Справа № 500/1510/25
29 травня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.06.2015 року на підставі рішення комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ України від 12.05.2015 року № 5/І/ХХ/120, підставами для якого стали довідка про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 05.11.2014 року № 2/7-315 та наказу Першого заступника керівника Антитерористичного Центру при СБУ від 06.09.2014 року № 113; наказ УМВС України в Тернопільській області від 01.08.2014 року № 198 о/с дск., позивачу видано посвідчення учасника бойових дій.
Надання права на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року учасникові бойових дій підтверджено правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справах № 200/12427/19-а від 10.02.2021 року, № 360/1874/20 від 11.11.2021 року, відповідно до якої вказані норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.
У позивача виникло право на отримання грошової компенсації за невикористану грошову відпустку із моменту набуття ним статусу учасника бойових дій, починаючи з 2015 року та по день звільнення 04.03.2025 року.
Ухвалою суду від 21.03.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду із відповідними письмовими доказами 27.03.2025. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.
Вказана додаткова відпустка надається у відповідному календарному році й не переноситься на наступний рік, не підлягає поділу, не продовжується на святкові та неробочі дні. Отже, на таку відпустку не поширюються норми частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки». Відповідно, компенсація при звільненні за невикористану додаткову відпустку працівникові як учасникові АТО не виплачується.
З соціальних та додаткових відпусток, які не належать до щорічних, грошовою компенсацією можна замінити лише відпустку «на дітей». Інші види додаткових відпусток компенсації взагалі не підлягають, навіть при звільненні (ст. 24 Закону про відпустки). Наприклад, не підлягають компенсації такі додаткові відпустки: учаснику бойових дій; учаснику АТО; особі з інвалідністю внаслідок війни; навчальні відпустки; творчі відпустки; відпустки для підготовки до участі у змаганнях; «чорнобильські» відпустки.
Звертаючись до ч. 10 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» бачимо, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Позивач же, в своїй позовній заяві просить виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення. Вимоги позивача суперечать вимогам Закону України «Про Національну поліцію», так як позивач хоче, щоб йому виплатили грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій не лише за 2025 рік ( рік звільнення ), а і за попередні роки, а саме: за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки.
Позивач відпустку, як учасник бойових дій, яка передбачена п. 12 ч.1 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки не використовував, так як не звертався із рапортом до керівництва про її надання.
На підставі викладеного, представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити.
03.04.2025 до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача, відповідно до якої вказано на безпідставність та необґрунтованість відзиву відповідача, оскільки зазначені в ньому відомості не відповідають дійсності.
04.04.2025 представником відповідача надіслано через електронний суд заперечення на відповідь на відзив.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.
На підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Рішення ухвалено судом з урахуванням часу перебування головуючої судді у відпустці.
Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
Позивача було прийнято на службу до органів внутрішніх справ, 15.08.2000 року.
З 07.11.2015 року прийнято на службу в Національну поліцію України, що підтверджується записами у трудовій книжці.
Наказом Головного управління Національної поліції в Тернопільській області від 04.03.2025 року № 66 о/с, позивача звільнено зі служби в поліції за п. 2 ч. 1 ст. 77 (через хворобу) Закону України «Про Національну поліцію» з 04.03.2025 року.
Цим же наказом постановлено виплати грошову компенсацію за невикористану щорічну чергову відпустку за 2020 рік в кількості 13 діб, за 2021 рік в кількості 24 доби, за 2022 рік в кількості 33 доби, за 2023 рік в кількості 45 діб, за 2024 рік в кількості 45 діб, за 2025 рік в кількості 8 діб. При звільненні вказані виплати Позивачеві було виплачено.
22.06.2015 року на підставі рішення комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ України від 12.05.2015 року № 5/І/ХХ/120, підставами для якого стали довідка про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 05.11.2014 року № 2/7-315 та наказу Першого заступника керівника Антитерористичного Центру при СБУ від 06.09.2014 року № 113; наказ УМВС України в Тернопільській області від 01.08.2014 року № 198 о/с дск., позивачу видано посвідчення учасника бойових дій.
Надання права на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року учасникові бойових дій підтверджено правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справах № 200/12427/19-а від 10.02.2021 року, № 360/1874/20 від 11.11.2021 року, відповідно до якої вказані норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.
Тобто, у позивача виникло право на отримання грошової компенсації за невикористану грошову відпустку із моменту набуття ним статусу учасника бойових дій, починаючи з 2015 року та по день звільнення 04.03.2025 року.
Не погодившись із протиправною бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.
Згідно з ч. 7 ст. 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Рішенням Конституційного Суду України справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
Згідно зі ч. 1 ст. 4 Закону України «Про відпустки», до щорічних відпусток входять додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про відпустки», учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 19 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасниками бойових визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані, добровольці Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, особи начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, особи, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються пільги щодо використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно з ч. 1 ст. 83 КЗпП України, а також ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про Національну поліцію», служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Згідно з ст. 60 Закону України «Про Національну поліцію», відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.
Відповідно до ч. 1 ст. 92 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Згідно з ч. 2 ст. 92 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Надання права на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року учасникові бойових дій підтверджено правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справах № 200/12427/19-а від 10.02.2021 року, № 360/1874/20 від 11.11.2021 року, відповідно до якої вказані норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.
Відповідно до п. 8 розділу ІІІ Положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Попри це суд вважає, що позивач мав правомірні очікування щодо отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учасник бойових дій.
Верховний Суд у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 580/1300/22 (адміністративне провадження № К/990/25849/22) сформулював правовий висновок стосовно застосування принципу «легітимних очікувань», що, головним чином, походить від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. Зокрема, Суд зазначив, що принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України).
Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; правовим підґрунтям (основою) для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норма права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору.
Зокрема слід зауважити, що Верховний Суд у постанові від 14.04.2021 року по справі № 620/1487/20 та в постанові від 29.04.2021 року у справі № 200/602/20-а сформував правовий висновок, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та ст. 12 Закону № 3551-ХІІ.
Тобто, у Позивача виникло право на отримання грошової компенсації за невикористану грошову відпустку із моменту набуття ним статусу учасника бойових дій, починаючи з 2015 року та по день звільнення 04.03.2025 року.
Всупереч наведеному, нормам законодавства, загальноприйнятій судовій практиці відповідач допустив описану вище протиправну бездіяльність, чим порушив права позивача.
Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, належним чином не заперечені відповідачем, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для відшкодування судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2025 роки протиправною.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015- 2025 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції - 04.03.2025 року
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 29 травня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Головне управління Національної поліції в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Валова, 11,м. Тернопіль,Тернопільська обл., Тернопільський р-н,46001 код ЄДРПОУ/РНОКПП 40108720).
Головуючий суддя Подлісна І.М.