29 травня 2025 р. № 400/2651/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дерев'янко Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Героїв Рятувальників, 6,м. Миколаїв,54005, вул. Героїв Рятувальників, 6,м. Миколаїв,54005
провизнання протиправною та скасування вимоги від 12.09.2024 Ф-66635-177-У,
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області з вимогами:
визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу Ф-66635-177-У від 12.09.2024 року винесену Головним управлінням Державної податкової служби у Миколаївській області відносно мене про сплату боргу у розмірі 37 309.51 грн.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що в лютому 2025 року за результатом ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, що здійснюється Заводським відділом ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), позивачу стало відомо про наявність боргу зі сплати єдиного внеску на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.09.2024 Ф-66635-177-У. З даною вимогою позивач не погоджується, вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Позивач наполягає, що він не займається підприємницькою діяльністю. В зв'язку з неврученням податковим органом податкового повідомлення-рішення він був позбавлений можливості його оскаржити. Позивач вважає, що оскільки йому не було надіслано податковим органом вимогу і він її не отримував, виходячи з цього податкове зобов'язання щодо сплати грошових коштів вважається неузгодженим. Позивач звертає увагу суду, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців датою державної реєстрації його як ФОП є 09.06.1993, датою взяття на облік є 11.07.2001, і датою зняття з обліку - 14.08.2020. Проте, як стверджує позивач, він не подавав заяву до державного реєстратора щодо включення відомостей про нього як про фізичну особу - підприємця, зареєстрованого до 1 липня 2004 року. Відтак, його свідоцтво про реєстрацію є недійсним. На думку позивача, податковий орган самостійно без його заяви та відповідної згоди вніс запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань про нього як фізичну особу-підприємця. Позивач вказує, що в нього не було статусу фізичної особи-підприємця в період нарахування сум єдиного внеску. Отже, обставини, викладені в вимозі про сплату боргу від 12.09.2024, не підтверджуються жодними належними доказами та ґрунтуються лише на припущеннях, а за таких обставин контролюючим органом не може бути встановлено факту порушення платником податкового законодавства, а таким чином складена податкова вимога є незаконною.
Ухвалою суду від 24.03.2025 суд поновив позивачу строк звернення до суду, відкрив провадження у справі, призначив справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, встановив строк для подання сторонами заяв по суті.
04.04.2025 представником ГУ ДПС у Миколаївській області подано відзив на позовну заяву, в якому вона висловлює незгоду із заявленими позовними вимогами та зазначає, що в період з 11.07.2001 по 14.08.2020 ОСОБА_1 перебував на обліку як фізична особа-підприємець в ГУ ДПС у Миколаївській області ДПІ у м. Миколаєві (Заводський район). Спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) була направлена платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Зазначена вимога була повернута поштовим відділенням з відміткою «за закінченням терміну зберігання» та, після набрання чинності, направлена для подальшого стягнення до Заводського відділу ДВС м. Миколаєва ПМУ МЮ (м. Одеса). З посиланням на Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», представник позивача зазначає, що вимога про сплату боргу від 12.09.2024 №Ф-66635-17-У прийнята відповідно до норм чинного законодавства, а відтак, підстави для її скасування і задоволення позову відсутні.
Також, відповідачем на виконання ухвали суду від 29.08.2024 надано розрахунок боргу за вимогою про сплату боргу від 17.02.2021 №Ф-68342-17.
Позивач не скористався своїм правом на подання відповіді на відзив.
Інші заяви по суті спору на адресу суду від учасників справи не надходили.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України(далі -КАС України) дану справу, як справу незначної складності, розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить наступних висновків.
Судом встановлено, що відповідно до відповіді на запит суду № 1414088 від 26.05.2025 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 09.06.1993 був зареєстрований як фізична особа- підприємець, із основним видом діяльності: 47.89 роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами (номер запису в реєстрі: 2522017000013806). 14.08.2020 підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця було припинено за її рішенням.
Позивачем додано до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в якому додатково до зазначених вище відомостей, міститься інформація про хронологію реєстраційних дій, а саме про те, що 13.01.2006 відбулась державна реєстрація змін до відомостей про фізичну особу-підприємця, зміна видів економічної діяльності.
Відповідно до відомостей інтегрованих карток за позивачем рахується податковий борг з єдиного внеску за період з ІІ кварталу 2014 року по ІІ квартал 2020 року на загальну суму 37309.51.
В інтегрованих картках міститься інформація про платежі, здійснені платником податків в 2014 році, частина яких зарахована в погашення боргу попереднього періоду, частина на погашення зобов'язань за І-ІІ квартали 2014 року.
ГУ ДПС у Миколаївській області відповідно до даних інформаційної системи податкового органу сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.09.2024 №Ф-66635-17 на суму 37309, 51 грн.
Вимогу направлено за місцем реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця 17.09.2024, проте повернуто позивачу 03.10.2024 в зв'язку з неврученням, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення.
Між сторонами не є спірним, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.09.2024 направлено для виконання до державної виконавчої служби - Заводського відділу ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Позивач, вважаючи протиправним вказану вимогу, звернуся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI).
Пунктами 2 та 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VІ визначено, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII, зі змінами, внесеними Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону №2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01.01.2017 виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Згідно з абзацами першим, п'ятим-сьомим частини четвертої статті 25 Закону №2464-VІ податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом №2464-VІ, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 21.12.2020 № 790), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі - Інструкція №449).
Так, положеннями пункту 1 Розділу VI Інструкції № 449 визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити їх у звітності, що подається платником до податкових органів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. У разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена податковими органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Відповідно до абзацу 7 пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з ІТС за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
У разі якщо платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу (недоїмки) не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму боргу (недоїмки) (з дня отримання відповідного рішення податкового органу або суду), після спливу останнього дня відповідного строку така вимога вважається узгодженою (набирає чинності).
Податковий орган протягом 10 робочих днів з дня узгодження вимоги (набрання нею чинності) пред'являє її до виконання органу державної виконавчої служби в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону №2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, Недоїмкою є сума єдиного внеску, яка своєчасно не сплачена у строки, встановлені вказаним Законом.
Отже, чинним законодавством надано право податковому органу нарахувати єдиний внесок з облікових даних з інформаційної системи без складання акту перевірки, і у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платниками єдиного внеску (які не виконали обов'язок щодо самостійного обчислення і сплати цих внесків в порядку і розмірах, визначених законом) - відповідач вправі був обчислювати суми єдиного внеску, не нараховані і не сплачені платником сум єдиного внеску, та зазначати це у вимозі про сплату боргу (недоїмки).
Застосовуючи ці приписи до обставин справи і оцінюючи доводи позивача щодо протиправності спірної вимоги з огляду на те, що позивач не здійснював підприємницької діяльності, суд зазначає наступне.
Як на головну підставу позову позивач посилається на те, що після 01.01.2004 він не звертався до державного реєстратора з заявою про внесення відомостей про нього як фізичної особи-підприємця до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відтак, він не мав статусу субєкта підприємницької діяльності в період, за який нараховано єдиний внесок.
Статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV (далі також - Закон № 755-IV) , якою визначено статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиного державного реєстру), встановлено, що, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Отже, з огляду на наявність в Єдиному державному реєстрі відомостей про те, що позивач у період з 09.06.1993 по 14.08.2000 був зареєстрований як фізична особа- підприємець, суд не має підстав не враховувати ці відомості як недостовірні.
Крім того, суд вважає непереконливими твердження позивача, що відповідач самостійно вніс запис до Єдиного державного реєстру про позивача як фізичну особу-підприємця.
Так, 01.07.2004 набрав чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" , а 03.03.2011 - Закон № 2390-VI від 01.07.2010, яким внесені зміни до Закону № 755-IV. Пунктами 2-4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI передбачено, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Позивач стверджує, що відомостей до Єдиного державного реєстру не подавав і, відтак, не є суб'єктом підприємницької діяльності.
Суд критично ставиться до такого твердження і вважає помилковим посилання позивача на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 260/81/19, оскільки характер правовідносин у справі № 260/81/19 відрізняється від правовідносин у цій справі, тому така постанова не є релевантною та урахуванню не підлягає.
Зокрема, у справі № 260/81/19 позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем до 01 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15.03.2003 № 755-IV (далі - Закон № 755-IV). Після набрання чинності цим законом відомості про ФОП були включені державним реєстратором з відміткою про те, що свідоцтво про державну реєстрацію вважається недійсним. В контексті вищевикладеного, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутність офіційного підтвердження у особи статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Натомість, за обставинами цієї справи, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру, інформація про те, що свідоцтво позивача є недійсним, державним реєстратором не вносилась.
Крім того, з витягу є Єдиного державного реєстру встановлено, що за хронологією реєстраційних дій, 13.01.2006 відбулась державна реєстрація змін до відомостей про фізичну особу-підприємця, зміна видів економічної діяльності, 14.08.2020 внесено відомості про припинення фізичної особи-підприємця за її рішенням.
Оскільки обидві дії передбачають наявність заяви фізичної особи-підприємця, це спростовує твердження позивача про те, що він не ініціював після 01.07.2004 жодних реєстраційних процедур як фізична особа-підприємець.
Крім того, суд звертає увагу, що дані інтегрованої картки платника податків підтверджують посилання відповідача, що в період 2014- перший квартал 2015 року позивач перебував на спрощеній системі оподаткування. Це вбачається з розміру нарахованих контролюючим органом сум єдиного внеску. Суд зауважує, що перебування на такій системі оподаткування відбувається на підставі відповідної заяви платника податків.
Також, в інтегрованій картці є інформація про здійснення позивачем платежів впродовж 2014 року, тобто в період після 2004 року.
Так, сплата єдиного внеску до бюджету здійснена позивачем платіжними дорученнями від 17.02.20214, 19.02.2014,19.03.2014, 28.04.2014, 20.06.2014, 30.07.2014, 27.08.2014.
Суд зауважує, що відомості інтегрованої картки платника податків, в яких відображено сплату позивачем в спірний період єдиного внеску, позивач не спростував.
Відтак, зазначене в сукупності дає підстави для висновку, що позивач у період після 2004 року здійснював дії, пов'язані з підприємницькою діяльністю, як то реєстрація змін до видів господарської діяльності, вибір системи оподаткування, сплата податків.
Щодо інших підстав позову, суд зазначає наступне.
Позивач посилається на недотримання відповідачем вимог Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 28.12.2015 № 1204.
Проте, з огляду на встановлену Законом №2464-VІ і Інструкцією №449 процедуру нарахування і сплати страхувальниками єдиного внеску, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, така процедура не передбачає складання податкового повідомлення-рішення.
Натомість, сума заборгованості з єдиного соціального внеску визначається вимогою про сплату боргу (недоїмки), яка є виконавчим документом.
Отже, посилання позивача на Порядок надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків є помилковим.
Дослідивши надані відповідачем докази, суд зазначає, що відповідачем при формуванні і направленні позивачу спірної вимоги дотримано вимоги Закону № 2464-VІ і Інструкції №449.
Так, вона була направлена рекомендованим листом 17.09.2024 за адресою проживання позивача, проте не отримана останнім, що підтверджується поверненням 03.10.2024 поштового відправлення за зворотною адресою.
За приписами п. 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) у паперовій формі вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.
Отже, спірна вимога є належно врученою.
З моменту вручення розпочинається десятиденний строк для добровільної сплати вимоги або її оскарження. Так, за нормами ст. 25 Закону № №2464-VІ у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній формі.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони не є визначальними для вирішення даної справи.
Підсумовуючи викладене суд не знаходить підстав для висновку, що спірне рішення відповідача є таким, що прийняте всупереч вимог ч.2 ст.2 КАС України.
За таких обставин, позов не підлягає задоволенню.
Враховуючи приписи ст. 139 КАС України суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Героїв Рятувальників, 6,м. Миколаїв,54005 ЄДРПОУ 44104027) відмовити
Суддя Л.Л. Дерев'янко
Рішення складено в повному обсязі