21 травня 2025 року
м. Київ
справа № 206/2276/23
провадження № 61-12826св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом)- Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,
третя особа із самостійними вимоги щодо предмету спору,- ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Носовою Вірою Іванівною, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Халаджи О. В., Космачевської Т. В., Максюти Ж. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку із чим підписала анкету-заяву від 21 грудня 2010 року № б/н, на підставі якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту. При підписанні анкети-заяви ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом із «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складає між сторонами договір про надання банківських послуг, й те, що вона зобов'язується виконувати його умови.
Банком на підставі договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом та ОСОБА_1 надано у користування кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 60 000 грн.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання виконало в повному обсязі, надало ОСОБА_1 можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
ОСОБА_1 зобов'язалася повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений договором, проте своєчасно не надала банку грошові кошти для погашення заборгованості за договором, унаслідок чого станом на 13 лютого 2023 року утворилася заборгованість у розмірі 68 313,38 грн, з яких: 55 675,73 грн - заборгованість за тілом кредиту; 12 637,65 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
Ураховуючи наведене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 21 грудня 2010 року № б/н у розмірі 68 313,38 грн.
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання дій та бездіяльності такою, що порушила права споживача та визнання недійсними транзакції.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що у 2010 році вона отримала в АТ КБ «ПриватБанк» картку «Універсальна», підписала заяву-анкету від 21 грудня 2010 року № б/н, з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» не була ознайомлена, про встановлення кредитного ліміту не надавала згоду.
Вказувала, що 25 червня 2022 року в Телеграм-каналі в чаті Дія надійшло сповіщення про одержання коштів - допомоги, які можна зарахувати на картку АТ КБ «ПриватБанк», для чого необхідно зайти в свій кабінет у додатку «Приват24» за посиланням. Вона здійснила вхід в кабінет, для чого потрібно було ввести пін-код картки, що для звичайного входу нетипово, тому вирішила припинити цей вхід, він не був завершений (відмова від продовження).
Зазначала, що у подальшому вона увійшла в свій кабінет у додатку «Приват24» звичайним способом через іконку на робочому столі, але кабінет відкрився після додаткового дзвінка з технічної підтримки НОМЕР_1 , що не викликало в неї жодних підозр. У кабінеті все було у звичному вигляді, баланси карток в очікуваному стані. Дзвінком з вищевказаного номера було запропоновано перейти у додаток Viber. Після чого вона повернулася в кабінет і чекала поповнення. При цьому більше не було телефонних запитів на підтвердження, якихось інших запитів, поступового зниження балансу карток.
У подальшому вона виявила списання грошових коштів з рахунків/карток: по рахунку/картці № НОМЕР_2 /НОМЕР_8 (Універсальна) баланс з 10 011,00 грн до 57 668,70 грн; по рахунку/картці № НОМЕР_3 /НОМЕР_9 - з 7 965,65 грн до 42 845,65 грн. Всього 25 червня 2022 року з рахунку/картки № НОМЕР_2 /НОМЕР_8 (Універсальна) списані кошти у розмірі 67 679,67 грн (10 011,00 грн її особисті кошти та 57 668,67 грн - кредитні кошти (55 989,03 грн - платежі та 1 679,64 грн - комісія).
Крім того, без її згоди були здійснені такі транзакції на рахунок/картку № НОМЕР_4 (додатковий рахунок за спільним користуванням коштів з ОСОБА_2 , який йому належить), а саме: 15 000,00 грн (+ комісія 149,64 грн); 15 000,00 грн (+ комісія 450,00 грн);
15 000,00 грн (+ комісія 450,00 грн); 15 000,00 грн (+ комісія 450,00 грн); 6 000,00 грн (+ комісія 180,00 грн); 25 червня 2022 року з рахунку/картки № НОМЕР_3 /НОМЕР_9 списані кошти на загальну суму 100 880,00 грн (кредитні кошти 97 000,00 грн - платежі та 3 880,00 грн - комісія).
Цього ж дня ОСОБА_1 негайно повідомила АТ КБ «ПриватБанк» про здійснені шахрайські дії та звернулася до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Також ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про відновлення залишку коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням вказаних транзакцій, проте відповіді від банку не надійшло та не вчинено жодних дій на виконання заяви.
Посилалася на те, що як користувач картки своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, списання грошових коштів з її карткових рахунків відбулося не за її розпорядженням, вона невідкладно повідомила банк про факт незаконного списання грошових коштів з її карткового рахунку та звернулася до правоохоронних органів.
Вважала, що оскільки здійснила всі передбачені у даному випадку заходи, тому не може нести відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати дії та бездіяльність АТ КБ «ПриватБанк» такими, що порушили її права як споживача фінансово-банківських послуг;
- визнати недійсними, такими що не є дозволені користувачем транзакції, вчинені 25 червня 2022 року на суму 67 679,67 грн з рахунку рахунку/картки № НОМЕР_2 /НОМЕР_8 (Універсальна), відкритого на її ім'я;
- визнати недійсними, такими що не є дозволені користувачем ОСОБА_1 транзакції, вчинені 25 червня 2022 року на суму 100 880 грн з рахунку/картки № НОМЕР_4 , відкритого на ім'я ОСОБА_2 .
Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2023 року позов АТ КБ «ПриватБанк» та зустрічний позов ОСОБА_1 об'єднано в одне провадження для спільного розгляду.
У серпні 2023 року третя особа ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання дій та бездіяльності такою, що порушила права споживача та визнання недійсними транзакції.
Позовна заява мотивована тим, що на його ім'я в АТ КБ «ПриватБанк» було відкрито рахунок № НОМЕР_3 , з правом спільного користування з ОСОБА_1 . До вказаного рахунку відкрита основна картка № НОМЕР_5 на його ім'я та додаткова картка № НОМЕР_6 на ім'я ОСОБА_1 .
Вказував, що 25 червня 2022 року на його рахунок/картку № НОМЕР_7 надійшли кошти з рахунку/картки № НОМЕР_2 /НОМЕР_8 (Універсальна), який належить його матері ОСОБА_1 у розмірі 66 000,00 грн. Через декілька хвилин з його рахунку/картки № НОМЕР_7 були списані кошти на загальну суму 100 0880,00 грн.
Зазначав, що після виявлення списання коштів, ОСОБА_1 одразу зателефонувала до АТ КБ «ПриватБанк» з повідомленням про шахрайство, тому банком були заблоковані обидві картки. 25 червня 2022 року його мати звернулася до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення, про що Відділенням № 4 Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про кримінальне провадження за № 120022041700000402
Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просив суд:
- визнати дії та бездіяльність АТ КБ «ПриватБанк» такими, що порушили його права як споживача фінансово-банківських послуг;
- визнати недійсними, такими що не є дозволені користувачем транзакції, які вчинені 25 червня 2022 року на суму 100 880 грн з рахунку/картки № НОМЕР_7 , відкритого на ім'я ОСОБА_2 .
Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 06 жовтня 2023 року прийнято до розгляду позов третьої особи ОСОБА_2 та об'єднано в одне провадження для спільного розгляду з позовом АТ КБ «ПриватБанк» та зустрічним позовом ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2024 року у складі судді Румянцева О. П. позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 21 грудня 2010 року № б/н у розмірі 68 313,38 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову АТ КБ «ПриватБанк» мотивовано тим, що оскільки відповідачка не виконувала умови договору, не повертала кредитні кошти у передбачений договором строк, то з неї на користь банку підлягає стягненню заборгованість за кредитом у заявленому розмірі.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що саме дії ОСОБА_1 , які полягали у розголошенні нею конфіденційної інформації, зокрема, коду підтвердження операції, призвели до втрати коштів з картки, а тому відповідальність за проведення цих операцій несе ОСОБА_1 .
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_2 - адвокат Носова В. І. звернулася до суду з апеляційною скаргою на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2024 року.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Носової В. І. на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2024 року залишено без руху. Запропоновано заявнику сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги та надати документ, що підтверджує його сплату. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявником не сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги, що є підставою для залишення апеляційної скарги без руху відповідно до вимог частини другої статті 357 ЦПК України.
У липні 2024 року до Київського апеляційного суду надійшла заява представника ОСОБА_2 - адвоката Носової В. І. на виконання вимог ухвали Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2024 року, в якій остання зазначила, що рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2024 року оскаржується заявником в частині відмови у задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 , тому він, як споживач банківських послуг, звільнений від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2024 року представнику ОСОБА_2 - адвокату Носовій В. І. продовжено строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2024 року. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що підстави, на які представник ОСОБА_2 посилається щодо наявності у нього пільг зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду, немає, оскільки підставою звернення позивача ОСОБА_2 до суду з позовом не є порушення банком положень Закону України «Про захист прав споживача» (позов не містить жодного посилання на порушення прав позивача саме, як споживача та способи їх захисту, передбачених цим Законом, зокрема, визнання недійсними кредитних договорів).
Апеляційний суд вважав, що між сторонами виник спір, який не регулюється положеннями Закону України «Про захист прав споживачів», а є цивільно-правовими відносинами, які регулюються нормами ЦК України та Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», тому ОСОБА_2 не звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 серпня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Носової В. І. на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2024 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
Повертаючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Носової В. І. на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2024 року, апеляційний суд виходив із того, що у наданий судом строк недоліки апеляційної скарги, зазначені в ухвалі Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2024 року, заявником не усунуто, а саме не сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Носова В. І., посилаючись порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 серпня 2024 року скасувати.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У вересні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 вересня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Носовою В. І., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та роз'яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.
У квітні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Носовою В. І., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про повернення апеляційної скарги у зв'язку із невиконанням заявником вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, оскільки відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 521/20764/20, він є споживачем банківських послуг, тому звільняється від сплати судового збору.
Вважає, що в апеляційного суду були відсутні підстави для залишення апеляційної скарги без руху у зв'язку із невиконанням ОСОБА_2 вимог пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу не подано.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Носовою В. І., підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала апеляційного суду не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Україною 17 липня 1997 (далі - Конвенція).
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» (Delcourt v. Belgium) від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» (Hoffmann v. Germany) від 11 жовтня 2001 року).
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються, зокрема, документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Згідно з пунктом 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Згідно із частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.
Законодавець не передбачив виключення чи непоширення звільнення від сплати судового збору, передбаченого в частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», за позовом споживача пов'язаним із наданням банківських послуг. Тому частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється й на позови споживача пов'язані із наданням банківських послуг.
У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору. Системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленого статтею 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
Отже, стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить норми про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, визначив, що ця пільга надається з метою захисту споживачами їх порушених прав.
Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 521/20764/20, від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22, від 11 вересня 2024 року у справі № 753/12781/23 та від 05 лютого 2025 року у справі № 214/8479/23.
Порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 як споживач банківських послуг на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнений від сплати судового збору як за подання позовної заяви, так й за подання апеляційних та касаційних скарг, на що суд апеляційної інстанції уваги не звернув.
За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у ОСОБА_2 передбаченої частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» пільги зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в цій справі є помилковим.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими та достатніми для скасування ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги.
Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Згідно із частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржувану ухвалу, з передачею справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Щодо судових витрат
Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на розгляд суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Носовою Вірою Іванівною, задовольнити.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 серпня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець