28 травня 2025 року м. Київ № 320/35332/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є дружиною загиблого під час перебування на військової служби у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_2 . Відповідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №247 від 05.04.2023 зазначено, що за матеріалами службового розслідування, випадок смерті стався в період здійснення солдатом ОСОБА_2 самовільного залишення місця служби (розпочався приблизно з 16 год 00 хв 01.04.2023), отже смерть солдата ОСОБА_2 в результаті ДТП близько 1 год 00 хв. 01.04.2023, є такою, що не пов'язана із виконанням солдатом ОСОБА_2 обов'язків військової служби. Позивач вважає, що службове розслідування проведене з грубим порушення законодавства України, а пункт 2 наказу №247 від 05.04.2023 «Про результати проведення службового розслідування», є таким, що підлягає скасуванню. Просить суд задовольнити позов.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року (суддя Балаклицький А.І.) судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
На підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного було проведено повторний автоматизований розподіл вказаної справи з підстав, зазначених у ньому.
Внаслідок автоматизованого розподілу від 04.11.2024 матеріали справи були передані для розгляду судді Шевченко А.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року адміністративну справу №320/35332/23 прийнято до провадження судді Шевченко А.В. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
На день розгляду справи по суті відповідач не скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо надання відзиву на позовну заяву (відзив), інших заяв по суті справи чи клопотань до суду не надходило.
Розглянувши наявні документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_2 (а.с.18-19).
Позивачка є дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 (а.с.17).
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.21).
Смерть ОСОБА_2 настала внаслідок отриманих травм несумісних із життя під час дорожньо-транспортної пригоди на автодорозі Н-08 (з населеного пункту Васильки до населеного пункту Старе).
Наказом Військової частини НОМЕР_1 від 01 квітня 2023 року №237 призначено проведення службове розслідування за фактом самовільного залишення місця служби 01 квітня 2023 року солдатом ОСОБА_2 , який в день скоєння самовільного залишення частини в дорожньо-транспортній пригоді (а.с.34).
Наказом Військової частини НОМЕР_1 від 05 квітня 2023 року №247 вирішено службове розслідування, призначене наказом від 01 квітня 2023 року №237 вважати завершеним. Пунктом 2 вказаного наказу встановлено факт самовільного залишення місця військової служби солдатом ОСОБА_2 на спостережному пункті « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (околиця населеного пункту АДРЕСА_1 ) приблизно о 16 год 00 хв 01.04.2023, який під час свого перебування в самовільному залишенні місця служби загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 в результаті дорожньо-транспортної пригоди на автодорозі Н-08 (з населеного пункту Васильки до населеного пункту Старе) (а.с.49-50).
14 вересня 2023 року представником позивачки до Військової частини НОМЕР_1 подано заяву про проведення повторного розслідування смерті військовослужбовця ОСОБА_2 01.04.2023 під час перебування на військовій службі (а.с.52-53).
Листом Військової частини НОМЕР_1 від 26 вересня 2023 року №1695/1/5/1391 повідомлено, що підстави для проведення повторного службового розслідування відсутні, оскільки всі обставини, причини і умови події були встановлені для подальшого прийняття рішення командиром Військової частини НОМЕР_1 , яке викладено в наказі командира Військової частини НОМЕР_1 №247 від 05.04.2023 «Про результати службового розслідування» (а.с.54).
Вважаючи пункт 2 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.04.2023 №247 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
Відповідно до положень Закону України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 №1934-XII організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.
Органом державної військової та виконавчої влади на місцях у системі Збройних Сил України є командири (начальники) військових частин (установ, організацій), яким Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України «Про затвердження Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-XIV (далі Статут), надано повноваження органу виконавчої влади в системі Міністерства оборони України.
Статут визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах
Відповідно до вимог статті 26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності
Частиною четвертою статті 24 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:
1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;
3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);
4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Частиною першою статті 40 Закону №2232-ХІІ визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
При цьому, згідно з положеннями частини другої статті 24 Закону № 2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту «г» частини другої, пункту «г» частини третьої, підпункту «д» пункту 1, підпункту «в» пункту 2 частини четвертої, підпунктів «е» пунктів 1 і 2, підпункту «в» пункту 3 частини п'ятої та підпункту «е» пункту 1, підпункту «д» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби
Як встановлено судом в ході судового розгляду та підтверджено матеріалами справи, з прийняттям 05.04.2023 спірного наказу, яким ОСОБА_2 визнано таким, що 01.04.2023 самовільно залишив військову частину та знято з всіх видів забезпечення такої частини, військова служба позивача фактично призупинена.
При цьому, повідомлення про вчинення кримінального провадження за частиною п'ятою статті 407 КК України Військовою частиною НОМЕР_1 до правоохоронних органів не подавалося. Спірний наказ, яким констатовано самовільне залишення військової частини позивачем винесено 05.04.2023, тобто до внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Однак, в силу вимог статті 24 Закону №2232-XII саме день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про військовослужбовця обумовлено як можливість початку призупинення військової служби особи, що самовільно залишила військову частину.
За відсутності факту внесення інформації у ЄРДР про самовільного залишення військовослужбовцем військової частини чи місця проходження служби, у військової частини відсутні законодавчо визначені підстави для висновків щодо самовільного залишення померлим ОСОБА_2 місця служби.
Отже, визнаючи оскаржуваним наказом позивача таким, що самовільно залишив місце служби, відповідачем порушено положення частини другої статті 24 Закону № 2232-XII.
За вказаних обставин наказ відповідача від 05.04.2023 № 247 про результати проведення службового розслідування є протиправним та підлягає скасуванню.
Окремо суд наголошує, що за змістом статті 172-11 КУпАП самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб - тягнуть за собою арешт з утриманням на гауптвахті на строк до п'яти діб
Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, - тягнуть за собою арешт з утриманням на гауптвахті на строк від семи до десяти діб.
Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов'язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб, - тягнуть за собою накладення штрафу від сімдесяти до ста сорока п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк до семи діб.
Діяння, передбачені частинами першою або третьою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста сорока п'яти до двохсот вісімдесяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк від семи до десяти діб.
Розділом III КУпАП визначені органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.
Згідно зі статтею 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями), а у випадках, передбачених цим Кодексом, місцевими адміністративними та господарськими судами, апеляційними судами, Верховним Судом.
У свою чергу, підвідомчість справ про адміністративні правопорушення установлені Главою 17 КУпАП.
У відповідності до статті 221 КУпАП судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема статтями 172-4 - 172-20.
Отже, справи з приводу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 172-11 розглядаються суддею відповідної юрисдикції.
Статтею 255 КУпАП установлено, що у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218-221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи:
-органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (про правопорушення, вчинені військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків, - стаття 44, частини друга і третя статті 123, статті 172-10 - 172-20, 173, 174, 178, 182, 184-1, 185 і 185-7);
-прокурор (статті 172-4 - 172-20, 185-4, 185-8, 185-11);
-командири (начальники) військових частин (установ, закладів), командири підрозділів, які уповноважені на те командирами (начальниками) військових частин (установ, закладів) (статті 172-10 - 172-20).
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене статтею 172-11 КУпАП здійснюється суддею відповідного суду за результати розгляду протоколу про адміністративне правопорушення, складеного зазначеними у статті 255 КУпАП посадовими особами.
Указане означає, що лише суддя відповідного суду може вирішувати питання наявності чи відсутності у діях особи адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 172-11 КУпАП.
Системний аналіз зазначених норм КУпАП дає підстави для висновку, що особа може вважатися такою, що вчинила адміністративне правопорушення передбаченого статтею 172-11 КУпАП лише у випадку встановлення судом у її діях складу цього правопорушення за результатами розгляду складеного відносно неї протоколу, про що виноситься постанова.
Згідно зі статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Відповідно до частини першої статті 11 Кримінального кодексу України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Статтею 407 Кримінального кодексу України визначено склад злочину, за який передбачено покарання в разі самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.
Так, частинами першою-п'ятою статті 407 Кримінального кодексу України передбачено, що самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця, - караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.
Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), а також нез'явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року, - караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
Разом з тим, статтею 2 Кримінального кодексу України визначає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 Кримінального процесуального кодексу України).
Таким чином, єдиним належним та допустимим доказом вчинення особою адміністративного чи кримінального правопорушення може бути постанова/вирок суду про визнання цієї особи винною у вчиненні такого правопорушення, яка/який набрала/в законної сили.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 провести розслідування нещасного випадку за фактом загибелі ОСОБА_2 відповідно до вимог Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 27.10.2021 №332, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 грудня 2021 р. за № 1667/37289.
Так, наказом Міністерства оборони України від 27.10.2021 за №332 «Про затвердження Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 грудня 2021 р. за № 1667/37289, затверджено Інструкцію про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України (далі - Інструкція № 332).
За змістом пункту 1 розділу І Інструкції № 332 ця Інструкція визначає процедуру проведення розслідування та обліку нещасних випадків з військовослужбовцями Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту (у тому числі з відрядженими зі Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту), військовозобов'язаними та резервістами, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовці), отриманих ними професійних захворювань, їх загибелі або смерті зі встановленням зв'язку з виконанням обов'язків військової служби і аварій, що сталися у військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України, Державній спеціальній службі транспорту.
Відповідності до пункту 3 розділу І Інструкція № 332 ця Інструкція поширюється на військові частини та військовослужбовців, крім військовослужбовців, які отримали гостре професійне захворювання (отруєння), поранення, контузію, травму, каліцтво, зникли, померли або загинули внаслідок бойових уражень або дій з боку противника в районі ведення бойових дій або проведення операції Об'єднаних сил.
Випадки гострого професійного захворювання (отруєння), поранення, контузії, травми, каліцтва, зникнення, смерті або загибелі військовослужбовців внаслідок бойових уражень або дій з боку противника є бойовими людськими втратами і обліку як нещасні випадки не підлягають.
Випадки гострого професійного захворювання (отруєння), поранення, контузії, травми, каліцтва, зникнення, смерті або загибелі військовослужбовців, що сталися в районі ведення бойових дій або проведення операції Об'єднаних сил, але не пов'язані з бойовими ураженнями або діями з боку противника, розслідуються згідно з вимогами цієї Інструкції.
Пунктом 1 розділу II Інструкції № 332 визначено, що розслідування проводиться у разі виникнення нещасного випадку, а саме, обмеженої в часі події або раптового впливу на військовослужбовця небезпечного фактора чи середовища за наявності ознак того, що випадок стався під час виконання ним обов'язків військової служби, унаслідок чого зафіксовано шкоду здоров'ю, зокрема, від одержання ним поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострого професійного захворювання і гострого професійного отруєння, одержання сонячного або теплового удару, опіку, обмороження, а також у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, отримання інших ушкоджень унаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха (землетрус, зсув, повінь, ураган тощо), контакту з представниками тваринного і рослинного світу, комахами, іншими представниками флори і фауни (далі - нещасні випадки), які призвели до звільнення від виконання обов'язків військової служби військовослужбовця на один день і більше, а також у випадку смерті військовослужбовців під час виконання ними обов'язків військової служби.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Інструкції про кожний нещасний випадок потерпілий або військовослужбовець, який його виявив, чи інша особа повинен(на) негайно сповістити безпосереднього командира (начальника) чи керівника робіт і вжити заходів щодо надання необхідної допомоги потерпілому.
У разі настання нещасного випадку безпосередній командир (начальник) або керівник робіт зобов'язаний: терміново організувати надання домедичної допомоги, а за можливості не відкладної (екстреної) медичної допомоги потерпілому військовослужбовцю, забезпечити за потреби його доставку до закладу охорони здоров'я; негайно повідомити про нещасний випадок командира військової частини; зберегти до прибуття комісії з розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку місце події та устаткування, яке там знаходилось, у такому стані, у якому вони перебували на дату настання нещасного випадку (якщо це не загрожує життю чи здоров'ю інших військовослужбовців і не призведе до більш тяжких наслідків), а також вжити заходів щодо недопущення подібних нещасних випадків.
Пунктом 3 розділу ІІ Інструкції встановлено, що нещасний випадок, про який не було своєчасно повідомлено командуванню військової частини або внаслідок якого втрата працездатності настала не відразу, розслідується згідно з цією Інструкцією протягом місяця з дня надходження рапорту безпосереднього командира потерпілого або потерпілого військовослужбовця або заяви особи, яка представляє його інтереси.
У разі переформування військової частини, у якій стався такий нещасний випадок, розслідування проводиться її правонаступником, а у разі ліквідації військової частини за відсутності її правонаступника встановлення факту настання нещасного випадку розглядається в судовому порядку.
Якщо рішенням суду встановлено факт настання нещасного випадку, розслідування організовує та проводить вищий орган військового управління, якому підпорядковувалася ліквідована військова частина.
Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Інструкції командир військової частини, який отримав повідомлення про нещасний випадок, зобов'язаний: негайно через засоби зв'язку повідомити про нещасний випадок (зникнення, смерть) старшого командира (начальника) та протягом доби надати йому письмове повідомлення за формою НВ-1 наведеною у додатку 2 до цієї Інструкції (далі - повідомлення за формою НВ-1); залежно від того, з чим пов'язаний нещасний випадок (виконання робіт, пожежа, аварія транспортного засобу будь-якого виду та форми власності, гостре професійне захворювання або отруєння тощо),- протягом доби надіслати повідомлення за формою НВ-1 до відповідного військового органу нагляду чи контролю у сфері, з якою пов'язаний нещасний випадок (органу нагляду за безпечним веденням робіт військовослужбовцями, пожежного нагляду, контролю безпеки військової служби, контролю безпеки дорожнього руху, санітарно-епідеміологічного нагляду тощо), а в передбачених законодавством випадках, - повідомити Військову службу правопорядку у Збройних Силах України та (або) Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері; протягом доби призначити комісію з розслідування нещасного випадку чисельністю не менш як три особи у складі голови комісії (яким є один із його заступників) та членів - командира роти, батальйону (дивізіону, ескадрильї тощо), до складу якого входить підрозділ, де стався нещасний випадок, та залежно від того, з чим пов'язаний нещасний випадок, - фахівців профільних служб (озброєння, тилу, пожежної, автомобільної, інженерної, медичної тощо). До складу комісії не може входити безпосередній командир (начальник) потерпілого військовослужбовця; забезпечити належні умови для роботи комісії (надати приміщення, засоби зв'язку, оргтехніку, автотранспорт, канцелярське приладдя тощо), а також залучених до роботи експертів, інших спеціалістів та сприяти роботі комісії з метою своєчасного і об'єктивного проведення розслідування нещасного випадку.
Згідно з пунктом 8 розділу ІІ Інструкції комісія з розслідування нещасного випадку проводить розслідування протягом п'яти робочих днів з дня її утворення.
Комісія з розслідування нещасного випадку зобов'язана: обстежити місце нещасного випадку, одержати письмові та усні пояснення (провести опитування) свідків і осіб, які причетні до події, та одержати письмові пояснення потерпілого, якщо це можливо; з'ясувати обставини та причини, що призвели до нещасного випадку, а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам; визначити вид події, що призвела до нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння), причини нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та обладнання, устаткування, машини, механізми, транспортні засоби, експлуатація яких призвела до настання нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння), відповідно до Класифікатора видів подій, причин, обладнання, устаткування, машин, механізмів, транспортних засобів, що призвели до настання нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, який наведений у додатку 3 до цієї Інструкції; скласти акт проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії) за формою НВ-2 наведеною у додатку 4 до цієї Інструкції (далі - акт за формою НВ-2) та акт про нещасний випадок (зникнення, смерть) під час виконання обов'язків військової служби за формою НВ-3 наведеною у додатку 5 до цієї Інструкції (далі - акт за формою НВ-3) у разі, якщо нещасний випадок (смерть) визнаний комісією з розслідування таким, що пов'язаний з виконанням обов'язків військової служби, і надати їх командиру військової частини на затвердження. Акти підписуються головою комісії та її членами. У разі незгоди зі змістом акта член комісії підписує його з відміткою про наявність окремої думки, яку викладає письмово і додає до акта за формою НВ-2, як його невід'ємну частину.
До акта додаються письмові пояснення (опитування) свідків, потерпілого, а за потреби також схеми, фотографії, витяги з експлуатаційної документації та інші документи, що характеризують місце події (устаткування, машини, апаратура, територія, будівля тощо), медичний висновок щодо діагнозу потерпілого, наявності в його організмі алкоголю (наркотичних засобів чи токсичних або отруйних речовин).
Якщо нещасний випадок визнаний комісією з розслідування таким, що не пов'язаний з виконанням обов'язків військової служби, на затвердження командиру військової частини надається тільки акт за формою НВ-2, який зберігається у діловодстві військової частини (пункт 9 розділу ІІ Інструкції).
Пункт 10 розділу ІІ Інструкції визначає обставини, за яких нещасний випадок визнається пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби і за яких складається акт за формою НВ-3.
Пункт 11 розділу ІІ Інструкції визначає обставини, за яких нещасні випадки не визнаються такими, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби.
Відповідно до пункту 17 розділу ІІ Інструкції командир військової частини протягом двох робочих днів після закінчення розслідування затверджує акти за формами НВ-2 та НВ-3. Матеріали розслідування (затверджені акти за формами НВ-2 та НВ-3 разом з додатками) зберігаються в діловодстві військової частини, а їх завірені копії надаються (надсилаються): безпосередньому командиру для вручення потерпілому, членам його сім'ї чи уповноваженій ними особі; начальнику відповідного військового органу нагляду чи контролю у сфері, з якою пов'язаний нещасний випадок (органу нагляду за безпечним веденням робіт військовослужбовцями, пожежного нагляду, контролю безпеки військової служби, контролю безпеки дорожнього руху, санітарно-епідеміологічного нагляду тощо); командирам військових частин, представники яких брали участь у розслідуванні; командиру військової частини, у штаті якої перебуває потерпілий, якщо військовослужбовець був тимчасово відряджений з цієї військової частини.
У разі незгоди потерпілого військовослужбовця, або членів його сім'ї, або особи, яка представляє їх інтереси, з висновками комісії з розслідування вони мають право протягом місяця, починаючи з дати отримання акта за формою НВ-2, подати скаргу старшому командирові або до органу, що здійснює контроль за своєчасним і об'єктивним розслідуванням нещасних випадків, чи звернутися до суду у визначений законом строк.
Відповідно до пункту 1 розділу І Методики визначення військових втрат, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, затвердженої Наказом Міністерства оборони України 14.09.2022 за № 277, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 25.11.2022 за № 1471/38807 (далі - Методика визначення військових втрат), ця Методика встановлює механізм визначення військових втрат, що включають людські та матеріальні військові втрати і витрати, пов'язані з бойовими діями (терористичними актами, диверсіями, ракетно-бомбовими ударами), спричинені військовою агресією російської федерації.
Порівняльний аналіз приписів Інструкції № 332 та Методики визначення військових втрат, дає суду підстави дійти висновку про необхідність розмежування нещасного випадку та бойових людських втрат (військових втрат).
Так, Інструкція № 332 визначає процедуру проведення розслідування та обліку нещасних випадків з військовослужбовцями Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту (у тому числі з відрядженими зі Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту), військовозобов'язаними та резервістами, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовці), отриманих ними професійних захворювань, їх загибелі або смерті зі встановленням зв'язку з виконанням обов'язків військової служби і аварій, що сталися у військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України, Державній спеціальній службі транспорту
За змістом позовної заяви у 01 квітня 2022 року чоловік позивачки отримав травми несумісні із життям під час проходження військової служби внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази про те, що чоловік позивачки отримав травму внаслідок бойових уражень або дій з боку противника в районі ведення бойових дій або проведення антитерористичної операції.
Відповідно, такі обставини отримання чоловіком позивачки травми підпадають під сферу регулювання Інструкції №332, а тому наявні підстави для проведення відповідачем службового розслідування згідно з Інструкцією № 332.
Крім того, Військова частина НОМЕР_1 не призначила розслідування після надходження заяви позивачки про проведення повторного розслідування.
Відтак, відповідачем у порушення вимог Інструкції №332 не призначено службове розслідування щодо обставин загибелі ОСОБА_2 01.04.2023.
Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом частини першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, будучи суб'єктом владних повноважень, відповідач відзиву на позовну заяву не подав, належними й допустимими доказами правомірності своїх рішень та дій не обґрунтував, доводів позивача не спростував.
Згідно з приписами частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Враховуючи з'ясовані обставини справи, беручи до уваги факт неподання відзиву без поважних причин (про такі причин суд не повідомлено), в цьому випадку відсутність відзиву на позовну заяву та невиконання вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України суд розцінює як визнання відповідачем адміністративного позову.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
У відповідності до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №247 від 05.04.2023 «Про результати проведення службового розслідування» щодо факту самовільного залишення місця військової служби солдатом ОСОБА_2 на спостережному пункті « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (околиця населеного пункту АДРЕСА_1 ) приблизно о 16 год. 00 хв. 01 квітня 2023 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести розслідування нещасного випадку за фактом загибелі ОСОБА_2 відповідно до вимог Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 27.10.2021 №332, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 грудня 2021 року за № 1667/37289.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ; місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_6 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір у сумі 2147 грн (дві тисячі сто сорок сім) гривень 20 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.