г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
Справа № 213/1011/25
Номер провадження 2-о/213/59/25
29 травня 2025 року м. Кривий Ріг
Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Хмельової С.М.,
за участю секретаря судового засідання Ємельянцевої Т.С.,
заявниці ОСОБА_1 , представника заявниці ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого позовного провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_2 , заінтересована особа - Виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті ради, про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини,
Представник заявниці звернулася до суду із зазначеною заявою, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати заявниці - ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , що належала померлій на підставі спадкового договору. 3 2016 року ОСОБА_3 проживала разом із заявницею за адресою: АДРЕСА_2 . Дочка доглядала за матір'ю, лікувала її та здійснювала поховання. Після смерті матері у визначений строк заявниця звернулася до приватного нотаріуса за консультацією щодо прийняття спадщини. Нотаріус порекомендував їй звернутися через шість місяців після смерті матері із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, оскільки вважав, що заявниця спадщину фактично прийняла. 12 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Першої криворізької державної нотаріальної контори з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері, проте нотаріусом їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки не доведено документально факт проживання заявниці зі спадкодавицею на день її смерті за однією адресою. З метою оформлення своїх спадкових прав просить встановити факт постійного проживання заявниці з матір'ю за адресою: АДРЕСА_2 .
10 березня 2025 року заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено викликати в судове засідання свідків та витребувати докази.
Представник заінтересованої особи надав клопотання, в якому просить залишити заяву без розгляду, оскільки з неї та доданих до неї документів вбачається спір про право. Заява обґрунтована тим, що на момент смерті матері заявниці право власності на спадкове майно було зареєстровано за іншою особою.
Представник заявниці надала письмові пояснення, згідно з якими квартира, в якій на момент своєї смерті ОСОБА_3 проживала разом з дочкою, на той час не була приватизована. Згодом вітчим чоловіка заявниці приватизував квартиру та відчужив її шляхом укладення договору дарування.
Заявниця та її представник у судовому засіданні підтримала заявлені вимоги, підтвердили обставини, викладені у заяві. Просять заяву задовольнити.
Представник заінтересованої особи в судове засідання не з'явився, у клопотанні про залишення заяви без розгляду просить розглянути справу без його участі.
Суд, вислухавши заявницю, її представника, свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.
ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , у свідоцтві про народження матір'ю записана ОСОБА_3 . ОСОБА_4 24.04.2004 року уклала шлюб з ОСОБА_5 , змінила прізвище на ОСОБА_6 . ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 клала шлюб з ОСОБА_8 , змінила прізвище на ОСОБА_9 .
Таким чином, ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після її смерті відкрилася спадщина на належну їй на підставі спадкового договору, посвідченого 26 березня 2021 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Пахомовою Н.І., квартиру АДРЕСА_1 .
На момент смерті ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . Інші зареєстровані особи за цією адресою на дату смерті спадкодавиці відсутні.
Станом на 11 листопада 2021 року за адресою: АДРЕСА_2 були зареєстровані: ОСОБА_10 , ОСОБА_8 (який є чоловіком заявниці), ОСОБА_11 , ОСОБА_12 .
Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть № 1200 від 12 листопада 2021 року ОСОБА_13 померла за адресою: АДРЕСА_4 .
19 вересня 2024 року ОСОБА_11 приватизована квартира за адресою: АДРЕСА_2 , видано свідоцтво про право власності на житло.
12 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Першої криворізької державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її матері на квартиру АДРЕСА_1 . У заяві зазначила, що спадщину вона прийняла як особа, яка проживала зі спадкодавицею на час відкриття спадщини за однією адресою. Фактичною адресою місця проживання спадкодавиці зазначено: АДРЕСА_4 .
12 листопада 2024 року державним нотаріусом заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_3 . Нотаріусом встановлено, що спадкові справи стосовно матері заявниці не відкривалися, свідоцтва про право на спадщину не видавалися, заповіти від імені померлої не посвідчувалися.
Постановою державного нотаріуса від 12 листопада 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 після смерті матері у зв'язку з тим, що спадкоємиця на час відкриття спадщини не була зареєстрована зі спадкодавицею за однією адресою та нею не подано у встановлений строк заяву про прийняття спадщини. У постанові зазначено, що заявниця стверджує, що на день смерті вона проживала разом зі спадкодавицею за однією адресою: АДРЕСА_4 , здійснювала догляд за матір'ю під час хвороби та поховала її.
Згідно з актом від 03 березня 2025 року з січня 2016 року по листопад 2021 року за адресою: АДРЕСА_2 постійно проживали ОСОБА_1 та ОСОБА_3
18 березня 2025 року право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору дарування зареєстровано за ОСОБА_14 .
Свідок ОСОБА_15 , який є сином заявниці, суду пояснив, що разом з матір'ю, бабусею ОСОБА_3 , вітчимом та двома братами вони тривалий час проживали за адресою: АДРЕСА_2 , з 2015-2016 року, та ще рік після того як бабуся померла.
Свідок ОСОБА_16 , яка є кумою заявниці, суду пояснила, що знає заявницю з 2015 року. Заявниця проживала за адресою: АДРЕСА_2 , з матір'ю, чоловіком та синами. Вони зустрічалися кожні два тижні, свідок з родиною була в гостях часто, тому знає що заявниця проживала з матір'ю, доглядала її.
Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Спір про право - це формально визнана суперечність між суб'єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб'єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.
Отже, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Отже, суд може виявити наявність спору про право як на стадії відкриття провадження так і в процесі розгляду справи. У разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567 цс 18) зроблено висновок, що «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Отже, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Положення цієї статті ґрунтуються на положеннях Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Звернення позивача до суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Cправи про спадкування розглядається судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.
Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання її разом з матір'ю, тобто предметом розгляду цієї справи є встановлення фактів, що мають юридичне значення, а будь-які інші правовідносини в межах цієї справи судом не вирішуються.
В заяві ОСОБА_1 йдеться лише про встановлення факту родинних відносин і не пов'язується з наступним вирішенням спору про право, оскільки обсяг майна, що входить до складу спадщини, право заявниці на це майно не встановлюється під час розгляду даної справи, а судове рішення, відповідно до положеньст.81 ЦПК України, не може ґрунтуватись на припущеннях.
Представник заінтересованої особи не зазначив, який саме спір про право вбачається з заяви, між ким існує спір, проте існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним. Та обставина, що на даний час нерухомість, а саме квартира в якій певний час проживала заявниця зі своєю матір'ю, належить іншим особам не впливає на встановлення такого факту судом.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для залишення заяви без розгляду. Суд вважає клопотання представника заінтересованої особи про залишення заяви без розгляду необґрунтованим, оскільки, як неодноразово наголошував Верховний Суд, існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.
В даній справі встановлення факту проживання зі спадкодавицею на час її смерті, необхідно заявниці для реалізації права на спадщину, обсяг якої суд в даній справі не встановлює.
Відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про прийняття спадщини пов'язана виключно з тим, що із наданих позивачем документів не підтверджується факт постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Враховуючи вищенаведене, інтереси заявника, відсутність будь-якого спору у справі, а також неможливість іншим шляхом заявникові встановити юридичний факт, суд вважає за доцільне задовольнити заяву.
Керуючись ст. ст. 13, 223, 259, 263-265, 293, 294, 315, 319 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_2 , заінтересована особа - Виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті ради, про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини - задовольнити.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з матір'ю ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , на час відкриття спадщини, за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заявник: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Представник заявниці: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_6 .
Заінтересована особа: Виконавчий комітет Центрально-Міської районної у місті ради, місцезнаходження: вул. Святомиколаївська, буд. 27, м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область, код ЄДРПОУ 04052560.
Дата складення повного судового рішення - 29 травня 2025 року.
Суддя Хмельова С.М.