28 травня 2025 року м. Київ № 320/33876/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримаються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, під час виконання судового рішення у справі №320/12772/21;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, недоплачених під час виконання судового рішення у справі №320/12772/21;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до суми боргу, починаючи з 26 червня 2024 року до моменту фактичного проведення розрахунку;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 моральну компенсацію у розмірі 109 623 гривень 75 коп.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, недоплачених під час виконання рішення суду та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати. Як наслідок відповідачем завдано моральну шкоду у розмірі 109 623,75грн. Просить суд задовольнити позов.
Відповідно до ухвали Київського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі №320/33876/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2024 апеляційну скаргу адвоката Бараненкова Дениса Олександровича, подану в інтересах ОСОБА_1 , задоволено. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 липня 2024 року скасовано, а справу передано для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з супровідним листом Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2024 матеріали адміністративної справи надійшли до Київського окружного адміністративного суду та після відповідної їх реєстрації в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, автоматизованою системою документообігу суду було передано головуючій судді Шевченко А.В., що підтверджено протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.11.2024.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року адміністративну справу № 320/33876/24 прийнято до провадження судді Шевченко А.В., відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник відповідача вказує, що згідно пунктів 2-5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №4, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.
Оскільки позивач був звільнений з військової служби у 2018 році, він втратив статус військовослужбовця, а відповідно на нього не поширюються положення Порядку №44.
Вказує, що відповідно до норм ЦК України та КАС України, позивач має довести факт завдання йому моральної шкоди шляхом подання до суду та учасників судового процесу відповідних доказів, висновків експертів, тощо. У додатках до позовної заяви не міститься жодного письмового доказу про завдання позивачу моральної шкоди, що дає змогу дійти висновку про безпідставність та необґрунтованість даної позовної вимоги. На переконання відповідача, така позовна вимога має залишитись судом без задоволення. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Позивач у відповіді на відзив зазначає, що оскільки індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, компенсація втрати частини доходів, як основні державні гарантії щодо оплати праці військовослужбовців підлягають обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання та фактичних обставин справи, нарахування та виплата індексації грошового забезпечення та компенсація втрати частини доходів має бути проведена з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень - відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.
Як зазначалось у позовній заяві, з аналізу практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальністю, презумується, і її розмір в аналогічних справах ЄСПЛ встановлювався на рівні 1500-3000 євро. Посадові особи Міністерства оборони України умисно затягують розгляд судових справ, виконання судових рішень, а також систематично порушують норми чинного законодавства, про що також зазначалось у позовній заяві.
Відповідачем не спростовано факт заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру. Просить суд задовольнити позов.
Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_2 та у Військовій частині НОМЕР_1 в період з 20.01.2012 по 18.09.2021.
Під час проходження військової служби в період з 01.12.2015 по 01.03.2018 військовослужбовцям Збройних Сил України не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
У зв'язку із чим позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 протиправною, зобов'язати нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, а також зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08.02.2023 у справі №320/12772/21 адміністративний позов задоволено. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення на весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року у справі №320/12772/21 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 08.02.2023 у справі №320/12772/21 - без змін.
На підставі рішення Київського окружного адміністративного суду від 08.02.2023 у справі №320/12772/21 позивачу було виплачено 148 253,77 грн.
Проте, індексацію грошового забезпечення позивачу було виплачено не у повному обсязі. Відповідно до виписки з банківської карти позивача позивачу було виплачено 67 318 грн 31 коп. з належних до виплати 83 625 грн 23 коп.
При цьому, 26 червня 2024 року з призначенням платежу «компенсація частини доходу», позивачу було виплачено 80 935 грн 46 коп., з яких 18 996 грн 69 коп. - залишок невиплаченої індексації грошового забезпечення, а також 64 628 грн 54коп. - компенсація втрати частини доходів громадян у зв'язку з порушенням строків їх виплати (з відрахованими відповідачем ПДФО - 18% та військовим збором - 1,5 %).
Вважаючи вказані дії протиправними та такими, що порушують його права, завдають моральну шкоду та призводять до втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строків виплати, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив із такого.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини друга і третя статті 9 Закону №2011-XII).
Згідно зі статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (далі - Закон №2017-III) з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до статті 19 цього ж Закону №2017-III державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 №9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, індексація є складовою грошового забезпечення.
Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.2001 №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Як визначено у статті 1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За приписами статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону №1282-XII встановлено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом України від 24.12.2015 №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у частині першій статті 4 Закону №1282-XII цифри «101» замінено цифрами « 103».
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Приписами частини другої статті 5 Закону №1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з статтею 9 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби.
Абзацом першим пункту 2 Порядку № 44 встановлено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (пункт 3 Порядку).
Відповідно до пункту 4 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Таким чином, нарахування та виплата позивачу індексації має бути здійснена із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Відповідно пункту 6 Порядку № 44 територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 812/1048/17.
Що стосується утримання податку з доходів фізичних осіб та військового збору з компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення на весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення відповідно до рішення суду по справі №320/12772/21, суд зазначає наступне.
Так, суд наголошує, що компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати не відноситься до сум, які роботодавець повинен сплатити працівникові при звільнення в розумінні статей 116, 117 КЗпП України.
При цьому, суд звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Суд наголошує, що обрахована за рішенням суду компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника і не входить до складу заробітної плати.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16, виклала наступну правову позицію: «...середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати».
Отже, компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.
Таким чином, сума компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати виплачена на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 08.02.2023 у справі №320/12772/21 не підлягає грошовій компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, оскільки є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника і не входить до складу заробітної плати, а тому, відповідачем правомірно було утримано військовий збір та податок з доходів фізичних осіб з суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Відтак, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо вимог позивача про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до суми боргу, починаючи з 26 червня 2024 року до моменту фактичного проведення розрахунку, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення не була здійснена із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Суд зазначає, що ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивача на нарахування та виплату позивачу індексації із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Відповідно питання щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків нарахування є похідними у спірних правовідносинах і повинне вирішуватись після вирішення питання щодо якого фактично виник спір.
Відтак спору щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків нарахування на час звернення позивача до суду у цій справі не існувало.
Також відповідач ще не здійснював перерахунок та виплату грошового забезпечення з урахуванням висновків суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити, як передчасних.
Аналогічний правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 14.09.2020 у зразковій справі №560/2120/20, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021.
Щодо позовних вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 109 623,75 грн, завдану протиправними діями Військової частини НОМЕР_1 суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно зі статтею 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема, й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (пункт 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (пункт 53).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (пункт 54).
Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу на те, що позивач не довів, а суд не встановив, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою.
Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку, у зв'язку із чим висновок судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на встановлені ними обставини, не суперечить правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 в справі №750/6330/17 щодо загальних підходів до відшкодування моральної шкоди.
Відтак суди попередніх інстанцій у цій справі дотрималися підходу, наведеного у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 та від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у питаннях відшкодування моральної шкоди також наведена у постановах Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №280/5216/19 та від 07.03.2023 №280/1530/20.
Крім того, статтею 9 Кодексу адміністративного судочиснвта України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Так, згідно зі статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статей 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
У справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Аналогійний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 06 квітня 2023 року у справі № 200/5144/20-а.
Водночас, позивачем таких доказів суду не надано.
Виходячи з доводів позивача, суд вважає їх недостатніми та не доведеними, тому відсутні правові підстави для відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач ОСОБА_1 відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримаються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, під час виконання судового рішення у справі №320/12772/21 в частині виплати індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, недоплачених під час виконання судового рішення у справі №320/12772/21 в частині виплати індексації.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.