28 травня 2025 року
м. Київ
справа № 953/3240/22
провадження № 61-1501св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківської обласної державної адміністрації,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Харківська міська рада,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги:
ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Сластнікова Ганна Олександрівна, на постанову Харківського апеляційного суду у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Маміної О. В., Яцини В. Б., від 23 січня 2025 року;
Харківської міської радина постанову Харківського апеляційного суду
від 23 січня 2025 року;
ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Виноградов Володимир Олексійович, нарішення Київського районного суду м. Харкова у складі судді Шаренко С. Л.від 18 березня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року, і ухвалив таку постанову.
Короткий зміст заявлених позовних вимог та заперечень на них
1. У червні 2022 року керівник Шевченківської окружної прокуратури
м. Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Харківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція», про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на землю та договору купівлі-продажу, повернення земельної ділянки.
2. Свої вимоги прокурор мотивував тим, що під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12021220480000618
від 18 травня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, встановлено, що пунктом 2 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» № 332/09
від 23 грудня 2009 року затверджено матеріали вибору місця розташування земельної ділянки ОСОБА_1 та надано останній дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею орієнтовно 1 000,0 кв. м, по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
3. Пунктом 68 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» № 23/10
від 24 лютого 2010 року затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:14:006:0117), площею
1000,0 кв. м, по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та вказану земельну ділянку передано у приватну власність ОСОБА_1 .
4. На виконання вказаного рішення міської ради ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 179803, зареєстрований 27 серпня 2010 року у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі (кадастровий номер 310136600:14:006:0117).
5. У подальшому ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 та житловий будинок літ. «А-1» з господарськими спорудами, загальною площею 127,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , відчужено ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 29 травня 2021 року.
6. Прокурор вважає рішення Харківської міської ради незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки вказана земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення кварталу 161 Південного лісництва
ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», що знаходяться у постійному користуванні цього підприємства та жодних погоджень щодо вилучення земельних ділянок із земель лісового фонду підприємством не надавалося.
7. Посилаючись на вказані обставини, прокурор просив:
- визнати незаконним та скасувати пункт 2 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» № 332/09 від 23 грудня 2009 року щодо затвердження матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки та надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею орієнтовно 1000,0 кв. м, по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;
- визнати незаконним та скасувати пункт 68 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» № 23/10 від 24 лютого 2010 року, яким затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1000,0 кв.м по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та передано у приватну власність ОСОБА_1 вказану земельну ділянку (кадастровий номер 6310136600:14:006:0117);
- визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт ЯЛ № 179803, зареєстрований 27 серпня 2010 року на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним договір № 1005 від 29 травня 2021 року купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117, площею 0,1000 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з одночасною реєстрацією припинення речового права на майно;
- зобов'язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації).
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
8. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18 березня 2024 року позовні вимоги керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківської обласної адміністрації (Харківська обласна державна адміністрації) задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 2 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» від 23 грудня 2009 року № 332/09 щодо затвердження матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки та надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею орієнтовно 1000,0 кв. м, по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; визнано незаконним та скасовано пункт 68 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» від 24 лютого 2010 року № 23/10, яким затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1000,0 кв. м по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та передано у приватну власність ОСОБА_1 вказану земельну ділянку (кадастровий номер 6310136600:14:006:0117); визнано недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт ЯЛ № 179803, зареєстрований 27 серпня 2010 року, на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано недійсним договір від 29 травня
2021 року № 1005 купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117, площею 0,1000 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з одночасною реєстрацією припинення речового права на майно; зобов'язано ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117, яка розташована за адресою:
АДРЕСА_1 , у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації). Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
9. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_1 , належить до земель лісогосподарського призначення, перебуває у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства. Зважаючи, що згоду на вилучення спірної земельної ділянки отримано не було, розпорядження такими землями не відноситься до повноважень органу місцевого самоврядування, а тому пункт 2 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок № 322/09
від 23 грудня 2009 року, а також пункту 68 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» № 23/10 від 24 лютого 2010 року не відповідають вимогам закону та підлягають скасуванню. Зважаючи на незаконність вказаних рішень, державний акт на право власності на земельну ділянку та подальші правочини щодо спірної земельної ділянки є недійсними.
10. Також суд першої інстанції вважав, що в силу об'єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки ОСОБА_2 при її купівлі, проявивши розумну обачність, могла і повинна була розуміти, що ця ділянка знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення, а тому позов в частині зобов'язання відповідачки повернути спірну земельну ділянку у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації) є обґрунтованим. Суд першої інстанції вважав, що строк звернення до суду з позовом прокурором пропущено не було, а тому підстави для застосування наслідків пропуску позовної давності відсутні.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
11. Постановою Харківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року апеляційні скарги Харківської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова
від 18 березня 2024 року у частині вирішення спору про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на землю та договору купівлі-продажу скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення. Позовні вимоги залишено без задоволення. В іншій частині рішення суду змінено та викладено резолютивну частину у новій редакції. Витребувано в ОСОБА_2 на користь держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації) земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
12. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на час прийняття Харківською міською радою оскаржуваних рішень спірна земельна ділянка належала до земель державного лісового фонду ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», тому рішення про вилучення цієї земельної ділянки із земель державного лісового фонду мала приймати обласна державна адміністрація, за погодженням із землекористувачем. Проте, відповідного розпорядження Харківської ОДА про вилучення спірної земельної ділянки із земель державного лісового фонду матеріали справи не містять, тому спірна земельна ділянка державного лісового фонду неправомірно вибула з володіння держави та землекористувача ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», оскільки при її вилученні у попереднього користувача та зміні її цільового призначення не було дотримано вимог статті 149 ЗК України та статті 59 ЛК України.
13. Також апеляційний суд зауважив, що позовні вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним та скасування державного акту, визнання недійсним договору купівлі-продажу задоволенню не підлягають, оскільки заявлені вимоги не є ефективним способом захисту права власника.
14. У цій справі мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою. Тому належними і ефективним способом захисту порушеного права власника є витребування спірної земельної ділянки, яка вибула з його володіння поза його волею. Отже, виходячи з мети позову, який заявив прокурор, підстав заявленого позову, вимогу про зобов'язання ОСОБА_2 повернути у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117, слід розуміти як вимогу про витребування спірної ділянки з володіння ОСОБА_2 на користь власника. Витребування земельної ділянки в ОСОБА_2 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.
15. Зважаючи, що інформацію про вчинення кримінального правопорушення щодо прийняття Харківською міською радою неправомірних рішень про виділення земельної ділянки отримано 18 травня 2021 року, то саме тоді прокурор дізнався про порушення інтересів держави. Між тим з позовом прокурор звернувся у червні 2022 року, тобто в межах строку позовної давності.
Узагальнені доводи касаційної скарги
16. 05 лютого 2025 року ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Сластнікова Г. О., через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року в частині витребування у неї на користь держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації) земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 за адресою: АДРЕСА_1 , в іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
17. Підставами касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс15, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, від 12 липня 2017 року у справі № 6-2458цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15?ц, від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 648/2419/13-ц, від 04 травня 2022 року у справі № 640/13731/19, від 13 березня 2024 року у справі № 369/3722/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував наслідки пропуску позовної давності. Також зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
18. Заявниця вважає, що суд апеляційної інстанції мав відмовити прокурору у задоволенні позовних вимог через сплив строків для звернення до суду, оскільки прокурором заявлено віндикаційний позов та пропущено трирічний строк позовної давності. Апеляційний суд помилково встановив, що датою внесення відомостей до ЄРДР є 18 травня 2021 року, оскільки цим днем датована інша процесуальна дія - скерування до суду обвинувального акту. Відповідно до витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні
№ 42015220080000004 чітко вбачається, що 21 січня 2015 року прокурором отримано інформацію про вчинення кримінального правопорушення, а тому саме з цієї дати прокурор дізнався про прийняття оскаржуваних рішень Харківської міської ради. Також заявниця стверджує, що Державне агентство лісових ресурсів України (з моменту створення у 2014 році), а також Харківська обласна державна адміністрація також були обізнані про передачу у власність спірної земельної ділянки в силу наявних у них повноважень, однак з позовом у визначений законом строк не звернулися.
19. Заявницястверджує, що вона є добросовісним набувачем, оскільки придбала спірну земельну ділянку 29 травня 2021 року у власника, відомості про якого відображалися у Державному земельному кадастрі. Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що на спірній земельній ділянці на момент її придбання були лісові насадження. Вказує, що на момент придбання спірної земельної ділянки жодних насаджень на ній не існувало. А тому апеляційним судом зроблено помилковий висновок про те, що ОСОБА_2 в силу об'єктивних, видимих природних властивостей спірної земельної ділянки (наявність лісових насаджень), проявивши розумну обачність, могла та повинна були знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення. Спірна земельна ділянка таких ознак не мала.
20. Зазначає, що вона не повинна нести відповідальність за недбалість посадовців, адже вона є добросовісним набувачем, придбала землю відповідно до вимог чинного законодавства.
21. 21 лютого 2025 року Харківська міська радазвернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року в частині задоволеної позовної вимоги та зміни рішення суду першої інстанції, ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
22. Підставами касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції Харківська міська рада зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 06 квітня 2021 року у справі
№ 910/10011/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, від 23 листопада 2021 року у справі
№ 359/3373/16-ц, від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 924/1355/16, від 21 вересня 2022 року у справі
№ 545/1994/16-ц, від 04 вересня 2024 року у справі № 278/2111/23
від 10 вересня 2024 року у справі № 922/459/22, від 09 жовтня 2024 року
у справі № 369/13968/21, від 13 листопада 2024 року у справі № 363/2930/22,
від 04 грудня 2024 року у справі № 485/1500/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вважає, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Крім того, вказує, що суд вийшов за межі позовних вимог. Разом з тим зазначає, що прокурор звернувся до суду з пропуском позовної давності (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
23. Згідно з доводами касаційної скарги, в матеріалах справи відсутні планово-картографічні матеріали, планшети, на підставі яких можна встановити належність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду. Наявність актів на право постійного користування землею виключає застосування до спірних правовідносин пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.
24. Харківська міська рада зазначає, що суд першої інстанції розглянув вимогу про повернення земельної ділянки як негаторний позов, який може бути пред'явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення, тому не застосував до спірних правовідносин позовну давність. Апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції та фактично застосував до спірних правовідносин норми віндикаційного позову, змінивши предмет позову. Також апеляційним судом не враховано, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Апеляційний суд вийшов за межі заявлених позовних вимог та фактично обрав інший спосіб захисту.
25. Харківська міська рада вказує на пропуск прокурором строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якої було заявлено під час розгляду справи у суді першої інстанції. Про порушення прав держави прокурору стало відомо 21 січня 2015 року, з дати внесення інформації про досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015220080000004. Про поновлення пропущеного строку прокурор клопотання не порушував.
26. 25 лютого 2025 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат
Виноградов В. О., через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасуватирішення Київського районного суду м. Харкова від 18 березня 2024 року в частині зобов'язання ОСОБА_2 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації) та постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року в частині витребування в ОСОБА_2 на користь держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації) земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 за адресою: АДРЕСА_1 , ухвалити нове судове рішення у цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог.
27. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц,
у постановах Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 640/13731/19, від 15 лютого 2023 року у справі № 914/4109/21, від 28 лютого 2023 року
у справі № 914/4110/21, від 28 березня 2023 року у справі № 914/4108/21,
від 20 грудня 2023 року у справі № 619/77/15-ц, від 10 січня 2024 року у справі
№ 707/2475/22, від 24 січня 2024 року у справі № 707/2465/22, від 26 січня
2024 року у справі № 707/2452/22, від 07 лютого 2024 року у справі
№ 372/4158/18, від 28 лютого 2024 року у справі № 175/3002/21, від 20 березня 2024 року у справі № 707/2453/22, від 11 квітня 2024 року у справі
№ 707/2451/22, від 04 грудня 2024 року у справі № 485/1500/21, від 22 січня 2025 року у справі № 369/11387/22, від 17 лютого 2025 року у справі
№ 495/1240/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, вказує, що суди не дослідили, що прокурор звернувся до суду з пропуском позовної давності. Також зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
28. Заявниця посилається на те, що прокурором було заявлено саме негаторний позов, вимог про витребування спірної земельної ділянки ним не заявлялося, а відтак, з огляду на зміст заявлених позовних вимог, апеляційний суд порушив принципи диспозитивності та вийшов за межі позовних вимог. Обрання прокурором неналежного способу захисту права є самостійною підставою для відмови у задоволені позовних вимог.
29. Згідно з доводами касаційної скарги, матеріалами справи підтверджено, що початком відліку позовної давності є 21 січня 2015 року, оскільки саме у цей день прокурором отримано інформацію про вчинення кримінального правопорушення. Жодної оцінки вказаним обставинам не надано судами попередніх інстанцій. Строк позовної давності слід обраховувати саме з дати отримання відомостей про кримінальне правопорушення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
30. Ухвалами Верховного Суду від 20 лютого та 13 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 953/3240/22.
31. Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2025року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Зміст відзиву на касаційну скаргу
32. У поданому відзиві на касаційні скарги керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова посилається на те, що доводи касаційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції у нескасованій частині та висновків апеляційного суду. Земельна ділянка, що передана у власність ОСОБА_1 , відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебуває у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства та згода на її вилучення державою не надавалася, а розпорядження такими землями не відносилося до повноважень органу місцевого самоврядування, тобто Харківської міської ради.
33. Прокурор стверджує, що оскільки ним було отримано інформацію про вчинення кримінального правопорушення щодо прийняття Харківською міською радою неправомірних рішень про виділення земельної ділянки 18 травня
2021 року, то саме з цієї дати прокурор дізнався про порушення прав та інтересів держави і звернувся до суду з цим позовом в межах позовної давності.
34. Звертає увагу на те, що у цій справі мета позову спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою. Тому належним та ефективним способом захисту порушеного права є витребування спірної земельної ділянки, яка вибула з його володіння поза його волею. Вимогу про зобов'язання ОСОБА_2 повернути у власність держави в особі Харківської обласної державної спірної земельної ділянки слід розуміти як вимогу про витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_2 на користь власника.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
35. Пунктом 2 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок»
№ 332/09 від 23 грудня 2009 року затверджено матеріали вибору місця розташування земельної ділянки ОСОБА_1 та наданий дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею орієнтовно 1 000,0 кв. м, по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
36. Пунктом 68 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» № 23/10
від 24 лютого 2010 року, затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:14:006:0117), площею
1000,0 кв. м, по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), вказану земельну ділянку передано у приватну власність ОСОБА_1 .
37. На підставі рішення 41 сесії 5 скликання Харківської міської ради
від 24 лютого 2010 року № 23/10 27 серпня 2010 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 179803, відповідно до якого остання є власником земельної ділянки площею 0,1000 га кадастровий номер 310136600:14:006:0117 за адресою:
АДРЕСА_1 .
38. 03 червня 2009 року Управлінням земельних відносин надано висновок № 05-48/2869 про можливість погодження місця розташування земельної ділянки та надання її ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 за умови використання земель за цільовим призначенням, недопущення забруднення земель та інших несприятливих природних та техногенних процесів, виконання вимог чинного природоохоронного законодавства.
39. 05 лютого 2010 року Харківською міською санітарно-епідеміологічною станцією за результатами державної санітарно-епідеміологічної експертизи було погоджено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 .
40. Також, 12 червня 2009 року та 13 лютого 2010 року місце розташування земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 погоджено Управлінням культури і туризму Харківської обласної держаної адміністрації та Управлінням містобудування та архітектури департаменту містобудування; Управлінням Держкомзему у місті Харків.
41. Відповідного погодження Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» на зміну цільового призначення та вилучення спірних земельних ділянок не надавалося.
42. Відповідно до висновку Управління Держкомзему у м. Харкові № 688/09 від 24 листопада 2009 року щодо погодження ОСОБА_1 матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, земельна ділянка вільна від забудови. На ділянці ростуть дерева. Інформація про наявність чинних державних актів на право власності на землю громадян, державних актів на право власності на землю юридичних осіб, договорів оренди землі, державних актів на право постійного користування та договорів на право тимчасового користування за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня. Категорія земель за основним цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови.
43. Відповідно до висновку Управління Держкомзему у м. Харкові № 224/10 від 17 лютого 2009 року за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , рішення 39 сесії 5 скликання Харківської міської ради від 23 грудня 2009 року № 332/09, листа Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства від 16 листопада 2009 року № 02-06/1170 управління погоджує та вважає за можливе відвести ОСОБА_1 у приватну власність або оренду земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд при умові віднесення (переведення) земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови (остаточне віднесення до земель тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень) та оформлення права користування земельною ділянкою згідно з чинним законодавством. Земельна ділянка має обмеження - заборона на зміну цільового призначення (код обмеження 01.06.05).
44. Згідно з листом Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства від 16 листопада 2009 року щодо надання висновку про можливість відведення земельної ділянки ОСОБА_1 , на земельній ділянці ростуть дерева. В той же час, в обґрунтуванні відсутня інформація про віднесення земельної ділянки до категорії земель, визначених статтею 19 ЗК України, що не дало змогу визначитися з належністю (не належністю) земельної ділянки до земель лісового фонду України. В той же час вказано, що земельна ділянка не перебуває в користуванні лісогосподарських підприємств, підпорядкованих управлінню. Враховуючи викладене, в листі зазначено, що управління не має повної інформації для розгляду поданого звернення по суті.
45. 29 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого остання набула права власності на житловий будинок № 29-А з господарськими спорудами та земельну ділянку
№ 29-А площею 0,1000 га, кадастровий номер 310136600:14:006:0117 за адресою
АДРЕСА_2 . Відповідно до висновку експертів Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Поф М.С. Бокаріуса» № 7558/11655-11663, складеного за результатами проведення комплексної судової експертизи з питань землеустроою та судової земельно-оціночної експертизи за матеріалами кримінального провадження № 42015220080000004 від 17 травня 2021 року, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та оформлення права власності на земельну ділянку відповідачки ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 містить суперечливі дані щодо категорії земель, виду угідь, функціональної зони та форми власності. «Проект землеустрою 6310136600:14:006:0117» не відповідає: статті 22 Закону України «Про землеустрій» (станом на 10 грудня 2009 року), порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в частині відображення інформації щодо договору укладеного між розробником та замовником документації»; статтям 12, 83 ЗК України (станом на 02 лютого
2010 року) в частині визначення форми власності на землю та розпорядника земель; статтям 19, 20 ЗК України (станом на 02 лютого 2010 року) в частині визначення цільового призначення на момент відведення земельної ділянки; Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500.
47. Листом ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 12 квітня 2021 року № 94/02 повідомлено, що на підставі планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування 2003 та 2013 років земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 відноситься до земель постійного користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», а саме до 161 кварталу Південного лісництва.
48. Відповідно до листа Державного агентства лісових ресурсів України № 31 від 10 січня 2020 року ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 знаходиться в межах кварталу 161 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».
49. 18 травня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 364 КК України, за фактом незаконного надання службовими особами управління Держземагенства у м. Харкові висновків про можливість відведення у приватну власність земельних ділянок лісогосподарського призначення, які перебували у державній власності. Кримінальне провадження
№ 12021220480000618.
50. Листом ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» на адвокатський запит повідомлено, що ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»
не здійснювало відведення земельної ділянки з присвоєнням кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 та не є власником цієї земельної ділянки.
ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» не приймало участі у процесі відведення у власність земельної ділянки з присвоєнням кадастрового номера 6310136600:14:006:0117.
51. Відповідно до відповіді ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 26 грудня 2022 року земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 на обліку ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» немає. Будь-яких звернень юридичних або фізичних осіб щодо вказаної земельної ділянки до ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» не надходило, жодних погоджень підприємством не надавалося.
52. Листом Департаменту містобудування та архітектури виконкому Харківської міської ради від 22 серпня 2023 року повідомлено, що на момент прийняття Харківською міською радою рішень від 23 грудня 2009 року та від 24 лютого 2010 року № 23/10 відповідно до генерального плану м. Харкова, затвердженого рішенням 22 сесії Харківської міської ради 24 скликання
від 23 червня 2004 року № 89/04, земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 входила до меж міста Харкова.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
53. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
54. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
55. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
56. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
57. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
58. Частиною першою статті 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
59. Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.
60. За змістом частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
61. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
62. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).
63. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України, тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
64. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).
65. До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України).
66. Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.
67. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.
68. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.
69. У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону (частини перша, друга статті 84 ЗК України - тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
70. Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
71. Відповідно до статті 56 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи
в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.
72. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються
в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом (стаття 57 ЗК України).
73. У статті 57 ЛК України визначено вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання
в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, відповідно до частини першої якої зміна цільового призначення земельних лісових ділянок
з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.
74. Аналогічні положення містяться у статті 20 ЗК України.
75. Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, якою встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
76. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пункту 5 частини першої статті 31 ЛК України до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належало, зокрема, передання у власність земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
77. Як встановлено судами попередніх інстанцій, листом ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» від 12 квітня 2021 року № 94/02 повідомлено, що на підставі планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування 2003 та 2013 року, земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 відноситься до земель постійного користування
ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», а саме до 161 кварталу Південного лісництва.
78. Відповідно до листа Державного агентства Лісових ресурсів України № 31 від 10 січня 2020 року ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 знаходиться в межах кварталу 161 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».
79. Відповідно до висновку експертів Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Поф М.С. Бокаріуса» № 7558/11655-11663, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та оформлення права власності на земельну ділянку відповідачки ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 містить суперечливі дані щодо категорії земель, виду угідь, функціональної зони та форми власності. Він не відповідає: статті 22 Закону України «Про землеустрій» (станом на 10 грудня 2009 року), порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в частині відображення інформації щодо договору укладеного між розробником та замовником документації»; статтям 12, 83 ЗК України (станом на 02 лютого 2010 року) в частині визначення форми власності на землю та розпорядника земель; статтям 19, 20 ЗК України (станом на 02 лютого 2010 року) в частині визначення цільового призначення на момент відведення земельної ділянки; Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500.
80. Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор посилався на те, що Харківська міська рада розпорядилася земельною ділянкою, яка відноситься до земель лісогосподарського призначення, що знаходяться у постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», та жодних погоджень і рішень щодо вилучення земельних ділянок із земель лісового фонду компетентними органами не приймалося.
81. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
82. Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника.
83. Верховний Суд сформував сталу практику у подібних спорах за позовами прокурора щодо витребування на користь держави (територіальної громади) земельних ділянок лісового фонду, отриманих з порушенням приписів законодавства та відчужених на користь третіх осіб.
84. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
85. Велика Палата Верховного Суду неодноразово підкреслювала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18 (пункт 57),
від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 94)).
86. Власник з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада
2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 06 липня 2022 року
у справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), від 21 вересня 2022 року у справі
№ 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28 вересня 2022 року
у справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15 лютого 2023 року у справі
№ 910/18214/19 (пункт 9.47)).
87. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
88. У постанові від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19) Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
89. Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі
№ 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).
90. Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.
91. Доцільно взяти до уваги, що Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ статтю 391 ЦК України було доповнено частиною другою, в якій зазначено, що спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, який вчинив дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб'єкт права приватної власності, вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу. Також запроваджені строки, в межах яких реалізується право держави на витребування майна від добросовісного набувача.
92. Суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
93. Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19); від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) та інших.
94. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
95. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
96. Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині вирішення спору про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на землю та договору купівлі-продажу та ухвалюючи у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог апеляційний суд виходив з того, що зазначені вимоги прокурора задоволенню не підлягають, оскільки вони не є ефективним способом захисту права власника. Постанова апеляційного суду у цій частині не оскаржується та не є предметом касаційного перегляду.
97. При вирішенні питання про витребування в ОСОБА_2 на користь держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації) земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 за адресою: АДРЕСА_1 , апеляційний суд виходив з того, що на час ухвалення Харківською міською радою оскаржуваних рішень спірна земельна ділянка належала до земель державного лісового фонду, тому рішення про вилучення цієї земельної ділянки із земель державного лісового фонду була компетентною приймати обласна державна адміністрація за погодженням із землекористувачем.
98. Враховуючи викладене, вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні
ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», і передання у приватну власність такої ділянки не належало до повноважень Харківської міської ради, було проведено з порушенням положень ЗК України та ЛК України, а тому суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про обґрунтованість позову прокурора про захист права власності держави.
99. Подібний висновок висловлено і у постанові Верховного Суду
від 04 травня 2022 року у справі № 640/13731/19 (провадження
№ 61-17057св20).
100. Варто звернути увагу на постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 619/1365/21, від 05 лютого 2025 року у справі № 619/1143/21, в яких підкреслено, що суд при вирішення спору про захист права власності держави на земельну ділянку лісового фонду не позбавлений можливості визначити норму, яка підлягає застосуванню, належним чином інтерпретувати позовні вимоги.
101. Згідно з доводами касаційних скарг, відповідачами (кожним окремо) у суді першої інстанції було заявлено клопотання про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строків позовної давності, що підтверджується матеріалами справи.
102. Відхиляючи доводи щодо застосування наслідків спливу строків позовної давності у спірних правовідносинах, апеляційний суд виходив з того, що прокурором отримано інформацію про вчинення кримінального правопорушення з прийняттям Харківською міською радою неправомірних рішень про виділення земельної ділянки 18 травня 2021 року, і саме тоді прокурор дізнався про порушення прав та інтересів держави. З позовом прокурор звернувся у червні 2022 року, тобто в межах строку позовної давності.
103. Слід звернути увагу, що упостанові Великої Палати Верховного Суду
від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) зазначено, що позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб'єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган. На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справі № 362/44/17). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). І в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справі № 362/44/17).
104. Відхиляючи доводи відповідачів про наявність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до вимог прокурора, апеляційний суд недостатнім чином дослідив зміст заяв відповідачів (т. 2, а. с. 29-38, 80-85, 243-253), а також доводи апеляційних скарг про це.
105. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою витяг з кримінального провадження № 42015220080000004, внесеного до ЄРДР у зв'язку із самостійним виявленням прокурором 21 січня 2015 року фактів відчуження земельних ділянок лісового фонду (т. 1, а. с. 212). У межах проведення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні складено висновок експертів Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Поф М.С. Бокаріуса» № 7558/11655-11663 від 17 травня 2021 року.
106. У витязі з ЄРДР щодо кримінального провадження № 12021220480000618 (т. 1 а. с. 213) зазначено, що 18 травня 2021 року до Харківського РУП № 3 ГУНП в Харківській області надійшов рапорт начальника СВ Харківського РУП № 3 про те, що в ході проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню № 42015220800000004 від 21 січня 2015 року було встановлено, що при передачі земельної ділянки постійного користування Данилівського дослідного лісгоспу у приватну власність ОСОБА_1 в діях ОСОБА_3 вбачаються протиправні дії. Обвинувальний акт направлено до суду 18 червня 2021 року.
107. Тобто станом на 21 січня 2015 року прокурору було відомо про порушення порядку передачі у власність громадян земельних ділянок лісового фонду, зокрема земельної ділянки, яка є предметом спору, відповідно саме з цієї дати слід розпочинати відлік позовної давності по заявленим вимогам про захист права власності.
108. Слід також звернути увагу на постанову Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 640/13731/19 (провадження № 61-17057св20), у якій зроблено висновки про те, що позивачем отримано інформацію про вчинення кримінального правопорушення з прийняттям Харківською міською радою неправомірних рішень про виділення земельних ділянок 02 вересня
2015 року, тобто саме тоді прокурор дізнався про порушення інтересів держави, отже строк позовної давності сплинув 02 вересня 2018 року, а з позовом прокурор звернувся 11 липня 2019 року, тобто з пропуском позовної давності, поважних причин такого пропуску не навів, а посилання представника Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», що початок перебігу позовної давності починається з моменту, коли прокуратурою повідомлено позивачів про вибуття спірних земельних ділянок з володіння держави, є необґрунтованим.
109. Правовідносин у справі № 640/13731/19 є подібними з правовідносинами у цій справі, а земельна ділянка, яка є предметом спору у цій справі, та земельні, ділянки, які були предметом спору у справі № 640/13731/19, знаходяться поряд і перебували у користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».
110. Разом з тим, 13 лютого 2010 року одним з структурних підрозділів Харківської обласної держаної адміністрації (Управлінням культури і туризму) погоджено надання земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 у власність ОСОБА_1 .
111. З урахуванням зазначеного, слід зробити висновки про те, що право власності держави на спірну земельну ділянку було порушено 24 лютого
2010 року, коли Харківська міська рада ухвалила рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 . Водночас про це могло бути відомо Харківській обласній держаній адміністрації з лютого 2010 року, а прокурору - з 21 січня 2015 року, а не з 18 травня 2021 року, як помилково вважав апеляційний суд.
112. З позовом до суду у цій справі прокурор звернувся у червні 2022 року.
113. Слід також врахувати, що прокурором не було заявлено про поважність причин пропуску строку на звернення до суду із цим позовом, на чому також наголошували відповідачі.
114. З урахуванням зазначеного, враховуючи обґрунтованість позовних вимог, у задоволенні позовних вимог прокурора слід відмовити у зв'язку з пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої просили відповідачі у суді першої інстанції.
115. Отже апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо наявності правових підстав для витребування спірної земельної ділянки, а тому змінене рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду щодо витребування в ОСОБА_2 на користь держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації) земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 за адресою: АДРЕСА_1 , підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні вказаної вимоги.
116. Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
117. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами
повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права (статті 257 ЦК України, частини перша статті 261 ЦК України) судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки.
118. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
119. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції та про новий розподіл судових витрат у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення.
120. Ціна позову у цій справі становить 178 377 грн, відповідно судовий збір за вимогою майнового характеру у суді першої інстанції складає 2 675, 66 грн.
121. Враховуючи відмову у задоволенні віндикаційного позову, за одну вимогу майнового характеру у суді апеляційної інстанції необхідно стягнути з Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Харківської міська ради по 4 013, 49 грн (2 675, 66 * 150%), а за подачу касаційних скарг по 5 351, 32 грн (2 675, 66 * 200%), що разом становить по 9 364, 51 грн (4 013, 49 + 5 351, 32).
122. Окрім зазначеного, у касаційній сказі ОСОБА_2 , в особі представника Сластнікової Г. О. , просить стягнути з позивачів понесені витрати на правничу допомогу у вигляді гонорару адвоката у розмірі 43 000 грн.
123. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).
124. Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
125. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
126. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв'язку з реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й стримування від подання безпідставних позовів (скарг).
127. Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
128. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
129. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
130. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
131. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
132. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду
від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
133. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
134. Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
135. Правничу допомогу на стадії касаційного розгляду справи № 953/3240/22 ОСОБА_2 надавала - адвокат Сластнікова Г. О., яка діяла на підставі договору про надання правової допомоги № 01-01/4/25 від 27 січня 2024 року та ордеру від 01 лютого 2025 року № 1458387.
136. До порушеного у касаційній скарзі клопотання про вирішення питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу представник
ОСОБА_2 - адвокат Сластнікова Г. О., долучено: договір про надання правової допомоги № 01-01/4/25 від 27 січня 2024 року; ордер від 01 лютого 2025 року № 1458387; акт наданих послуг № 1 від 30 січня 2025 року за умовами договору про надання правничої допомоги № 01-01/4/25 від 27 січня 2024 року; кошторис (у якому заначено вартість послуг: складання касаційної скарги - 30 000 грн; складання заяви про зупинення виконання судового рішення - 3 000 грн; представництво інтересів у суді - 10 000 грн); платіжну інструкцію № 48601250 від 30 січня 2025 року у розмірі 43 000 грн.
137. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
138. Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
139. Враховуючи складність справи, суть спору (витребування земельної ділянки), результат розгляду справи, підстави задоволення позовних вимог, характер наданих послуг, розгляд справи у суді касаційної інстанції без участі сторін, участь представника ОСОБА_2 - адвоката Сластнікової Г. О. у судах попередніх інстанцій та її обізнаність з правовою проблематикою у справі на стадії касаційного перегляду, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, колегія суддів дійшла висновку, що співмірним, розумним та необхідним у межах перегляду цієї справи в суді касаційної інстанції є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
140. З огляду на наведене, заява ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Сластнікова Г. О., про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційні скарги ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Сластнікова Ганна Олександрівна, Харківської міської ради, ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Виноградов Володимир Олексійович, задовольнити.
2. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 березня 2024 року, у зміненій за результатами апеляційного перегляду частині, та постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2025 року у частині витребування в ОСОБА_2 на користь держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації) земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:006:0117 за адресою: АДРЕСА_1 , скасувати і ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог з підстав, наведених у цій постанові.
3. Стягнути з Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області (ЄДРПОУ 0291010821) на користь Харківської міської ради (ЄДРПОУ 04059243) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) по 9 364 (дев'ять тисяч триста шістдесят чотири) грн 51 коп. судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги кожному.
4. Стягнути з Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області (ЄДРПОУ 0291010821) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) у рахунок відшкодування судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги у розмірі 9 364 (дев'ять тисяч триста шістдесят чотири) грн 51 коп., а також 5 000 (п'ять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу, що разом становить 14 364 (чотирнадцять тисяч триста шістдесят чотири) грн 51 коп.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович