справа №580/132/25
28 травня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними та скасування рішень, -
Позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 22.12.2024 року про відмову в перетинанні державного кордону України (через пункт пропуску «Грушів-Будомєж») ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача (місцезнаходження: вул.Личаківська, 74, м.Львів, 79010; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) від 23.12.2024 року про відмову в перетинанні державного кордону України (через пункт пропуску «Рава-Руська») ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 року матеріали справи №580/132/25 передано на розгляд Львівського окружного адміністративного суду.
Справа надійшла до Львівського окружного адміністративного суду 11.02.2025 року.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Посилається на те, що 22.12.2024 року прибув до пункту пропуску «Грушів - Будомєж» з метою перетину державного кордону України як особа, що здійснює супровід своєї дружини ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, на підставі абз.3 п.2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57 (далі - Правила №57). Зазначив, що мав при собі усі необхідні документи, що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність, та пред'явив їх відповідачу під час перетинання державного кордону. Однак відповідач безпідставно й необґрунтовано, на думку позивача, відмовив йому в перетинанні державного кордону України. У подальшому, 23.12.2024 року позивач прибув до пункту пропуску «Рава - Руська» з метою перетину державного кордону України як особа, що здійснює супровід своєї дружини ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи, на підставі абз.3 п.2-1 Правил №57. Проте повторно отримав рішення про відмову у перетинанні державного кордону України. Вважаючи у зв'язку із цим свої конституційні права та гарантії на свободу пересування та право вільно залишати територію України порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду за судовим захистом. Просить позов задовольнити повністю.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що в ході перевірки документів та інших заходів прикордонного контролю було встановлено недотримання позивачем вимог п.2.1 Правил №57. Зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень відповідачем враховано статус позивача, правовий режим введеного в Україні воєнного стану та правильно, на його думку, застосовано приписи Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану в Україні», Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» та Правил №57. Між тим, вказав, що наявність у позивача права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації не гарантує йому беззаперечного права на перетинання державного кордону для виїзду з України, оскільки в силу положень п.2-6 Правил №57 позивач таким правом в умовах воєнного стану не наділений. З цих підстав, вважає, що позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, відтак у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Позивач, ОСОБА_1 , є громадянином України; народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у м.Чигирин Черкаської області.
Позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією тимчасового посвідчення (замість військового квитка) № НОМЕР_3 від 17.01.2005 року.
Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 08.05.2024 року, позивач та ОСОБА_2 уклали шлюб, про що 08.05.2024 року складено відповідний актовий запис №564
Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №874338, дружина позивача ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, безтерміново.
Згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_5 від 11.11.2024 року, позивачу надана відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі абз.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи). Довідка дійсна до 08.02.2025 року.
22.12.2024 року позивач прибув до пункту пропуску «Грушів - Будомєж» з метою здійснення перетину державного кордону України як особа, що здійснює супровід своєї дружини ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, на підставі абз.3 п.2-1 Правил №57. Під час здійснення прикордонного контролю позивачем були надано наступні документи: паспорт ОСОБА_1 та його ідентифікаційний номер; паспорт ОСОБА_1 для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення (замість військового квитка) ОСОБА_1 ; довідку ІНФОРМАЦІЯ_6 про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період від 11.11.2024 року; паспорт ОСОБА_2 та її ідентифікаційний код; паспорт ОСОБА_2 для виїзду за кордон; довідку до акту огляду МСЕК ОСОБА_2 ; свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_5 від 08.05.2024 року.
Рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.12.2024 року відмовлено позивачу у перетинанні державного кордону України. Причини винесення такого рішення зазначено: відсутні підстави для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України №57.
У подальшому, 23.12.2024 року позивач прибув до пункту пропуску «Рава - Руська» з метою здійснення перетину державного кордону України як особа, що здійснює супровід своєї дружини ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, на підставі абз.3 п.2-1 Правил №57. Позивачем були надані ті ж самі документи, що й 22.12.2024 року.
Рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.12.2024 року відмовлено позивачу у перетинанні державного кордону України. Причини винесення такого рішення зазначено: недотримання вимог п.2-1 постанови Кабінету Міністрів України №57 в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Вважаючи прийняті відповідачем рішення від 22.12.2024 року та від 23.12.2024 року протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.
Зміст спірних правовідносин становить питання - чи має позивач, який є військовозобов'язаним громадянином України, в умовах воєнного стану право на перетин державного кордону України у напрямку «виїзд», супроводжуючи дружину із числа осіб з інвалідністю, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність.
Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тобто судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріями, і якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.
Спірним у цій справі є рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 22.12.2024 року та від 23.12.2024 року про відмову громадянину України ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 року №1710-VI (далі - Закон №1710-VI).
Частиною 1 ст.2 Закону №1710-VI передбачено, що прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.3 Закону №1710-VI, під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України «Про Державну прикордонну службу України», іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.
За приписами ч.1 ст.14 Закону №1710-VI, громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.
Форма рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.06.2023 року №457.
Так, у пункті 1 цього рішення зазначаються, з-поміж іншого, причини відмови громадянину України в перетинанні державного кордону України.
Обґрунтовуючи відмову в перетинанні державного кордону, відповідач у спірних рішеннях від 22.12.2024 року та від 23.12.2024 року зазначив, що відсутні підстави для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану та недотримання вимог п.2-1 Порядку №57 в період дії на території України воєнного стану.
У контексті зазначеного суд зауважує, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.
Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб'єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 року у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 року у справі №819/330/18, від 10.01.2020 року у справі №2040/6763/18).
Даючи оцінку оскаржуваним рішенням про відмову позивачу в перетинанні державного кордону відповідач формально покликався на: відсутність підстав для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану (у рішенні від 22.12.2024 року) та недотримання вимог п.2-1 Порядку №57 в період дії на території України воєнного стану (у рішенні від 23.12.2024 року).
При цьому, суд враховує, що п.2-1 Порядку №57 складається із сімнадцяти абзаців, втім який саме з них не дотриманий відповідач не вказав. Будь-яких належних та допустимих доказів порушення позивачем вимог Порядку №57 до відзиву також не долучено.
За таких обставин, суд приходить висновку, що спірні рішення відповідача не містять конкретної норми законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України.
До того ж, пункт 3 Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/20/22, про який згадується в тексті спірного рішення, як підстава тимчасового обмеження у праві позивача виїзду за кордон, містить лише загальні положення про введення тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема передбачених статтею 33 Конституції України, та не конкретизує особливостей застосування таких обмежень.
Разом з тим, згідно абз.3 п.2-1 Правил №57, які визначають порядок та умови перетинання громадянами України державного кордону, встановлено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право, зокрема: особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність. Позивач, власне, і відноситься до цих осіб; документи, що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність були надані під час здійснення процедури прикордонного контролю - 22.12.2024 року та 23.12.2024 року відповідно.
Факт надання позивачем вказаних документів під час спроби перетину державного кордону України відповідачем не заперечується. Також відповідач не ставив під сумнів їх повноту, достовірність та належне оформлення.
Більше того, в оскаржуваних рішеннях від 22.12.2024 року та 23.12.2024 року не зазначено які документи позивач повинен був надати і не надав для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон.
Подібне правозастосування наведено Верховним Судом у його постановах від 12.11.2024 року у справі №380/11916/22 та від 20.12.2024 року у справі №160/14683/22.
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить висновку, що рішення посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 22.12.2024 року та від 23.12.2024 року не відповідають критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості актів індивідуальної дії та породжують їх неоднозначне трактування, що протиправно втручається в можливість реалізації конституційного права позивача вільно залишати територію України, та не відповідають ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України. А тому їх слід скасувати як протиправні.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.
Щодо судових витрат, то згідно ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такі відшкодовуються позивачу в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 22.12.2024 року про відмову в перетинанні державного кордону України (через пункт пропуску «Грушів-Будомєж») ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 23.12.2024 року про відмову в перетинанні державного кордону України (через пункт пропуску «Рава-Руська») ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_6 ) судовий збір, сплачений за подання цього позову, у сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський оружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ланкевич А.З.