28 травня 2025 року м. Київ № 320/7996/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він проходив військову службу за мобілізацію у Військовій частині НОМЕР_1 . За наслідками службового розслідування за фактом перебування позивача в стані алкогольного сп'яніння було призначено службове розслідування, за наслідками якого прийнято наказ від 30.06.2023 №250, яким ОСОБА_1 оголошено догану та утримано грошову винагороду за червень 2023 року. Вважав вказаний наказ протиправним та таким, що прийнятий передчасно, без врахування всіх обставин та відповідних доказів. Просить суд:
визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №250 від 30.06.2023 «Про результати службового розслідування та покарання винних осіб стосовно солдата ОСОБА_1 », яким позивачу оголошено дисциплінарне стягнення у виді догани та утримано грошову винагороду за червень 2023 року;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за період з 01.06.2023 по 30.06.2023.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року (суддя Балаклицький А.І.) судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
На підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного було проведено повторний автоматизований розподіл вказаної справи з підстав, зазначених у ньому.
Внаслідок автоматизованого розподілу від 04.11.2024 матеріали справи були передані для розгляду судді Шевченко А.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року адміністративну справу №320/7996/24 прийнято до провадження судді Шевченко А.В. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
На день розгляду справи по суті відповідач не скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо надання відзиву на позовну заяву (відзив), інших заяв по суті справи чи клопотань до суду не надходило.
Розглянувши наявні документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходить військову службу в Збройних Силах України за мобілізацією.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.05.2023 №148 солдата ОСОБА_1 призначено стрільцем стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти (а.с.21).
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини (з адміністративно-господарської діяльності) НОМЕР_1 від 30.06.2023 №250 про результати службового розслідування та покарання винних осіб стосовно солдата ОСОБА_1 вбачається, що в ході проведення службового розслідування встановлено: згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №236 від 19.06.2023 стрілець 2 відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти солдат ОСОБА_1 знаходився в розташуванні роти з ознаками алкогольного сп'яніння: на зауваження командирів підрозділу не реагував, вів себе неадекватно, мав характерний запах з ротової порожнини. Приблизно о 19:00 був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 для огляду лікарем та проведення тесту на вміст алкоголю в організмі. Солдат ОСОБА_1 від проходження тесту на приладі «Альфа-М» №00285 та медичного огляду лікарем - відмовився, про що офіцером служби правопорядку капітаном ОСОБА_2 був складений акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням технічних засобів. Таким чином, в діях солдата ОСОБА_1 вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 172-20 КУпАП. Порушення вказаних вимог статей вчинені умисно, тобто солдат ОСОБА_1 усвідомлював протиправний характер своїх дій, передбачав шкідливі наслідки і свідомо допускав настання цих наслідків, порушив військову дисципліну незважаючи на постійну роботу керівного складу військової частини щодо недопущення порушень військової дисципліни. Обтяжуючою обставиною є вчинення правопорушення в умовах воєнного стану. Пом'якшуючих обставин не виявлено.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 30.06.2023 №250 за недотримання вимог статей 11, 13 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України стрільця 2 відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_1 оголошено догану та утримано грошову винагороду за червень 2023 року (а.с.22-23).
Так, за червень 2023 року позивач отримав грошове забезпечення за період військової служби з 01.06.2023 по 30.06.2022 у зменшеному розмірі, а саме в сумі 7 530,60 грн (а.с.13).
16 жовтня 2023 року представником ОСОБА_1 - авдокатом Комаса О.В. направлено на адресу військової частини НОМЕР_1 запит щодо надання протоколу та матеріалів справи про притягнення до адміністративної відповідальності позивача за ознаками правопорушення передбаченого частиною третьою статті 172-20 КУпАП(а.с.25,26).
Вважаючи наказ Військової частини НОМЕР_1 від 30.06.2023 №250, внаслідок якого позивача позбавлено додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за період з 01.06.2023 по 30.06.2023, протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив із такого.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі Статут).
Статтею 9 Статуту передбачено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтями 28-29 Статуту єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:
наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;
наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази;
забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
За своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.
В силу приписів статей 26-27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування регламентуються Законом України від 24.03.1993 № 551-XIV «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі Дисциплінарний статут).
Відповідно до статті 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Згідно з частин третьої, четвертої статті 5 Дисциплінарного статуту стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України».
Діяльність командира щодо підтримання військової дисципліни оцінюється не кількістю накладених ним дисциплінарних стягнень, а виконанням обов'язків з додержанням вимог законів і статутів Збройних Сил України, повним використанням дисциплінарної влади для наведення порядку і запобігання порушенням військової дисципліни.
Частинами першою, другою статті 45 Дисциплінарного статуту визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності накласти дисциплінарне стягнення.
За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
Порядок накладення дисциплінарних стягнень на військовослужбовців визначається статтями 89-95 Дисциплінарного статуту.
Так, згідно із статей 83, 84 Статуту військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Відповідно до частини першої статті 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
В силу приписів статті 86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Наказом Міністра оборони України від 21.11.2017 № 608 затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі Порядок № 608), яким визначаються підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі Збройні Сили), а також військовозобов'язаних та резервістів (далі військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі.
Пунктом 3 розділу II Порядку № 608 передбачено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
Відповідно до пункту 1 розділу IV Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані:
дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення;
виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника;
розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.
У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.
Згідно з пунктом 3 розділу IV Порядку № 608 військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право:
знати підстави проведення службового розслідування;
бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування;
відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом;
давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення;
з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації;
висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять;
ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником);
оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
Пунктами 1, 3 розділу V Порядку № 608 визначено, що за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
При цьому в описовій частині акта службового розслідування зазначаються:
посада, військове звання, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування;
неправомірні дії військовослужбовця;
зв'язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби (якщо такий є);
вина військовослужбовця;
причинний зв'язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась;
вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено;
причини та умови, що сприяли правопорушенню;
заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.
Відповідно до пунктів 1, 4 розділу VI Порядку № 608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.
Якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.
З аналізу наведених норм суд доходить висновку, що службове розслідування, як діяльність зі збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про наявність в діях військовослужбовця складу правопорушення, проводиться стосовно конкретної особи (осіб), яка (які) під час проведення службового розслідування має (мають) комплекс гарантованих їй (їм) прав, як-от: права відмовитися від давання пояснень або ж, навпаки, права надати письмові пояснення щодо обставин вчинення проступку (правопорушення) разом з власними доказами правомірності своїх дій (доказами невинуватості); права заявляти клопотання, в тому числі про приєднання до матеріалів службового розслідування нових документів, про отримання пояснень від осіб, які мають відношення до події, що розслідується, про ознайомлення з матеріалами розслідування тощо; зрештою, права на захист, яке включає і право на користування допомогою адвоката.
Отже, статус військовослужбовця під час службового розслідування, як особи щодо якої призначено та проводиться таке розслідування, означає набуття цим військовослужбовцем статусу повноправного учасника службового розслідування, який, користуючись наданими йому правами, може доводити перед особою (особами), який (які) його проводять, факт відсутності у його діяннях складу дисциплінарного проступку (правопорушення).
Звідси випливає, що рішення про накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення може бути прийняте лише за умови забезпечення йому усіх відповідних прав і тільки у тому випадку, якщо його вина у вчиненні дисциплінарного проступку (правопорушення) буде встановлена уповноваженою особою (особами) з дотриманням визначеного законом порядку проведення службового розслідування, який, серед іншого, передбачає надання військовослужбовцю можливості реалізувати вищезазначені права.
Це важливо не лише в цілях забезпечення особі гарантованих їй законом прав, але й з точки зору неухильного дотримання презумпції невинуватості.
В цьому зв'язку суд застосовує практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права, зокрема рішення від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції», в якому ЄСПЛ підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що відповідачем видано наказ від 30.06.2023 №250 про результати службового розслідування та покарання винних осіб стосовно солдата ОСОБА_1 , відповідно до якого встановлено, що стрілець 2 відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти солдат ОСОБА_1 знаходився в розташуванні роти з ознаками алкогольного сп'яніння: на зауваження командирів підрозділу не реагував, вів себе неадекватно, мав характерний запах з ротової порожнини. Приблизно о 19:00 був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 для огляду лікарем та проведення тесту на вміст алкоголю в організмі. Солдат ОСОБА_1 від проходження тесту на приладі «Альфа-М» №00285 та медичного огляду лікарем - відмовився, про що офіцером служби правопорядку капітаном ОСОБА_2 був складений акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням технічних засобів. Таким чином, в діях солдата ОСОБА_1 вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 172-20 КУпАП. Порушення вказаних вимог статей вчинені умисно, тобто солдат ОСОБА_1 усвідомлював протиправний характер своїх дій, передбачав шкідливі наслідки і свідомо допускав настання цих наслідків, порушив військову дисципліну незважаючи на постійну роботу керівного складу військової частини щодо недопущення порушень військової дисципліни. Обтяжуючою обставиною є вчинення правопорушення в умовах воєнного стану. Пом'якшуючих обставин не виявлено.
У зв'язку із чим за недотримання вимог статей 11, 13 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України стрільця 2 відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_1 оголошено догану та позбавлено грошової винагороди за червень 2023 року.
Однак із вказаними висновками відповідача суд не погоджується, з огляду на наступне.
Так, посилання військової частини НОМЕР_1 в спірному наказі на те, що позивач відмовився давати пояснення, суд до уваги не бере, оскільки така відмова мала бути оформлена актом про відмову від надання пояснень, складеним особою, яка проводила службове розслідування, та засвідченим підписами не менше двох свідків. Разом з тим, відповідного акта суду не надано, як не надано і матеріалів службового розслідування.
Більше того, суду не було надано протоколу та матеріалів справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ознаками правопорушення передбаченого частиною третьою статті 172-20 КУпАП.
Крім того, з матеріалів справи вбачається що адвокатом позивача під час підготовки позовної заяви до суду було зроблено запит на адресу відповідача щодо надання копії протоколу та матеріалів справи про притягнення до адміністративної відповідальності позивача за ознаками правопорушення передбаченого частиною третьою статті 172-20 КУпАП. Проте доказів надання відповідних матеріалів адвокату або відповіді на вказаний запит ані представнику позивача, ані суду надано не було.
З огляду на що суд вбачає передчасність висновків, зроблених за результатами службового розслідування, адже відповідним судом рішення щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за статтею 172-20 КУпАП не приймалося, а відомості щодо складення відповідного протоколу матеріали справи взагалі не містять.
Так, згідно положень статті 172-20 КУпАП розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об'єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, або виконання ними обов'язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння тягнуть за собою накладення штрафу від ста до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк до семи діб.
Участь начальників (командирів) та інших керівників у розпиванні з підлеглими військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів під час виконання ними обов'язків військової служби, або невжиття ними заходів для відсторонення від обов'язків військової служби осіб, які перебувають у нетверезому стані, стані наркотичного чи іншого сп'яніння, або приховування випадків розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів, появи на території військової частини в нетверезому стані, стані наркотичного чи іншого сп'яніння підлеглих військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів тягнуть за собою накладення штрафу від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк до десяти діб.
Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, або в умовах особливого періоду, тягнуть за собою накладення штрафу від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк від десяти до п'ятнадцяти діб.
Розділом III КУпАП визначені органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.
Згідно зі статтею 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями), а у випадках, передбачених цим Кодексом, місцевими адміністративними та господарськими судами, апеляційними судами, Верховним Судом.
У свою чергу, підвідомчість справ про адміністративні правопорушення установлені Главою 17 КУпАП.
У відповідності до статті 221 КУпАП судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема статтями 172-4-172-20.
Отже, справи з приводу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 172-11 розглядаються суддею відповідної юрисдикції.
Статтею 255 КУпАП установлено, що у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218-221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи:
- органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (про правопорушення, вчинені військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків, - стаття 44, частини друга і третя статті 123, статті 172-10 - 172-20, 173, 174, 178, 182, 184-1, 185 і 185-7);
- прокурор (статті 172-4 - 172-20, 185-4, 185-8, 185-11);
- командири (начальники) військових частин (установ, закладів), командири підрозділів, які уповноважені на те командирами (начальниками) військових частин (установ, закладів) (статті 172-10 - 172-20).
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене статтею 172-11 КУпАП здійснюється суддею відповідного суду за результати розгляду протоколу про адміністративне правопорушення, складеного зазначеними у статті 255 КУпАП посадовими особами.
Указане означає, що лише суддя відповідного суду може вирішувати питання наявності чи відсутності у діях особи адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 172-20 КУпАП.
Системний аналіз зазначених норм КУпАП дає підстави для висновку, що особа може вважатися такою, що вчинила адміністративне правопорушення передбаченого статтею 172-20 КУпАП лише у випадку встановлення судом у її діях складу цього правопорушення за результатами розгляду складеного відносно неї протоколу, про що виноситься постанова.
Відтак безпідставними є висновки службового розслідування про те, що позивач перебував на військовій службі у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння та відмовився від проходження медичного огляду на перевірку такого стану, і у зв'язку з цим допустив порушення вимог статей 11, 13 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та статті 172-20 КУпАП.
Отже, неправомірним слід вважати і наказ Військової частини НОМЕР_1 від 30.06.2023 №250 «Про результати службового розслідування та покарання винних осіб стосовно солдата ОСОБА_1 », яким позивачу оголошено дисциплінарне стягнення у виді догани та утримано грошову винагороду за червень 2023 року.
Конституція України (частина друга статті 19) зобов'язує органи державної влади та їх посадові особи діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Натомість оскаржуваний наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності зазначеним критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень не відповідає.
З огляду на викладене вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу №250 від 30.06.2023 суд визнає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Водночас решта позовних вимог є похідними від основної вимоги про скасування рішення відповідача про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
Так, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.06.2023 №250 позивача позбавлено права на отримання додаткової винагороди відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 за вчинення дій, які мають ознаки адміністративного правопорушення.
Таким чином, враховуючи скасування судом наказу №250 від 30.06.2023 як протиправного, беручи до уваги недоведеність факту перебування позивача на військовій службі у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, суд також вважає протиправним позбавлення позивача виплати додаткової грошової винагороди.
Відтак, до задоволення підлягають позовні вимоги про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за період з 01.06.2023 по 30.06.2023.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом частини першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, будучи суб'єктом владних повноважень, відповідач відзиву на позовну заяву не подав, належними й допустимими доказами правомірності своїх рішень та дій не обґрунтував, доводів позивача не спростував.
Згідно з приписами частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Враховуючи з'ясовані обставини справи, беручи до уваги факт неподання відзиву без поважних причин (про такі причин суд не повідомлено), в цьому випадку відсутність відзиву на позовну заяву та невиконання вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України суд розцінює як визнання відповідачем адміністративного позову.
Таким чином, перевіривши доводи позивача та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 належить задовольнити повністю.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою - третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Приписами частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов'язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.
На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду надано договір про надання правничої (правової) допомоги №05/23 від 12.07.2023; та квитанцію до прибуткового ордера №99 від 12.07.2023 на суму 7500 грн.
При цьому, суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 № 280/2635/20, відповідно до якого Кодекс адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Отже, суд бере до уваги, що адвокатом дійсно надані послуги, які включали в себе аналіз документів клієнта, які мають відношення до обсягу надання правової допомоги, вироблення правової позиції, підготовку позовної заяви, направлення позовної заяви до суду, підготовка та подання відповіді на відзив, участь у судових засіданнях.
Водночас обов'язок доведення неспівмірності цих витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у цьому випадку на відповідача.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов'язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.
При цьому розмір і вартість погоджена сторонами та не спростована відповідачем, а доводи поданих ним заперечень щодо неспівмірності заявлених до відшкодування витрат фактично зводяться до цитування статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України щодо питання розподілу судових витрат та нерелевантну судову практику, при цьому не містить жодних обґрунтувань, чому такі витрати неспівмірні, як і належних доказів або розрахунків розміру витрат, які, на думку відповідача є співмірними.
Відтак, з огляду на викладене та беручи до уваги відсутність обґрунтованих заперечень відповідача щодо розміру таких витрат, суд уважає, що витрати позивача на правничу допомогу не можуть бути зменшені за ініціативою суду та підлягають відшкодуванню в повному обсязі.
Таким чином, оскільки позов задоволено повністю, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу, розмір яких складає 7500 грн.
Відповідно до вимог частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, з огляду на що суд не вирішує питання щодо розподілу судового збору.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №250 від 30.06.2023 «Про результати службового розслідування та покарання винних осіб стосовно солдата ОСОБА_1 », яким позивачу оголошено дисциплінарне стягнення у виді догани та утримано грошову винагороду за червень 2023 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за період з 01.06.2023 по 30.06.2023.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 7500 (сім тисяч п'ятсот) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.