28 травня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/3685/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом Військової частини НОМЕР_1 ( адреса АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )
до ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 )
про стягнення в дохід держави коштів.
Військова частина НОМЕР_1 звернулася до суду з позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь військової частини НОМЕР_1 , ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , р/р НОМЕР_4 ) безпідставно набуті ним грошові кошти в сумі 391428 гривень 56 копійок під час фактичного невиконання ним обов'язків військової служби.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 набув та зберіг майно, а саме грошові кошти в сумі 391428, 56 грн без достатньої правової підстави, оскільки самовільно залишив місце служби під час дії воєнного стану та фактично не виконував військового обов'язку з 25.01.2023 року.
Ухвалою суду від 05 серпня 2024 року відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) від 28.08.2022 №230 ОСОБА_1 зарахований до списків військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення та призначений розвідником-санітаром 3 розвідувального відділення розвідувального взводу 2 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 .
У відповідності до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.12.2022 №37 ОСОБА_1 призначений на посаду водія 3 розвідувального відділення розвідувального взводу 1 аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №16 від 15.01.2023 ОСОБА_1 отримав поранення під час виконання бойового завдання.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.01.2023 №18 ОСОБА_1 зарахований в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 у зв'язку із довготривалим лікуванням.
Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №101 від 06.04.2024 року ОСОБА_1 , який 14.01.2024 отримав поранення та в подальшому був евакуйований, станом на 06.04.2024 не надав будь-яких підтверджуючих документів про перебування на лікуванні.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 09.04.2024 №905 було призначено службове розслідування за фактом нез'явлення з лікувального закладу ОСОБА_1 .
В ході службового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 , який 14.01.2023 отримав поранення та був евакуйований до стабілізаційного пункту у населеному пункті Рай-Олександрівка, поблизу м. Краматорськ, надалі, у період з 14.01.2023 по 24.01.2023 року перебував на стаціонарному лікуванні у 7 ПХГ від 65 ВМГ - КНП ЦРЛ (м. Барвінкове).
Закінчивши лікування, 25.01.2023 ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 не прибув та перебуває поза межами військової частини НОМЕР_1 без законних на те підстав, оскільки не надав жодних підтверджуючих документів про перебування на лікуванні, тобто вчинив самовільне залишення військової частини з метою ухилення від військової служби.
Позивач стверджує, що за час незаконної відсутності у військовій частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 отримував грошове забезпечення в розмірі 391428 гривень 56 копійок, на яке він не мав права, оскільки відповідно до пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого.
З огляду на те, що ОСОБА_1 безпідставно набув грошові кошти в сумі 391428 грн, оскільки самовільно залишив місце служби під час дії воєнного стану та фактично не виконував військового обов'язку з 25.01.2023, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011).
Відповідно до статті 1 Закону №2011 соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. На підставі ч. 1 статті 9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011 до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до ч. 4 статті 9 Закону України №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Суд зазначає, що питання повернення зайво виплачених коштів не врегульовані нормами спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані Цивільним кодексом України.
Згідно з приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом цієї норми матеріального права зобов'язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; здійснення набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.
Водночас стаття 1215 Цивільного кодексу України встановлює випадки, коли отримане набувачем від іншої особи майно, яке зовні могло б бути розцінене як безпідставно набуте, насправді не є таким.
Відповідно до вказаної норми закону не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц вказала, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.
Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц виклав, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов'язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.
Таким чином, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.
У спірних правовідносинах висновком службового розслідування встановлений факт самовільного залишення відповідачем місця служби під час дії воєнного стану 25.01.2023 року та виплата відповідачеві грошового забезпечення 25.01.2023 року по 01.08.2023 року в сумі 391428,56 грн.
Суд у межах спірних правовідносин не вдається до перевірки дій посадових осіб позивача, які нараховували та виплачували кошти позивачеві під час його фактичної відсутності у військовій частині. Разом із тим, на переконання суду, надані позивачем докази підтверджують те, що безпідставне отримання відповідачем грошового забезпечення з 25.01.2023 року по 01.08.2023 року є, в тому числі, й наслідком його недобросовісних дій.
Отже, в силу вищевказаних вимог ЦК України такі кошти підлягають поверненню платнику.
За приписами частини 1 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі шляхом стягнення з відповідача на користь позивача зайво виплаченого грошового забезпечення за період фактичного невиконання ним обов'язків військової служби з 25.01.2023 по 01.08.2023 у розмірі 391428,56 грн.
У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної заяви.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено, що при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 ( адреса АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) безпідставно набуті під час фактичного невиконання обов'язків військової служби грошові кошти в сумі 391428,56 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.В. КРАВЧУК