21 травня 2025 року
м. Київ
справа № 755/286/24
провадження № 61-1897св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - ОСОБА_3 , на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2024 року у складі судді Хромової О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 15 січня 2025 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява мотивована тим, що з 2013 року до червня 2019 року він та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу та мають двох спільних дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 02 червня 2021 року у справі № 462/5421/20 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, про встановлення факту проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя затверджена мирова угода між сторонами, зокрема, щодо місця проживання дітей та визначено, що ОСОБА_4 буде проживати з батьком, а ОСОБА_5 - з матір'ю.
Вказував, що після припинення спільного проживання з червня 2019 року відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання та утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Всі питання щодо виховання дитини він вирішує одноособово, без участі та підтримки зі сторони ОСОБА_2 , дитина знаходиться на його повному утриманні. Відповідачка не бере участі ні у навчанні, ні у позашкільному розвитку дитини, не цікавиться його здоров'ям, не бере участі в його медичних обстеженнях і лікуванні. Крім того, оскільки матір не утримує дитину матеріально, він був змушений звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання дитини.
Зазначав, що після нерегулярних зустрічей сина з матір'ю, він почав помічати дивну агресивну поведінку дитини, його заляканий і пригнічений стан, внаслідок чого ОСОБА_4 почав боятися оточуючих, не виявляє бажання спілкуватися з однолітками та молодшою сестрою по лінії батька, яка на даний час проживає разом з ним. Психологічний стан ОСОБА_4 після зустрічей і спілкування з матір'ю погіршується, дитина перебуває у заляканому стані тривалий час, що впливає на його життя та щоденні справи.
На думку позивача, наведене свідчить про те, що відповідачка може завдати шкоди психологічному здоров'ю дитини, тому має бути позбавлена батьківських прав першочергово з метою захисту дитини.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 26 березня 2024 року залучено до участі у справі як третю особу Службу у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 січня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Попереджено ОСОБА_2 про неприпустимість у подальшому порушення з її боку батьківських обов'язків та необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та настання можливих наслідків у разі їх неналежного виконання - позбавлення батьківських прав.
Покладено на Орган опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків щодо малолітньої дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків, а також те, що поведінка відповідачки відносно дитини є умисним, свідомим та систематичним нехтуванням нею своїми батьківськими обов'язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Суди урахували, що ОСОБА_2 бажає спілкуватися із сином, виконувати свої материнські обов'язки, заперечує проти позбавлення батьківських прав, намагається вчиняти відповідні дії, спрямовані на участь у житті дитини, у тому числі, звернулася до Служби у справах дітей та сім'ї Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації із заявою про визначення порядку спілкування із сином ОСОБА_4 . Крім того, у матеріалах справи відсутні докази застосування до відповідачки заходів впливу у зв'язку із неналежним виконанням батьківських обов'язків у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав, що висновок органу опіки та піклування не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав. Вказаний висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав. При цьому судами ураховано, що засідання комісії було проведено за відсутності ОСОБА_2 , відомостей про її належне повідомлення про проведення відповідного засідання матеріали справи не містять. З огляду на складення органом опіки та піклування висновку про доцільність позбавлення батьківських прав без урахування пояснень самої ОСОБА_2 , апеляційний суд вважав, що такий висновок не містить відомостей, які об'єктивно характеризують відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків.
Районний суд зазначив, що обставини цієї справи свідчать про наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виховання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суди зазначили, що не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків по утриманню дитини факт стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини, оскільки вказане є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання матері до надання дитині належного утримання.
Суди урахували положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифіковану Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), норми Закону України «Про охорону дитинства», Сімейного кодексу України, прецедентну судову практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та релевантну судову практику Верховного Суду у подібних справах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Масленнікова Т. М., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2024 року, постанову Київського апеляційного суду від 15 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У лютому 2025 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 березня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Масленніковою Т. М., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали та попереджно про наслідки її невиконання.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та роз'яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.
У квітні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Масленніковою Т. М., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не врахували, що відповідачка свідомо протягом тривалого часу ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не виконує їх. При цьому навіть після звернення до суду із вказаним позовом про позбавлення батьківських прав та ухвалення рішення районним судом, яким ОСОБА_2 рекомендовано змінити ставлення до сина, відповідачка свою поведінку по відношенню до дитини не змінила.
Вважає, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина відповідатиме якнайкращим інтересам дитини. Також у суді першої інстанції відповідачка підтвердила,що не цікавилася дитиною, не знає, де навчається старший син, які у нього успіхи у навчанні, не володіє інформацією з приводу його стану здоров'я, коштів на лікування та інші потреби не надає. Крім того, не намагається з ним зв'язатися будь-яким способом, оскільки побоюється, що за нього буде відповідати батько. На питання суду щодо самостійного виявлення бажання побачитися із сином, якщо б не було судового процесу, надала відповідь, що чекала би, допоки син виріс і самостійно проявив бажання до спілкування.
На думку заявника, наведене свідчить про те, що ОСОБА_2 не виконує своїх батьківських обов'язків щодо сина, не виявляє бажання з ним бачитися та спілкуватися з дитиною, натомість негативно впливає на нього, оскільки після останніх зустрічей, ОСОБА_4 почувався недобре, перебував у пригніченому стані, що не було враховано судами попередніх інстанцій.
Вказує, що суди попередніх інстанцій безпідставно залишили поза увагою його доводи та дійшли необґрунтованого висновку про те, що належних та допустимих доказів нехтування відповідачкою батьківськими обов'язками матеріали справи не містять, відсутні докази умисного ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків.
Посилається на діагностичну довідку за результатами психологічного дослідження ОСОБА_4 , відповідно до якої матір емоційного зв'язку з дитиною не підтримує, у сина існує страх, що матір буде кричати, бити і не давати їсти, спеціалістом рекомендовано спілкування лише у присутності значимого дорослого для дитини, що судами також було проігноровано.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішення представник ОСОБА_1 - адвокат Масленнікова Т. М. вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві 13 січня 2015 року (том 1, а. с. 7).
Сторони у справі також є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві (том 1, а. с. 8).
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 02 червня 2021 року у справі № 462/5421/20 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, про встановлення факту проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя була затверджена мирова угода, відповідно до пункту 8 якої сторони дійшли згоди щодо місця проживання дітей, а саме: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , буде проживати з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , - з матір'ю за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 9-11).
Відповідно до пункту 9 мирової угоди сторони дійшли згоди, що незалежно від проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком - ОСОБА_4 , останній продовжує сплачувати аліменти ОСОБА_2 у розмірі 33 % від заробітної плати, з можливістю у будь-який момент витребувати звіти витрачених коштів на дитину.
Згідно з психолого-педагогічною характеристикою, наданою директором, класним керівником та практичним психологом спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 61 з поглибленим вивченням інформаційних технологій Шевченківського району м. Києва, ОСОБА_4 навчається в другому класі з 01 вересня 2022 року, батько бере активну участь у житті класу, займається навчанням і вихованням сина, розвиває його, співпрацює зі школою, відвідує батьківські збори, забезпечує високий рівень навчання ОСОБА_7 , підтримує із вчителем постійний зв'язок. Класний керівник з матір'ю ОСОБА_7 - ОСОБА_2 незнайомі (том 1, а. с. 48-49).
З огляду на заключення Центру адаптації та психокорекції від 27 квітня 2021 року за результатами нейропсихологічного обстеження встановлено, що у дитини ОСОБА_4 хороший рівень зорового сприйняття, достатній об'єм зорової пам'яті, хороший рівень мислення, хороша зона ближнього розвитку. Також виявлено труднощі переключення, слабкі постуральні м'язи, труднощі фонетичного слуху. Надано відповідні рекомендації (том 1, а. с. 50-51).
Інформовану добровільну згоду пацієнта на проведення діагностики та лікування неповнолітнього ОСОБА_4 , 2015 року народження, підписано 30 серпня 2023 року ОСОБА_1 (том 1, а. с. 56).
Відповідно до акту про надані медичні послуги від 10 лютого 2024 року за період з 30 серпня 2023 року до 10 лютого 2024 року пацієнту ОСОБА_4 , 2015 року народження, були надані медичні послуги з консультації лікаря, лікувальні масажі, індивідуальні заняття з реабілітологом, індивідуальні заняття з кінезіотерапії; послуги загальною вартістю 39 850 грн оплачені ОСОБА_1 (том 1, а. с. 52-53).
Діагностичною довідкою за результатами психологічного дослідження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 18 травня 2024 року, складеною психологом ОСОБА_8 за зверненням ОСОБА_1 , встановлено, що психологом зроблено такі висновки: 1) вплив батька на ОСОБА_7 можна оцінити, як позитивний. Зауважень, нарікань і невдоволення батьком у період діагностики не виявлено; 2) якість прихильності ОСОБА_7 до матері можна оцінити як недостатньо надійну. Для ОСОБА_7 важливо вибудувати розуміння, що сварка батьків - це відповідальність дорослих, дитина не розуміє загальної картини, що трапилося із сім'єю, крім розуміння, що «фізична мати мене продала». Стабільна прихильність на час діагностики відносно батька, крім нього дуже прив'язана до ОСОБА_9 , яка є наразі партнером батька, називає її «матуся» та доньки батька ОСОБА_10 ; 3) прихильність до матері не вдалося діагностувати, з матір'ю емоційного зв'язку не підтримує, існує страх, конкретна фігура «фізична мама буде знову бити, кричати і не давати їсти», тому спілкування рекомендовано у присутності значимого дорослого (том 1, а. с. 109-112).
Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Шевченківської районної у місті Києві державної адміністраціївід 27 травня 2024 року № 109-3064 встановлено, що мати ОСОБА_2 батьківські збори у навчальному закладі, де навчається ОСОБА_4 , не відвідує, зв'язок із керівником не підтримує. Згідно з актом про обстеження умов проживання, дитині ОСОБА_4 створено належні умови для проживання, повноцінного та всебічного розвитку. Під час усної бесіди ОСОБА_4 повідомив, що сумує за молодшим братом, який проживає з ОСОБА_2 , з матір'ю останній раз бачився у липні 2023 року, зараз з нею не спілкується, контактів в телефоні не має, оскільки батько вважає, що обов'язок телефонувати має нести саме матір. Батько дитини є діючим військовим, у разі позбавлення батьківських прав матері, він буде звільненим від військової служби, має стосунки з іншою жінкою, з якою мають спільну дитини - доньку, що проживає з матір'ю неподалік. ОСОБА_4 з ними знайомий, на вихідних батько проводить час з новою родиною. На засідання комісії з питань захисту прав дитини при Шевченківській районній у місті Києві державній адміністрації Єршова А. П. не з'являлася, на номер телефону, зазначений у позовній заяві, не відповідала, лист із запрошенням на засідання не було вручено ОСОБА_2 , за адресою місця проживання її виявлено не було, на залишені запрошення зворотнього зв'язку не отримано. Також запрошення надсилалося через застосунок «Viber». Проте службою з'ясовано, що молодшого сина ОСОБА_5 до школи приводить та забирає ОСОБА_2 , а також вносить кошти за його навчання. Вищевикладене свідчить про свідоме ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків по відношенню до дитини ОСОБА_4 , вона не приділяє належної уваги вихованню, навчанню, розвитку, не виявляє турботи. Керуючись найкращими інтересами дитини, Органом опіки та піклування Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації визнано за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1, а. с. 100-102).
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень 23 жовтня 2023 року Дніпровським районним судом м. Києва у справі № 755/14101/24 ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 14 вересня 2023 року та до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до порталу даних «Автоматизована система виконавчого провадження» 14 серпня 2024 року Дніпровським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) розпочато виконавче провадження ВП № НОМЕР_3, боржник ОСОБА_2 , стягувач - ОСОБА_4 .
Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, складеного 27 вересня 2024 року Дніпровським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) станом на 27 вересня 2024 року заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_3 становить 9 208,24 грн. У вересні 2024 року боржником погашено всю існуючу заборгованість за попередні місяці у загальному розмірі 60 169,51 грн (том 1, а. с. 188-189).
У вересні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Служби у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації із заявою про визначення графіку побачень із сином ОСОБА_4 , з урахуванням режиму дня дитини, його навчання, стану здоров'я, відвідування позашкільних заходів (том 1, а. с. 186).
У матеріалах справи є фотознімки ОСОБА_2 з дітьми: ОСОБА_4 та ОСОБА_11 під час спільного дозвілля, прогулянок та у домашній обстановці (том 1, а. с. 191-195).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Масленніковою Т. М., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У статті 18 цієї Конвенції визначено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних звя'зків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має один з батьків.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. При цьому суди урахували, що ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення її батьківських прав, наводить обґрунтовані мотиви, які суди взяли до уваги.
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки судами враховано якнайкращі інтереси дитини, думку відповідачки, її бажання брати участь у житті сина.
ОСОБА_1 не доведено необхідності застосування до ОСОБА_2 такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого орган опіки та піклування належно не арґументував.
Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд попередніх інстанцій правильно виходили із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дітей, і неможливості змінити цю поведінку. При цьому районний суд надав правову оцінку висновку Органу опіки та піклування Шевченківської районної у місті Києві державної адміністраціївід 27 травня 2024 року № 109-3064 та навів відповідні мотиви його неприйняття, що відповідає положенням частини шостої статті 19 СК України.
Згідно з положеннями частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
При цьому у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Верховний Суд погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції про те, що висновок органу опіки та піклування не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав, з огляду на те, що у ньому відсутні відомості щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов'язками, чи наявності з боку матері загрози для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Крім того, висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав. При цьому судами ураховано, що засідання комісії було проведено за відсутності ОСОБА_2 , відомостей про її належне повідомлення про проведення відповідного засідання матеріали справи не містять.
При цьому, суди правильно зазначили, що не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків по утриманню дитини факт стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини, оскільки вказане є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання матері до надання дитині належного утримання.
Відповідно до пункту 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов'язків.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що судами попередніх інстанцій не враховано результатів психологічного дослідження ОСОБА_4 , відповідно до яких матір емоційного зв'язку з дитиною не підтримує, у сина існує страх, що матір буде кричати, бити і не давати їсти, оскільки за відсутності інших належних і допустимих доказів, висновки викладені у вказаному психологічному дослідженні не є беззаперечним доказом жорстокого поводження матері з дитиною та не підтверджує завдання ОСОБА_2 шкоди психологічному здоров'ю ОСОБА_4 .
Верховний Суд зазначає, що сплата ОСОБА_2 заборгованості за аліментами на утримання дитини та звернення до Служби у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації із заявою про визначення графіку побачень із ОСОБА_4 , свідчить про те, що вона не втратила інтересу до участі у вихованні сина та має намір на відновлення відносин з ним, а ОСОБА_1 не доведено необхідності застосування до відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого ані позивач, ані орган опіки та піклування належно не аргументували.
Посилання касаційної скарги на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначеній справі встановлені інші обставини, відмінні від обставин справи, що є предметом касаційного перегляду.
У постанові від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19 (провадження № 61-14351св21) Верховний Суд, погоджуючись з висновком апеляційного суду про позбавлення батьківських прав відповідачів, виходив із того, що таке відповідає інтересам малолітньої дитини, оскільки відповідачі ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, а саме: тривалий час не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, а своєю негативною поведінкою показують поганий приклад і створюють небезпеку для її життя і здоров'я, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. При цьому Верховний Суд, погоджуючись з доводами касаційної скарги про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, звертав увагу, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи оголосив перерву для надання часу відповідачам змінити ставлення до батьківства, навести порядок у квартирі, та здійснити прояв зацікавленості у навчальному процесі доньки. Проте відповідачі, батьки дитини, не змінили свою поведінку щодо виховання дитини, що підтверджується актами обстеження умов проживання дитини та характеристиками навчально-реабілітаційного центру.
Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не віднесено до компетенції суду касаційної інстанції.
Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права.
Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки в задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець