про забезпечення позову
29 травня 2025 року № 320/55140/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши заяву представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову у адміністративній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м.Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у м. Києві про виключення з реєстру платників єдиного податку № 760/26-15-24-01-19- 15/3105510463 від 30.06.2023;
- зобов'язати ГУ ДПС у м. Києві поновити реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 як платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5% з 30.06.2023 та включити до реєстру платників єдиного податку.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 320/55140/24 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
27 травня 2025 року, представником позивача була подана заява про забезпечення адміністративного позову, відповідно до якої просить суд:
- зупинити дію рішення ГУ ДПС у м. Києві про виключення фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з реєстру платників єдиного податку № 760/26-15-24-01-19-15/3105510463 від 30.06.2023 до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
В обґрунтування вказаної заяви представник позивача вказує на те, що прийняття спірного рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5% призводить до негативних наслідків для позивача, зокрема до неможливості здійснення повноцінної господарської діяльності, погіршення ділової репутації, утруднення відновлення господарської діяльності у зв'язку із покладанням додаткового тягаря, пов'язаного із здійсненням коригувань та адміністрування і сплати податків позивачем, яка має здійснювати діяльність на загальній системі оподаткування. Зазначає, що податковий та бухгалтерський облік платника податку на загальній та спрощеній системі оподаткування ведеться за різними формами звітності, відбувається нарахування різних податків та у відмінні податкові періоди та у зв'язку з чим, для відновлення прав та інтересів позивача, необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахування вищенаведеного положення КАС України, розгляд заяви представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову здійснюється без повідомлення сторін.
Розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає таке.
Частинами першою та другою статті 150 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів у конкретній справі з урахуванням, зокрема, розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2019 року в справі №705/4587/17, від 16 квітня 2024 року в справі №120/15171/23 сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
За сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 27 квітня 2023 року в справі №140/8127/22, від 16 квітня 2024 року в справі №120/15171/23, від 4 грудня 2024 року в справі №500/3027/24, від 4 лютого 2025 року в справі № 280/8758/24, 20 лютого 2025 року в справі № 280/9044/24, 15 січня 2025 року в справі № 520/20854/24 для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.
В постанові від 13 березня 2025 року в справі № 160/23707/24 Верховним Судом зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
У постанові від 19 жовтня 2023 року у справі №440/9568/22 Верховний Суд вказав, що вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Судом встановлено, що відповідно до оспорюваного рішення відповідач анулював реєстрацію позивача як платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5%.
Так, правові засади, на підставі яких здійснене відповідне анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи, визначаються положеннями ПК України.
Відповідно до п. 299.11 ст. 299 ПК України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
За змістом пп. 3 п. 299.10 ст. 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 цього Кодексу, зокрема, у разі наявності податкового боргу у розмірі, що перевищує суму, визначену абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу, на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів.
Отже, анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи відбувається за чітко визначених та передбачених ПК України підстав, й може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.
Суд зауважує, що прийняття рішення про виключення ФОП ОСОБА_1 з реєстру платників єдиного податку третьої групи за ставкою 5% має наслідком зміну системи оподаткування, формату розрахункового документа, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача у вигляді зупинення господарської діяльності позивача, у зв'язку із застосуванням штрафних санкцій, до ухвалення рішення суду у даній справі.
Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскарженого рішення істотно ускладнює ефективний захист прав та інтересів позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень у сфері господарської діяльності, а саме: право здійснювати самостійно без обмежень господарську діяльність, оскільки анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5% призводить до негативних наслідків для позивача, зокрема, до неможливості здійснення господарської діяльності, покладення додаткового обов'язку на позивача щодо подання документів та погіршення ділової репутації, утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності та у зв'язку з чим, для відновлення прав та інтересів позивача, необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а забезпечення позову на час судового розгляду справи відновить право позивача на здійснення господарської діяльності, дасть можливість останньому до остаточного вирішення даного спору реалізовувати своє право на здійснення господарської діяльності.
При здійсненні судочинства суд застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини»).
Згідно приписів статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що у рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Як наголошується у вказаних рішеннях Європейського Суду з прав людини, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Водночас вжиття таких заходів жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, оскільки факт правомірності чи протиправності винесення оскарженого рішення відповідача буде встановлено під час повного, всебічного і об'єктивного розгляду в судовому засіданні всіх обставин справи.
Також, суд зазначає, що відновлення порушених прав без вжиття заходів забезпечення позову вимагатиме значних зусиль, оскільки в разі задоволення позовних вимог позивач знову матиме право перебувати на спрощеній системі оподаткування, що в свою чергу потягне за собою вжиття заходів щодо зміни порядку звітування до контролюючих органів, сплати податків, тощо.
Невжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку з наведених підстав може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав й інтересів позивача, для захисту яких він звернувся до суду.
При цьому, суд зазначає, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.
Під час ухвалення судового рішення судом ураховується правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 25 жовтня 2023 року в справі № 160/11784/23, від 14 січня 2025 року в справі № 280/9045/24, від 04 лютого 2025 року в справі № 280/8758/24, від 20 лютого 2025 року в справі № 280/9044/24, від 06 березня 2025 року в справі № 420/25688/24 та від 24 квітня 2025 року в справі № 380/21348/24.
З огляду на вищевикладене, до вирішення справи по суті та набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, суд вважає за доцільне задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення позову.
Керуючись статтями 150, 151, 154 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Заяву представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову у адміністративній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Зупинити дію рішення Головного управління ДПС у м.Києві про виключення фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 з реєстру платників єдиного податку № 760/26-15-24-01-19-15/ НОМЕР_1 від 30.06.2023 - до набрання законної сили рішенням суду у справі №320/55140/24.
Повний текст ухвали складений та підписаний 29 травня 2025 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Кочанова П.В.