29 травня 2025 року м. Київ № 826/4355/16
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., суддів Дудіна С.О., Кушнової А.О., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: на стороні позивачки - ОСОБА_2 , на стороні відповідача - Державна інспекція архітектури та містобудування, обслуговуючий кооператив «ЖБК «Осінній» про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, у якому просила суд про:
визнання незаконними та неправомірними дій відповідача в частині відхилення на засіданні Кабінету Міністрів України від 20 травня 2015 року проєкту розпорядження Кабінету Міністрів України «Про надання дозволу на проведення перевірок суб'єктів містобудування», підтверджені витягом із протоколу №56;
визнання відповідача відповідальним за здійснення будівництва на ділянці № 38А та здійснення початку виконання будівельних робіт на ділянці № 40А по вул. Осіння Святошинського району, м. Київ;
зобов'язання відповідача надати шляхом прийняття відповідного розпорядження дозвіл Державній архітектурно-будівельній інспекції України на проведення перевірки відповідності виконання підготовчих та будівельних робіт вимогам законодавства у сфері містобудівної діяльності, у тому числі підготовку та виконання проєктної документації, дотримання будівельних норм, державних стандартів і правил, інших нормативних документів під час виконання підготовчих і будівельних робіт, архітектурних, інженерно- технічних та конструктивних рішень, перевірки достовірності даних, наведених у декларації про початок виконання будівельних робіт від 05 квітня 2013 року № КВ083130950422 «Будівництво житлового будинку; м. Київ-Святошинський, вул. Осіння, 38-а» та реєстрацію змін даних у декларації про початок виконання будівельних робіт від 02 липня 2014 року № IV103141830530 «Будівництво житлового будинку м. Київ - Святошинський, вул. Осіння, 38-а», повідомленні про зміну даних у зареєстрованій декларації від 16 жовтня 2014 року № КВ103142890271, декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 28 квітня 2015 року № КВ 143151180706 «Будівництво житлового будинку по вул. Осінній, 38-А, у Святошинському районі м. Києва», виявлення факту самочинного будівництва, у тому числі з підстав, визначених частиною другою статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», на ділянках по вул. Осіння, 40А, вул. Осіння, 38А у м. Києві (далі - перевірка);
зобов'язання відповідача доручити Міністерству внутрішніх справ України організувати участь, охорону правопорядку та сприяння Державній архітектурно-будівельній інспекції України на проведення перевірки.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.03.2016 відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.09.2017 адміністративну справу прийнято до провадження судді Костенка Д.А., розгляд справи розпочато спочатку.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали цієї справи до Київського окружного адміністративного суду.
За результатом автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В.
Згідно з ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 адміністративну справу прийнято до провадження та вирішено здійснювати її розгляд колегією суддів під головуванням судді Шевченко А.В. у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Протокольною ухвалою суду від 25.03.2025 здійснено заміну третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державної архітектурно-будівельної інспекції України на її правонаступника - Державну інспекцію архітектури та містобудування.
Ухвалою від 01.05.2025 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті. З 21.05.2025 розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження.
Під час розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити. В обґрунтування позову зазначав, що Кабінет Міністрів України розглядаючи питання про проведення перевірки незаконного будівництва на ділянках АДРЕСА_1 без обґрунтувань закону - відмовив у проведенні перевірки Держархбудінспекції, таким чином унеможлививши реалізації позивачем права на захист від порушень законодавства у законний спосіб, гарантований статтею 10 Закону України «Про архітектурну діяльність», статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», статті 50 Закону України «Про землеустрій» та іншими.
Представник відповідача під час судового розгляду справи проти позову заперечував та зазначив, що оскаржуване рішення прийнято відповідно до вимог чинного законодавства. В обґрунтування відзиву зазначив, що оскаржуване рішення прийнято на підставі та у межах наданих йому повноважень. Зазначає, що фактично позивачка звертаючись із вимогами щодо зобов'язання Кабінету Міністрів України прийняти конкретно визначені рішення є формою втручання в дискреційні повноваження та виходять за межі завдань адміністративного судочинства.
Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Як вважає позивачка, Кабінет Міністрів України відповідно до своїх повноважень вніс до парламенту законопроєкти про мораторій на перевірки, а саме: Закон України від 31.07.2014 №1622-VII «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (далі - Закон №1622) та від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №76), Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71 VIII (далі - Закон №71).
Так, згідно з Прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71 VIII, встановлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.
У подальшому, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 13 серпня 2014 року № 408 «Питання запровадження обмежень на проведення перевірок державними інспекціями та іншими контролюючими органами» (далі - Постанова КМУ № 408), якою уповноважено КМУ виключним правом надавати дозвіл на проведення перевірок.
Позивачка, ОСОБА_1 проживає по АДРЕСА_2 у одноповерховому мансардному індивідуальному будинку садибного типу, на земельній ділянці, що належить позивачці на праві приватної власності відповідно до Державного акта про право власності на землю від 16.05.2001 КВ № 122706.
Поруч з земельною ділянкою позивачки № 40 ведеться будівництво житлового багатоповерхового будинку на ділянках АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , проте цільове призначення цих земельних ділянок - будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.
Вказане будівництво проводиться ОК «ЖБК Осінній».
Вважаючи вказане будівництво протиправним позивачка звернулася до Державна архітектурно-будівельна інспекція України із питанням проведення перевірки незаконного будівництва на ділянка АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 .
Державна архітектурно-будівельна інспекція України через Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, у порядку визначеному абзацом п'ятим частини першої статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (за зверненням ОСОБА_1 ) та відповідно до Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 9 листопада 2011 року №1156) звернувся до Кабінету Міністрів України для одержання дозволу на проведення перевірки відповідно до Постанови КМУ № 408.
Проте, Кабінет Міністрів України, розглядаючи питання про проведення перевірки незаконного будівництва на ділянках АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 , відмовив у проведенні перевірки.
Так, відповідно до рішення Кабінету Міністрів України від 20 травня 2015 року (пункт 14 протоколу № 56) проєкт розпорядження Кабінету Міністрів України «Про надання дозволу на проведення перевірок суб'єктів містобудування» було відхилено та в установленому порядку повернуто головному розробнику - Мінрегіону, що підтверджено копією витягу з протоколу Кабінету Міністрів України від 20 травня 2015 року № 56.
Вважаючи рішення Кабінету Міністрів України незаконним та таким, що порушує її права на захист від незаконних дій недобросовісного забудовника у порядку та за процедурами, визначеними законодавством, позивачка звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд виходив із такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Орган державного архітектурно-будівельного контролю розглядає відповідно до закону справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України» №1622-VII від 31 липня 2014 року Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» доповнено статтею 31, якою встановлено, що перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України) здійснюються протягом серпня - грудня 2014 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки.
У відповідності до Положення про Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю України, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року №439/2001, Інспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю, контролю у сфері житлово-комунального господарства.
Отже, на Інспекцію та її територіальні підрозділи поширювалися обмеження статті 31 Закону, оскільки вони є контролюючими органами.
У відповідності до статті 3 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» одним із основних принципів державного нагляду є здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом.
Відповідно статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» підставами для здійснення позапланових заходів є, зокрема, обґрунтоване звернення фізичної особи про порушення суб'єктом господарювання її законних прав. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення.
Під час проведення позапланового заходу з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов'язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення державного нагляду (контролю).
Частиною другою статті 6 вищезазначеного Закону визначено, що проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, якщо інше не передбачається законом або міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ, який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.
Пунктом 5 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553 (далі - Порядок № 553) встановлено, що державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється за територіальним принципом (у межах областей) у порядку проведення планових та позапланових перевірок.
Згідно пункту 7 Порядку № 553 позаплановою перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена планом роботи інспекції.
Підставою для проведення позапланової перевірки є, зокрема, звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб'єктом містобудування вимог містобудівного законодавства.
Пунктом 11 Порядку № 553 визначені права посадових осіб інспекцій під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю. Посадовим особам інспекції забороняється вимагати інформацію та документи, не пов'язані із здійсненням державного архітектурно-будівельного контролю.
Як вбачається із аналізу вищевказаного, був установлений мораторій на здійснення перевірок підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України) у період протягом серпня - грудня 2014 року та встановлена можливість їх проведення виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки.
Пунктом 8 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України від «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» 28 грудня 2014 року №76-VIII визначено, що перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України) здійснюється протягом січня-червня 2015 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявою суб'єкта господарювання щодо його перевірки.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2014 року № 408 «Питання запровадження обмежень на проведення перевірок державними інспекціями та іншими контролюючими органами» надання дозволу Кабінету Міністрів України на проведення перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - підприємців державними інспекціями та іншими контролюючими органами за переліком згідно з додатком (за винятком перевірок стану підготовки до роботи енергетичних об'єктів суб'єктів електроенергетики та суб'єктів відносин у сфері теплопостачання) здійснюється шляхом прийняття відповідного розпорядження. Надання дозволу на проведення перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - підприємців не потребується у разі, коли такі перевірки проводяться за рішенням суду, на вимогу службових осіб у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України.
Додатком до Постанови № 408 від 13 серпня 2014 року визначено перелік державних інспекцій та інших контролюючих органів, яким надаватиметься дозвіл Кабінету Міністрів України на проведення перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб-підприємців, до цього переліку, серед інших, увійшла і Держархбудінспекція.
У відповідності до пункту 7 резолюції Прем'єр-міністра України від 15 серпня 2014 року №29526/7/1-14 до статті 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» міністри, керівники інших центральних органів виконавчої влади у разі необхідності готують та вносять на розгляд Уряду проекти розпоряджень Кабінету Міністрів України щодо надання дозволу на проведення протягом серпня-грудня 2014 року відповідних перевірок підприємств, організацій та фізичних осіб-підприємців.
Судом встановлено, що на виконання вищезазначеної резолюції від 15 серпня 2014 року № 29526/7/1-14, враховуючи неодноразові звернення ОСОБА_1 , Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України спільно з Держархбудінспекцією підготовлений та поданий на розгляд Кабінету Міністрів України відповідний проєкт «Про надання дозволу на проведення перевірок деяких суб'єктів містобудування».
Проте, рішенням Кабінету Міністрів України від 20 травня 2015 року (пункт 14 розділу протоколу №56) зазначений проєкт розпорядження не прийнятий та повернутий до Мінрегіону України.
Так, пунктом першим постанови № 408 установлено, що надання дозволу Кабінету Міністрів України на проведення перевірок підприємств, установ, організацій, органами за фізичних осіб - підприємців державними інспекціями та іншими контролюючими органами переліком згідно з додатком (зокрема і Держархбудінспекції) здійснюється шляхом прийняття відповідного розпорядження.
Відповідно до пункту 1 § 33 постанови Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950 «Про затвердження Регламенту Кабінету Міністрів України» (далі - Регламент КМУ) головним розробником проєкту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проєкт акта до Кабінету Міністрів.
Головними розробниками, якими проєкти актів вносяться на розгляд Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади (крім тих органів, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через відповідних міністрів), державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації (§ 48 Регламенту КМУ).
Центральні органи виконавчої влади забезпечують підготовку та подання відповідному міністрові матеріалів (виступів) до таких проєктів актів для їх представлення на засіданні Кабінету Міністрів.
До проєкту акта Кабінету Міністрів додаються: пояснювальна записка, у якій викладаються підстава та мета розроблення проєкту, результати аналізу проблеми, наводиться обґрунтування необхідності прийняття акта, зазначаються позиція заінтересованих органів та заходи, здійснені для врегулювання розбіжностей (якщо проєкт подано з розбіжностями), відомості про наявність або відсутність у проєкті акта правил і процедур, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень, відсутність ознак дискримінації (крім позитивних відображаються фінансово-економічні розрахунки та пропозиції щодо визначення джерел покриття можливих втрат доходів або додаткових видатків бюджету, а також очікувані соціально-економічні результати реалізації акта, у тому числі зазначається про наявність або відсутність впливу реалізації акта на ринок праці. Якщо реалізація акта не потребує фінансування з державного чи місцевого бюджетів, про це окремо зазначається в записці (§ 50 Регламенту КМУ).
Таким чином, є законодавством визначена процедура підготовки та внесення на розгляд Кабінету Міністрів України проєкту розпорядження. За результатами розгляду поданого проєкту, Кабінетом Міністрів приймається рішення про прийняття акта, якщо на засіданні до нього не висловлено зауважень (§ 55-1 Регламенту КМУ).
Водночас колегія суддів зауважує, що вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і суб'єктами владних повноважень під час здійснення ними владних управлінських функцій, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.
Разом з тим, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
У Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Отже, під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо рішення чи дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Суд акцентує увагу на тому, що правова позиція щодо обов'язкової умови надання правового захисту судом, як от наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, висловлена Верховним Судом України у постановах від 15.12.2015 у справі №21-5361а15, від 01.12.2015 у справі №21-3222а15, від 08.12.2015 у справі №21-5435а15.
Верховний Суд у постанові від 03.06.2018 у справі №826/1077/16 дійшов аналогічного висновку, що захисту в порядку адміністративного судочинства підлягають лише порушені права та інтереси осіб, а задоволенню ті позовні вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення, при цьому, задоволенню підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. То ж для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.
Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.
Визначаючись щодо того, чи породжують для позивачки негативні наслідки оскаржувані у справі дії Кабінету Міністрів України щодо відхилення на засіданні Кабінету Міністрів України від 20 травня 2015 року проєкту розпорядження Кабінету Міністрів України «Про надання дозволу на проведення перевірок суб'єктів містобудування», підтверджені витягом із протоколу №56, а також зобов'язання Кабінету Міністрів України прийняти відповідне розпорядження - дозвіл Державній архітектурно-будівельній інспекції України на проведення перевірки відповідності виконання підготовчих та будівельних робіт вимогам законодавства у сфері містобудівної діяльності по вул. Осінній, 38-А, 40-А у Святошинському районі м. Києва», судова колегія зазначає, що станом на дату звернення позивачки із даною позовною заявою встановлені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VІІІ обмеження щодо проведення перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік не розповсюджуються на Держархбудінспекцією та її територіальні органи.
Колегія суддів зазначає, що дія мораторію на здійснення заходів державного архітектурно-будівельного контролю закінчилася 30.06.2015, тому не може породжувати для позивачки жодних негативних наслідків та права позивачки не порушує.
Крім того, колегія суддів зазначає, що у подальшому, відповідно до наказів від 30.07.2015 № 802 та від 08.09.2015 № 976 територіальним підрозділом Держархбудінспекції було проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил на об'єктах будівництва на вул. Осінній, 38-А, 40-А у Святошинському районі м. Києва. Крім того, за результатами проведених перевірок було прийнято відповідні рішення.
Таким чином, позивачку не позбавлено можливості захисту свого порушеного, на думку останньої, права на реагування щодо звернення про проведення повторної позапланової перевірки об'єкта містобудування уповноваженим органом державного архітектурно-будівельного контролю.
У свою чергу, позивачка скористалася правом на судовий захист та такий захист позивачці надано відповідно до способу захисту, обраного останньою.
Відповідно до частин першої, другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
У силу статі 76 Кодексу адміністративного судочинства України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
Згідно з частиною п'ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У даному випадку відомості щодо понесених відповідачем судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Головуюча суддя Шевченко А.В.
Судді
Дудін С.О.
Кушнова А.О.