28 травня 2025 року № 320/39408/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» до Головного управління ДПС у Миколаївській області, Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» (далі також - ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР», позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі також - ГУ ДПС у Миколаївській області, відповідач-1), Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі також - відповідач-2), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 14.09.2023 № 787914290902.
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великим платниками податків від 14.09.2023 №2054/ж10/31-00-07-05-01-24;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великим платниками податків від 14.09.2023 № 2055/ж10/31-00-07-05-01-24.
Ухвалою суду від 06.11.2023 відкрито провадження в даній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі яких були прийняті оскаржувані рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає спірні рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідачі, у наданих суду відзивах, наголошують, що оскаржувані рішення прийняті відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та наданому суду відзиві.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу від 02.08.2023 ГУ ДПС у Миколаївській області проведено фактичну перевірку господарської одиниці (АЗС) ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» за адресою здійснення господарської діяльності: Миколаївська область, Новоодеський район, с. Себине, вул. Гетьманцева, буд. 1Б.
24.08.2023 Головним управлінням ДПС у Миколаївській області складено Акт фактичної перевірки № 7406/14-29-09-02-07/42547705 у якому зазначено про порушення:
- п.п. 230.1.2. п. 230.1. ст. 230 Податкового кодексу України.
По суті цього порушення в Акті фактичної перевірки зазначено, що на АЗК ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» за адресою - вул. Гетьманцева, буд. 1Б, с. Себине, Новоодеський район, Миколаївська область, використовуються п'ять резервуарів, які обладнано рівнемірами моделі VEEDER-ROOT TLS-4 з заводськими номерами 496082, 460187, 555113, 496073, 366648 та чотири паливороздавальні колонки:
- Колонка заправна моделі Tokheim з зав. № 0839229 (номери вимірювачів об'єму 44693, 44627, 44626, 44644, 44625,44649,43967,44637);
- Колонка заправна моделі Tokheim з зав. № 0840059 (номер вимірювача об'єму 47343);
- Колонка заправна моделі Tokheim з зав. № 0840108 (номери вимірювачів об'єму 46971, 46905, 47335, 47440, 46129, 44853, 44846);
- Колонка заправна для відпуску скрапленого газу моделі SHELF з зав. № 13513 (номери вимірювачів об'єму 2004192, 2004208).
ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» до перевірки надало копію формуляру ПРК моделі Tokheim з зав. № 0840108 (номери вимірювачів об'єму 46971, 46905, 47335, 47440, 46129, 44853, 44846) та копію формуляру ГРК моделі SHELF з зав. № 13513 (номери вимірювачів об'єму 2004192, 2004208) у розділі «Повірка засобів вимірювальної техніки» яких відписки повірочного тавра свідчать про позитивний результат повірки ПРК чинну до 16.09.2021. Інші документи, які свідчать що паливороздавальні колонки через які здійснюється відпуск пального наливом з акцизного складу з уніфікованим номером 1014983, відповідають вимогам законодавства та мають позитивний результат повірки або оцінку відповідності, або калібрування, проведені відповідно до законодавства до перевірки не надано. Таким чином, перевіркою ТОВ «ЄВРО СМАТРТ ПАУЕР» встановлено факт необладнання витратомірів-лічильників чотирьох місць відпуску пального наливом з акцизного складу з уніфікованим номером 1014983, чим порушено підпункт 230.1.2 пункту 230.1 статті 230 Кодексу.
На підставі вказаного висновку 14.09.2023 ГУ ДПС у Миколаївській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 787914290902 про накладення штрафу в сумі 80 000,00 грн.
- п. 11 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
По суті цього порушення в Акті фактичної перевірки зазначено, що на підставі інформації з ІКС «Податковий блок» встановлено, що під час проведення розрахункових операції ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» за адресою: вул. Гетьманцева, буд. 1Б, с. Себине, Новоодеський район, Миколаївська область при продажі ТВЕНів мало місце неправильне зазначення коду товарної підкатегорїї згідно з УКТ ЗЕД (з 2023 року для тютюновмісних виробів для електричного нагрівання за допомогою підігрівана з електронним управлінням УКТ ЗЕД - 2404110010), що є порушенням п. 11 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Випадки проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій при продажу підакцизних товарів без використання режиму програмування, без зазначення десятизначного коду товарної підкатегорїї згідно з УКТ ЗЕД в чеках приведені в таблиці.
На підставі вказаного висновку 14.09.2023 Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків прийнято податкове повідомлення-рішення № 2054/ж10/31-00-07-05-01-24 про накладення штрафу в сумі 5 100 грн.
- п. 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
По суті цього порушення в Акті фактичної перевірки зазначено, що згідно з даними СОД РРО ДПС України встановлено, що в автозаправному комплексі з магазином ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» за адресою: вул. Гетьманцева, буд. 1Б, с. Себине, Новоодеський район, Миколаївська область при проведенні розрахункових операцій через РРО (фіскальний №3000817070) в період з 09.04.2023 по 05.08.2023 були випадки невидачі відповідного розрахункового документа на загальну суму 31 649, 11 грн. (09.04.2022 о 13:37:12 порушення вчинено в перше на суму 205,90 грн.) Так, згідно СОД РРО ДПС України інформація щодо обов'язкового реквізиту - зазначення цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку при продажу алкогольних напоїв у розрахункових документах в магазині ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» за адресою: вул. Гетьманцева, буд. 15, с. Собине, Новоодеський район, Миколаївська область за вказаний період відсутня, що є порушенним п. 2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
На підставі вказаного висновку 14.09.2023 Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків прийнято податкове повідомлення-рішення №2055/ж10/31-00-07-05-01-24 про накладення штрафу в сумі 47 370,72 грн.
Не погоджуючись з такими рішеннями відповідачів, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Згідно з п. 230.1 ст. 230 ПК України акцизні склади та акцизні склади пересувні утворюються з метою підвищення ефективності роботи із запобігання та боротьби з незаконним виробництвом і обігом спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, пального, посилення контролю за повнотою та своєчасністю надходження до бюджету акцизного податку.
Поняття акцизного складу визначено у пп. 14.1.6 п.14.1 ст.14 ПК України, а саме: акцизний склад - це спеціально обладнані приміщення на обмеженій території, розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, а також приміщення, розташовані на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, навантаження- розвантаження, зберігання пального (крім скрапленого газу природного, бензолу, метанолу), за винятком приміщень для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального розпорядником акцизного складу.
Згідно з пп. 14.1.224 п. 14.1 ст. 14 ПК України розпорядник акцизного складу це суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, навантаження- розвантаження, зберігання пального (крім скрапленого газу природного, бензолу, метанолу), крім суб'єктів господарювання, які використовують приміщення, розташовані на митній території України, для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального.
Підпунктом 230.1.2 п.230.1 ст.230 ПК України встановлено, що акцизні склади, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізація пального, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованому на акцизному складі, та рівнемірами-лічильниками рівня таких товарів (продукції) у резервуарі, а для скрапленого газу (пропану або суміші пропану з бутаном), інших газів, бутану, ізобутану за кодами згідно з УКТ ЗЕД 2711 12 11 00, 2711 12 19 00, 2711 12 91 00, 2711 12 93 00, 2711 12 94 00, 2711 12 97 00, 2711 13 10 00, 2711 13 30 00, 2711 13 91 00, 2711 13 97 00, 2711 14 00 00, 2711 19 00 00, 2901 10 00 10 - також можуть бути обладнані пристроями для вимірювання рівня або відсотка пального у резервуарі (далі - рівнемір-лічильник) на кожному введеному в експлуатацію стаціонарному резервуарі, розташованому на акцизному складі.
Акцизні склади, на яких здійснюється діяльність з переробки нафти, газового конденсату, природного газу та їх суміші, з очищення коксового газу, з метою вилучення цільових компонентів (сировини), що передбачає повний технологічний цикл їх переробки в готову продукцію (пальне), повинні бути обладнані лише витратомірами- лічильниками на кожному місці відпуску готової підакцизної продукції (пального) наливом з такого акцизного складу.
Акцизні склади, на яких здійснюються виключно зберігання та реалізація пального, що отримується та реалізується виключно у споживчій тарі без зміни розфасовки, а також скрапленого газу природного, бензолу, метанолу, не обладнуються витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками.
Витратоміри-лічильники та резервуари повинні відповідати вимогам законодавства та мати позитивний результат повірки або оцінку відповідності, проведені відповідно до законодавства, а рівнеміри-лічильники повинні відповідати вимогам законодавства та мати позитивний результат повірки або оцінку відповідності, або калібрування, проведені відповідно до законодавства. У разі відсутності позитивного результату повірки або оцінки відповідності, або калібрування витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників для цілей цього Кодексу акцизні склади, на яких вони розташовані, вважаються необладнаними витратомірами-лічильниками та рівнемірами- лічильниками.
Паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки, встановлені на акцизних складах, на які є позитивні результати повірки або оцінка відповідності, проведені відповідно до законодавства, виконують функції витратомірів-лічильників.
Платники податку - розпорядники акцизних складів зобов'язані зареєструвати:
а) усі розташовані на акцизних складах резервуари, введені в експлуатацію, витратоміри-лічильники та рівнеміри-лічильники у розрізі акцизних складів - в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі;
б) усі акцизні склади - в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.
Один акцизний склад може бути зареєстрований виключно одним розпорядником акцизного складу. Один розпорядник акцизного складу може зареєструвати один і більше акцизних складів.
Забороняється здійснення реалізації пального без наявності зареєстрованих витратомірів-лічильників, рівнемірів-лічильників та резервуарів, без реєстрації акцизного складу.
Таким чином, вимоги ст. 230 ПК України стосуються суб'єктів господарювання, які є розпорядниками акцизних складів.
Що стосується обладнання акцизних складів, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування, навантаження-розвантаження, зберігання пального, витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками, то п. 12 підрозділу 5 розділу XX ПК України встановлено, що розпорядники акцизних складів відповідно до вимог цього Кодексу зобов'язані обладнати акцизні склади витратомірами-лічильниками та/або рівнемірами-лічильниками та зареєструвати їх в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі в такі строки: акцизний склад, де розташовано резервуари, загальна місткість яких перевищує 20000 куб. метрів, - не пізніше 1 липня 2019 року; акцизний склад, де розташовано резервуари, загальна місткість яких перевищує 1000 куб. метрів, але не перевищує 20000 куб. метрів, - не пізніше 1 жовтня 2019 року; акцизний склад, де розташовано резервуари, загальна місткість яких не перевищує 1000 куб. метрів, - не пізніше 1 січня 2020 року.
На підставі п. 128-1.1 ст.128 ПК України необладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів- лічильників рівня пального у резервуарі рівнеміра-лічильника на введеному в експлуатацію резервуарі, розташованому на акцизному складі, та/або витратоміра- лічильника на місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованого на акцизному складі, а також необладнання та/або відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників обсягу виробленого спирту етилового витратоміра-лічильника спирту етилового на місці отримання та відпуску спирту етилового, розташованого на акцизному складі, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 20000 гривень за кожний необладнаний резервуар та/або незареєстрований рівнемір-лічильник, а також за кожне необладнане місце відпуску пального наливом з акцизного складу або за кожне місце отримання та відпуску спирту етилового, та/або незареєстрований витратомір-лічильник/витратомір-лічильник спирту етилового.
Також, на підставі пп. 230.1.3. п. 230.1 ст. 230 ПК України розпорядники акцизних складів зобов'язані на кожному акцизному складі щоденно (крім днів, в які акцизний склад не працює) формувати дані про фактичні залишки пального на початок та кінець звітної доби та про добові фактичні обсяги отриманого та реалізованого пального у розрізі кодів товарних підкатегорій згідно з УКТ ЗЕД у літрах, приведених до температури 15° С.
Дані про фактичні залишки пального та про обсяг обігу пального формуються після проведення останньої операції з обігу пального у звітній добі, але не пізніше 23 години 59 хвилин цієї доби, до початку здійснення операцій з обігу пального у добу, що настає за звітною добою, та подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, не пізніше 23 години 59 хвилин доби, що настає за звітною добою.
Дані про фактичні залишки пального на перший та останній дні календарного місяця та про обсяг обігу пального за звітний календарний місяць формуються розпорядниками акцизних складів, що використовують пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснюють операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам, після проведення останньої операції з обігу пального у звітному календарному місяці, але не пізніше 23 години 59 хвилин останнього дня звітного календарного місяця, до початку здійснення операцій з обігу пального у день, що настає за таким останнім днем звітного календарного місяця, та подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, не пізніше 15 календарних днів, що настають за останнім днем звітного календарного місяця.
На кожному акцизному складі за кожним кодом товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД формуються показники про:
- обсяги залишків пального на початок та кінець звітної доби, що визначаються шляхом підсумовування обсягів залишків пального в кожному резервуарі на підставі показників рівнемірів-лічильників, встановлених на таких резервуарах, розташованих на такому акцизному складі;
- добовий обсяг реалізованого пального, що визначається шляхом підсумовування обсягів реалізованого за звітну добу пального через кожне місце відпуску пального наливом з акцизного складу на підставі показників витратомірів-лічильників, встановлених на кожному місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованому на такому акцизному складі;
- добовий обсяг отриманого пального, що визначається шляхом віднімання від обсягу залишків пального на кінець звітної доби обсягу залишків пального на початок звітної доби та додавання добового обсягу реалізованого пального з такого акцизного складу з додаванням обсягу втраченого пального, зазначеного в акцизних накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі акцизних накладних, та з відніманням додаткового обсягу пального, зазначеного в заявках на поповнення обсягу залишку пального або спирту етилового, зареєстрованих у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.
Дані про залишки пального та про обсяг обігу пального подаються електронними засобами зв'язку у формі електронних документів, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Електронні документи заповнюються автоматично шляхом передачі до них даних з витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників (під час виходу з ладу, проведення повірки або калібрування рівнеміра-лічильника або витратоміра-лічильника - заповнюються відповідальною особою розпорядника акцизного складу)
Як зазначено вище, контролюючим органом зроблено висновок про відсутність позитивного результату повірки чотирьох витратомірів-лічильників на паливно роздавальні колонки з заводськими номерами № 0839229, № 0839229, № 0840108, № 13513.
На підтвердження того, що ПРК та ГРК з заводськими номерами № 0839229, № 0839229, № 0840108, 13513 на АЗС відповідають вимогам законодавства та мають позитивний результат повірки за перевіряємий період, позивачем надано суду формуляри на позитивну повірку засобів вимірювальної техніки:
1. Формуляр ПРК на паливороздавальну колонку моделі ТокКеіт з заводським № 0839229 з датами позитивних повірок 16.07.2020, 16.07.2021, 09.07.2022 року, у яких наявні відповідні підписи повірника та відтиски повірочного тавра;
2. Формуляр ПРК на паливороздавальну колонку моделі ТокЬеіт з заводським № 0840059 з датами позитивних повірок 16.07.2020, 16.07.2021, 09.07.2022, 09.06.2023 року, у яких наявні відповідні підписи повірника та відтиски повірочного тавра;
3. Формуляр ПРК на паливороздавальну колонку моделі ТокЬеіт з заводським № 0840108 з датами позитивних повірок 16.07.2020, 16.07.2021, 09.07.2022 року, у яких наявні відповідні підписи повірника та відтиски повірочного тавра;
4. Формуляр ГРК на газороздавальну колонку моделі 100-22 РО № 13513 з датами позитивних повірок 16.07.2020, 16.07.2021, 09.07,2022, 09.06.2023 року, у яких наявні відповідні підписи повірника та відтиски повірочного тавра;
Враховуючи те, що за перевіряємий період витратоміри-лічильники на паливно роздавальні колонки з заводськими номерами № 0839229, № 0839229, № 0840108, № 13513 мають позитивний результат повірки, що підтверджено належними доказами, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення від 14.09.2023 № 787914290902 про застосування штрафу в сумі 80 000,00 грн є протиправним.
У відповідності до абз. 8 п. 2 ст. II Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 року № 13 до обов'язкових реквізитів чека віднесено код товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД (зазначається у випадках, передбачених законодавством).
Пунктом 11 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон № 265) встановлено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу, зобов'язані проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або через програмні реєстратори розрахункових операцій для підакцизних товарів із використанням режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, найменування товарів, цін товарів та обліку їх кількості.
Реквізити фіскального касового чека на товари (послуги) визначено п. 2 розділу 2 Положення про форму і зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.02.2016 за № 220/28350 (далі - Положення № 13).
Згідно з абзацом 8 п. 2 розділу 3 Положення № 13 фіскальний касовий чек на товари (послуги) має містити, зокрема, код товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД (зазначається у випадках, передбачених чинним законодавством).
Тобто, у розрахунковому документі, який створюється РРО при проведенні розрахункових операцій з продажу підакцизних товарів, має відображатися такий обов'язковий реквізит як «код УКТ ЗЕД».
Відповідно до пункту 7 статті 17 Закону № 265 до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), через реєстратори розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій без використання режиму програмування найменування кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, ціни товару та обліку його кількості, застосовується фінансова санкція у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, відповідальність згідно пункту 7 статті 17 Закону № 265 може наставати виключно у випадку відсутності у розрахунковому документі, який видається покупцю коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД.
В якості обґрунтування вказаного порушення, контролюючий орган посилається на інформацію з ІКС «Податковий блок» (с. 6 акту перевірки) щодо проведення розрахункових операцій без вірного зазначення коду УКТ ЗЕД при продажу тютюновмісних виробів для електричного нагрівання за допомогою підігрівана з електронним управлінням.
Проте, саме розрахунковий документ є доказом, що підтверджує факт продажу товару, а не інформація з ITC «Податковий блок» та саме такий документ має контролюючим органом братися до уваги.
Відомості з інформаційно-аналітичної системи АІС «Податковий блок», то такі самі по собі є неналежними та недостовірними у розумінні статей 73 та 75 Кодексу адміністративного судочинства України доказами вчинення позивачем порушення, за яке його притягнуто до відповідальності оскаржуваним рішенням.
Факт вчинення правопорушення має підтверджуватися належними, допустимими та достовірними доказами і не може ґрунтуватися на відомостях інформаційних баз контролюючого органу, які не є належними доказами.
Також, для притягнення позивача до відповідальності за п. 7 ст. 17 Закону №265 необхідним є встановлення факту проведення операції через РРО, який ревізори не встановили.
За таких обставин, вчинення порушення позивачем у вигляді проведення розрахункової операції через РРО з реалізації тютюновмісних виробів без використання режиму попереднього програмування коду УКТ ЗЕД для підакцизних товарів не доведено належними та достовірними доказами.
Отже, на думку суду, штраф в сумі 5 100, 00 грн, згідно податкового повідомлення-рішення від 14.09.2023 № 2054/ж10/31-00-07-05-01-24, є протиправним.
Як вбачається з акту фактичної перевірки, встановлюючи порушення п. 1, 2 ст. 3 Закону № 265 щодо видачі розрахункових документів без зазначення цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку за період з 09.04.2023 по 05.08.2023, контролюючий орган керувався даними СОД РРО ДПС.
Проте, дані СОД РРО ДПС також не є належним доказом порушень, оскільки саме розрахункові документи підтверджують наявність або відсутність коду марки акцизного податку, яких Акт фактичної перевірки не містить.
Разом із цим, санкція пункту 1 статті 17 Закону №265 передбачає відповідальність саме за невидачу (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, а не за роздрукування та надання розрахункового документа невстановленої форми.
За таких обставин, вчинення порушення позивачем у вигляді проведення розрахункової операції через РРО з реалізації алкогольних напоїв без зазначення цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку (серія та номер) не доведено належними та достовірними доказами.
Більш того, ні Законом №265, ані Положенням від 05.11.2014 № 705, так і Положенням від 21.01.2016 № 13 недолік реквізиту розрахункового документа не прирівняний до відсутності розрахункового документа як такого.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.09.2019 року у справі №804/2182/13-а.
Отже, на думку суду, рішення відповідача про застосування штрафних санкцій згідно податкового повідомлення-рішення від 14.09.2023 № 2023 № 2055/ж10/31-00-07-05-01-24 є протиправним.
Щодо доводів позивача про відсутність правових підстав для проведення перевірки, суд зазначає таке.
Підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку доведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, у разі наявності та/або отримання у встановленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості доведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за правильністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Згідно з пунктом 80.5 статті 80 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Приписами статті 81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого стану мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику додатків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Таким чином, обов'язковою умовою для допуску перевіряючих до проведення фактичної перевірки є додержання всіх вимог щодо складання та форми наказу, направлення на проведення перевірки, зокрема, зазначення мети за підстав перевірки.
Суд звертає увагу на те, що наказ на проведення фактичної перевірки позивача не містить посилання в будь-які повідомлення/інформацію про порушення позивачем законодавства, чи інші підстави, що спричинили необхідність призначення фактичної перевірки позивача.
Разом з тим, у даному контексті суд звертає увагу на таке.
Проаналізувавши зміст норм пункту 80.2 статті 80, пункту 81.1 статті 81 ПК України у сукупності Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював у своїй постанові від 26.03.2024 у справі № 420/9909/23 таку правову позицію з тлумачення положень підпункту 80.2.2 зазначених пункту й статті Кодексу: «…єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб'єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.
Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.
Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об'єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації - «яка свідчить про можливі порушення» - дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.
Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов'язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.
Верховний Суд у складі Судової палати вважає, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб'єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.
У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.
Якщо систематизувати цю судову практику щодо виявлених під час розгляду справи порушень норм податкового законодавства, допущених контролюючим органом під час призначення і проведення перевірки і обрання їх наслідків, вона полягає в тому, що кожне заявлене в межах конкретної справи порушення оцінюється судом на предмет його «істотності» чи «не істотності». Виявлення під час розгляду справ допущення контролюючим органом істотних порушень норм податкового законодавства (до прикладу, встановлення факту відсутності законних підстав для призначення перевірки), це за висновками Верховного Суду може спричиняти наслідки у вигляді скасування наказу про призначення перевірки та/або рішень, прийнятих за її наслідками. Водночас, ті процедурні порушення, які за своїм змістом не є істотними за практикою Верховного Суду таких наслідків не спричиняють.
З огляду на викладене, Судова палата акцентує увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.
Реалізуючи мету, з якою ця справа розглядається у складі Судової палати, Верховний Суд формулює такий правовий висновок, який має забезпечити єдині підходи до оцінки правомірності наказів про призначення фактичних перевірок. У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.
Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.».
Враховуючи при вирішенні даної справи наведену практику Верховного Суду, суд вважає, що наведений вище недолік наказу про проведення перевірки позивача не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його та, відповідно, прийняті на його основі рішення за наслідком здійсненої перевірки, протиправними. У зв'язку з наведеним, суд вважає безпідставними протилежні доводи позивача.
Між тим, вказане жодним чином не нівелює встановлені вище судом обставини безпідставності висновків за результатами здійсненої перевірки, які були покладені в основу оскаржуваних рішень відповідачів, що свідчить про протиправність останніх. У зв'язку з наведеним, суд вважає наявними правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані рішення не відповідають наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.
Щодо питання розподілу судових витрат, необхідно зазначити наступне.
Позивачем було подано до суду клопотання про стягнення на його користь з відповідача понесені витрати не професійну правову допомогу у розмірі 7 000, 00 грн.
Так, до позовної заяви було додано договір про надання правничої допомоги, додаткову угоду до нього та акт наданих послуг, які підтверджують сплату позивачем 7 000, 00 грн за послуги з правничої допомоги, надані йому під час розгляду даної справи.
Відповідно до вимог статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Виходячи з системного тлумачення наведеного правового положення вбачається, що судовими витратами є виключно ті витрати сторони, які безпосередньо пов'язані з розглядом справи.
Відповідно до статі 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Беручи до уваги наведене вбачається наявність підстав для стягнення на користь позивача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000, 00 грн. Суд звертає увагу, що за час розгляду справи вказаний розмір витрат позивача поставлений під сумнів відповідачами не був.
Разом з тим, позивачем було додано до матеріалів справи квитанцію про сплату судового збору на загальну суму 8 052, 00 грн.
Згідно зі статтею 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі 7 000, 00 грн (витрати на професійну правничу допомогу) та 8 052, 00 грн (судовий збір), що сукупно становить 15 052, 00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» (02160, місто Київ, проспект Соборності, будинок 15, кабінет 219; код ЄДРПОУ 42547705) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (54001, місто Миколаїв, вулиця Лягіна, будинок 6; код ЄДРПОУ 43144729), Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (02068, місто Київ, вулиця Кошиця, будинок 3; код ЄДРПОУ 44082145) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 14.09.2023 № 787914290902.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великим платниками податків від 14.09.2023 №2054/ж10/31-00-07-05-01-24 та № 2055/ж10/31-00-07-05-01-24.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» понесені останнім судові витрати у розмірі 5 017, 33 грн (п'ять тисяч сімнадцять гривень тридцять три копійки).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» понесені останнім судові витрати у розмірі 10 034, 67 грн (десять тисяч тридцять чотири гривні шістдесят сім копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.