Справа № 523/14588/24
Провадження №2/523/412/25
"28" травня 2025 р. м.Одеса
Пересипський районний суд міста Одеси, в складі:
головуючого судді - Малиновського О.М.
за участю секретаря - Березніченко В.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 15, в м. Одеса, в поряду загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи без самостійних вимог Органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, Служби у справах дітей Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому посилаючись на п.2 ч.1 ст.164 СК України просить позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно її синів: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що під час шлюбу у сторін по справі народились діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюб між сторонами був розірваний 04.08.2022р. Відповідач тривалий час мешкає за межами України, внаслідок чого між ними був укладений договір про визначення місця проживання дітей, за умовами якого місцем проживання дітей визначено разом з батьком. Як стверджує ОСОБА_1 , відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків відносно своїх синів, оскільки їх життям не цікавиться, їм не телефонує, не виявляє бажання спілкуватися з дітьми та приймати участь у їх вихованні, не надає жодної матеріальної допомоги по їх вихованню. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 10.09.2024р. відкрито провадження у справі та призначений розгляд справи в загальному позовному провадженні. Зобов'язано орган опіки та піклування надати суду висновок на розв'язання спору.
24.12.2024р. до суду надійшов висновок органу опіки та піклування Хаджибейської (колишня Малиновська) районної адміністрації Одеської міської ради.
Ухвалою суду від 05.03.2025р. закрито підготовче судове засідання та призначений розгляд справи за участю сторін.
ОСОБА_6 та його представник - адвокат Хрипко М.Ю. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просять задовольнити. Додатково ОСОБА_6 у своїй промові зазначив, що ОСОБА_2 останній раз бачилися з дітьми у серпні 2024р. коли спільно з ними перебувала на відпочинку в Греції.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися. Направила заяву в якій просила проводити розгляд справи за її відсутності, зазначивши про визнання позовних вимог.
Ухвалою суду від 22.05.2025р., проголошеною в протокольній формі, у прийнятті визнання позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено, з огляду на те, що така заява суперечить закону та порушує права, свободи та охоронювані законом інтереси малолітніх дітей.
Представник органу опіки та піклування в судовому засіданні підтримала висновок, вважала за доцільне позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її синів.
Служба у справах дітей Одеської міської ради не забезпечила участі свого представника у судовому засіданні. Про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином.
Суд, заслухавши позивача та його представника, представника третьої особи, опитавши малолітніх дітей, дослідивши письмові доказі по справі, дійшов наступного висновку.
Судом встановлені наступні факти та відповідні до них правовідносини.
Так, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_2 з 18.01.2015р. перебували у зареєстрованому шлюбі.
Від шлюбу у сторін народились діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04.08.2022р. у справі №523/5569/22 шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 був розірваний.
За поясненнями позивача, у зв'язку із повномасштабним вторгненням російських військ на територію України, зокрема з лютого 2022р. ОСОБА_2 разом з дітьми виїхали до Німеччини де проживала разом до червня 2023р. Після, вона повернула дітей, а сама залишилася проживати в Німеччині до теперішнього часу. З того часу діти проживають разом з ним, перебувають на його утриманні.
З нотаріально посвідченого договору від 20.01.2024р., слідує, що батьки малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_6 та ОСОБА_2 добровільно визначили місце проживання дітей - разом з батьком, спосіб виховання та утримання дітей - батьком самостійно (п.1.3 договору); зустрічі дітей з матір'ю - за попереднім погодженням та бажанням дітей (п.2.1. договору); з визначенням обов'язків батька - як то самостійне виховання дітей, піклування про здоров'я кожного з них, їх розвиток, забезпеченням достатнього рівня освіти ; з визначенням обов'язків матері - за попередньою домовленістю з батьком приїхати за місцем проживання дітей, забрати їх для проведення спільного дозвілля та повернути їх у місце проживання, у визначений час, забезпечивши комфортні та безпечні умови проживання дітей під час спільного відпочинку (п.п.3.2.1., 3.2.2.).
Факт відсутності ОСОБА_2 на території України, її проживання на території Німеччини та періодичний перетин кордону України, сторонами не оспорюється, підтверджується наданими доказами, у тому числі відповіддю Державної прикордонної служби від 03.02.2025р.
Опитані в судовому засіданні малолітні діти ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в присутності представника органу опіки та піклування та представника позивача зазначили, що дійсно на теперішній час вони проживають разом з батьком, який і займається їх вихованням та утриманням. Водночас, ОСОБА_8 зазначив, що він постійно, майже раз на тиждень спілкується з мамою по телефону, за якою дуже сумує. Крім того, діти підтвердили, що в останній раз вони бачилися з мамою у серпні 2024р. під час їх спільного відпочинку у Греції.
Висновком органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради від 20.12.2024р. № 4469/01-20 орган опіки вважає доцільно позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно її синів, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Частиною першою статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
За частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
За змістом статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Частинами першою-четвертою статті 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Згідно із пунктом 1 статті 18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитиниє предметом їх основного піклування.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
За частинами другою, третьою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), в тому числі й на рівне виховання батьками.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
На підставі тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України можна зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайньою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
З огляду на те що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і за наявності вини у діях батьків.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 47 рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).
Тобто в такому випадку вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людиниі основоположних свободі є втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя, яке, у свою чергу, не є абсолютним.
Ураховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд, з однієї сторони, має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З іншої сторони, обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінки. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин конкретної справи вони можуть відрізнятися.
Разом із тим, у рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Крім того, у рішенні від 30 червня 2020 року «Ilya Lyapinv. russia» (заява № 70879/11) ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батько не може мати права відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вживати таких заходів, які могли б завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру і серйозності, превалювати над інтересами батьків.
Отже, при вирішені питання про позбавлення батьківських прав на перше місце слід ставити якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для постановлення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
З огляду на встановлені судом обставини під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено умисне невиконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків щодо малолітніх синів, які за спільною домовленістю батьків проживають разом з батьком, нехтування нею своїми обов'язками, наявність у неї винної поведінки. З цього приводу позивачем не надані належні та допустимі докази. Обґрунтованість позовної заяви фактично зводиться до визнання ОСОБА_2 позовних вимог, у прийнятті яких судом було відмовлено. При цьому суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, провадження № 61-2251св22).
Під час розгляду справи позивач не довів та судом не встановлено, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав призведе до якнайкращих інтересів дітей.
Навпаки, суд враховує, що між сторонами був укладений договір про місце проживання дійте та їх виховання на виконання якого мати дітей у серпні 2023р. проводила з ними спільний час під час відпочинку. Втім, у вересні 2024р. позивач звернувся з даним позовом. Факт постійного спілкування матері та дітей, підтвердили останні під час їх опитування судом.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Суд не погоджується та відхиляє наданий суду висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, з огляду на те, що такий є невмотивованим, не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов'язками, ґрунтується виключно на заяві останньої, якою вона відмовилася від батьківських прав, яка в силу частини третьої статті 155 СК України є неправозгідною та така, що суперечить моральним засадам суспільства.
При таких обставинах суд дійшов висновку про відсутність підстав застосовувати до відповідачки ОСОБА_2 такий крайній захід впливу, як позбавлення її батьківських прав.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є безпідставним, недоведеними, а відтак не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. ст.12,13,76,141,259, 263-265,268 ЦПК України,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи без самостійних вимог Органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав відмовити у повному обсязі.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;
Відповідач:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , рнокпп: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Треті особи: Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, ЄДРПОУ: 26303175, м. Одеса, вул. Петрова генерала, 22.
Служба у справах дітей Одеської міської ради, ЄДРПОУ:25427107, м. Одеса, вул. Косовська, буд.2-Д.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення суду.
Повне рішення складено 28 травня 2025р.
Суддя