29 травня 2025 рокум. Рівне№460/4934/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Максимчука О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
1. Стислий виклад позицій учасників справи.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з вказаним адміністративним позовом (позовною заявою) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач), у якому позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 01.05.2024 №172650006078 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 23.04.2024.
Обґрунтовуючи свій позов, позивач зазначає про те, що він звернувся до пенсійного фонду за призначенням пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ), однак отримав відмову у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому позивач зауважує, що відповідачем не заперечується факт наявності мінімального страхового стажу позивача для призначення пенсії, а саме 15 років, оскільки страховий стаж позивача становить 17 років 3 місяці 16 днів. Позивач зазначає, що відповідачем протиправно не зараховано період його роботи з 17.04.1991 по 15.06.1994, оскільки роботодавцем щомісяця сплачені страхові внески, а вказана інформація міститься в системі персоніфікованого обліку. З огляду на вказане позивач вважає рішення відповідача протиправним та таким що підлягає скасуванню, а відтак просить позовні вимоги задовольнити повністю.
06.05.2025 від відповідача до суду надійшов відзив, де у своїх запереченнях щодо позовної заяви відповідач зазначає про те, що аналіз наданих позивачем документів свідчить про те, що страховий стаж позивача становить 17 років 03 місяці 16 днів, якого недостатньо для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. Враховуючи вищевикладене відповідач вважає, що ним прийнято вмотивоване рішення №172650006078 від 01.05.2024 про відмову в призначенні пенсії позивачу зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ, а тому відповідач вважає, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
2. Заяви, клопотання учасників справи, інші процесуальні дії у справі.
Позовна заява подана до суду 14.03.2025 у паперовій формі шляхом направлення засобами поштового зв'язку, надійшла до суду і була зареєстрована в автоматизованій системі діловодства суду 17.03.2025.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2025 визначено суддю Максимчука О.О. головуючим суддею (суддею-доповідачем) з розгляду справи за вказаною позовною заявою.
Ухвалою від 24.03.2025 суд зазначену позовну заяву залишив без руху, встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви тривалістю 10 днів з дня вручення позивачу цієї ухвали та встановив позивачу спосіб усунення недоліків вказаної позовної заяви, а саме подання позивачем до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом із обґрунтуванням та відповідними доказами поважності причин такого пропуску та шляхом подання позивачем заяви із обґрунтуванням та доказами наявності передбачених законом підстав для звільнення позивача від сплати судового збору або подання позивачем до суду оригіналу платіжного документа про сплату позивачем за подання позовної заяви до Рівненського окружного адміністративного суду судового збору у сумі 1211,20 грн.
18.04.2025 на виконання ухвали суду від 24.03.2025 позивач подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучено квитанцію про сплату судового збору у сумі 1211,20 грн та клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовною заявою та відповідним обґрунтуванням поважності причин пропущення ним шестимісячного строку для звернення до суду із вказаним позовом.
Ухвалою від 22.04.2025 суд поновив позивачу строк звернення до суду із позовною заявою, прийняв вказану позовну заяву до розгляду і відкрив провадження в адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановив відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов.
Відповідач скористався правом на подання відзивів на позовну заяву та подав 06.05.2025 до суду відзив, у якому відповідач виклав свої заперечення проти позову.
На момент розгляду справи по суті і ухвалення судом цього рішення інші заяви, клопотання від учасників справи до суду не надійшли, а також суд не здійснював інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).
З урахуванням вимог частини 4 статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
3. Встановлені судом обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши наявні у справі матеріали, з'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги і заперечення, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, що враховані судом при вирішення спору по суті.
Позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Тинне Сарненського району Рівненської області. Зареєстрованим місцем проживання позивача з 26.04.1990 є с. Тинне Сарненського району Рівненської області, що підтверджується даними з належного позивачу паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Сарненським РВ УМВС України в Рівненській області 29.04.1996.
Позивач є особою, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим позивачу Рівненською обласною державною адміністрацією 11.03.2022.
Відповідно до довідки Немовицької сільської ради Сарненського району Рівненської області від 15.02.2022 №549 позивач зареєстрований та проживає в с. Тинне Сарненського району Рівненської області в періоди з 01.01.1986 по 17.12.1986, з 12.1988 (число не зазначено) по 01.1989 (число не зазначено) з 26.04.1990 по даний час.
23.04.2024 позивач звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ. Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
01.05.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення №172650006078, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, оскільки страховий стаж позивача становить 17 років 3 місяці 16 днів, якого не достатньо для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. До загального страхового стажу не враховано період з 17.04.1991 по 15.06.1994 згідно трудової книжки від 18.01.1989 НОМЕР_3 , оскільки виправлені дата про звільнення та дата наказу на прийняття. Також не враховано до загального страхового стажу роботи період догляду за дитиною до 12 років постраждалої внаслідок ЧАЕС з 21.04.1997 по 01.12.1999, оскільки згідно уточнюючої довідки від 21.12.2022 року №166, виданої Комунальним некомерційним підприємством “Немовицький центр первинної медико-санітарної допомоги», у період з 03.02.1997 по 21.04.2000 ОСОБА_2 (мати) перебувала по догляду за дитиною до 3-х річного віку. Термін проживання заявника на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 3 роки 5 місяців 13 днів, загальний термін проживання на забрудненій території складає 32 роки 6 місяців 28 днів. Враховуючи вищевикладене відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ, у зв'язку з відсутністю необхідного загального страхового стажу роботи, встановленого законодавством порядку.
Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом (позовною заявою) у цій справі з наведеними вище позовними вимогами до відповідача.
Отже у цій справі, яка розглядається судом, предметом спору є рішення відповідача від 01.05.2024 №172650006078 про відмову у призначенні пенсії позивачу із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ як особі, яка є постраждалою внаслідок аварії на ЧАЕС, та зобов'язання відповідача призначити і виплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку у відповідності до статті 55 Закону №796-ХІІ починаючи з 23 квітня 2024 року.
4. Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та висновки суду.
Встановивши наведені вище фактичні обставини справи та відповідні їм спірні правовідносини, суд вважає, що до спірних правовідносин за наведених фактичних обставин справи підлягають застосуванню такі норми права і висновки Верховного суду про їх застосування.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV, який набрав чинності 01.01.2004, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону №1058-ІV.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон №796-XII.
Згідно зі статтею 49 Закону №796-XI, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення. Відповідно до частини 1 статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною 3 статті 55 Закону №796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-ІV і цього Закону. Згідно з п.13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Обов'язковою умовою наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи до 01 січня 1993 року (у зоні гарантованого добровільного відселення - протягом трьох років). Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов'язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.
Отже, період проживання та/або праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років станом на 01 січня 1993 року необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року. Подібні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1, далі - Порядок №22-1).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з абзацом 9 підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Статтею 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (частина 3 статті 65 Закону №796-XII).
Відповідно до статті 15 Закону №796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що позивачу таке посвідчення видано Рівненською обласною державною адміністрацією 11.03.2022, відповідно до якого позивач належить до громадян, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ.
Водночас, суд відхиляє доводи позивача про те, що наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт його проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, оскільки наявність такого посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII та вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території. Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 11.11.2024 у справі №460/19947/23 та від 18.03.2025 у справі №460/27065/23.
Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 №398/494/17, від 17.05.2021 №336/6218/16-а, від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.
Верховний Суд у постановах від 19 вересня 2019 року у справі №556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі №500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі №500/551/23, від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23 дійшов до висновків про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
В ході розгляду справи суд встановив, що відповідно до довідки Немовицької сільської ради Сарненського району Рівненської області від 15.02.2022 №549 позивач з 01.01.1986 по 17.12.1986, з 12.1988 (число не зазначено) по 01.1989 (число не зазначено) з 26.04.1990 по дату видачі довідки зареєстрований та проживає в с. Тинне Сарненського району Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого (добровільного) відселення.
Суд зауважує, що відповідно до частини 3, 4 статті 15 Закону №796-ХІІ, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Суд зауважує, що в межах розгляду цієї справи, період проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення не є спірним. Відповідачем не заперечується, що період проживання (роботи) позивача на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 3 роки 5 місяців 13 днів, а загальний термін проживання на забрудненій території складає 32 роки 6 місяців 28 днів.
Водночас, підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку згідно з рішенням ГУ ПФУ в Полтавській області від 01.05.2024 року №172650006078 є відсутність у позивача необхідного страхового стажу з урахуванням зменшення, а саме страховий стаж позивача складає 17 років 3 місяці 16 днів.
Суд зауважує, що передумовою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ є наявність двох обов'язкових умов: 1) факт постійного проживання та (або) роботи такої особи до 01 січня 1993 року (у зоні гарантованого добровільного відселення - протягом трьох років); 2) наявність у особи відповідного страхового стажу, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до частини 4 статті 26 Закону №1058-ІV наявність страхового стажу, передбаченого частинами 1 - 3 цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Судом встановлено, що позивачу виповнилось 54 роки в 2022 році.
В силу приписів статті 26 Закону №1058-IV, для призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку особи мають право за наявності страхового стажу, зокрема у період з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Отже, для осіб, які набули право на зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-XII призначається пенсія за умови: 1) досягнення віку 60-6 = 54 роки; 2) наявності страхового стажу 29-6 = 23 роки.
Суд зауважує, що не є спірною в межах цих правовідносин обставина щодо досягнення позивачем необхідного віку з урахуванням зменшення.
Одночасно суд зауважує, що також обов'язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796-ХІІ є наявність у особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
З оскаржуваного рішення відповідача вбачається, що до страхового стажу позивача не зараховано період з 17.04.1991 по 15.06.1994 згідно трудової книжки від 18.01.1989 НОМЕР_3 , оскільки виправлені дата про звільнення та дата наказу на прийняття. Також не враховано до загального страхового стажу роботи період догляду за дитиною до 12 років постраждалої внаслідок ЧАЕС з 21.04.1997 по 01.12.1999, оскільки згідно уточнюючої довідки від 21.12.2022 року №166, виданої Комунальним некомерційним підприємством “Немовицький центр первинної медико-санітарної допомоги», у період з 03.02.1997 по 21.04.2000 ОСОБА_2 (мати) перебувала по догляду за дитиною до 3-х річного віку.
Щодо не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача період його роботи з 17.04.1991 по 15.06.1994 згідно трудової книжки від 18.01.1989 НОМЕР_3 , оскільки виправлені дата про звільнення та дата наказу на прийняття, суд зазначає таке.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (надалі - Закон №1788-XII).
У законодавстві що діяло до набрання чинності Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зокрема у Законі України “Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ) йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Системний аналіз наведених норм доводить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Таким чином, надання уточнюючих довідок повинно здійснюватися лише у випадках неправильного, неповного або нечіткого заповнення трудової книжки, що робить незрозумілим зроблений запис.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі №235/805/17, від 06.12.2019 по справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі №500/1561/17, від 05.12.2019 по справі №242/2536/16-а.
Згідно записів трудової книжки НОМЕР_3 від 18.01.1989, що стосується спірного періоду:
- 17.04.1991 позивач прийнятий на посаду будівельника в колгосп “Перемога» (наказ 17.04.1991 №23);
- 15.06.1994 позивач звільнений з роботи за власним бажанням (наказ №17).
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не було взято до уваги.
Доводи відповідача про те, що вказаний стаж не можна зарахувати безпідставні, оскільки на особу не може перекладатись обов'язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.
Підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а, від 10.12.2020 у справі №195/851/17.
Суд зазначає, що частиною 3 статті 44 Закону №1058-ІV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Окрім того, позивачем надано архівну довідку Комунальної установи “Трудовий архів» від 09.05.2024 №443, яка підтверджує роботу позивача у колгоспі “Перемога» у вищевказаний спірний період.
Враховуючи наведене, а також те, що доказів, які б свідчили про недостовірність записів трудової книжки ОСОБА_1 відповідачем не надано, суд вважає, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи з 17.04.1991 по 15.06.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 18.01.1989.
Відповідно до оскаржуваного рішення судом також встановлено, що позивачу не зараховано до його загального страхового стажу період догляду за дитиною потерпілою від Чорнобильської катастрофи до досягнення нею 12-річного віку з 24.04.1997 по 01.12.1999.
Враховуючи що рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії позивачу зі зниженням пенсійного віку ґрунтується на відсутності у нього необхідного страхового стажу, суд вважає за доцільне надати оцінку такому незарахуванню до страхового стажу позивача період догляду за дитиною потерпілою від Чорнобильської катастрофи до досягнення нею 12-річного віку з 24.04.1997 по 01.12.1999, з огляду на що суд виходить з наступних міркувань.
Відповідно до п. 13 ст. 30 Закону №796-ХІІ визначено, що потерпілим дітям визначених у п. 1-6 статті 27 цього Закону та їх батькам надаються гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема, зарахування до стажу роботи одному з батьків часу догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею віку 12 років.
Як слідує з документів, які надані позивачем пенсійному органу, позивач є батьком ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 .
Відповідно до довідки Немовицької сільської ради від 01.02.2023 №298 ОСОБА_3 видано Чорнобильське посвідчення серії НОМЕР_5 від 03.08.1999.
Відповідно до пункту 11 цього Порядку №637 час догляду одного з батьків за потерпілою дитиною від Чорнобильської катастрофи до досягнення нею 12-річного віку встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); посвідчення дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи або довідки про видачу такого посвідчення; заяви особи, яка звернулася за призначенням пенсії, про те, що ніхто з батьків не скористався пільгою, передбаченою пунктом 13 статті 30 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; документів про те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював.
Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював, є: виписка з трудової книжки; відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією; інформація із системи персоніфікованого обліку.
Аналіз наведених вимог вказує на те, що для зарахування до страхового стажу позивача часу догляду за потерпілою від Чорнобильської катастрофи до досягнення нею віку 12 років, серед іншого необхідно надати заяву про те, що ніхто з батьків не скористався пільгою передбаченою пунктом 13 статті 30 Закону 796-ХІІ. Суд зауважує, що така заява наявна в матеріалах справи та долучена відповідачем до його відзиву. З вказаної заяви від 01.02.2023 вбачається, що така подана самим позивачем та в ній зазначено, що дружина не скористалась пільгою, передбаченою пунктом 13 статті 30 Закону 796-ХІІ.
Підставою для відмови в зарахуванні позивачу до його страхового стажу періоду догляду за дитиною до 12 років слугувала довідка від 21.12.2022 року №166, видана Комунальним некомерційним підприємством “Немовицький центр первинної медико-санітарної допомоги», згідно якої у період з 03.02.1997 по 21.04.2000 ОСОБА_2 (мати) перебувала по догляду за вказаною дитиною до 3-х річного віку.
Так, судом з довідки Комунального некомерційного підприємства “Немовицький центр первинної медико-санітарної допомоги» щодо ОСОБА_2 (дружини позивача) встановлено, що з 03.02.1997 по 21.04.2000 ОСОБА_2 надано відпустку по догляду за дитиною до 3-х років, згідно книги наказів по Тинненській дільничній лікарні за 1996-1997, Наказ №14 від 03.02.1997.
Враховуючи ту обставину, що в оскаржуваному рішенні відповідача йдеться про незарахування позивачу до його страхового стажу саме періоду з 21.04.1997 по 01.12.1999, оскільки дружина позивача перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3-х річного віку, суд приходить до висновку, що таке незарахування є правомірним і у відповідача не було підстав для зарахування позивачу такого періоду, позаяк наявними в матеріалах справи документами підтверджено, що такий догляд у вказаному вище періоді здійснювався матір'ю дитини.
При цьому суд зауважує, що рішення відповідача від 01.05.2024 №172650006078 не містить інших періодів не зарахованих позивачу до його страхового стажу окрім тих, яким судом надано оцінку в цьому рішенні.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України судом зроблено висновок про те, що відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення протиправно та безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи з 17.04.1991 по 15.06.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 18.01.1989, що свідчить про протиправність винесеного відповідачем рішення, оскільки таке прийнято без з'ясування всіх обставин, які мають значення для прийняття такого рішення, що порушує права позивача у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Зважаючи на те, що судом визнано рішення відповідача від 01.05.2024 №172650006078 протиправним, отже таке рішення підлягає скасуванню.
Обираючи належний спосіб захисту права на пенсійне забезпечення позивача та виходячи із встановлених обставин цієї справи суд враховує, що критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є, насамперед, встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату.
У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи упевнитися чи дотримано при зверненні заявника та відповідному розгляді суб'єктом владних повноважень усіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб'єкт, до якого звертається позивач, має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень при прийнятті рішення урахувати оцінку, надану у судовому рішенні.
Така позиція є усталеною у судовій практиці й кореспондується з положеннями КАС України, за якими суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Верховний Суд у постанові від 23.12.2021р. у справі №480/4737/19 та від 08.02.2022р. у справі №160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Враховуючи ту обставину, що відповідачем під час прийняття спірного рішення не повністю з'ясовано всі обставини, які мають значення для правильного вирішення питання щодо наявності у позивача права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, а саме незарахування до страхового стажу позивача періоду як такого, який підлягає зарахуванню, суд приходить до висновку, що рішення відповідача від 01.05.2024 №172650006078 є протиправним та підлягає скасуванню, а для належного захисту прав позивача слід вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 23.04.2024 про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку та зарахувати до страхового стажу позивача період його роботи з 17.04.1991 по 15.06.1994.
При цьому суд враховує позицію Верховного Суду від 09 липня 2024 року у справі №240/16372/23, де зазначено, що дії зобов'язального характеру щодо повторного розгляду заяви позивача має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення цієї пенсії, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 01.05.2024 №172650006078 щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону №796-ХІІ, зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 23 квітня 2024 року про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, зарахувавши до страхового стажу позивача період його роботи з 17.04.1991 по 15.06.1994.
5. Розподіл судових витрат.
З огляду на приписи чинного законодавства при зверненні до суду із позовною заявою у цій справі позивач сплатив до бюджету судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним документом. З урахуванням наведеного та оскільки суд визнав по суті обґрунтованою позовну вимогу позивача щодо визнання протиправною відмови відповідача та зобов'язання його до вчинення певних дій, то понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у зв'язку із розглядом справи (за подання позовної заяви) підлягають присудженню на його користь у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Голового управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 01.05.2024 №172650006078 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.04.2024 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до загального страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 17.04.1991 по 15.06.1994.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області понесені витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_6 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (місцезнаходження: вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська обл., 36014, код ЄДРПОУ: 13967927).
Суддя Олександр МАКСИМЧУК