28 травня 2025 року Справа № 640/122/22 ЗП/280/672/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії:
визнати бездіяльність Офісу Генерального прокурора протиправною та зобов'язати нарахувати і виплатити ОСОБА_1 заробітну плату у розмірі, визначеному Законом України «Про прокуратуру»;
- посадовий оклад та надбавку за вислугу років за період роботи з 01.10.2016 по 14.04.2017, провівши індексацію заробітної плати; перерахувати відповідно розмір матеріальної допомоги, яка виплачена у січні 2017 року;
- премію за результатами оцінювання якості роботи за календарний рік у разі позитивного або задовільного оцінювання роботи.
зобов'язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки з 01.11.2021 по день фактичного розрахунку.
Позовну заяву мотивовано тим, що у період з 05.11.2001 по 01.11.2021 позивач безперервно працював в Офісі Генерального прокурора (Генеральній прокуратурі України) на прокурорських посадах до виходу на пенсію. Відповідачем не виплачено позивачу заробітну плату за період з 01.10.2016 по 14.04.2017 (час перебування «поза штатом»), а саме посадовий оклад та надбавку за вислугу років (виплачувалася лише премія та одна матеріальна допомога). Заробітна плата позивачу за 01.11.2021 виплачена лише 29.11.2021, а за період роботи з 01.10.2016 по 14.04.2017 не виплачена по теперішній час. Крім того, у разі повного нарахування заробітної плати зміниться розмір виплаченої позивачу у січні 2017 року матеріальної допомоги. Також, позивачу було відмовлено у преміюванні за 2021 рік). Позивач вважає бездіяльність відповідач щодо виплати йому заробітної плати в повному обсязі протиправною у зв'язку із чим звернувся з даним позовом до суду.
11 січня 2022 року ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Позивачем усунено недоліки.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.02.2022 відкрито провадження у адміністративній справі.
08 червня 2022 року відповідачем надано суду відзив на позовну заяву. Офіс Генерального прокурора вважає позов безпідставним, необґрунтованим та не підлягає задоволенню. Так, Конституційний Суд України 26.03.2020 ухвалив рішення № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18), яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення. Органи прокуратури України не мали правових підстав для виплати заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці в розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України. З огляду на викладене для перерахунку заробітної плати з 01.07.2015 до прийняття 26.03.2020 Конституційним Судом України Рішення № 6- р/2020 відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» правові підстави відсутні, тобто Генеральна прокуратура України при нарахуванні та виплаті заробітної плати прокурорам, у тому числі позивачу, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством. Також, робота з оцінювання якості роботи прокурорів розпочата тільки в листопаді і проводилася до 21.11.2021. Наказом Генерального прокурора від 25.11.2021 № 1614ц затверджено висновок щодо результатів оцінювання якості роботи прокурорів Офісу Генерального прокурора. Разом з цим, наказом Генерального прокурора від 12.10.2021 № 1461ц ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу розвитку напрямів кримінально-правової політики управління стратегічного планування Департамент) кримінально-правової політики та захисту інвестицій з 01.11.2021 у зв'язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (п. 7 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру») у зв'язку з виходом на пенсію. Таким чином на час затвердження висновку щодо результатів оцінювання якості робота прокурорів Офісу Генерального прокурора ОСОБА_1 у статусі прокурора, у розумінні положень статті 15 Закону України «Про прокуратуру», не перебував, його звіт про оцінку якості роботи прокурора за 2021 рік не підлягав затвердженню та на нього не розповсюджуються положення нормативно-правових актів, які регламентують оцінювання якості роботи прокурорів та їх преміювання. За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 щодо виплати премії за результатами оцінювання якості роботи за календарний рік у разі позитивного або задовільного оцінювання роботи є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Оскільки позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки з 01.11.2021 по день фактичного розрахунку є похідними від першої позовної вимоги, вони також не підлягають задоволенню. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Офісом Генерального прокурора 14.06.2022 подано додаткові пояснення у справі.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) ліквідовано вказаний адміністративний суд. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2825-ІХ Окружним адміністративним судом міста Києва справу надіслано до Київського окружного адміністративного суду.
На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, Київським окружним адміністративним судом передано справу до Запорізькому окружному адміністративному суду.
Справа надійшла до Запорізького окружного адміністративного суду 24.03.2025.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між справу передано на розгляд головуючому судді Артоуз О.О.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 31.03.2025 справу прийнято до провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 22.04.2025 о/об 12:00 год.
16 квітня 2025 року на адресу суду від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі. Відповідач наголошує на безпідставності вимоги про визнання бездіяльності Офісу Генерального прокурора протиправною та зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату у розмірі, визначеному Законом України «Про прокуратуру», а саме посадовий оклад та надбавку за вислугу років за період роботи з 01.10.2016 по 14.04.2017, провівши індексацію заробітної плати, перерахувати розмір матеріальної допомоги, яка виплачена у січні 2017 року. Так, в табелі обліку використання робочого часу за жовтень 2016 року, листопад 2016 року, грудень 2016 року, січень 2017 року, лютий 2017 року, з 01.03.2017 по 22.03.2017 ОСОБА_1 проставлено літерний код «І» (інша причина неявок), з 23.03.2017 по 31.03.2017 проставлено літерний код «Р» (години роботи). Отже, здійснювати нарахування та виплату заробітної плати за дні відсутності на роботі, тобто з 01.10.2016 по 22.03.2017, ОСОБА_1 немає підстав. Щодо виплати премії за результатами оцінювання якості роботи прокурора за 2021 рік на час затвердження висновку щодо результатів оцінювання якості роботи прокурорів Офісу Генерального прокурора ОСОБА_1 у статусі прокурора, у розумінні положень статті 15 Закону України «Про прокуратуру», не перебував, його звіт про оцінку якості роботи прокурора за 2021 рік не підлягав затвердженню та на нього не розповсюджуються положення нормативно-правових актів, які регламентують оцінювання якості роботи прокурорів та їх преміювання
Від позивача 20.04.2025 на адресу суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
21 квітня 2025 року позивачем до суду надано заяву про збільшення/зменшення позовних вимог згідно якої позивач просить суд:
визнати бездіяльність Офісу Генерального прокурора протиправною та зобов'язати нарахувати і виплатити ОСОБА_1 заробітну плату у розмірі, визначеному Законом України «Про прокуратуру», а саме:
- посадовий оклад та надбавку за вислугу років за період роботи з 01.10.2016 по 22.03.2017, провівши індексацію заробітної плати; перерахувати відповідно розмір матеріальної допомоги, яка виплачена у січні 2017 року;
- премію за результатами оцінювання якості роботи за календарний рік у разі позитивного або задовільного оцінювання роботи;
- недоплачену різницю між отриманою заробітною платою за період з 26.03.2020 по 31.08.2020 та належною до виплати заробітною платою, що передбачена ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», та іншими виплатами, розмір яких залежить від розміру заробітної плати (посадового окладу) - допомога на оздоровлення, щорічна премія тощо;
зобов'язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки з 01.11.2021 по день фактичного розрахунку.
Також, 22.04.2025 від позивача надійшли додаткові пояснення у справі. Так, позивач вказує на те, що відзив відповідача на позовну заяву у частині заперечень (аргументації) на аркушах 1-5 та відповідно зроблений висновок - останній абзац аркушу 5-го - на його думку не стосується позовної заяви, оскільки в позовних вимогах нічого не зазначено про перерахунок заробітної плати з 01.07.2015 до прийняття 26.03.2020 Конституційним Судом України Рішення № 6-р/2020. Навпаки, позивач просить суд зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити (зробити перерахунок) недоплачену різницю між фактично отриманою у встановлених Кабінетом Міністрів України розмірах заробітною платою та передбаченою Законом України «Про прокуратуру» за період п'яти місяців: з дати винесення 26.03.2020 Конституційним Судом України Рішення по 31.08.2020 - дату, коли Офіс Генерального прокурора почав фактично виплачувати заробітну плату на виконання Рішення Конституційного Суду України. Позивач вважає, що за період роботи з 01.10.2016 по 22.03.2017 йому мали нарахувати і виплатити посадовий оклад і відповідні надбавки. Позивач перебував у трудових відносинах, на службі в органах прокуратури, безперервно з 1998 року по 2021 рік. До відповідальності за прогул не притягувався, невиконаних завдань, доручень з його боку не було. Від виконання службових обов'язків позивача не відсторонювали. Перебування на службі в Генеральній прокуратурі України у цей період підтверджується також і виплатою позивачу премій у листопаді 2016 року, січні і березні 2017 року. Щодо невиплати премії позивач зазначає, що оцінювалась робота за 10 місяців протягом яких він перебув на службі в Офісі Генерального прокурора, а тому питання щодо виплати йому премії повинно вирішуватись однаково з іншими прокурорами.
Протокольною ухвалою суду від 22.04.2025 відкладено підготовчий розгляд справи на 06.05.2025 о 12:30 год.
06 травня 2025 року на адресу суду надійшли додаткові пояснення відповідача на позовну заяву. Відповідач наполягає на відсутності підстав для задоволення позову.
У підготовчому засіданні 06.05.2025 за наявності згоди сторін прийнято рішення про закінчення підготовчого провадження та перехід до розгляду справи по суті в порядку письмового провадження за наявними матеріалами справи.
Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео - та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.
Позивач - ОСОБА_1 з 05.11.2001 по 01.11.2021 працював в Генеральній прокуратурі України та Офісі Генерального прокурора, що підтверджується записами в трудовій книжці від 06.10.1992 серії НОМЕР_2 .
Наказом Генерального прокурора від 12.10.2021 № 1461ц з 01.11.2021 позивача звільнено з посади прокурора відділу розвитку напрямків кримінально-правової політики управління стратегічного планування Департаменту кримінально-правової політики та захисту інвестицій Офісу Генерального прокурора за власним бажанням (п. 7 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру») у зв'язку із виходом на пенсію.
Згідно наявних в матеріалах справи довідки про складові заробітної плати (за будь-які 60 місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією) від 04.09.2020 № 21-1129зп, Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) у період з жовтня 2016 року по березень (частково) 2017 року позивачу виплачувалася заробітна плата частково, зокрема: в листопаді 2016 року виплачено премію у сумі 8 718,38 грн., у січні 2017 року матеріальну допомогу у сумі 16 714,79 грн., у березні 2016 року виплачено надбавку за виконання особливо важливих завдань у сумі 1206,10 грн та премію в сумі 5548,06 грн.
Відповідно до наявного в матеріалах справи табелю обліку робочого часу першого наглядового відділу за додержання законів при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України за жовтень 2016 року щодо позивача проставлено відмітки «В» за 1-2, 8-9, 15-16, 22-23, 29-30 жовтня, відмітка «П» за 14 жовтня та відмітка «І» щодо всіх інших днів (3-7, 10-13, 17-21, 24 - 28, 31 жовтня). В графі «відпрацьовано» «робочі дні» проставлена горизонтальна риска, в графі «неявки» щодо днів лікарняних проставлено 0, щодо відпускних графа порожня.
Згідно табелю обліку робочого часу першого наглядового відділу за додержання законів при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України за листопад 2016 року щодо позивача проставлено відмітки «В» за 5-6, 12-13, 19-20, 26-27 листопада та відмітка «І» щодо всіх інших днів - 1-4, 7-11, 14-18, 21-25, 28-30 листопада. В графі «відпрацьовано» «робочі дні» проставлена горизонтальна риска, в графі «неявки» щодо днів лікарняних проставлено 0, щодо відпускних графа порожня.
Відповідно табелю обліку робочого часу першого наглядового відділу за додержання законів при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України за грудень 2016 року щодо позивача проставлено відмітки «В» за 3-4, 10-11, 17-18,24-25, 31 грудня та відмітка «І» щодо всіх інших днів - 1-2, 5-9, 12-16, 19-23, 26-30 грудня. В графі «відпрацьовано» «робочі дні» проставлена горизонтальна риска, в графі «неявки» щодо днів лікарняних проставлено 0, щодо відпускних графа порожня.
Згідно табелю обліку робочого часу першого наглядового відділу за додержання законів при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України за січень 2017 року щодо позивача проставлено відмітка «П» за 1 та 7 січня, відмітки «В» за 2, 8-9, 14-15, 21-22, 28-29 січня та відмітка «І» щодо всіх інших днів - 3-6, 10-13, 16-20, 23-27, 30-31 січня. В графі «відпрацьовано» «робочі дні» проставлена горизонтальна риска, в графі «неявки» щодо днів лікарняних проставлено 0, щодо відпускних графа порожня.
Відповідно табелю обліку робочого часу першого наглядового відділу за додержання законів при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України за лютий 2017 року щодо позивача проставлено відмітки «В» за 4-5, 11-12, 18-19, 25-26 лютого та відмітка «І» щодо всіх інших днів - 1-3, 6-10, 13-17, 20-24, 27-28 лютого. В графі «відпрацьовано» «робочі дні» проставлена горизонтальна риска, в графі «неявки» щодо днів лікарняних проставлено 0, щодо відпускних графа порожня.
Згідно табелю обліку робочого часу першого наглядового відділу за додержання законів при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення Генеральної прокуратури України за березень 2017 року щодо позивача проставлено відмітка «П» за 8 березня, відмітки «В» за 4-5, 11-12, 18 - 19, 25-26 березня, відмітка «І» щодо - 1-3, 6-7, 9-10, 13-17, 20-22 та відмітка «Р» за 23-24, 27 - 31 березня. В графі «відпрацьовано» «робочі дні» проставлено «7», в графі «неявки» щодо днів лікарняних проставлено 0, щодо відпускних графа порожня.
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відтак суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно положень статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За змістом статей 2, 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, тут і далі у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII, тут і далі у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Пунктом 21 розділу І Закону № 113-ІХ передбачено заміну слів у Законі №1697-VII, зокрема слова "Генеральна прокуратура України" (в усіх відмінках) замінено словами "Офіс Генерального прокурора" (в усіх відмінках), а слова "регіональні" словами "обласні"; "місцеві" - "окружні".
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону № 1697-VII Генеральний прокурор організовує діяльність органів прокуратури України, у тому числі визначає межі повноважень Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур у частині виконання конституційних функцій.
У пункті 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури (абзац перший); за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури (перше речення абзацу третього).
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (друге речення абзацу третього).
Відповідно до пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Так, частиною першою статті 81 Закону № 1697-VII визначено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із частиною другою статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Разом з цим, відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР, тут і далі у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.
Згідно статті 13 зазначеного Закону № 108/95-ВР оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Закон України «Про прокуратуру» не містить положень, які регламентують порядок виконання посадових та службових обов'язків прокурорами, які обіймають адміністративні посади, підлягає застосуванню стаття 30 Кодексу законів про працю України, згідно з якою працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Згідно зі статтею 2 Закону № 108/95-ВР, основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996, ратифікованої Законом України від 14.09.2006 № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.
Згідно ст. 1 Конвенції про захист заробітної плати №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Із наведених норм, що регулюють визначення заробітної плати слідує, що остання нараховується працівникові виключно за виконану ним роботу.
Підставою для нарахування працівникам заробітної плати є табель обліку використання робочого часу. Ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах і організаціях регулюється наказом Державного комітету статистики України від 05.12.2008 № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» - форма № П-5.
Зазначена форма застосовується для обліку використання робочого часу всіх категорій працюючих, для контролю за дотриманням працюючими встановленого режиму робочого часу, розрахунків із працівниками по заробітній платі та отримання інформації про відпрацьований час.
Згідно із зазначеним наказом Державного комітету статистики України літерними кодами позначаються: «Р» - «робочі години», «В» - основна щорічна відпустка, «П» - «простій», «І» - інша причина неявок.
З наявних в матеріалах справи табелях обліку робочого часу вбачається, що у визначені ст. 73 КЗпП України робочі дні позивач був відсутній на робочому місці.
У той же час, позивач не заперечує, що у період з 01.10.2016 по 22.03.2017 він фактично не виконував роботу прокурора в Генеральній прокуратурі. Доказів протилежного матеріали справи не містять. Також, матеріали справи не містять доказів перебування позивача у вказаний період у відпустці, тимчасової непрацездатності чи простої, або наявності інших об'єктивних підстав невиконанням ним роботи за посадою.
Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної.
Практикою ЄСПЛ сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у Рішенні ЄСПЛ від 28.11.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61). Також у Рішенні від 13.12.2001 в справі «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).
Поняття «законні очікування» (legitimate expectations) слід розглядати як елементи верховенства права та «юридичної визначеності» (legal certainty). Практика Суду ЄС і ЄСПЛ розглядає законні очікування як елемент правової визначеності в умовах відсутності єдиної теорії легітимних (законних) очікувань, придатних для всіх національних правопорядків.
Крім того, ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці характеризує якість закону як правове положення, що може витримати перевірку його на якість, якщо це положення є достатньо чітким у переважній більшості справ, що їх розглядали національні органи (Ґавенда проти Польщі від 14.03.2002).
Чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (Броньовський проти Польщі від 22.06.2004). Якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право (Аманн проти Швейцарії від 16.02.2000).
Суд вважає, що приписи Закону України «Про прокуратуру» щодо гарантій матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачених законодавством для прокурорів у сукупності з приписами ст. 94 КЗпП України, статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» - є чіткими та передбачуваними та визначають гарантії на нарахування та отримання заробітної плати за умови виконання певної роботи.
Суд зазначає, що положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 11 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, затвердженого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017 (далі - Кодекс) встановлено, що прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність; своєю доброчесністю, принциповістю, компетентністю, неупередженістю та сумлінним виконанням службових обов'язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї.
Статтями 5, 7, 10, 16 Кодексу регламентовано, що професійна діяльність прокурора має ґрунтуватись на неухильному дотриманні конституційних принципів верховенства права та законності.
Порушення службової дисципліни є неприпустимими для прокурора і тягнуть за собою у відповідних випадках передбачену законом відповідальність.
Згідно з Нормами професійної відповідальності та переліком необхідних прав та обов'язків прокурорів, прийнятих Міжнародною Асоціацією прокурорів 23.04.1999, прокурори зобов'язані завжди підтримувати честь та гідність професії, вести себе професійно, відповідно до закону, правил та етики їх професії, в будь-який час дотримуватись найбільш високих норм чесності.
До правил професії прокурора, про які йдеться у Нормах професійної відповідальності, належать також правила внутрішнього службового розпорядку, яких мають дотримуватись прокурори згідно з національним законодавством.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність задоволення позовних вимог в частині нарахування та виплати заробітної плати - посадовий оклад та надбавку за вислугу років - за період роботи з 01.10.2016 по 22.03.2017, та вимог щодо проведення індексації вказаної заробітної плати і перерахунку розміру матеріальної допомоги, яка виплачена у січні 2017 року, як похідних вимог.
З приводу виплати різниці заробітної плати за період з 26.03.2020 по 31.08.2020 суд дійшов наступних висновків.
Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За правилами частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Верховним Судом вже неодноразово, зокрема, у постановах від 14.07.2022 у справі № 600/3960/21-а, від 21.07.2022 у справі №280/1992/21, від 28.07.2022 у справі №160/8181/21, від 28.07.2022 у справі № 620/1338/21, від 18.08.2022 у справі №200/2499/21-а, від 18.08.2022 у справі №240/18457/20, досліджувалося питання щодо застосування у подібних правовідносинах частини третьої статті 81 Закону № 1697-VII з урахування Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 до прокурорів, які не пройшли атестацію у період заходів реформування прокуратури відповідно до Закону №113-ІХ.
Здійснивши аналіз приписів Закону України №113-ІХ Верховний Суд у наведених постановах зробив висновок про те, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до Постанови № 505, яка була чинною у спірному періоді. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в обласні, окружні прокуратури, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону №1697-VII зі змінами, внесеними Законом №113-ІХ.
Крім того, у наведених постановах Верховний Суд звертав увагу на те, що положеннями пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації. Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону № 113-ІХ.
Стосовно застосування Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі № 6-р/2020, яким було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, Верховний Суд у наведених постановах у справах № 600/3960/21-а, №160/8181/21, №620/1338/21, №240/18457/20 зазначив таке.
Акти Конституційного Суду України не є нормотворчими; іншими словами вони хоч і мають нормативний зміст, але не є нормативно-правовими (нормативно-юридичними) актами, адже суд конституційного контролю не виконує регулятивної функції. «Негативна» правотворчість Конституційного Суду України, як її подекуди називають у правовій доктрині, пов'язана з визнанням неконституційним правового акта чи його окремих положень, що має наслідком його/їх скасування, але і тільки. Конституційний Суд України у такий спосіб не може встановлювати «нову» норму та/чи змінити існуючу (чинну) норму права.
Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у цьому рішенні (абзац одинадцятий підпункту 2.2 пункту), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.
Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020, як випливає з його змісту, ухвалювалося безвідносно до приписів Закону № 113-ІХ, які вже діяли на той час (зокрема щодо оплати праці працівників органів прокуратури під час «перехідного» періоду). Конституційне подання, за яким ухвалено Рішення, зрештою, цього аспекту не зачіпало, тож зважати треба й на це.
Таким чином, Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону №1697-VІІ, зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 №5-р (II)/2020 вказує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
Конституція України, як неодноразово зазначив Верховний Суд у своїх постановах, серед іншого, від 21.09.2021 у справі № 160/6204/20, від 13.10.2021 у справі №560/4176/19, від 26.11.2021 у справі № 200/14545/19-а, віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
Тобто Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі № 6-р/2020 стосується приписів статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов'язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону № 1697-VII зі змінами в редакції Закону № 113-ІХ без обмежень у цій справі, пов'язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в "новоутворені"/"оновлені" прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ).
Відтак, за висновком Верховного Суду у вказаних справах, до прокурора, який не пройшов успішно атестацію та не переведений за її наслідками на посаду в Офіс Генерального прокурора, обласну чи окружну прокуратури, застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме Постанови № 505.
Позивач вказує на необхідність виплати йому позивачем недоплаченої різниці між отриманою заробітною платою за період з 26.03.2020 (дати винесення Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі № 6-р/2020) по 31.08.2020 та належною до виплати заробітною платою, що передбачена ст. 81 Закону України «Про прокуратуру».
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX, який набрав чинності 18.04.2020 (далі - Закон № 553-IX), внесено зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», зокрема, доповнено статтею 29 такого змісту: «29. Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги д ля вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).».
Отже, з набранням чинності Законом № 553-IX прокурорам не могла здійснюватися виплата заробітної плати у розмірі, що перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.
Лише 28.08.2020 Конституційним Судом України прийнято Рішення № 10-р/2020 (далі - Рішення № 10-р/2020) щодо невідповідності Конституції України (неконституційності) положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX зі змінами.
Пунктом 2 резолютивної частини Рішення № 10-р/2020 передбачено, що положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Однак, Конституційний Суд України у Рішенні № 10-р/2020 не визначив будь-яких особливостей застосування цього рішення до правовідносин, які виникли до його прийняття, тобто дія Рішення № 10-р/2020 не поширюється на спірні правовідносини, які включали період з 18.04.2020 до 28.08.2020.
Як встановлено судом з розрахункових листів за 2020 рік ОСОБА_1 з березня 2020 року нараховувалася заробітна плата з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі № 6-р/2020. Так, посадовий оклад позивача з 26.03.2020 становив 40 989,00 грн. (15х2102 грн.х1.3), що відповідає ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Водночас, розмір заробітної плати, яка підлягала виплаті з квітня 2020 року обмежувався 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020, як те було передбачено ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Отже, з урахуванням положень частини другої статті 152 Конституції України, оскільки до прийняття Рішення № 10-р/2020 у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них Офісом Генерального прокурора правомірно здійснювалось нарахування та виплата ОСОБА_1 заробітної плати у обмеженому розмірі.
Щодо виплати позивачу премії за результатами оцінювання якості роботи за календарний рік судом встановлено наступне.
Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Частиною другою статті 81 Закону №1697-VII передбачено, що розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманого ним за відповідний календарний рік.
Відповідно до статей 9, 81 Закону № 1697-VII наказом Генерального прокурора від 30.10.2020 №503 затверджено «Тимчасове положення про систему оцінювання якості роботи прокурорів та преміювання прокурорів» (далі - Тимчасове положення, тут і далі у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно пунктів 1.1, 1.2 Тимчасового положення, це положення визначає порядок оцінювання якості роботи прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних, спеціалізованих (на правах обласних та окружних) прокуратур, а також підстави і порядок їх преміювання за результатами такого оцінювання. Преміювання прокурорів за результатами оцінювання якості роботи за календарний рік проводиться у разі позитивного або задовільного оцінювання їх роботи.
Відповідно до п. 2.1. та п. 2.2. Тимчасового положення оцінювання якості роботи прокурорів за календарний рік проводиться у листопаді - грудні.
Під час оцінки якості роботи прокурорів ураховується: 1) ефективність виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади; 2) кількість та якість виконаних прокурором завдань, визначених положенням про самостійний структурний підрозділ, наказами та іншими організаційно-розпорядчими документами про розподіл обов'язків між прокурорами у відповідному органі прокуратури (структурному підрозділі); 3) кількість та якість виконання прокурором інших завдань і доручень керівництва; 4) дотримання правил внутрішнього службового розпорядку.
Згідно п. 2.3. Тимчасового положення оцінювання якості роботи прокурорів оформлюється у вигляді звіту (згідно з додатком), що складається прокурором, який підлягає оцінюванню, і погоджується його безпосереднім керівником.
За результатами оцінювання якості роботи прокурора безпосереднім керівником може бути виставлено позитивну, задовільну або негативну оцінку (п. 2.3. Тимчасового положення).
Звіти про оцінювання якості роботи прокурорів за відповідний рік надаються до кадрового підрозділу для підготовки наказу про затвердження висновків щодо оцінювання якості роботи прокурорів (п. 2.5. Тимчасового положення).
Бухгалтерська служба на підставі затверджених висновків обраховує середньовизначений розмір щорічної премії у відсотках і доводить його до відома кадрового підрозділу для підготовки проєктів відповідних наказів про виплату премії прокурорам (п. 3.3. Тимчасового положення).
Премія за результатами оцінювання якості роботи за календарний рік виплачується прокурорам на підставі наказів Генерального прокурора, керівників обласних, спеціалізованих (на правах обласних) прокуратур протягом 15 днів після затвердження висновку щодо результатів оцінювання, але не пізніше грудня року, в якому здійснюється оцінювання якості роботи прокурорів за календарний рік (п. 3.5. Тимчасового положення).
Таким чином, з огляду на наведені положення обов'язковою підставою виплати премії за результатами оцінювання якості роботи є проведення оцінюванню якості роботи прокурора, наявність погодженого безпосереднім керівником прокурора звіту з позитивною оцінкою його роботи.
Наказом Генерального прокурора від 21.10.2021 № 1498ц «Про визначення результатів проведення оцінювання якості роботи прокурорів Офісу Генерального прокурора та керівників обласних прокуратур у 2021 році» наказано провести оцінювання якості роботи прокурорів Офісу Генерального прокурора та керівників обласних прокуратур з 01 по 10 листопада 2021 року.
Наказом Генерального прокурора від 25.11.2021 № 1614ц «Про затвердження висновку щодо оцінювання якості роботи прокурорів Офісу Генерального прокурора» затверджено висновок щодо оцінювання якості роботи прокурорів Офісу Генерального прокурора.
При цьому матеріали справи не містять доказів проходження позивачем оцінювання якості його роботи та отримання ним позитивної оцінки або звернення до відповідача щодо проведення оцінювання роботи ОСОБА_2 за 2021 рік.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що оцінка якості роботи за результатами оцінювання якості роботи прокурора належить до дискреційних повноваження його керівництва.
При цьому, суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.01.2020 у справі №599/1422/16-а.
Суд зазначає, що дискреція це не обов'язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі, якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов'язку.
Дискреція є необхідною та безальтернативною для управлінської діяльності адміністративного органу юридичною конструкцією, завдяки якій вирішується низка важливих завдань, центральними з яких є забезпечення справедливої, ефективної та орієнтованої на індивідуальні потреби приватної особи правозастосовної та правотворчої діяльності названих суб'єктів.
Зв'язаність дискреції адміністративного органу законом (правом) робить можливим здійснення адміністративними судами перевірки рішень (дій), прийнятих адміністративним органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень.
У рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v.Bulgaria» № 30985/96).
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої 11.03.1980, державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень як дискреційне повноваження слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою дискреції, тобто, коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Одним з критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
При цьому визначення оцінки за результатами оцінювання якості роботи прокурора є повноваженнями керівника, що встановлюється для кожного прокурора в індивідуальному порядку, виходячи з ефективності виконання прокурором посадових обов'язків, кількості та якості виконаних прокурором завдань і доручень керівництва, дотримання правил внутрішнього службового розпорядку.
За таких обстави, суд доходить висновку, що з огляду на непроходження ОСОБА_1 оцінювання якості його роботи та отримання ним позитивної оцінки відсутні підстави виплати позивачу премії за результатами оцінювання якості роботи за календарний рік.
Відповідно, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 810/451/17.
Водночас, враховуючи, що в межах предмета даного спору судом встановлено відсутність факту не проведення з позивачем повного розрахунку та/або виплати всіх належних йому сум заробітної плати суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки з 01.11.2021 по день фактичного розрахунку.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі "Голдер проти Сполученого Королівства", згідно з якою саме "небезпідставність" доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.
Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжена обов'язком довести «небезпідставність» своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази, зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
В силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №400/1217/23: 1) обов'язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов'язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов'язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Отже з урахуванням вимог статті 77 КАС України, позивач знехтував своїм процесуальним обов'язком доведення обставин, на яких ґрунтуються його вимоги у випадку заперечення проти встановленого факту порушення, при цьому відповідачем обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення виконано.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.09.2024 у справі №280/6832/23.
Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає, що, заявлені позовні вимоги не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, відповідно позовна заява не підлягає задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 28 травня 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз