Справа № 500/101/25
29 травня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Тернопільського окружного адміністративного суду, через представника - адвоката Чернікова Д.Ю., надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошову допомогу на оздоровлення, з 24.02.2022 по 07.10.2024 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 24.02.2022 по 07.10.2024 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку, а також грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 24.02.2022 по 07.10.2024 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - за станом здоров'я - на підставі висновку ВЛК про непридатність до військової служби. Позивач вважає, що з 24.02.2022 по дату виключення зі списків військової частини йому невірно нараховували та виплачували грошове забезпечення без врахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року (01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024). Військовою частиною застосовано 1762 грн для обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, чим зменшено позивачу належне йому грошове забезпечення, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін суддею одноособово.
29.01.2025 від Військової частини НОМЕР_1 до суду найшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказує, що відсутні підстави для нарахування і виплати позивачу за період з 24.02.2022 по 07.10.2024 грошового забезпечення виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024, відповідно, оскільки пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" залишився без змін. Окрім цього, вказує, що у рапорті щодо звільнення з військової служби молодший сержант ОСОБА_1 від 13.09.2024, який зареєстрований у військовій частині НОМЕР_1 23.09.2024 за вхідним № 26115 позивач власноручно зазначив, що претензій до командування військової частини НОМЕР_1 та Міністерства оборони України немає.
Ухвалою суду від 06.03.2025 зупинено провадження у даній адміністративній справі до набрання законної сили судовим рішенням Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №460/21394/23.
Ухвалою суду від 10.04.2025 поновлено провадження в даній адміністративній справі.
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 у період з 24.02.2022 по 07.10.2024 включно проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно з Витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.10.2024 №292, молодшого сержанта ОСОБА_1 , звільнено з військової служби у відставку відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6- 12 місяців.
Позивач зазначає, що при звільненні з військової служби він не отримав повного розрахунку, оскільки протягом 2022-2024 роки його грошове забезпечення неправомірно нараховувалося та виплачувалося з розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
На думку позивача, відповідач був зобов'язаний відповідно до вимог чинного законодавства нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення за період з 24.02.2022 по 07.10.2024 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 постанови Кабінету Міністрів України №704.
Відтак з метою захисту свого права на отримання недоплаченого грошового забезпечення за час військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивач звернутися до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За змістом частини другої статті 9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
В силу пункту 10 Постанови № 704, ця постанова набирає чинності з 01 березня 2018 року.
За первинною редакцією пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
За загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв'язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв'язку з нормою, в даному випадку п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує.
Відтак, застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме положення основної норми постанови КМУ №704, пункт 4 якої має нормативний характер, тобто містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103).
Пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Із наведеного слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Отже, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018.
Таким чином, з 29 січня 2020 року виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Суд при вирішенні даного спору також бере до уваги висновки Верховного Суду зроблені у постанові від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21 (адміністративне провадження № К/9901/37717/21), зокрема пункт 62, а саме:
«(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
Тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням (та похідних від них розмірів грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань та одноразової грошової допомоги у зв'язку із звільненням з військової служби) розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік згідно Законів України Про Державний бюджет України на відповідний рік).
Стосовно постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, а саме, щодо внесення змін до пункту 4 Постанови № 704, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704», було скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 травня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України (Рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп) також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у часі, доцільно зробити висновок, що суд під час розгляду справи має застосовувати той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення відповідних спірних правовідносин.
Суд вказує, що Постанова № 481 набрала чинності з 20 травня 2023 року. При цьому, жодним із положень Постанови № 481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів.
Також, у вказаній Постанові № 481 не розкрито зміст, яким чином врегульовувати спірні правовідносини щодо врахування сталої величини (1762 гривень) для розрахунку розмірів посадового окладу і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб до 20 травня 2023 року (дня набрання чинності Постанови № 481).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
На підставі викладених вище висновків Верховного Суду, суд приходить до висновку, що оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ не втратила чинності і має вищу юридичну силу за положення п. 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін, внесених Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, у відповідача є підстави для здійснення перерахунку позивачу грошового забезпечення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023 з множенням на відповідні тарифні коефіцієнти.
Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку, що відповідач, не здійснивши перерахунку грошового забезпечення позивача, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704, з 24.02.2022 по 19.05.2023 включно, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, позовні вимоги щодо визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 07.10.2024, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, задоволенню не підлягають, оскільки з 20.05.2023 пункт 4 Постанови №704 діє в редакції Постанови №481, що передбачає іншу величну ніж прожитковий мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року, для обрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом статті 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
У зв'язку із звільненням позивача від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 24.02.2022 по 19.05.2023, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (щомісячних та одноразових), з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого, відповідно, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 24.02.2022 по 19.05.2023, а також всі інші належні йому за цей період додаткові види грошового забезпечення (щомісячні та одноразові), з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого, відповідно, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 29 травня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач:
- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Головуючий суддя Мірінович У.А.