Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"12" вересня 2006 р. 10:50 Справа № АС-42/408-06
вх. № 10131/1-42
Суддя господарського суду Харківської області Яризько В.О.
за участю секретаря судового засідання Булавінова Ю.В.
представників сторін
позивача - Шебаніц Н.М. (дов.)
відповідача - не з"явився
по справі за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до ВАТ "Лозівський ковальсько-механічний завод", м. Лозова Харківської області
про стягнення 150929,79 грн.
Позивач, Харківське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача, ВАТ "Лозівський ковальсько-механічний завод", 150929,79 грн. за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів в 2005р., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач зобов'язаний був створити у 2005 році 102 робочих місця для працевлаштування інвалідів, але фактично у 2005 році на підприємстві відповідача працювали 83 інваліди, у зв'язку з чим відповідач повинен сплатити позивачеві 145854,07 грн. штрафних санкцій за 19 незайнятих інвалідами робочих місць та 5075,72 грн. пені за несвоєчасну сплату штрафних санкцій.
Відповідач у судове засідання не з"явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника, а також відзив на позов.
У відзиві на позов відповілач проти позову заперечує, посилаючись на те, що в 2005р. на його підприємстві працював 91 інвалід, на звернення до центру зайнятості з запитом, де зазначалось про потребу в працівниках-інвалідах, інваліди не направлялись, а тому відповідач вважає, що порушення Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" з його боку відсутні.
Суд вважає, що нез"явлення відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Вислухавши представника позивача, перевіривши матеріали справи, суд встановив, що статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон, в редакції станом на 01.01.2005р.) встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
Згідно зі статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства (об'єднання),установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.
Згідно Порядку сплати підприємствами (об"єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2812.2001р. № 1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітнім.
Згідно наданих суду документів, звіту підприємства відповідача, середньооблікова чисельність штатних працівників в 2005 році на підприємстві відповідача становить 2556 осіб, згідно ст. 19 Закону кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005 році визначена - 102 місця. Фактично, згідно списку працюючих інвалідів - штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві, у 2005 році на підприємстві відповідача працювали 110 інвалідів, а не як зазначено у позові 83.
Суд зазначає, що не всі інваліди працювали у відповідача повний рік, але наведений Закон не пов'язує факт створення робочого місця з терміном праці інваліда у звітному періоді та датою прийняття його на роботу в даному періоді. Закон тільки вказує на факт роботи інваліда на підприємстві.
Таким чином, суд вважає, що відповідчем у 2005 році створено 110 робочих місць, на які фактично працевлаштовані ініваліди, отже норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідачем виконаний.
Крім того, відповідно до ст. 18 Закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Крім цього, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів закріплений за державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів, що передбачено "Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. №314.
На підприємство не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.
Відповідачем на адресу Лозівського міського районного центру зайнятості направлявся лист № 150/юр від 10.03.2005р., в якому відповідач зазначив про ет, що готовий працевлаштувати інвалідів, в разі наявності бажаючих, направляти на підприємство для працевлаштування.
При дослідженні матеріалів справи було встановлено, що визначеними органами інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача не направлялися.
Доказів, які б свідчили про те, що підприємство відмовило у прийнятті на роботу інвалідам, які безпосередньо зверталися до підприємства відповідача або які були направлені переліченими у ст. 18 Закону органами -позивачем не були представлені і у справі відсутні.
За таких обставин суд вважає, що немає підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2005р.
Оскільки немає підстав для стягнення штрафних санкцій, то немає підстав і для стягнення пені за несвоєчасну сплату таких штрафних санкцій.
Керуючись статтями 7, 9, 17, 79, 86, 94, 160 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України , суд
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Сторони та інші особи, якіберуть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції повністю або частково.
На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.
Апеляційна скарга може бути подана через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанови набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови виготовлений 18.09.2006 р.
Суддя Яризько В.О.