14) про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", з аналогічних підстав, в повідомленні ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.03.2025 №297 зазначено, що протоколом комісії з питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_7 від 21 березня 2025 року №64 ухвалено рішення про відмову у наданні заявнику відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки останній підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах.
Причини відмови: поданий пакет документів не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 року, в свідоцтві про народження дитини ОСОБА_2 , 2009 року народження, не зазначене батьківство ОСОБА_1 (а.с. 18).
Ухвалою суду витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 копію рішення №64 від 21.03.2025 року оформленого протоколом, про відмову у наданні відстрочки ОСОБА_1 .
На виконання суду представником відповідача надано витребувані документи, а саме рішення комісії з питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_7 , оформлене протоколом №64 від 21.03.2025, яким відмовлено ОСОБА_1 в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, оскільки наданий ним пакет документів не відповідає вимогам постанови КМУ №560.
Не погоджуючись з відмовою в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р. № 2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно із ч.ч.1, 3 ст.1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «;Про Збройні Сили України», «;Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них Укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 Закону №2232-XII).
Указом Президента України від 24.02.2022 р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 р. № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово було продовжено.
Указом Президента України від 24.02.2022 р. №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а тому застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон №3543-XII (далі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У розумінні ст.1 Закону №3543-XII мобілізацією вважається комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до ч.5 ст.22 Закону №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
У свою чергу, ст.23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, відповідно до п.3 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Алгоритм отримання військовозобов'язаними особами відстрочки регламентовано Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою КМУ від 16.05.2024 року №560 (далі - Порядок № 560).
Відповідно до п.п.56, 57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
- голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
- члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно із п.58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Так, додаток 4 цього Порядку визначає, що документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до п.3 ч.1 ст.23 Закону № 3543-XII є: свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень ст.315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
Суд наголошує, що вказана норма містить альтернативний перелік документів, що підтверджують утримання дітей.
Відповідно до п.60 Порядку № 560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
Судом встановлено, що в повідомленні ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.03.2025 №297 зазначено, що протоколом комісії з питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_7 від 21 березня 2025 року №64 ухвалено рішення про відмову у наданні заявнику відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 1 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки останній підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах.
Причини відмови: поданий пакет документів не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 року, в свідоцтві про народження дитини ОСОБА_2 , 2009 р.н., не зазначене батьківство ОСОБА_1 (а.с. 18).
З цього приводу суд зазначає, що відповідно до п.3 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Отже, норма п.3 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII не ставить право військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу у залежність від того, чи є він батьком таких дітей (тобто від батьківства), водночас вирішальне значення має саме факт перебування дітей (трьох і більше дітей віком до 18 років) на його утриманні.
При вирішенні даного спору суд також вважає за необхідне зазначити, що виходячи з положень ст.3 СК України, якою визначено поняття сім'ї, можливо дійти висновку про те, що сім'я створюється не лише на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення.
Конституційний Суд України у своєму рішення від 03.06.1999 р. №5-рп/99 надав офіційне тлумачення терміну член сім'ї: членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
Обов'язковими умовами для визнання членом сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, термін сім'я означає не лише створення сім'ї на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а має більш широкі критерії для його визначення.
Суд зауважує, що сімейне законодавство визначає безумовний обов'язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, то стосовно вітчима (мачухи) передбачені певні застереження.
Відповідно до частини першої ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття
Як передбачено ч.1 ст.260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Відповідно до ч.1 ст.268 СК України мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Отже, сімейне законодавство містить чітке розмежування таких понять, як «батько», «мати», «дитина», «вітчим», «пасинок», «усиновлений», «усиновитель». Перед усім, це пов'язано із різним обсягом прав та обов'язків названих суб'єктів сімейних правовідносин по відношенні один до одного.
Зокрема, законодавець безальтернативно наголошує на тому, що батько зобов'язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей навіть в тому випадку, коли не проживає разом з ними. Форми такого утримання можуть різнитись. Тобто, законодавець надає право сторонам сімейних правовідносин диспозитивно вирішити питання про форму утримання дитини одним із батьків, який проживає окремо.
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, позивач перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_5 має право на участь у вихованні ОСОБА_4 , 2009 р.н. (за умови проживання однією сім'єю). При цьому, обов'язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14.12.2023 року у справі № 160/11228/23.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У контексті спірних відносин, визначальним для цієї справи є не встановлення факту батьківства, а утримання позивачем, як вітчимом, неповнолітню доньку дружини, ОСОБА_4 , 2009 р.н.
В свідоцтві про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , серії НОМЕР_4 , батьком вказаний ОСОБА_3 (а.с. 37).
Згідно довідки Валківського ВДВС у Богодухівському районі Харківської області від 05.03.2025 №5179, станом на 01.03.2025 у ОСОБА_3 існує заборгованість по аліментах на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , понад один рік у розмірі 66 332,61 грн. (а.с. 41).
Згідно довідки Валківського відділу Богодухівської філії Харківського обласного центру зайнятості від 06.03.2025 №720/135/15, ОСОБА_5 (мати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ) не перебуває на обліку у Валківському відділі Богодухівської філії Харківського обласного центру зайнятості як безробітна (а.с. 20).
Відповідно, позивач утримує неповнолітню доньку дружини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Однак, відповідач під час розгляду заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.1 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII не досліджував факт перебування на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років, а відмову у наданні відстрочки обґрунтував виключно тим, що позивач не є батьком однієї дитини. Інших підстав для відмови не зазначено.
Вказане свідчить про те, що відповідач заяву позивача належним чином не розглянув та не здійснив перевірку наявності (відсутності) підстав для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII за доданими документами, що свідчить про протиправність рішення щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу. Оскільки, комісії при розгляді заяви позивача належало встановити не факт його батьківства, а факт перебування на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.
При цьому, як було встановлено судом, права позивача було порушено саме рішенням комісії з питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_7 , оформленим протоколом №64 від 21.03.2025, про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а не діями щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно саме рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Враховуючи наведене, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є визнання протиправним та скасування протиправним та скасувати рішення комісії з питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_7 , оформлене повідомленням №297 від 22.03.2025 та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 10.03.2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, з урахування висновків суду.
Решта позовних вимог не підлягає задоволенню.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до положень частини 8 статті 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-262, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії з питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_7 , оформлене повідомленням №297 від 22.03.2025.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.03.2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, з урахування висновків суду.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Шевченко О.В.