29 травня 2025 рокусправа № 380/7587/25
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Мартинюка В.Я., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність щодо нарахування та виплати при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки» за період 2013 -2018 роки;
зобов'язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки» за період 2013-2018 роки.
В обґрунтування позову зазначає, що відповідачем під час звільнення з військової служби відповідачем не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки» за 2013-2018 роки. Стверджує, що має право на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки», як одинока мати за 2013 - 2018 роки.
Відповідач зазначив, що позивачем не надано доказів в чому саме полягає бездіяльність військової частини. Для набуття статусу «одинока матір», «одинокий батько», необхідні 2 факти: не перебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самими матір'ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини. В свою чергу лише розірвання шлюбу не доводять факт відсутності участі батька у вихованні дитини та, відповідно, не підтверджують наявність у позивачки статусу «одинока матір». З врахуванням того, що позивачкою долучено до матеріалів позовної заяви лише рішення Жовківського районного суду Львівської області від 15.10.2013 року у справі № 444/1326/13-ц про розірвання шлюбу, не спростовують обставин щодо обов'язку батька дитини ОСОБА_2 утримувати та виховувати сина та не підтверджують наявність статусу в позивачки - «одинокої матері», відповідно особи, яка підпадає під дію статті 182-1 Кодексу законів про працю України. Відтак обов'язку в ІНФОРМАЦІЯ_2 виплачувати відповідну компенсацію немає. Просить розгляд справи здійснювати за участі представника ІНФОРМАЦІЯ_3 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання.
Ухвалою суду від 28.04.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Дослідивши наявні у справі докази та давши їм оцінку, суд встановив наступні обставини справи.
Відповідно до витягу з наказу начальна ІНФОРМАЦІЯ_4 №91-ос від 08.04.2019 року позивач вважається такою, що прибула з відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами.
Відповідно до витягу з наказу начальна ІНФОРМАЦІЯ_4 №311-ос від 18.11.2019 року позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку.
Відповідно до витягу з наказу начальна ІНФОРМАЦІЯ_5 №20-ос від 21.01.2022 року позивач вважається такою, що прибула з відпустки по догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №43-ос від 15.02.2022 року позивача призначено старшим офіцером відділу кримінального аналізу та інформаційно-аналітичного забезпечення управління оперативно-розшукової діяльності, звільнивши з осади старшого офіцера відділу організації прикордонного контролю штабу НОМЕР_2 прикордонного загону.
Відповідно до витягу з наказу начальна ІНФОРМАЦІЯ_5 №50-ос від 24.02.2022 року позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №61-ос від 25.02.2022 року позивача зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №251-ос від 19.06.2023 року позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення 6-річного віку.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №272-ос від 14.06.2024 року позивачу продовжено відпустку без збереження грошового забезпечення.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №30-ос від 25.01.2025 року з позивачем припинено контракт та звільнено з військової служби.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №37-ос від 31.01.2025 року позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
З повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні позивачу вбачається, що їй було виплачено 16468 грн. 80 коп. (перерахунок виплаченого грошового забезпечення за червень 2023 року), 41605 грн. 58 коп. (грошова компенсація за 33 невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік), 11346 грн. 98 коп. (грошова компенсація за 9 календарних днів невикористаної основної відпустки за 2023 рік), 37823 грн. 25 коп. (грошова компенсація за 30 календарних днів невикористаної додаткової відпустки за 2019,2022,2023 роки), 397144 грн. 13 коп. (одноразова грошова допомога при звільненні), 26191 грн. 95 коп. (індексація грошового забезпечення).
Змістом спірних правовідносин є бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки».
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни врегульовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (з наступними змінами та доповненнями; далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до абзацу першого ч.1 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із ч.4 ст.9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Статтею 182-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що одному з батьків, який має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 цього Кодексу)
Відповідно до ст.19 Закону України «Про відпустку» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР), додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Вказана норма діє з 01.01.2010, тобто з часу набуття чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту багатодітних сімей» від 19.05.2009 31343-V та до абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки"».
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивачу уже згадана додаткова відпустка передбачена статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону №504/96-ВР не виплачувалась.
Компенсацію за невикористані дні вказаної відпустки позивач також не отримувала.
Суд зазначає, що у спірних правовідносинах визначальною ознакою для можливості надання позивачу згаданої відпустки є наявність у неї статусу одинокої матері.
Варто зазначити, що чинне законодавство тлумачення поняття «одинока матір» не містить.
В матеріалах справи наявне свідоцтво про народження дитини ОСОБА_3 від 26.01.2011 року, відповідно до якого ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (позивач) є батьками цієї дитини.
Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 15.10.2013 року у справі №444/1326/13-ц розірвано шлюб між ОСОБА_4 /дошлюбне прізвище ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , укладений 24.06.2006 року.
Суд зазначає, що у даному випадку у свідоцтві про народження ОСОБА_3 наявний запис про його батька ОСОБА_2 .
Представником позивача також не підтверджено та не надано жодних доказів на підтвердження того, що позивач виховує і утримує сина сама.
Сам факт розірвання шлюбу позивача із ОСОБА_2 не позбавляє останнього можливості брати участь у вихованні та утриманні дитини.
Більше того, в матеріалах справи наявне свідоцтво про шлюб від 25.08.2016 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (позивач).
Зазначений факт вказує на те, що позивач після розлучення перебуває у новому шлюбі із ОСОБА_6 , що не спростовує також і його можливості брати участі у вихованні сина позивача від першого шлюбу.
Враховуючи викладені норми та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що у відповідача не було підстав надавати позивачу додаткову відпустку передбачену статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки».
Окрім того, в матеріалах справи відсутні відомості щодо будь-яких звернень позивача до відповідача для надання їй цієї відпустки.
Як наслідок, суд дійшов висновку, що відповідач не повинен був виплачувати позивачу компенсацію за невикористані дні цієї додаткової відпустки.
Відтак, позовні вимоги у даному випадку є безпідставними.
При цьому, судом не беруться до уваги інші твердження представника позивача, з огляду на встановлені обставини.
З огляду на викладене, судом не встановлено порушень діями відповідача критеріїв правомірності, визначених ч.2 ст.2 КАС України, а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Щодо судових витрат, то відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, такі не підлягають стягненню зі сторін.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський оружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМартинюк Віталій Ярославович