Справа № 750/3827/25
Провадження № 2/750/1489/25
28 травня 2025 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:
суддіСупруна О.П.,
секретаріЩибря Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 750/3827/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
20.03.2025 до Деснянського районного суду міста Чернігова через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ТОВ «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 1885496 від 06.05.2021 в сумі 13 120,00 грн, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем умов договору.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 31.03.2025 справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 21.04.2025.
21.04.2025 розгляд справи відкладено на 28.05.2025 у зв'язку з неявкою сторін.
У судове засідання сторони не з'явилися, про час і місце розгляду справи оповіщені в установленому законом порядку, про причини неявки суду не повідомили. Представник позивача у позовній заяві просив розглядати справу за його відсутності, дав згоду на заочний розгляд справи. Відповідач відзиву не подав.
За письмовою згодою позивача суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи, відповідно до статті 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
За правилом частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом установлено, що 06.05.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1885496, договір підписаний позичальником електронним підписом відтвореного шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора "С386" (а.с. 12-17).
Відповідно до пункту 1.2. вказаного договору, Товариство надає клієнту грошові кошти в гривні в розмірі 4 000,00 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
За умовами пунктів 1.3-1.4 договору кредит надається строком на 30 днів. Тип процентної ставки - фіксована. Стандартна процентна ставка становить 1,90% в день.
Відповідно до пунктів 4.2.1, 4.2.2 сторони домовились, що у випадку, якщо у Клієнта на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації) наявна заборгованість за кредитом, та Клієнт не продовжив строк кредиту відповідно до п. 4.1.1.-4.1.6 Договору, за цим Договором застосовується автоматичне продовження строку користування кредитом (автопролонгація) з наступного дня після запланованої дати повернення кредиту. Клієнт, підписуючи цей Договір, дає згоду на його автопролонгацію, - продовження дії Договору та строку користування кредитом з закінчення строку кредиту або продовженого строку кредиту (п.1.3, п.4.1.5 Договору) ще на 15 календарних днів.
Загальна кількість автопролонгацій за цим Договором обмежується загальною кількістю календарних днів користування кредитом, яка не може бути більшою за 120 календарних днів (включаючи період, визначений в п.1.3 Договору та періоди пролонгацій). Тобто, якщо у разі наступної (чергової) автопролонгації загальна кількість днів користування кредитом буде більшою за 120, така автопролонгація не застосовується, а строк повернення кредиту та сплати нарахованих процентів є таким, що настав (пункт 4.2.5 договору).
Як убачається із графіку платежів від 06.05.2021, що є додатком № 1 до Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1885496 від 06.05.2021, ОСОБА_1 зобов'язавсь сплатити кредитодавцю після спливу строку дії договору (05.06.2021) суму кредиту у розмірі 4 000,00 грн, суму нарахованих процентів у розмірі 12,00 грн, а всього - 4 012,00 грн (а.с. 17).
Із довідки про ідентифікацію убачається, що клієнт ОСОБА_1 , з яким укладено договір № 1885496 від 06.05.2021, ідентифікований ТОВ «Лінеура Україна» акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора) здійснювалось в інформаційно-телекомунікаційній системі https://credit7.ua/, одноразовий ідентифікатор «С386», направлений 06.05.2021 на номер телефону НОМЕР_1 (а.с. 21).
Згідно з інформаційною довідкою за вих. № 28247-0403 від 04.03.2024 ТОВ «Універсальні платіжні рішення» повідомляє, що проведена успішна транзакція, а саме 06.05.2021 на номер платіжної картки НОМЕР_2 перераховано кредитні кошти в сумі 4 000,00 гривень, номер транзакції в системі iPay.ua - 88668111 (а.с. 29).
24.12.2021 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 02-24122001, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників (а.с. 25-28).
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 02-2412201 від 24.12.2021 ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором № 1885496 від 06.05.2021 на загальну суму заборгованості у розмірі 13 120,00 грн, з яких: 4 000,00 грн - сума виданого кредиту, 9 120,00 грн - залишок по відсоткам (а.с. 20).
Згідно з випискою з особового рахунка за Кредитним договором № 1885496 заборгованість відповідача перед ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» станом на 10.01.2025 складає 13 120,00 грн, з яких прострочена заборгованість за сумою кредиту - 4 000,00 грн, прострочена заборгованість за процентами - 9 120,00 грн (а.с. 19).
ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» зазначило, що всупереч умовам договору, відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги, відповідач не здійснив жодного платежу для погашення заборгованості ані на рахунки ТОВ «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ», ані на рахунки попереднього кредитора.
Згідно статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обрати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю настання відповідних правових наслідків.
За статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Положеннями частини першої статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
При цьому, відповідно до вимог частини першої-третьої, п'ятої, шостої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Матеріали справи свідчать про те, що оспорюваний договір укладений в електронній формі.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документа, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
За приписами статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частина п'ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
За частиною першою статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Із урахуванням положення частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Також, відповідно до частини першої, третьої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа.
Отже, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».
Нормою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Крім того, приписами статті 12 цього Закону передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
На підставі наведеного, суд вважає, що укладений сторонами кредитний договір відповідає вимогам законодавства щодо укладення правочинів в електронній формі.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями статей 611, 612 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною, тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Згідно з частинами першою та третьою статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 Кодексу).
Із матеріалів справи убачається, що позивач надав належні, достатні та допустимі докази на підтвердження переходу права вимоги до відповідача за укладеним договором.
Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Проте, усупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконав своїх зобов'язань, не погасив наявну заборгованість ані попередньому кредитору, ані новому.
За умовами договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 06.05.2021 № 1885496 кредит відповідачу надався строком на 30 днів у розмірі 4 000,00 грн, процента ставка становить 1,90 % в день.
Як убачається з витягну з реєстру боржників до договору факторингу №02-2412201 від 24.12.2021 та змісту позовної заяви, фактичний строк кредиту, за який нарахована заборгованість за процентами, становить 79 днів, а тому, ураховуючи розмір узгоджених сторонами договору відсотків за користування кредитними коштами, позов підлягає частковому задоволенню в розмірі 10 000,04 грн (4 000 грн х 1,9% х 79 днів).
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин першої - третьої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність;
3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Із запровадженням з 15.12.2017 змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу вважала за необхідне надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких позивач має заперечення.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі
№ 922/445/19 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, а також постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від
25.05.2021 у справі № 910/7586/19).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії: платіжної інструкції № 3 7512 від 14.04.2025 про оплату адвокату Пархомчуку С.В. послуг за правничу допомогу згідно договору про надання правової допомоги від 29.12.2023 у розмірі 10 500,00 грн; договору про надання правничої допомоги від 29.12.2023, відповідно до умов якого п. 3.1 вартість такої обчислюється виходячи із фактично затрачених годин роботи адвоката та розраховується з вартості годи роботи адвоката , яка встановлюється 2000 грн за одну годину фактично витраченого часу; додаткової угоди № 1 договору про надання правничої допомоги від 29.12.2023; акта про отримання правової допомоги від 14.04.2025, де зазначено, що адвокатом витрачено 5 годин часу.
Ураховуючи відсутність заперечень з боку Матвієнка Л.М. щодо розміру витрат на правничу допомогу, суд не має підстав для втручання в договірні відносини адвоката та його клієнта та змінювати погоджений ними розмір оплати послуг адвоката, а тому з відповідачки належить стягнути витрати позивача на оплату правничої допомоги пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (76%).
Згідно зі статтею 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» витрати по оплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 12, 13, 81, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» заборгованість за кредитним договором № 1885496 від 06.05.2021 в розмірі 10 004,00 грн (десять тисяч чотири гривні 00 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» 7 980 грн 00 коп. (сім тисяч дев'ятсот вісімдесят гривень 00 копійок) у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу» 1 841,02 грн (одну тисячу вісімсот сорок одну гривню 02 копійки) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кеш Ту Гоу», місцезнаходження: вул. Кирилівська, 82, оф. 7, м. Київ, код ЄДРПОУ - 42228158.
Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .
Суддя