Справа № 199/7509/25
(1-кс/199/570/25)
29.05.2025 року м. Дніпро
Слідчий суддя Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра ОСОБА_1 , ознайомившись з клопотанням ОСОБА_2 щодо незаконного утримання особи, подану у порядку статті 206 КПК України,
29.05.2025 до суду надійшло вказане клопотання, в обґрунтування якого заявник посилається на такі обставини. 28.05.2025 року приблизно о 14:00 год. після закінчення судового засідання Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч.1 ст. 121 КК України обвинувачений у присутності заявника біля виходу з адміністративної будівлі суду був затриманий поліцейськими ВП №1 ДРУП №2 ГУНП у Дніпропетровській області, якими о 15:30 год. 28.05.2025 складено протокол про адміністративне затримання, після чого затриманого було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, передбачені ст.ст.210, 210-1 КУпАП.
При цьому, станом на 29.05.2025 адміністративне затримання ОСОБА_3 триває більше як три години, його продовжують незаконно утримувати під вартою проти його волі в охоронюваному озброєними вогнепальною автоматичною зброєю особами приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 , де він категорично відмовляється від проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, уточнення персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів, оскільки вони не можуть бути метою адміністративного арешту.
На підставі вищевикладеного, заявник просить зобов'язати уповноважених осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , доставити ОСОБА_3 до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра для перевірки незаконного утримання проти його волі під вартою в охоронюваному озброєними вогнепальною автоматичною зброєю особами приміщенні та прийняти рішення про його звільнення.
Дослідивши вказане клопотання, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Стаття 2 КПК України передбачає, що завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернення до суду. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Порядок звернення до суду за судовим захистом у кримінальному провадженні урегульований Кримінальним процесуальним кодексом України.
Відповідно до п.18 ч.1 ст.3 КПК України, слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Згідно з п.10 ч.1 ст.3 КПК України кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
З ч.3 ст.26 КПК України вбачається, що слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.206 КПК України кожен слідчий суддя, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Відповідно до ч.3 ст.206 КПК України, слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
Тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим запобіжним заходом, пов'язаним із позбавленням особи свободи, і полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установи тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням вимогам режиму цих установ.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про попереднє ув'язнення» підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесене відповідно до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом, рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, а також постанова прокурора, прийнята у випадках та порядку, передбачених статтею 615 КПК України.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про попереднє ув'язнення» установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
Отже, відповідно до ч.1 ст.206 КПК України та Закону України «Про попереднє ув'язнення» слідчий суддя може зобов'язати орган державної влади чи службову особу додержатися прав такої особи, якщо вона тримається під вартою в слідчому ізоляторі Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, чи ізоляторі тимчасового тримання.
Відповідно до ч.2 ст.206 КПК України, якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи.
Згідно з ч.5 ст.206 КПК України, незалежно від наявності клопотання слідчого, прокурора, слідчий суддя зобов'язаний звільнити особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе: 1) існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; 2) неперевищення граничного строку тримання під вартою; 3) відсутність зволікання у доставленні особи до суду.
Отже, з аналізу ст.206 КПК України можна зробити висновок, що вказана стаття регламентує відносини під час досудового розслідування, а саме - запобіжні заходи, затримання особи, а слідчий суддя забезпечує дотримання прав особи, яка тримається під вартою органом державної влади чи службовою особою, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку.
Водночас, із клопотання ОСОБА_2 не вбачається, що воно подане та підлягає розгляду у порядку ст.206 КПК України, а спірні правовідносини регулюються нормами КПК України, оскільки суду не надані відомості про зареєстроване в ЄРДР повідомлення про вчинення кримінального правопорушення відносно ОСОБА_3 .
Відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на території України введено воєнний стан задля протидії військовослужбовцям РФ.
Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією РФ проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч. 2 ст.102, п.1, п.17, п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, оголошено про проведення загальної мобілізації, який продовжено і на теперішній час.
При цьому, зобов'язано місцеві органи виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини, а також здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України.
Відповідно до ст.64, 65 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Відповідно до вимог ч.1, ч.2, ч.5 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Громадяни, які перебувають у запасі і не призвані на військову службу або не залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, під час мобілізації можуть бути відповідно до закону залучені до виконання робіт, які мають оборонний характер.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
При цьому, як вбачається із змісту клопотання заявника, в даному випадку має місце його незгода з діями посадових осіб РТЦК та СП, пов'язаними з мобілізацією.
Проте, службові (посадові) особи територіального центру комплектування та соціальної підтримки не є уповноваженими службовими особами, яким надано право на здійснення затримання у рамках кримінальної юрисдикції. Таким чином, ОСОБА_3 не є затриманою особою в розумінні кримінально-процесуального законодавства, а тому повноваження слідчого судді на вказані правовідносини не поширюються.
Крім того, слідчий суддя при вирішенні питання про прийняття до розгляду даного клопотання враховує, що відсутні будь-які підтверджуючі дані щодо внесення до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення відносно ОСОБА_3 .
Наведені вище положення ст.206 КПК України мають на меті забезпечення процесуального механізму звільнення слідчим суддею будь-якої особи, яка позбавлена свободи за відсутності судового рішення, та застосовуються саме в таких випадках. При цьому вказаний механізм не включає процедур оскарження рішень, дій чи бездіяльності працівників правоохоронних органів, пов'язаних із затриманням особи в порядку, передбаченому ст. 208 КПК України, «post factum», оскільки відповідні заперечення особа може висловити під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу та/або під час підготовчого судового засідання й судового розгляду кримінального провадження по суті.
Таким чином, у слідчого судді відсутні повноваження, визначені КПК України для з'ясування підстав позбавлення волі особи у інших випадках, не пов'язаних із досудовим розслідуванням конкретного кримінального провадження та розгляду у порядку ст.206 КПК України скарги, поданої не в рамках кримінального провадження.
При цьому, слідчий суддя звертає увагу заявника на те, що у разі порушення прав чи інтересів службовими (посадовими) особами територіального центру комплектування та соціальної підтримки при здійсненні ними свої повноважень, пов'язаними із мобілізацією, для судового захисту він вправі звернутись із адміністративним позовом до компетентного адміністративного суду, а у разі вчинення протиправних дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до вимог ст.214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення або після самостійного виявлення ними з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язані внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про державне бюро розслідувань», Державне бюро розслідувань вирішує завдання із запобігання, виявлення, припинення, розкриття і розслідування, зокрема, злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів, крім випадків, коли ці злочини віднесено до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України.
Відповідно до п.5 ч.4 ст.9 Закону України «Про державне бюро розслідувань», територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, поширює свою діяльність на Дніпропетровську, Полтавську, Сумську, Харківську області.
Положеннями Кримінального процесуального Кодексу України не врегульовано питання щодо відмови у відкритті провадження за заявою, яка подана в порядку ст. 206 КПК України.
Згідно з ч.6 ст.9 КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Так, ч.4 ст.304 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, що не підлягає оскарженню.
Враховуючи викладене, слідчий суддя вважає, що наявні правові підстави для відмови у відкритті провадження за поданим клопотанням.
Керуючись ст.2, 3, 9, 24, 26, 206, 309, 372 КПК України, -
Відмовити у відкритті провадження за клопотанням ОСОБА_2 щодо незаконного утримання особи, поданим в порядку статті 206 КПК України.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її отримання до Дніпровського апеляційного суду.
Слідчий суддя ОСОБА_1