Справа № 199/7370/25
(1-кп/199/939/25)
іменем України
29 травня 2025 року місто Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючий суддя ОСОБА_1
секретар судового засідання ОСОБА_2
розглянувши в порядку спрощеного провадження без проведення судового розгляду в судовому засіданні, за відсутності учасників судового провадження, кримінальне провадження №12025053230000086, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 березня 2025 року за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Добропілля, Донецької області, громадянина України, з середньою-спеціальною освітою, військовослужбовця військової служби за призивом під час мобілізації, на особливий період, не одруженого, на утриманні утриманців не має, який зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , судимого 23.05.2025 Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпра за ч. 1 ст. 309 КК Українидо штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 17000 (сімнадцять тисяч) гривень,
у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України,
Відповідно рішення Вищої ради правосуддя від 24.09.2024 № 2797/0/15-24 змінена з 7 жовтня 2024 року територіальна підсудність судових справ Добропільського міськрайонного суду Донецької області шляхом її передачі до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.
Суд уважає доведеним, що ОСОБА_3 , порушуючи вимоги Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» від 15 лютого 1995 року № 60/95-ВР (із подальшими змінами та доповненнями), Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» від 6 травня 2000 року № 770 (із подальшими змінами та доповненнями), Наказу МОЗ України «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу» від 01 серпня 2000 року № 188 (із подальшими змінами та доповненнями), вчинив кримінальне правопорушення, пов'язане із незаконним обігом психотропних речовин, за наступних обставин:
Так, солдат ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем за призовом під час мобілізації, на особливий період та перебуваючи у розпорядженні командира військової частини, яка вказана в обвинувальному акті, 27 березня 2025 року приблизно у о 12.00 год., знаходячись на відкритій ділянці місцевості, неподалік третього під'їзду будинку №7 по вулиці будівельній що в м. Білозерське Білозерської територіальної громади Покровського району Донецької області, на землі знайшов пачку з під сигарок “Lucky Strike», піднявши яку виявив всередині неї 4 пігулки масами 0,4752 г., 0,4987 г., 0,4925 г., та 0,5096 г., які містили в своєму складі наркотичний засіб, обіг якого обмежено - метадон, масою 0,0218 г., 0,0236 г., 0,0233 г., та 0,0234 г. (загальна маса метадону складає 0,0921 г.).
Зрозумівши, що пігулки містять наркотичний засіб - метадон, так як він раніше вживав їх, ОСОБА_3 діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки у вигляді порушення правового режиму обігу наркотичних засобів, вирішив забрати їх собі для особистого вживання, без мети збуту, взявши їх та поклавши до правої кишені вдягненої на ньому куртки, таким чином незаконно придбав та почав незаконно зберігати при собі наркотичний засіб, обіг якого обмежений, з метою подальшого особистого вживання, без мети збуту.
У подальшому, 27 березня 2025 року приблизно о 12.45 год. ОСОБА_3 продовжуючи незаконно зберігати при собі 4 пігулки які містили в своєму складі наркотичний засіб, обіг якого обмежено - метадон, загальною масою 0,0921 г., проходячи поблизу буд. №29 по вул. Фестивальній що в м. Білозерське Білозерської територіальної громади Покровського району Донецької області, був зупинений працівником поліції, якому в ході опитування ОСОБА_3 повідомив, що зберігає при собі для особистого вживання, без мети збуту, наркотичний засіб, у зв'язку із чим було викликано слідчо-оперативно групу.
Після вказаного, 27 березня 2025 року приблизно о 14.10 год. дізнавачем СД ВП №1 Покровського РУП ГУНП в Донецькій області у ОСОБА_3 було вилучено 4 пігулки масами 0,4752 г., 0,4987 г., 0,4925 г., та 0,5096 г., які містили в своєму складі наркотичний засіб, обіг якого обмежено - метадон, масою 0,0218 г., 0,0236 г., 0,0233 г., та 0,0234 г. (Загальна маса метадону складає 0,0921 г.), які він незаконно придбав та зберігав при собі для особистого вживання, без мети збуту, та які він видав в ході огляду місця події, який проводився поблизу буд. № 29 по вул. Фестивальній, що в м. Білозерське Білозерської територіальної громади Покровського району Донецької області.
Відповідно, суд розглянув цей обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, на підставі вивчення обвинувального акту та доданих до нього матеріалів із ухваленням вироку без зазначення доказів на підтвердження встановлених обставин, відповідно до ч. 2 ст. 382 КПК України, установивши таке.
Із долучених до обвинувального акту матеріалів слідує, що обвинувачений був представлений захисником, беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акту за його відсутності, йому відомі наслідки розгляду кримінального провадження у спрощеному провадженні, передбачені ч. 2 ст. 302 КПК України, у зв'язку з чим, прокурором був скерований до суду обвинувальний акт, в якому зазначено клопотання про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду у судовому засіданні у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 302 КПК України.
Як наслідок обставини щодо учинення кримінального проступку, установлені органом досудового розслідування, сприймаються судом як дійсні.
До обвинувального акту, який надісланий до суду разом із клопотанням прокурора про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні, додані:
- письмова заява підозрюваного ОСОБА_3 , складена в присутності його захисника ОСОБА_4 , щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, зазначеними вище, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з частиною другою статті 302 КПК України та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні;
- розписки підозрюваного ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , про отримання копії обвинувального акта, реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні,
- розписки підозрюваного ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 про отримання копій матеріалів дізнання;
- протокол роз'яснення права ОСОБА_3 , який складений в присутності його захисника ОСОБА_4 про можливість розгляду обвинувального акту в спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні (в порядку ч. 2 ст. 302 КПК України);
За результатами дослідження змісту вказаних відповідних клопотань, заяв, протоколів, розписок та матеріалів дізнання, у суду не виникло сумнівів в тому, що зазначені клопотання та заяви обвинуваченого ОСОБА_3 є не усвідомленими ним, не відповідають його внутрішній волі, а його процесуальна позиція сформувалася під дією будь-якого стороннього неправомірного впливу на нього або тиску.
Згідно ч. 2 ст. 382 КПК України вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.
Встановлені органом досудового розслідування обставини не оспорюються учасниками судового провадження і суд не вбачає підстав ставити їх під сумнів та визнає їх доведеними, оскільки вони повністю узгоджуються з наданими суду матеріалами дізнання.
Згідно ст. 2, 11 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Відповідно, при кваліфікації дій обвинуваченого, суд враховує позицію Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду викладену у постанові від 05.04.2018 року (справа № 658/1658/16-к) в якій зазначено, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними, криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин:
1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності;
2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.
Обов'язковими (універсальними) елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: 1) об'єкт кримінального правопорушення; 2) об'єктивна сторона кримінального правопорушення; 3) суб'єктивна сторона кримінального правопорушення; 4) суб'єкт кримінального правопорушення.
Об'єкт кримінального правопорушення - це те, на що завжди посягає кримінальне правопорушення і чому воно завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.
Об'єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту кримінального правопорушення.
Суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК, див. постанову Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі №761/37225/20).
Відомості вказані у цьому вироку в частині складу кримінальних правопорушень є установленими та доведеними у порядку визначеному КПК.
Вищенаведені фактичні обставини поза всяким розумним сумнівом достатньо доводять винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального проступку в обсязі обвинувачення, яке було сформульоване прокурором, і суд кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 1 ст. 309 КК України, як незаконне придбання та зберігання наркотичного засобу без мети збуту.
При цьому, суд, здійснивши кримінально-правову оцінку поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, через визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального проступку, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння, уважає таку кваліфікацію дій обвинуваченого дійсною та вірною.
Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 , суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
Суд виходить з того, що покарання - це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .
В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […]має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].
Отже, принцип домірності зобов'язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).
Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому Суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).
Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК Україні особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень. При цьому під час вибору заходу примусу суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. З огляду на принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Застосовуючи покарання ОСОБА_3 суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке є умисним, закінченим, кримінальним проступком, обставини вчинення ним кримінального правопорушення, характер та ступінь тяжкості фактичних наслідків правопорушення, відомості про особу обвинуваченого.
Останній є громадянином України, військовослужбовцем, з середньою освітою, неодружений, не має на утриманні дітей або непрацездатних осіб, не працює, характеризується задовільно, має реєстрацію та місце проживання, судимий 23.05.2025 року.
Обставини, які відповідно до ст. 66 КК України, пом'якшують покарання ОСОБА_3 - є щире каяття у скоєнні кримінального проступку.
Обставини, які відповідно до ст. 67 КК України, обтяжують покарання ОСОБА_3 - відсутні.
Кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 309 КК України, карається штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або пробаційним наглядом на строк до п'яти років, або обмеженням волі на той самий строк.
З огляду на викладене, за даним кримінальним провадженням суд дійшов висновку, що покаранням, необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, є покарання у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 гривень, оскільки на думку суду такий вид покарання зможе забезпечити досягнення його мети, підстави для призначення більш суворих видів покарання судом не встановлені і саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення.
Обвинувачений ОСОБА_3 був засуджений 23.05.2025 року вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра за ч. 1 ст. 309 КК Українидо штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.
За приписом ч. 4 ст. 70 КК України (Призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень) за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку.
За даним кримінальним провадженням ОСОБА_3 вчинив кримінальний проступок - 27 березня 2025 року, тобто до постановлення вироку Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 23.05.2025 року.
З огляду на такі обставини, до покарання, призначене ОСОБА_3 за цим вироком, Суд вважає необхідним, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України (Призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень), шляхом часткового складання призначених покарань, у вигляді п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 8500 (вісім тисяч п'ятсот) гривень, приєднати покарання, невідбуте ОСОБА_3 , яке визначене вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 23.05.2025 року та останньому визначити остаточне покарання у вигляді 1500 (тисячу п'ятисот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 25500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) гривень.
Суд вважає, що таке покарання у вигляді штрафу у межах санкції частини 1 статті 309 КК України, із застосуванням припису ч. 4 ст. 70 КК України, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 р.).
Цивільний позов у кримінальному провадженні відсутній.
За даним кримінальним провадженням запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 не застосовувався.
На підставі ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта Донецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України у розмірі 3183,60 грн.
Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК Украйни.
Керуючись ст.ст. 7-29, 94, 302, 368, 374, 381-382 КПК України, суд,
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України та призначити йому покарання у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, до покарання, призначене ОСОБА_3 , шляхом часткового складання призначених покарань, у вигляді п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 8500 (вісім тисяч п'ятсот) гривень, приєднати покарання, невідбуте ОСОБА_3 , яке визначене вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 23.05.2025 року та ОСОБА_3 визначити остаточне покарання у вигляді 1500 (тисячу п'ятисот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 25500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати на залучення експерта Донецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України у розмірі 3183,60 грн.
На підставі ст. 100 КПК України речові докази, після набрання вироку законної сили:
- DVD- диск як додаток до протоколу огляду місця події від 27.03.2025 року за участі ОСОБА_3 , DVD- диск як додаток до протоколу допиту свідка ОСОБА_5 DVD- диск як додаток до протоколу допиту свідка ОСОБА_6 , - зберігати в матеріалах кримінального провадження;
- наркотичний засіб, обіг якого обмежено, - метадон, вилучений у ОСОБА_3 , - знищити.
Роз'яснити засудженому ОСОБА_3 , що у відповідності до ч. 5 ст. 53 КК України, у разі несплати штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та відсутності підстав для розстрочки його виплати суд замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку одна година громадських робіт за один установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за двадцять установлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Вирок в іншій частині може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку не пізніше дня наступного за днем його ухвалення надіслати учасникам судового провадження.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
29.05.2025